Порівняння Yamaha YPT-360 vs Yamaha PSR-E433

Поліфонія, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість «голосів» (тон-генераторів), яка може одночасно звучати на ньому.

Цей параметр часто описують як кількість нот, які можна одночасно взяти на клавіатурі. Однак це не зовсім вірно з тієї причини, що в багатьох тембрах одна нота може задіяти кілька тон-генераторів. У результаті, наприклад, для відтворення акорду з 3 нот в тембрі з 4 тон-генераторами на ноту буде потрібна поліфонія не менш ніж в 3*4=12 голосів. Крім того, автоакомпанемент і вбудовані композиції (див. відповідні пункти) теж використовують тон-генератори — відповідно, для ефективної роботи з цими функціями потрібно ще більше голосів.

Мінімальним значенням для більш-менш функціонального сучасного синтезатора вважається поліфонія на 32 голоси – та й то такий інструмент можна використовувати в основному для початкового навчання і нескладних мелодій. Для більш солідного застосування бажано мати хоча б 50 – 60 голосів, а в професійних моделях (зокрема, робочих станціях, де доводиться мати справу з декількома звуковими доріжками відразу) зустрічаються моделі з поліфонією на 150 тон-генераторів і більше.

Загалом більш прогресивний синтезатор, швидше за все, буде мати більш широку поліфонію, проте оцінювати клас інструменту за цим параметром можна лише дуже приблизно — інструменти з однаковим числом голосів можуть сильно відрізнятися за рівнем. Винятком з цього правила є хіба що дитячі синтезатори (див. «Тип»), що підтриму...ють до 20 голосів.

Кількість вбудованих тембрів звучання, передбачених у синтезаторі.

Кількість тембрів нерідко описують як число інструментів, які здатна імітувати дана модель. Однак це не зовсім вірно — швидше цей параметр можна назвати «кількість інструментів та звукових ефектів». Наприклад, один і той самий інструмент — електрогітара — з різними «прибамбасами» (дісторшн, овердрайв) буде звучати по-різному, і в синтезаторі кожна така примочка буде вважатися окремим тембром. Тембр «ударні» зазвичай об'єднує різні типи барабанів та інших ударних інструментів — іншими словами він дає змогу зобразити і «бас-бочку», і тарілки, не перемикаючи налаштувань, лише натиснувши потрібні клавіші. А деякі тембри можуть взагалі не мати аналогів серед реальних інструментів.

Чим більше вбудованих тембрів — тим ширші можливості синтезатора, тим різноманітніше звуки, які на ньому можна отримати. При цьому у висококласних моделях на зразок робочих станцій (див. «Тип») це число може досягати 1000 і навіть більше.

Кількість стилів автоакомпанементу (див. вище), першопочатково передбачених у синтезаторі, іншими словами — кількість варіантів акомпанементу, доступних користувачеві.

Чим ширший цей набір — тим вище ймовірність знайти серед цих мелодій підходящі варіанти для того чи іншого випадку. Водночас сама по собі велика кількість стилів ще не є 100 % гарантією того, що серед них виявиться відповідний, тим більше, що різні моделі синтезаторів можуть помітно різнитися за конкретим набором мелодій. Так що список не завадить уточнювати перед покупкою. Також відзначимо, що ситуацію можна виправити за рахунок стилів користувача (див. нижче) — їх підтримує чимало синтезаторів з автоакомпанементом.

Кількість стилів автоакомпанементу користувача, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість додаткових стилів, яку можна записати в пам'ять на додаток до вбудованих. Зазначимо, що стилі можуть мати різний об'єм (залежно від кількості використовуваних нот), тому цей параметр нерідко виявляється не точним, а лише усереднено-приблизними.

Сучасні синтезатори можуть мати досить великий набір вбудованих стилів автоакомпанементу (див. вище), проте навіть в найбагатшому наборі може не виявитися потрібної мелодії. У світлі цього багато моделей дають змогу доповнити штатний список мелодіями користувача. Самі способи доповнення можуть бути різними: в одних моделях ці мелодії потрібно завантажувати з зовнішнього носія, в інших їх можна навіть складати вручну. Тим не менш, наявність стилів користувача дає змогу розширити асортимент мелодій автоакомпанементу, причому за бажанням самого користувача.

