Порівняння FiiO Alpen 2 E17K vs FiiO E10k Olympus 2

— Портативний. Підсилювачі, розраховані на можливість постійного носіння з собою. Мають невеликі розміри, відповідні для перенесення в сумці або кишені, і отримують енергію або від вбудованого акумулятора, або від USB-порту (див. «Тип живлення»). Подібні пристрої можуть застосовуватися і в ролі стаціонарних, однак постійне використання в такому форматі навряд чи виправдано: функціонал і потужність портативних підсилювачів загалом досить скромні, а при схожих характеристиках вони коштують помітно дорожче стаціонарних аналогів.

— Стаціонарний. Підсилювачі, розраховані на постійне перебування на одному місці. Використовують живлення від розеток і не мають таких обмежень по габаритам, як у портативних моделей, що дозволяє зробити подібні пристрої більш прогресивними. Так, в них можна передбачити більш високу потужність, ніж в портативних, можливість роботи з професійними високоомними навушниками, велика кількість різних регулювань, висококласні схеми обробки сигналу, багатоканальну компонування і т. п. Зрозуміло, конкретний функціонал такого підсилювача може бути різним; однак якщо навушники не планується використовувати «на ходу», а якість звуку має для вас вирішальне значення — варто звернути увагу саме на дану різновид.

Частота дискретизації цифро-аналогового перетворювача (ЦАП), встановленого в підсилювачі. Нагадаємо, такий перетворювач відповідає за конвертацію цифрового звуку в аналоговий звук, який потім обробляється основним підсилювачем і поступає на навушники (або інше аналогове аудіо пристрій).

Звук в цифровому вигляді найчастіше записується наступним чином: оригінальна синусоїда аналогового сигналу поділяється на окремі ділянки (семпли) — «сходинки» певної довжини і висоти, і кожна з цих сходинок кодується своїм набором чисел. Частота дискретизації визначає, скільки таких сходинок припадає на певну ділянку оригінального аудіосигналу. Відповідно, чим вище ця частота — чим точніше цифровий запис відповідає початковому сигналу; з іншого боку, збільшення числа семплів на одиницю часу збільшує обсяги файлів і підвищує вимоги до апаратної потужності цифрових схем.

Конкретно ж для ЦАП власна частота дискретизації такого модуля — це, по суті, максимальна частота дискретизації вхідного цифрового сигналу, з якою перетворювач здатен ефективно впоратися. При більш високих показниках на вході якість звуку в кращому випадку буде обмежено можливостями ЦАП, в гіршому — підсилювач взагалі не зможе коректно працювати. В будь-якому випадку, більш високі цифри в даному пункті (за інших рівних) означають більш прогресивний і якісний перетворювач; з іншого боку, цей момент помітно позначається на вартості, а оцінити всі можливості висококласного ЦАП можна тільки на аудиоматериалах від...повідної якості.

Що стосується конкретних цифр, то найменшим значенням, яке можна зустріти в підсилювачах для навушників, є 44 кГц. За законами фізики саме така частота дискретизації є мінімально необхідною для повноцінної передачі всіх чутних людиною частот звуку (16 — 22 000 Гц), і саме вона використовується в форматі Audio CD. Чимало моделей забезпечують значення в 96 кГц і 192 кГц (це вже достатньо для роботи з різними типами DVD-Audio), а у найбільш прогресивних пристроях цей показник може досягати 384 кГц і навіть 768 кГц.

Номінальна потужність, що видається підсилювачем при підключенні навушників (або іншого навантаження) з імпедансом в 16 Ом.

Сама по собі номінальна потужність — це найбільша середня потужність, яку пристрій здатний видати протягом тривалого часу без перевантажень; окремі «стрибки» сигналу можуть мати і більш високий рівень, однак загалом можливості підсилювача визначаються насамперед даним показником. При цьому фізичні особливості звукової апаратури такі, що фактична потужність, що видається на навантаження, буде залежати від опору цієї навантаження. Тому в характеристиках підсилювачів для навушників часто наводять дані для різних значень імпедансу. А 16 Ом — це досить невисокий показник опору навіть для низькоомних «вух»; такі характеристики передбачаються в основному в навушниках загального призначення, розрахованих на кишенькові гаджети з малопотужними підсилювачами.

