Порівняння Thermaltake Smart RGB Smart RGB 700W vs Chieftec A-90 GDP-650C

Вихідна потужність блока живлення, іншими словами — максимальна потужність, яку він здатний видати на систему. Для ефективної роботи комп'ютера необхідно, щоб потужність блока живлення була вище загальної споживаної потужності системи на максимальному навантаженні. Вирахувати останню можна, об'єднавши потужність окремих компонентів, однак в загальному для офісних конфігурацій вважається достатньою потужність 400 Вт – 450 Вт, для середніх ігрових — близько 600 Вт (500 Вт, 550 Вт, 650 Вт, 700 Вт, 750 Вт), а для топових — потужність 800 Вт і вище (850 Вт, 1000 Вт і навіть понад 1 кВт).

Коефіцієнт корисної дії, в даному випадку — співвідношення потужності блока живлення (див. «Потужність») до його споживаної потужності. Чим вище ККД — тим більше ефективний блок живлення, тим менше енергії він споживає від мережі при тієї ж вихідної потужності і тим дешевше обходиться його експлуатація. ККД може відрізнятися залежно від навантаження; в характеристиках можуть вказувати як мінімальний ККД, так і його значення середньої навантаженні (50%).

Зазначимо, що від цього показника безпосередньо залежить відповідність того чи іншого рівня економічності 80PLUS (докладніше див. «Сертифікат»).

Діаметр вентилятора (вентиляторів) в системі охолодження блока живлення.

Великий діаметр дає змогу досягти гарної ефективності при порівняно невисоких обертах — а це, зі свого боку, знижує шум та енергоспоживання. З іншого боку, великі вентилятори обходяться дорожче дрібних і займають багато місця, що позначається на габаритах всього БЖ. Також підкреслимо, що невеликий вентилятор ще не є ознакою дешевого блока живлення — таке оснащення можуть мати і досить прогресивні моделі, заради зменшення габаритів.

Що стосується конкретних діаметрів, то найменше значення, яке можна зустріти в сучасних БЖ споживчого рівня — 80 мм. Найбільш популярний варіант — 120 мм, такий розмір дає непогану ефективність і порівняно невеликий рівень шуму при розумною ціною і габаритах. Дещо рідше зустрічаються більші діаметри — 135 мм і 140 мм.

Підшипник - це деталь між віссю вентилятора, що обертається, і нерухомою основою, яка підтримує вісь і знижує тертя. У сучасних вентиляторах зустрічаються підшипники ковзання, кочення, гідродинамічного та магнітного центрування. Детальніше про них:

- Ковзання. Дія таких підшипників ґрунтується на прямому контакті між двома суцільними поверхнями, ретельно відполірованими для зниження тертя. Подібні пристрої прості, надійні та довговічні, проте ефективність їх досить невисока — кочення, а тим більше гідродинамічний та магнітний принцип роботи забезпечують значно менше тертя.

- Качення. Також називаються «кулькопідшипниками», оскільки «посередниками» між віссю обертання та нерухомою основою є кульки (рідше — циліндричні ролики), закріплені у спеціальному кільці. При обертанні осі такі кульки котяться між нею та основою, за рахунок чого сила тертя виходить дуже невисокою – помітно нижчою, ніж у підшипниках ковзання. З іншого боку, конструкція виходить дорожчою і складнішою, а за надійністю вона дещо поступається як тим же підшипникам ковзання, наприклад і більше просунутим гідродинамічних пристроїв. Тому, хоча підшипники кочення в наш час досить поширені, проте в цілому вони зустрічаються помітно рідше згаданих різновидів.

- Гідродинамічний. Підшипники цього заповнені спеціальної рідиною; при оберта...нні вона створює прошарок, яким ковзає рухлива частина підшипника. Таким чином, вдається уникнути безпосереднього контакту між твердими поверхнями і значно знизити тертя в порівнянні з попередніми типами. Також такі підшипники працюють і дуже надійні. З їх недоліків можна відзначити порівняно високу вартість, проте на практиці цей момент нерідко виявляється непомітним на тлі ціни всієї системи. Тому цей варіант у наш час є надзвичайно популярним, його можна зустріти в системах охолодження всіх рівнів — від бюджетних до просунутих.

- Магнітне центрування. Підшипники, засновані на принципі магнітної левітації: вісь, що обертається, «підвішена» в магнітному полі. Таким чином вдається (як і в гідродинамічних) уникнути контакту між твердими поверхнями та ще більше знизити тертя. Вважаються найбільш просунутим типом підшипників, надійні та безшумні, проте коштують дорого.

Наявність або відсутність у блока живлення сертифіката 80+. Даний сертифікат свідчить про високої енергоефективності: для його отримання ККД (див. вище) повинен складати не менше 80 %, причому на різних режимах (20 %, 50 % і 100 % максимального навантаження). Існує кілька ступенів 80+:

— 80+. Оригінальний варіант сертифіката, що передбачає ККД не менше 82 % (не менше 85 % на 50 % завантаження).

— 80+ White. Друга назва оригінального сертифіката 80+ (див. вище).

— 80+ Bronze — ККД не нижче 85 % (для половинного завантаження — 88 %).

— 80+ Silver — відповідно 87 % (90 % для половинного завантаження).

— 80+ Gold — 89 % (92 % для половинного завантаження)

— 80+ Platinum — 90 % (94 % для половинного завантаження).

