Порівняння Philips BM-90 vs Yamaha LSX-700

— Вбудована пам'ять. Власна пам'ять дає змогу зберігати і відтворювати музику та інший контент безпосередньо за допомогою аудіосистеми, без використання зовнішніх носіїв (які можуть зіпсуватися чи загубитися). Така пам'ять може бути заснована на жорстких дисках або SSD-модулі; перший варіант забезпечує гарну ємність при невисокій вартості, другий — швидше і надійніше.

— USB-порт. Класичний USB-порт, який в даному разі зазвичай використовується для флешок, зовнішніх жорстких дисків або інших пристроїв з функцією накопичувача — наприклад, мініатюрних плеєрів. Функції USB включають як мінімум пряме відтворення, однак можуть передбачатися й інші можливості — зокрема, обмін файлами з вбудованою пам'яттю (див. вище). Крім того, у разі необхідності через цей порт може здійснюватися і зарядка підключеного пристрою (наприклад, того ж кишенькового плеєра).

— Кардридер. Пристосування для читання інформації з карт пам'яті; такі носії досить популярні в сучасній електроніці. Найчастіше кардрідери призначені для різних версій карт SD або microSD, але можуть зустрічатися і інші варіанти; цей момент у кожному разі варто уточнювати окремо. Призначення цієї функції багато в чому аналогічно описаному вище USB-порту: насамперед вона застосовується для прямого відтворення, але можуть зустрічатися і інші функції.

— ...ef="/ua/list/18/pr-46075/">CD. Наявність CD-приводу означає, як мінімум, можливість роботи з дисками, записаними у форматі CD Audio (до 74 хвилин високоякісного звуку, з поділом на доріжки). Крім того, в сучасних аудіосистемах нерідко передбачається підтримка дисків з MP3-файлами; в такому форматі на один диск можна вмістити цілу збірку альбомів, однак якість звуку виходить більш низькою.

— DVD. Можливість роботи з оптичними дисками формату DVD. Ці диски значно місткіше, ніж CD, що дає змогу записувати на них не лише музику у високій якості, але і фільми; власне, найчастіше DVD використовуються як носії для зберігання відео. Цей стандарт також поступово витісняється більш сучасними носіями, але до остаточної «смерті» йому ще дуже далеко. Зазначимо, що DVD-приводи сумісні і з CD-дисками, але не навпаки.

— Blu-ray. Формат оптичних дисків високої ємності, що з'явився як стандарт зберігання відео високої роздільної здатності з багатоканальним звуком (можливостей DVD для таких об'ємів даних виявилося вже недостатньо). Для аудіоконтенту диски Blu-ray практично не використовуються. Через це, а також з низки інших технічних причин, в аудіосистемах підтримка таких носіїв зустрічається надзвичайно рідко.

— Вінілові платівки. Вбудований програвач для відтворення музики з вінілових платівок. Технічно такі носії є остаточно застарілими, проте у них все ще є чимало відданих шанувальників. Крім того, чимало аудіосистем з даною функцією підтримують запис на USB (див. «Додатково»); це може стати у нагоді власникам «вінілу», охочих перевести свої бібліотеки на сучасні носії.

Крім вищезгаданих, у сучасних аудіосистемах можуть передбачатися й інші види носіїв. Наприклад, деякі моделі оснащуються входами USB type B, завдяки чому можуть підключатися до комп'ютера через USB-роз'єм і працювати в ролі комп'ютерної акустики з розширеними можливостями (такими, як копіювання музики з ПК на зовнішній носій або навпаки).

Тип тюнера, встановленого в аудіосистемі. В даному випадку під типом мається на увазі спосіб установки; про цифрове радіомовлення див. «Діапазони тюнера».

— Аналоговий. Настроювання на потрібну частоту в таких тюнери здійснюється механічним способом, зазвичай за допомогою коліщатка і шкали з повзунком. Аналогові приймачі простіше і дешевше цифрових, однак менш точні — виставити частоту при такому управлінні можна лише приблизно. Це може утруднити налаштування при великій кількості станцій в малому діапазоні частот (що особливо стосується FM-мовлення у великих містах). Крім того, подібні тюнери «не вміють» запам'ятовувати станції. Тому аналогові модулі використовуються порівняно рідко; ними оснащуються в основному бюджетні аудіосистеми, а також пристрої в стилі «ретро», де механічна шкала і ручка настройки є обов'язковими елементами дизайну.