Що стосується вибору за конкретним значенням потужності, то він залежить від чутливості використовуваних навушників, а також від рівня звукового тиску (просто кажучи, гучності), якого планується досягти за рахунок підсилювача. Існують спеціальні формули і таблиці, що дозволяють обчислити мінімальну необхідну потужність для певної гучності при заданої чутливості «вух». Водночас варто відзначити, що на 16 омах навіть найбільш малопотужні сучасні «усилки» здатні видати близько 20 мВт — цього вистачає для розкачки навушників з чутливістю 88 дБ (далеко не найвищий показник) до гучності 105 дБ (м...інімальне значення, рекомендований для повноцінного прослуховування музики). А більшість підсилювачів під час роботи з даними імпедансом забезпечують набагато більшу потужність. Так що звертати увагу на цей момент і вдаватися в підрахунки має сенс в основному або при низькій чутливості «вух» (менше згаданих 88 дБ), або якщо ви хочете отримати в результаті рівень вище 105 дБ.

Співвідношення між загальним рівнем корисного сигналу, що видається підсилювачем, і рівнем фонового шуму, що виникає внаслідок роботи електронних компонентів.

Повністю уникнути фонового шуму неможливо, проте його цілком можна знизити до максимально незначного рівня. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим чистіше звук, видаваний пристроєм, тим менше в ньому помітні власні перешкоди від підсилювача. У найскромніших з цієї точки зору підсилювачах даний показник становить від 70 до 95 дБ — не видатне, однак цілком допустиме значення навіть для Hi-Fi техніки. Нерідко можна зустріти і більш високі цифри — 95 – 100 дБ, 100 – 110 дБ і навіть більше 110 дБ. Дана характеристика має особливе значення під час роботи підсилювача в ролі компонента багатоскладниковий аудіосистеми (наприклад, «вініловий програвач – фонокоректор – передпідсилювач – підсилювач для навушників». Річ у тім, що в таких системах підсумкові шуми всіх компонентів на виході підсумовуються, і для чистоти звуку вкрай бажано, щоб ці шуми були мінімальними

Окремо варто підкреслити, що високе співвідношення сигнал/шум саме по собі не гарантує високої якості звуку загалом.

Коефіцієнт гармонійних спотворень, що виникають під час роботи підсилювача.

Таким викривленням неминуче піддаються будь-які електронні схеми, а від їх рівня залежить якість і достовірність звуку на виході. Відповідно, в ідеалі коефіцієнт гармонік повинен бути як можна нижче. Так, за загальним правилом рівень 0,09 % і нижче (соті частки відсотка) вважається непоганим, а рівень менше 0,01 % (тисячні частки відсотка) — відмінним. Винятком є лампові пристрою: в них допускаються і більш високі значення (на десяті частки відсотка), однак цей момент у багатьох випадках є не недоліком, а особливістю (докладніше див. «Ламповий»).

Також варто відзначити, що малий коефіцієнт гармонік особливо важливий при використанні підсилювача у складі багатокомпонентних аудіосистем — наприклад, при прослуховуванні музики з вінілового програвача з зовнішнім фонокорректором. Річ у тім, що в таких системах на підсумкових звук впливає сума спотворень від усіх компонентів — а вона, знову ж, має бути як можна нижче.

Наявність в підсилювачі окремого регулятора високих частот.

Такий регулятор дозволяє налаштовувати гучність високих частот окремо від іншого діапазону. Технічно він аналогічний описаної вище регулювання НЧ, однак має серйозні відмінності щодо застосування на практиці. Так, в сучасних підсилювачах для навушників подібний регулятор практично обов'язково поєднується з регулюванням НЧ; а загалом налаштування ВЧ зустрічається досить рідко. Пов'язано це з тим, що для багатьох слухачів саме насиченість басів є одним із ключових параметрів якості звуку, тоді як регулювання ВЧ в цьому сенсі не настільки важлива. Щоправда, така налаштування дає додаткові можливості по зміні загальної забарвлення звуку. З іншого боку, вона ускладнює і здорожує конструкцію, до того ж є потенційним джерелом спотворень.

Типи входів, передбачені в конструкції підсилювача.