Наявність контролера висоти тону (Pitch Bend) в конструкції синтезатора.

Дана функція дозволяє плавно змінювати висоту звуку на невелику величину. Таким чином імітуються специфічні прийоми гри на деяких інструментах — наприклад, підтяжка струн на гітарі, дає характерний, «плаваючий» по частоті звук. Регулятор висоти тону зазвичай має вигляд колеса або важеля.

— mini-Jack (3.5 мм). Вхід для лінійного аналогового звуку, що використовує роз'єм 3.5 мм mini-Jack. Сам по собі лінійний вхід використовується для підключення до зовнішнього аналогового синтезатора аудіосигналу — наприклад, зі звукової плати комп'ютера. Застосування такого підключення може бути різним: відтворення акомпанементу через вбудовані динаміки інструменту, комутація сигналу на зовнішній підсилювач з «підмішуванням» у нього самого звуку синтезатора, і т. ін. А конкретно роз'єм 3.5 мм mini-Jack має невеликі розміри, він популярний в основному в портативній техніці і недорогих стаціонарних пристроях — «серйозна» ж аудіотехніка зазвичай оснащується більш надійними роз'ємами, на зразок Jack (див. нижче). Як наслідок, вхід з даним типом роз'єми характерний в основному для синтезаторів початкового рівня.

— Jack (6.35 мм). Вхід для лінійного аналогового звуку, що використовує роз'єм 6.35 мм Jack. За призначенням такої вхід повністю аналогічний описаному вище входу з гніздом 3.5 мм mini-Jack, однак роз'єм Jack має більші розміри, забезпечує більш надійне і якісне з'єднання і вважається більш підходящим для стаціонарної аудіотехніки, особливо висококласної. Тому в синтезаторах середнього та прогресивного рівня, зазвичай, використовується саме цей тип лінійного входу. При цьому зазначимо, що штекер 3.5 мм можна підключити до гнізда 6.35 мм за допомогою найпростішого перехідника.

— Цифровий. Вхід для підключення до синтезатора аудіосигналу в цифровому вигл...яді. За призначенням аналогічний описаним вище лінійних інтерфейсів, однак відрізняється як за форматом сигналу, так і за типом роз'єми — найчастіше це коаксіальний інтерфейс S/P-DIF, використовує роз'єм RCA, хоча можливі й інші варіанти. Цифрові виходи досить популярні як у професійної відеоапаратури, так і в побутовій техніці зразок ПК і навіть телевізорів, так що такий вхід може виявитися зайвим.

— MIDI. Першопочатково MIDI — формат цифрових сигналів, що використовується в електронних музичних інструментах. Кожна виділена на синтезаторі клавіша подає саме такий сигнал: він містить дані про тривалості, силі і швидкості натискання, а також номері ноти, і на основі керуючого сигналу (MIDI-події) «начинка» синтезатора генерує потрібний звук. Відповідно, вхід MIDI дозволяє синтезатору приймати MIDI-події з зовнішніх електронних музичних пристроїв — інших синтезаторів, MIDI-контролерів і т. ін. Таке підключення може знадобитися, наприклад, якщо у зовнішньому інструменті немає потрібного тембру; крім того, багато синтезатори здатні записувати прийняті MIDI-сигнали. У деяких випадках може знадобитися і можливість комутації такого сигналу через MIDI thru (див. «Виходи»).

— USB (type A). Класичний роз'єм USB, що дозволяє підключати до синтезатора різні зовнішні пристрої — насамперед флешки і інші накопичувачі, інша периферія підтримується вкрай рідко. Можливості, доступні під час роботи з флешкою, залежать від загального функціоналу синтезатора і в різних моделях можуть бути різними. Так, одні інструменти здатні програвати з такого носія музику, що грає роль акомпанементу для основної партії — це буває зручніше, ніж користуватися автоакомпанементом. Інші здатні записувати музику на флешку. Може також передбачатися оновлення набору тембрів і/або стилів автоакомпанементу (див. вище), оновлення прошивки і т. ін.