— Цифровий. Безпосередню налаштування тюнера в таких моделях виконує електронна схема; користувач лише задає необхідну частоту, віддаючи команди електроніці з допомогою кнопок, поворотного коліщатка або іншого елемента керування. Цифрові тюнери є більш прогресивними, ніж аналогові, вони точніше в налаштуванні і можуть підтримувати різні додаткові можливості — пам'ять станцій (див. нижче), автоматичний пошук і т. ін.

Радіодіапазони, що приймаються тюнером музичного центру. На сьогоднішній день найчастіше зустрічається підтримка таких діапазонів:

— FM. Частина ультракороткохвильового (УКХ) діапазону в межах від 87,5 МГц до 108 МГц. Використовують частотну модуляцію, що дозволяє транслювати музику у форматі стерео з досить високою якістю звучання, а також передавати сигнали RDS (див. RDS). На даний момент більшість музичних радіостанцій на території СНД мовить саме в цьому діапазоні, внаслідок чого FM підтримується в абсолютній більшості аудіосистем. Недоліком даного варіанта є обмежена зона прийому — максимум кілька десятків кілометрів від передавача — тому FM-трансляції можна слухати зазвичай в межах одного міста та прилеглих околиць.

— AM (від англ. amplitude modulation — амплітудна модуляція) — радіомовлення, що використовують амплітудну модуляцію. Зазвичай під цим терміном розуміється мовлення на середніх хвилях у діапазоні 520-1610 кГц; на ці ж частоти розраховано більшість споживчих AM-приймачів. Дальність прийому AM-станцій може обчислюватися сотнями кілометрів, однак якість звуку при цьому нижче, ніж на FM, тому в даному форматі віщають в основному «розмовні» і новинні радіостанції.

— УКВ. У цьому разі мається на увазі піддіапазон 65,9-74 МГц, використовує т. зв. модуляцію OIRT. У такому форматі першопочатково велося УКХ-мовлення в країнах Радянського союзу та Східної Європи, проте на даний момент не користується великою популярністю у зв'язку з ро...звитком FM. Технічно УКХ схоже з FM (див. вище), основними відмінностями є смуга займаних частот і неможливість передачі в УКХ сигналів RDS (див. RDS).

— DAB+. DAB — це абревіатура від Digital Audio Broadcasting, тобто «цифрове радіомовлення»; а «+» означає вдосконалену версію цього стандарту. Формально DAB+ — це не тільки діапазон, але і формат передачі сигналу: на відміну від всіх описаних вище варіантів, він, як випливає з назви, цифровий. Це дає низку переваг над традиційними передавачами — зокрема, велику дальність при меншій потужності і високу якість трансльованого звуку. Крім того, цей звук практично не схильний до спотворень: слабкі перешкоди на його якість не впливають, а при критичному зниженні потужності передавача сигнал не спотворюється, а зникає цілком. Останнє, щоправда, можна записати в недоліки; але дійсно значущим недоліком даного варіанта є хіба що його слабка поширеність (поки що) в країнах СНД. Технічно таке мовлення може здійснюватися в будь-якому діапазоні вище 30 МГц, однак на практиці використовується кілька варіантів (залежно від країни), що належать до УКХ-діапазону. Зазначимо, що тюнери DAB+ здатні приймати радіопередачі оригінального стандарту DAB, але не навпаки.

Кількість радіостанцій, яку можна занести на згадку тюнера.

Сама собою пам'ять помітно спрощує роботу з тюнером. Замість того, щоб щоразу вручну шукати улюблені станції, достатньо «запам'ятати» їх і надалі просто вибирати хвилю зі списку в пам'яті приймача. Кількість комірок пам'яті в сучасних аудіосистемах може досягати кількох десятків; це буде особливо корисним жителям мегаполісів, де в ефірі багато станцій, а також тим, кому доводиться часто подорожувати та перебудовувати приймач на місцеві частоти.

Загальна потужність звуку забезпечується аудіосистемою на максимальній гучності, іншими словами — сумарна потужність усіх динаміків, штатно передбачені пристрої (включаючи сабвуфер).