Сучасні підсилювачі для навушників можуть оснащуватися аудіовходами як аналогового (mini-Jack 3.5 мм, Jack 6.35 мм, RCA, XLR), так і цифрових форматів (S/P-DIF c коаксіальним або оптичним підключенням), а також портами USB OTG і USB type B. Ось детальніший опис кожного з цих входів:

— Mini-Jack (3.5 мм). Один з найбільш популярних сучасних аудиороз'ємів. В даному випадку застосовується в основному для підключення до підсилювача аналогового сигналу; це може бути сигнал лінійного рівня або звук з виходу на навушники від зовнішнього пристрою (ці нюанси варто уточнювати окремо), при цьому сам роз'єм найчастіше має класичний трьохконтактний формат і відповідає відразу за обидва канали стерео. Завдяки невеликим розмірам mini-jack дуже зручний для застосування в портативних моделях (див. «Тип»). З іншого боку, він менш помехостоек, ніж аналогічний за конструкцією Jack 6.35 мм, і має менш великі можливості — зокрема, майже не застосовується для балансного підключення. Тому в стаціонарних моделях цей інтерфейс зустрічається помітно рідше.
Окремо відзначимо, що в апаратний порт типу 3.5 мм можуть бути вбудовані також і...нші види входів — наприклад, коаксіальний і/або оптичний (детальніше див. нижче). Тим не менш, наявність mini-jack вказується тільки в тому випадку, якщо цей роз'єм здатний працювати в традиційному аналоговому форматі.

— Jack (6.35 мм). Аудіороз'єм, багато в чому аналогічний описаному вище mini-jack — зокрема, також застосовується в основному для підключення аналогового сигналу. Ключова відмінність полягає в більших розмірах. Через це входи типу Jack застосовуються помітно рідше, причому в основному в стаціонарній техніці (див. «Тип»); але, з іншого боку, великий діаметр розширює можливості роз'єму. По-перше, з'єднання виходить більш надійним, ніж у гніздах 3.5 мм, з меншою ймовірністю виникнення перешкод і випадкового відключення. По-друге, такі входи можуть застосовуватися навіть для балансного підключення (хоча така можливість є далеко не обов'язковою, до того ж для балансного сполуки найчастіше використовують роз'єми XLR; про них і про подібному форматі підключення див. нижче). Тому для високоякісної стаціонарної техніки такі входи вважаються кращими, ніж mini-jack.

— RCA. Технічно RCA — це тип роз'єму, який може використовуватися з різними цілями. Проте в даному випадку мається на увазі цілком конкретний варіант застосування — у форматі лінійного входу (для аналогового аудіосигналу). У такому форматі один фізичний роз'єм відповідає за один канал звуку, тому вхід цього типу зазвичай складається з пари гнізд — під лівий і правий канал. Загалом лінійний RCA практично не застосовується в портативних пристроях, зате дуже популярний у стаціонарній аудіотехніці. Він трохи уступає більш прогресивним стандартам (зразок XLR, див. нижче) по функціоналу і помехостойкости, однак цього інтерфейсу нерідко виявляється цілком достатньо як для повсякденного, так і для нескладного професійного застосування.

— XLR. Першопочатково XLR — це роз'єм характерною круглої форми, з набором контактів у вигляді штирків (і гнізд під них) і додатковим фіксатором на зовнішньому кільці. Він може мати різне число контактів і застосовуватися в різних форматах. Однак у підсилювачах для навушників, говорячи про входи XLR, зазвичай мають на увазі інтерфейс для балансного підключення аналогового (лінійного) аудіосигналу. Такий інтерфейс зазвичай складається як мінімум з пари контактних роз'ємів — по одному на кожен канал стерео (більш рідкісний варіант — один загальний шестиконтактний роз'єм, фактично версія «два в одному»). Що стосується балансового підключення, то це особливий формат, що використовує три дроти на канал (замість стандартних двох) і спеціальний спосіб обробки сигналу на вході. За рахунок цього способу перешкоди, що виникають через сторонніх наведень в кабелі підключення, взаємно гасяться при вступі на підсилювач; по суті, сам кабель відіграє роль фільтра перешкод. Це дозволяє працювати навіть з досить довгими дротами без шкоди для чистоти звуку. З іншого боку, роз'єми XLR мають досить великі розміри, а підтримка балансного формату позначається на вартості пристрою. Тому загалом даний інтерфейс вважається професійним, він встановлюється в підсилювачі відповідного рівня, переважно стаціонарні (за рідкісними винятками).