— 80+ Titanium — 94 % (96 % для половинного завантаження).

Коефіцієнт потужності (див. «Тип PFC») при цьому повинен складати не нижче 0,9 для нижчих рівнів і не нижче 0,95 для рівня Platinum. Також відзначимо, що для надмірного живлення, що застосовується в серверних системах, вимоги по ККД трохи нижче.

Кількість роз'ємів Molex (IDE), передбачене в конструкції блока живлення.

Першопочатково такий роз'єм призначався для живлення периферії під інтерфейс IDE, насамперед жорстких дисків. І хоча сам по собі IDE на сьогодні є остаточно застарілим і в нових комплектуючих не застосовується, однак роз'єм живлення Molex продовжує встановлюватися у блоки живлення, причому практично в обов'язковому порядку. Майже будь-який сучасний БЖ має хоча б 1 – 2 таких роз'єму, а висококласних моделях ця кількість може становити 7 і більше. Така ситуація пов'язана з тим, що Molex IDE є досить універсальним стандартом, і за допомогою найпростіших перехідників від нього можна живити комплектуючі з іншим інтерфейсом живлення. Приміром, існують перехідники Molex – SATA для накопичувачів, Molex – 6 pin для відеокарт і т. ін.

Система кабелів, що використовується в блоці живлення. За цим параметром виділяють модульні, напівмодульні і не-модульні пристрої, ось їх риси:

— Не модульна. Класичний варіант конструкції, застосовуваний у комп'ютерних БЖ з самого початку і не втрачає популярності донині. Проводи в таких системах мають незнімну конструкцію, а підключення додаткових кабелів не передбачається. У результаті користувачеві доводиться мати справу лише з тими кабелями, які передбачив виробник, без можливості зняти або замінити їх (єдині доступні модифікації — установка додаткових аксесуарів на зразок подовжувача або розгалужувачі). Через це подібні БЖ менш зручні, ніж модульні і напівмодульні: їх дроти часто мають зайву довжину, а деякі з них взагалі не використовуються, при цьому таке «господарство» додатково захаращує корпус, погіршуючи циркуляцію повітря і ефективність охолодження. З іншого боку, ці недоліки можна звести практично до нуля при уважному підборі БЖ і акуратною прокладці дротів; а самі по собі не-модульні системи відрізняються надійністю і водночас невисокою вартістю. Саме завдяки цим особливостям вони найбільш поширені в наш час.

— Модульна. Системи, в яких кожен кабель зроблений знімним; для кріплення дротів використовуються спеціальні гнізда. Завдяки такій конструкції можна оптимально організувати простір усередині ПК — наприклад, зняти непотрібні дроту, щоб вони не заважали циркуляції по...вітря в системному блоці; замінити занадто довгий кабель дріт покороче (або навпаки); поміняти кабелі місцями і т. ін. Водночас модульні системи помітно дорожче не-модульних, при цьому вони вважаються менш надійними через наявність «слабких місць» у вигляді знімних кріплень для кабелів.

— Полумодульная. Свого роду компроміс між описаними вище варіантами: частину дротів в таких БЖ робиться незнімними, частина оснащується модульними кріпленнями. Це дозволяє частково поєднати переваги і компенсувати недоліки двох систем: напівмодульні БЖ виходять менш дорогими і більш надійними, ніж модульні, і водночас більш зручними, ніж не-модульні. Зазвичай, у системах даного типу незнімну конструкцію мають найбільш важливі дроти, які практично гарантовано задіюються при складанні ПК, а другорядні кабелі оснащуються знімними кріпленнями і можуть бути зняті у разі непотрібності. Втім, конкретні особливості полумодульного БЖ варто уточнювати окремо.

Наявність обплетення у комплектних дротів системного блока — у всіх або хоча б у деяких.

Дана особливість позитивно позначається на надійності, роблячи дріт максимально стійким до перегинів, стирання, сильному натиску і іншим подібним впливам; також вона дає додатковий захист від випадкових контактів з гострими предметами (наприклад, при ремонті ПК). Недоліками дротів в обплетенні, крім підвищеної вартості, є також збільшена товщина і більша жорсткість, ніж у аналогічних кабелів у звичайній ізоляції. Це може створити певні складнощі при організації простору всередині системного блока.

Максимальні значення струму і потужності, які БЖ може забезпечити на окремих лініях живлення.

Лінію живлення можна спрощено описати як пару контактів для підключення тій чи іншій навантаження; один з цих контактів — «земля» (з нульовим напругою), а другий має певну напругу з плюсовим чи мінусовим знаком, цьому напрузі і відповідає напруга лінії живлення. В даному пункті це +3,3 V (таке живлення присутня в 20 - і 24-пінових конекторах для материнських плат, конекторах живлення SATA і деяких інших видах роз'ємів).

Загалом потужність і струм — це досить специфічні параметри, які пересічному користувачеві потрібні рідко — в основному при підключенні комплектуючих з високим енергоспоживанням, таких як відеокарти, а також при запуску БЖ без комп'ютера, для живлення іншої електроніки (наприклад, аматорських радіостанцій). Також варто сказати, що сума максимальних потужностей на всіх лініях може бути вище загальної вихідної потужності БЖ — це означає, що всі лінії не можуть одночасно працювати на повній потужності. Відповідно, при повному завантаженні БЖ частина з них буде видавати меншу потужність, ніж максимально можлива.