Чим вище потужність, тим голосніше буде звучати система і тим більшу площу вона зможе перекрити. З іншого боку, висока потужність помітно позначається на ціні, габарити, вагу і енергоспоживання пристрою. Крім того, при оцінці і порівнянні з даним показником варто враховувати деякі нюанси. По-перше, деякі виробники йдуть на хитрість і приводять в характеристиках не середню, а пікову потужність звуку; такі цифри можуть бути дуже вражаючими, але до реальної гучності вони мають досить слабке відношення. Так що якщо вам здається, що заявлена потужність занадто висока — не завадить дізнатися, що саме мається на увазі в даному випадку. По-друге, при порівнянні варто враховувати наявність сабвуфера — він грає допоміжну роль, однак на нього може припадати більше половини від сумарної потужності системи. Через це при рівній загальній потужності пристрій з сабвуфером може виявитися тихіше моделі без сабвуфера: наприклад, система 2.0 на 40 Вт буде мати по 20 Вт на основний канал, тоді як у моделі 2.1 на 40 Вт на сабвуфер може припадати 20 Вт, і всього за 10 Вт — на основні динаміки.

Кількість окремих діапазонів частот (смуг), на яке звук розділяється при відтворенні через акустику аудіосистеми. Для кожної такої смуги передбачається окремий динамік, а іноді — кілька.

Найбільш простий варіант передбачає 1 смугу; він досить популярний в сучасних аудіосистемах, оскільки вимагає мінімальної кількості динаміків, а якість звуку може бути досить непоганим. Більш прогресивні варіанти передбачають 2-3 смуги (низькі і високі частоти, або НЧ, ВЧ і середні), а у висококласних моделях кількість смуг може досягати п'яти. Відзначимо, що, крім цілих, випускаються моделі з дробовим кількістю смуг — наприклад, 2.5 або 3.5. Така маркування говорить про наявність в конструкції динаміка, відповідає відразу за дві смуги: наприклад, модель 2.5 має окремі динаміки для НЧ і ВЧ плюс комбінований НЧ+ВЧ (за конструкцією аналогічний НЧ, але навантажений ще й середніми частотами).

У будь-якому разі кількість смуг, зазвичай, свідчить про високий клас акустики: чим більше окремих діапазонів частот — тим вже спеціалізація кожного динаміка, тим точніше він здатний відтворювати свою частину сигналу і тим складніше влаштована система.

Загальний діапазон частот, відтворений акустикою аудіосистеми. Вимірюється від нижнього порога самої низькочастотної колонки до верхнього — найбільш високочастотної: наприклад, в системі 2.1 з основними колонками на 100 – 22000 Гц і сабвуфером на 20 – 150 Гц загальне значення буде становити 20 – 22000 Гц.

Загалом чим ширший частотний діапазон — тим повніше буде відтворений звук, тим менше низьких і високих частот буде втрачено через недостатніх можливостей акустики. З іншого боку, не варто забувати, що фактична якість звуку залежить і від ряду інших параметрів — насамперед амплітудно-частотної характеристики. Крім того, чутні людиною частоти знаходяться в проміжку від 16 Гц до 22 кГц; відхилення від цих значень досить малі, а з віком верхня межа ще й знижується. Тому з практичної точки зору не має сенсу передбачати занадто широкий частотний діапазон; а вражаючі показники кшталт 10 – 50000 Гц, що зустрічаються в моделях топового класу, зазвичай, є своєрідним «побічним ефектом» високоякісних динаміків (і одночасно — маркетинговим ходом), ніж реально значущим моментом.

Фазоінвертор являє собою трубку, встановлену в корпусі колонки і має вихід в навколишній простір. Довжина трубки підібрана так, що з вихідного отвору виходить сигнал, перевернутий по фазі щодо сигналу з фронтальної частини дифузора. Це підсилює звуковий тиск і покращує звучання колонок, в тому числі на низьких частотах. Варто враховувати, що такі аудіосистеми варто розміщувати на певній відстані від стін, меблів тощо — інакше може виникати гул через руху повітря по трубці фазоінвертора.

Аналогічну функцію в деяких моделях виконує пасивний випромінювач (див. нижче).

Наявність функції еквалайзера в аудіосистемі.

Еквалайзер дозволяє змінювати тембр звуку, регулюючи гучність по окремих смугах частот. Найпростіший варіант такої регулювання передбачає 2 смуги (високі і низькі частоти), однак найчастіше смуг більше. У будь-якому разі еквалайзер може стати в нагоді як для тонкого налаштування звуку під власні уподобання, так і для компенсації недоліків зовнішньої або штатної акустики, підключених навушників і т. ін. — наприклад, якщо динаміки «провалюють» визначені смуги частот. Крім того, у багатьох аудіосистемах є набір попередніх налаштувань еквалайзера (пресетів), зазвичай розрахованих на різні стилі музики — «Класика», «Рок», «Поп» і т. ін. Може також передбачатися можливість створення і редагування власних пресетів.