— Коаксіальний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує електричний кабель (на противагу описаним нижче оптичному). Загалом формат S/P-DIF дозволяє передавати через один роз'єм відразу кілька каналів звуку, в тому числі працювати з багатоканальними форматами (хоча в підсилювачах для навушників найчастіше використовується стерео). А електрична різновид цього інтерфейсу трохи дешевше оптичної і не потребує особливої акуратності при поводженні з кабелем. Її недоліком є деяка схильність до електромагнітних перешкод, однак для компенсації цього моменту кабель зазвичай робиться екранованим.
Відзначимо, що в якості апаратного роз'єми коаксіальний вхід S/P-DIF найчастіше використовує гніздо RCA. Проте не варто плутати цей інтерфейс з описаним вище аналоговим RCA: це принципово різні стандарти, не сумісні між собою. Крім того, в деяких моделях (зокрема, портативних) вхід цього типу може бути фізично поєднаний з роз'ємом 3.5 мм; в цьому разі одне гніздо може працювати в різних форматах (залежно від обраних налаштувань), а для використання коаксіального інтерфейсу потрібно кабель зі спеціальним роз'ємом (або відповідний перехідник).

— Оптичний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує оптоволоконний кабель TOSLINK для передачі цифрового звуку в стерео або багатоканальному форматі (втім, останнє для підсилювачів під навушники не характерно). Головною перевагою такого підключення перед описаним вище коаксіальним є повна нечутливість до електромагнітних перешкод. З іншого боку, оптичний кабель досить делікатне, він погано переносить сильні натиски і перегини.
Варто сказати, що в деяких підсилювачах — особливо портативних — оптичний вхід може вбудовуватися прямо в роз'єм 3.5 мм, і для роботи з подібним входом потрібен кабель, що має штекер відповідної конструкції. Сам роз'єм може працювати в різних форматах — залежно від виставлених налаштувань і підключеного кабелю.

USB OTG). Першопочатково USB OTG — це стандарт, що дозволяє підключати різноманітну USB-периферію (таку, як флешки) до портативних гаджетів на зразок смартфонів або планшетів. Однак у підсилювачах для навушників ця функція має свою специфіку, її в кожному випадку варто уточнювати окремо. Так, більшість моделей з USB OTG належать до портативним, і у них цей вхід застосовується в класичному форматі — для прийому цифрового аудіосигналу з microUSB, USB-C або іншого аналогічного роз'єми в портативному гаджеті (якщо гаджет першопочатково передбачає таку можливість). А ось в стаціонарних підсилювачах (див. «Тип») назвою «USB OTG» можуть позначати інтерфейс для підключення до ПК, якщо цей інтерфейс не використовує USB Type B, а інший тип роз'єму. Ці нюанси варто уточнювати окремо.

— USB (Type B). Інтерфейс для підключення підсилювача до USB-порту комп'ютера і передачі звуку в цифровому вигляді; іншими словами — роз'єм для використання підсилювача в ролі зовнішньої звукової карти. Формально USB Type B — це строго певний тип USB-роз'єму, має характерну квадратну форму; саме такий роз'єм зазвичай встановлюється в стаціонарні моделі. А ось в портативних пристроях цю роль можуть виконувати порти іншого типу — наприклад, microUSB; однак вони в таких випадках теж позначаються як USB Type B

В будь-якому випадку, сенс підключення підсилювача у форматі зовнішньої звукової карти полягає насамперед у тому, що вбудовані аудіокарти сучасних комп'ютерів зазвичай мають досить скромні характеристики, і на зовнішньому обладнанні можна досягти набагато більш якісного звуку.

Види додаткових виходів, передбачених в конструкції підсилювача.

Підкреслимо, що мова в даному випадку йде саме про додаткові виходах — тобто про роз'ємах, НЕ призначених для навушників (хоча ці виходи можуть використовувати такі ж види роз'ємів). Наявність, тип та кількість роз'ємів під навушники вказується в характеристиках окремо (див. нижче — «Виходів mini-Jack (3.5 мм)», «Виходів 6.35 мм (Jack)», «Виходів XLR», «Виходів на навушники»). Додаткові ж виходи зазвичай являють собою аудіоінтерфейси аналогового (mini-Jack 3.5 мм, Jack 6.35 мм, RCA, XLR) або цифрового формату (S/P-DIF в коаксіальному або оптичному оформленні). Ось більш детальний опис кожного з цих інтерфейсів:

— Mini-Jack 3.5 мм. чи не найпоширеніший в наш час аналоговий аудіороз'єм. Крім того, широко застосовується як лінійний аудіовихід, зокрема, для підключення комп'ютерних колонок і портативної акустики. Існує кілька різновидів mini-jack, однак у підсилювачах для навушників в якості додаткового виходу зазвичай використовується традиційне триконтактне гніздо для передачі стереозвуку через один роз'єм. У будь-якому разі сам роз'єм відрізняється невеликими розмірами і зручний для застосування в компактній техніці; однак по функціоналу, надійності і якості з'єднання він пос...тупається своєму «старшому братові» Jack 6.35 мм. Тому наявність додаткових виходів mini-jack 3.5 мм характерно в основному для портативних підсилювачів (див. «Тип»), а також для окремих стаціонарних моделей, створених у розрахунку на компактність.
Окремо відзначимо, що в апаратне гніздо типу 3.5 мм можуть бути вбудовані також інші види входів — наприклад, коаксіальний і/або оптичний (див. нижче). Тим не менш, наявність mini-jack вказується тільки в тому випадку, якщо цей роз'єм здатний працювати в традиційному аналоговому форматі.

— Jack (6.35 мм). Аналог описаного вище mini-Jack 3.5 мм, що використовується переважно в стаціонарній аудіотехніці — це обумовлено великими розмірами даного роз'єми (хоча серед підсилювачів для навушників є і портативні моделі з додатковими виходами цього формату). Втім, такі розміри дають ряд переваг: зокрема, з'єднання виходить більш надійним і завадостійким. Крім того, через Jack 6.35 мм цілком можна реалізувати навіть балансне підключення (докладніше див. «XLR» нижче), хоча в підсилювачах для навушників такий функціонал зустрічається порівняно рідко, набагато частіше використовується стандартний формат роботи, з передачею обох каналів стереозвуку через один вихід 6.35 мм

— RCA. Технічно RCA — це тип роз'єму, який може використовуватися з різними цілями. Проте в даному випадку мається на увазі цілком конкретний варіант застосування — у форматі лінійного виходу (для аналогового аудіосигналу). У такому форматі оодин фізичний роз'єм відповідає за один канал звуку , тому вихід цього типу зазвичай складається з пари роз'ємів — під лівий і правий канал. Що стосується використання, лінійний RCA буде зручний насамперед для підключення підсилювача до різної стаціонарної аудіотехніці, переважно початкового і середнього рівня. Цей інтерфейс сам по собі не відрізняється особливою завадостійкістю, однак при належній якості сполучних дротів цілком здатний забезпечити більш ніж пристойна якість звуку цілком достатньо не тільки для повсякденного, але й для порівняно нескладного професійного застосування.

— XLR. Роз'єм XLR має кілька різновидів, що розрізняються за кількістю контактів; проте всі вони мають контакти у вигляді характерних штирків («пінів») і ободок круглої форми, доповнений окремими фіксатором для максимальної надійності з'єднання. А в якості додаткового аудіовиходу в підсилювачах під навушники найчастіше використовується трехконтактная різновид XLR з підтримкою балансного підключення. Такий інтерфейс видає аналоговий сигнал лінійного рівня за принципом «один канал на роз'єм»; так що вихід XLR зазвичай включає як мінімум два апаратних роз'єми під лівий і правий канал стерео. Що стосується балансового підключення, то це особливий формат, що використовує три дроти на канал (замість стандартних двох) і спеціальний спосіб обробки сигналу на вході приймача. За рахунок цього перешкоди, що виникають через сторонніх наведень в кабелі підключення, взаємно гасяться при вступі на приймач; по суті, сам кабель відіграє роль фільтра перешкод. Це дозволяє працювати навіть з досить довгими дротами без шкоди для чистоти звуку. З іншого боку, самі роз'єми XLR мають досить великі розміри, а підтримка балансного формату позначається на вартості пристрою. Тому загалом даний інтерфейс вважається професійним, він встановлюється в підсилювачі відповідного рівня, причому виключно стаціонарні — в портативних моделях застосовувати додаткові виходи цього типу не має сенсу з цілого ряду причин.

— Коаксіальний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує електричний кабель (на противагу описаним нижче оптичному). Загальними особливостями всіх різновидів S/P-DIF є, по-перше, цифровий формат сигналу, по-друге, можливість передачі стерео - або багатоканального звуку по одному роз'єму. А конкретно коаксіальна версія використовує електричний кабель екранований; він не має стовідсоткового захисту від перешкод, однак коштує дешевше оптоволоконного і не потребує особливої делікатності у зверненні. Що ж стосується застосування, то шукати пристрій з виходом S/P-DIF (будь-якого формату) має сенс у тому випадку, якщо ви плануєте використовувати його для комутації цифрового сигналу — наприклад, трансляції звуку з microUSB-порту смартфона на коаксіальний вхід зовнішнього аудіоресивера. Подібне використання в разі підсилювачів для навушників є досить екзотичним, тому і виходи цього типу особливого поширення не отримали.