— Кардридер. Роз'єм для читання карт пам'яті, найчастіше SD: це універсальний формат, який широко застосовується у багатьох типах сучасної електроніки. Як і флешка, що підключається по USB (див. вище), кардридер може використовуватися з різними цілями — найчастіше для відтворення музичного супроводу або запису музики, однак зустрічаються й інші варіанти (завантаження додаткових тембрів, оновлення прошивки тощо).

Додаткові предмети, що поставляються в комплекті з синтезатором крім самого інструменту.

— Пюпітр. Підставка для нотних записів, встановлена таким чином, щоб знаходяться на ній матеріали постійно перебували перед очима музиканта. В сучасних синтезаторах пюпітр може бути вбудованим або знімним.

— Педаль. Додатковий орган управління у вигляді педалі, яка може відповідати за найрізноманітніші функції, залежно від моделі синтезатора. Докладніше про це див. «Підключаються педалі», тут же відзначимо, що наявність педалі в комплекті позбавляє від необхідності шукати і підбирати її окремо.

— Блок живлення. Блок живлення для підключення синтезатора до мережі. Сама можливість роботи від розетки важлива для більшості сучасних синтезаторів. Тому відсутність блока живлення в комплекті означає або те, що він зроблений внутрішнім, або що перед нами проста і недорога модель (зазвичай дитяча, див. «Тип»), розрахована в основному на роботу від батарей і не укомплектована БЖ, або взагалі не передбачає його підключення. Зовнішній блок живлення зручний тим, що під час роботи від автономних джерел живлення його можна від'єднати, позбавивши інструмент від зайвих дротів.

— Диск. Оптичний диск (CD або DVD) з різними додатковими матеріалами за синтезатору. Це можуть бути інструкції та інша документація, драйвера для підключення до комп'ютера, спеціалізоване ПЗ для редагування музики на ПК і т. ін.

— Стійка. Власна підставка для установки с...интезатора на підлозі — зазвичай розкладна, в розкладеному стані нагадує за формою букву Х. За наявності такої підставки музиканту не доведеться шукати вільний стіл, підвіконня або інше подібне місце для розміщення інструменту — достатньо наявності вільного місця на підлозі. Стійки для синтезаторів продаються окремо, однак придбати таке пристосування разом з інструментом нерідко буває зручніше, а то і дешевше.

— Мікрофон. Мікрофон може використовуватися як для співу, так і для створення семплів на основі зовнішніх звуків. Правда, варто відзначити, що мікрофонами комплектуються зазвичай порівняно недорогі синтезатори для початківців музикантів — професіоналу зручніше самостійно підібрати додаткове обладнання (в т. ч. і мікрофон) під власні потреби і переваги, не покладаючись на вибір виробника. Відповідно, і найбільш комплектні мікрофони зазвичай мають досить скромні характеристики.

Кількість смуг, передбачене у вбудованою акустичною системою синтезатора. Смугою в даному випадку можна назвати окремий набір динаміків, що відповідає за свою частину частотного діапазону. Наприклад, система з окремими динаміками під низькі і високі частоти буде називатися двосмугової.

Сенс такого поділу зумовлений тим, що для різних частот вимоги до динаміків теж будуть різними. Відповідно, виділення власних динаміків під кожну смугу частот може помітно поліпшити якість звучання. Водночас варто пам'ятати, що в синтезаторах вбудована акустика призначена не для високоякісного відтворення звуку, а потім швидше, щоб дати загальне уявлення про те, що зараз грає інструмент. Тому навіть у самих прогресивних моделях не зустрічається більше двох смуг, а для початкового і середнього рівня найчастіше цілком достатньо й однієї.

Номінальна потужність, споживана інструментом під час роботи. Сучасні синтезатори, навіть найпотужніші й прогресивні на зразок робочих станцій (див. «Тип»), споживають дуже мало енергії — до 100 Вт, а частіше помітно менше. Тому звертати увагу на цей параметр на практиці доводиться рідко, в основному в досить специфічних ситуаціях — наприклад, під час роботи від автономного генератора, коли потрібно враховувати всю підключену до такого живлення навантаження.