Порівняння Pro-Ject Juke Box E vs Pro-Ject Juke Box S2

Модель звукознімача (картриджа), що поставляється в комплекті з плеєром. Звукознімач є однією з найбільш важливих деталей будь-якого вінілового програвача, саме від його якості багато в чому залежить якість вихідного звуку. Знаючи назву моделі, можна знайти детальні дані по ній та визначити, наскільки Вас влаштовує конкретно цей картридж.

Рівень сигналу на виході звукознімача, що поставляється в комплекті з плеєром, по суті — потужність сигналу, що надходить з звукознімача на фонокоректор. Цей параметр необхідний насамперед у тих випадках, коли програвач планується підключати до зовнішнього фонокорректору: таке устаткування повинно бути розраховане на відповідну потужність сигналу, що надходить з звукознімача.

Сила натиску голки на пластинку, на яку розрахований комплектний звукознімач (картридж).

Ця сила залежить від жорсткості (податливості) голки: чим більше притискна сила, тим, відповідно, жорсткіше картридж, тим менше він податливий. Також вважається, що менша сила натиску менше зношує запис, однак не можна сказати, що «легкі» картриджі однозначно краще — існує безліч інших нюансів. Так що на практиці інформація про силу натиску комплектного звукознімача необхідна в основному на випадок його заміни. Зазвичай, в цих же межах регулюється сила натиску, забезпечувана тонармом програвача, так що новий картридж повинен також бути розрахований на ті ж значення притискної сили — інакше є ймовірність, що програвач не вдасться правильно отьюстировать.

Діапазон частот, які програвач здатний видавати на вихід при використанні штатного звукознімача.

Чим ширший частотний діапазон — тим повнішою буде картина звуку, тим менше низьких і/або високих частот залишиться за кадром. Однак з практичної точки зору розширювати діапазон за межі значень 16 – 22000 Гц, не має сенсу — саме в цих межах людське вухо чує звук (та й то не всяке). Висококласної аудіотехніці, включаючи програвачі, зустрічаються і більш широкі діапазони; проте такі характеристики є свого роду «побічним ефектом» висококласної техніки, який виробники використовують в рекламних цілях.

Крім того, зазначимо, що великий діапазон частот ще не є гарантією високоякісного звучання: звукова картина залежить від безлічі інших параметрів, починаючи від амплітудно-частотної характеристики і закінчуючи сторонніми наведеннями.

Співвідношення між корисним сигналом і сторонніми шумами на виході програвача. У просторіччі називається «електричний шум» (хоча це не зовсім вірно).

Чим вище цей показник — тим тихіше шуми (повністю усунути їх неможливо), тим чистішим буде сигнал. У разі вінілових програвачів вважається, що відношення сигнал/шум має становити не менше 50 дБ; а в найбільш високоякісних пристроях воно може перевищувати 90 дБ.

Зазначимо, що в даному пункті додатково може зазначатися значення механічного шуму. Незважаючи на схожість у назві, це зовсім інший показник — він описує гучність сторонніх звуків, видаваних мотором, приводом та іншими рухомими частинами «вертушки». Відповідно, для механічного шуму чим менше децибел — тим краще. Оцінити його приблизний рівень можна за спеціальним порівняльними таблицями.

Номінальна потужність, споживана програвачем під час роботи у штатному режимі.

Сучасні вертушки вельми економічні: у більшості моделей, навіть оснащених вбудованою акустикою (див. «Можливості»), споживана потужність не перевищує 15 Вт, і про який-небудь серйозний вплив на перевантаження електромереж (а також рахунки за електрику) говорити не доводиться. Виняток становлять окремі пристрої преміумкласу, в яких вага опорного диска (див. нижче) досягає декількох десятків кілограм, і для обертання подібної маси потрібна відповідна потужність двигуна.

Матеріал, з якого виконаний опорний диск програвача — обертовий диск, на який кладеться платівка. Загальними вимогами до таких дисків є, по-перше, мінімальна схильність до стороннім вібрацій (щоб уникнути перешкод), по-друге, масивність (щоб забезпечувати постійну швидкість навіть при дрібних огріхів у роботі мотора). В розрахунку на це виробники і підбирають матеріали для опорних дисків. Конкретні варіанти можуть бути такими:

— Метал. Міцний, масивний і водночас вельми солідно виглядає матеріал, є одним з найпопулярніших серед сучасних «вертушок» всіх цінових категорій.

— Пластик. Пластик загалом поступається металу за вагою та вібростійкості, однак ці недоліки не є критичними, а деякі різновиди даного матеріалу взагалі їх позбавлені. При цьому вартість пластикових дисків відносно невисока. Вони зустрічаються як в недорогих, так і в досить прогресивних програвачах.

— Акрил. Кілька більш прогресивний матеріал, ніж пластик, за рахунок чого більш поширений в програвачах середнього і вищого класу.

— MDF. Він же ДВП — деревно-волокниста плита. MDF дещо легше металу, однак характеризується відмінною стійкістю до стороннім вібрацій, а в деяких моделях використовується ще й з естетичних міркувань — в пару до корпусу з цього ж матеріалу (див. «Матеріал підстави»).

— Скло. Скляні диски масивні і непогано протистоять непотрібним вібрацій, до того ж можуть бути повністю прозорими і надавати «вертушці» оригінальний зовнішній вигляд. Водночас вони крихкі і коштують недешево, притому що особливих переваг перед іншими популярними матеріалами скло не має. Тому особливого поширення цей варіант не отримав.

— Кераміка. Ще один досить екзотичний матеріал, який використовується не стільки з практичних міркувань, скільки в дизайнерських і маркетингових цілях. Конкретний склад кераміки може бути різним, проте всі подібні диски відрізняються, з одного боку, масивністю і вібростійкою, з іншого — високою вартістю і крихкістю.

Варто враховувати, що диски з одного матеріалу можуть помітно відрізнятися за якістю — крім складу, властивості диска визначаються його вагою, див. нижче. Загалом виробники, зазвичай, обирають варіант, відповідний цінової категорії програвача.

Також зазначимо, що, крім цілісних дисків, що випускаються «бутерброди», складені з шарів різних матеріалів. Для таких випадків в характеристиках вказується основний матеріал диска.