— Оптичний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує оптоволоконний кабель TOSLINK. Детальніше про S/P-DIF загалом і про його застосування в підсилювачах для навушників див. вище. Тут же відзначимо, що оптичний кабель вимагає акуратнішого поводження, ніж коаксіальний, однак він практично не схильний до електромагнітних перешкод, оскільки за передачу сигналу в даному випадку відповідають світлові імпульси.

Тип живлення, використовуваного підсилювачем.

У сучасних моделях можна зустріти живлення від мережі, від акумулятора і від USB-порту. При цьому в деяких пристроях може передбачатися відразу два варіанти (а то і всі три відразу) — це дозволяє вибирати найбільш зручний спосіб живлення залежно від ситуації. Крім того, зустрічаються підсилювачі з підтримкою режиму Power Bank — ця можливість теж вказується в даному пункті, хоча вона не є типом живлення, а додатковою функцією моделей з вбудованою батареєю.

Ось детальніший опис кожного варіанта:

— Від мережі. Живлення від звичайної розетки на 230 В. Таке живлення дуже зручно з практичної точки зору: час роботи підсилювача виходить необмеженим (поки є напруга у мережі), а вихідна потужність може бути практично будь-хто. Головний недолік цього варіанта — власне залежність від розеток; однак для стаціонарних моделей (див. «Тип») цей момент не є критичним, тому більшість подібних пристроїв використовують саме живлення від мережі (причому найчастіше — як єдиний варіант). Зустрічаються і портативні підсилювачі з можливістю підключення до мережі — в таких випадках воно передбачається як додаткова опція, що дозволяє економити заряд акумулятора за наявності поблизу розеток (а переважно — ще й заряджати батарею в процесі такого використання).

— Від акумулято...ра. Живлення від власної вбудованої батареї. Таке джерело живлення ускладнює конструкцію підсилювача, збільшує його вага та вартість, а час роботи на заряді неминуче виходить обмеженим. З іншого боку, акумулятор дозволяє працювати незалежно від наявності поблизу розеток. Тому даний варіант надзвичайно популярний серед портативних підсилювачів (див. «Тип») — тим більше, що з акумулятором простіше досягти високої вихідної потужності, ніж при живленні від USB (яке теж підходить для подібної техніки). А ось стаціонарні рішення з власними батареями зустрічаються вкрай рідко, причому в них, зазвичай, акумулятор є «запасним варіантом» на додаток до іншого типу живлення (а в деяких стаціонарних підсилювачах наявність батареї залежить ще й від модифікації).

— Від USB-порту. Живлення від USB роз'єму — зазвичай, того ж самого, який використовується як джерело цифрового аудіосигналу. Особливості такого живлення залежать не стільки від конкретного підсилювача, скільки від пристрою, з яким він застосовується. Так, при використанні з ПК подібне підключення багато в чому схоже з підключенням до мережі: час роботи виходить необмеженим, а потужність підсилювача може бути досить високою (хоча і не настільки високою, як при використанні розетки), однак про свободу переміщення не йдеться. Смартфони та інші мобільні гаджети, навпаки, автономні, проте їх виходи живлення не відрізняються високою потужністю. З іншого боку, вона для них найчастіше і не потрібно, і однозначним недоліком можна назвати хіба що той момент, що підсилювач додатково витрачає заряд батареї гаджета. Підключення до ноутбука поєднує риси обох описаних вище варіантів: потужність живлення порівнянна з USB-портами стаціонарних ПК, при цьому ноутбук може працювати і без розетки.

— Функція Power Bank. Можливість роботи підсилювача в режимі повербанка — тобто зовнішньої батареї для зарядки різних гаджетів, таких як смартфони або кишенькові плеєри. Дана функція за визначенням означає, що підсилювач оснащений вбудованим акумулятором (див. вище); сам пристрій найчастіше належить до портативних (див. «Тип»), проте зустрічаються і стаціонарні рішення з режимом Power Bank. Варто враховувати, що конкретна ємність акумулятора в підсилювачах з цією функцією буває різною; нерідко вона вельми невисока, і пристрій дозволяє швидше «продовжити життя» гаджетом, ніж, повноцінно зарядити його. Однак навіть така можливість буває вельми корисною — наприклад, якщо потрібно дочекатися важливого дзвінка, проте ви забули зарядити смартфон, а зарядного пристрою або розетки для нього під рукою немає.