Порівняння Teac TN-100 vs Audio-Technica AT-LP5

Наявність звукознімача в конструкції плеєра, який не знамається

Звукознімач (картридж) є ключовою деталлю для будь-якого програвача вінілу; поломка цієї деталі призводить усі пристрій в непридатність. Тому незнімні (тобто непридатними до заміни без розбирання в умовах майстерні) звукознімачі робляться в основному в бюджетних програвачах, де виробник намагається максимально спростити і, відповідно, здешевити конструкцію. Проте навіть в таких моделях, зазвичай, передбачається можливість заміни самої делікатної деталі звукознімача — голки.

Модель звукознімача (картриджа), що поставляється в комплекті з плеєром. Звукознімач є однією з найбільш важливих деталей будь-якого вінілового програвача, саме від його якості багато в чому залежить якість вихідного звуку. Знаючи назву моделі, можна знайти детальні дані по ній та визначити, наскільки Вас влаштовує конкретно цей картридж.

Рівень сигналу на виході звукознімача, що поставляється в комплекті з плеєром, по суті — потужність сигналу, що надходить з звукознімача на фонокоректор. Цей параметр необхідний насамперед у тих випадках, коли програвач планується підключати до зовнішнього фонокорректору: таке устаткування повинно бути розраховане на відповідну потужність сигналу, що надходить з звукознімача.

Сила натиску голки на пластинку, на яку розрахований комплектний звукознімач (картридж).

Ця сила залежить від жорсткості (податливості) голки: чим більше притискна сила, тим, відповідно, жорсткіше картридж, тим менше він податливий. Також вважається, що менша сила натиску менше зношує запис, однак не можна сказати, що «легкі» картриджі однозначно краще — існує безліч інших нюансів. Так що на практиці інформація про силу натиску комплектного звукознімача необхідна в основному на випадок його заміни. Зазвичай, в цих же межах регулюється сила натиску, забезпечувана тонармом програвача, так що новий картридж повинен також бути розрахований на ті ж значення притискної сили — інакше є ймовірність, що програвач не вдасться правильно отьюстировать.

Форма комплектного тонарма (при вигляді зверху). В сучасних програвачах можуть зустрічатися як прямі, так і S-подібні або J-подібні тонарми. Не можна однозначно сказати, який з них краще: перевагою першого варіанта вважається невелика вага, другого і третього — велика довжина і низька резонансна частота, що знижує ймовірність виникнення перешкод. А тому на практиці вибір залежить від конкретної ситуації і особистих вподобань.

Ефективна довжина комплектного тонарма – відстань від точки кріплення (осі обертання) до голки.

Даний показник важливий в першу чергу для поворотних тонармів: чим більша довжина — тим нижча кутова похибка, тим менша розбіжність між напрямком руху доріжки та поздовжною віссю звукознімача (докладніше див. «Тип») і тим нижчий рівень відповідних спотворень. Крім того, велика довжина знижує резонансну частоту та зменшує ймовірність появи спотворень. З іншого боку, довший тонарм виходить важчим, що потребує певних технічних хитрощів і може негативно вплинути на чистоту звуку. Тому велика довжина далеко не завжди є гарантією високої якості – варто звертати увагу ще й на вагу (див. нижче).

Спосіб передачі обертання від електродвигуна на диск програвача.

— Ремінний. Також відомий як «пассіковий». Згідно з назвою, такий привод використовує ремінну передачу. Його головними перевагами є рівномірність обертання в поєднанні з невимогливістю до якості електродвигунів, що дозволяє досягати непоганої чистоти звуку навіть з відносно простими і недорогими моторами. Правда, пассікові програвачі повільніше набирають швидкість і непридатні для спеціальних прийомів на зразок скретчингу; однак ці моменти критичні хіба що для діджеїв, а при звичайному прослуховуванні музики не мають особливого значення. А ось з однозначних недоліків можна відзначити хіба що необхідність періодичної (зазвичай раз на кілька років) заміни пассіка.

— Прямий. В програвачах з даним типом приводу диск встановлюється прямо на валу електродвигуна. Це дозволяє дуже швидко розганяти і гальмувати його, а також використовувати різні спеціальні прийоми, завдяки чому для діджейської «вертушки» прямий привод є практично обов'язковим. Однак подібна конструкція висуває особливі вимоги до якості електромоторів, оскільки будь-які нерівномірності і вібрації помітно впливають на якість звуку. Тому в «аудіофільських» моделях прямий привод використовується рідко — за відсутності явних переваг перед ремінною передачею конструкція виходить помітно дорожче.

Наявність в конструкції плеєра або пилезащитной кришки, або пристосувань для її установки (сама кришка при цьому не входить в комплект).

І вінілові платівки, та обладнання для їх програвання вимагає захисту від пилу: осідаючи на доріжках, пил призводить до появи сторонніх шумів і підвищеного зносу пластинок і голки. У світлі цього для звичайного прослуховування музики вкрай рекомендується мати програвач з кришкою — інакше доведеться регулярно влаштовувати прибирання. А ось для діджейської «вертушки» кришка, навпаки, є надмірністю.

Зовнішнім називають блок живлення (БЖ), винесений за корпус програвача; такий блок може з'єднуватися з розеткою дротом або включатися прямо в неї за допомогою власного штепселя. Сенс подібної компоновки полягає в тому, щоб звести до мінімуму можливі перешкоди від електроніки БЖ, видаливши її на максимальну відстань від ланцюгів, по яких проходить сигнал. Тому зовнішній блок живлення вважається оптимальним варіантом для акустики аудіофільского класу.