Порівняння Microsoft Surface Go 64 ГБ vs Microsoft Surface Pro 5 128 ГБ

— Діагональ дисплея. Розмір екрана по діагоналі; традиційно вказується в дюймах. Більш великі екрани зручні як в перегляді, так і в сенсорному управлінні. З іншого боку, цей параметр безпосередньо впливає на розміри, енергоспоживання і ціну всього планшета (збільшення вартості нерідко пов'язано ще й з тим, що для більшого екрана бажана також більша роздільна здатність). Рідкісні птахи із сімейства сучасних планшетів. мають екрани на 7 дюймів; багато з них схожі на дещо збільшені смартфони. Розміри в 8 дюймів і 9 дюймів можна вважати базовими. 10-дюймова і 11-дюймова діагональ — це досить великий показник для планшета споживчого класу; а екрани в 12" і більше характерні в основному для моделей професійного рівня.

— Роздільна здатність. Роздільна здатність екрана в планшеті — розмір матриці в точках (пікселях) по горизонталі і вертикалі. Чим вище роздільна здатність дисплея — тим більш чітке, деталізоване і згладжене зображення він здатний відтворити. Висока роздільна здатність особливо важлива для дисплеїв з великою діагоналлю. Водночас вона помітно позначається на вартості — як через високу ціну самих екранів, так і через підвищені вимоги до продуктивності системи.

— PPI. Абревіатура від «points per inch», тобто «точок (пікселів) на дюйм». Цей па...раметр визначає, скільки пікселів розташовується на лінії довжиною в 1 дюйм (2,54 см), проведеній по горизонталі або вертикалі екрана; він безпосередньо залежить від роздільної здатності і розміру дисплея. В цілому чим більше значення PPI — тим більш чіткою, згладженою і, відповідно, якісною буде картинка на екрані. А при певній щільності пікселів людське око взагалі перестає розрізняти окремі точки, сприймаючи повністю згладжене зображення.

— Тип матриці. Технологія, за якою виготовлений дисплей планшетного ПК. На сьогоднішній день використовуються матриці таких типів:

• — TN-Film (Twisted Nematic+Film). Найстаріша з сучасних технологій виготовлення рідкокристалічних екранів. Такі матриці відрізняються малим часом відгуку, але мають невеликі кути огляду, і забезпечують відносно невисоку якість зображення. Деякий час вони були досить популярні завдяки невисокій вартості, однак на сьогоднішній день практично зійшли зі сцени через розвиток і здешевлення більш прогресивних технологій.
• — IPS (In Plane Switching). Такі матриці характеризуються відмінною кольоропередачею і широкими кутами огляду у всіх площинах перегляду. Першопочатково вони мали досить великий час відгуку і коштували дорого, проте технології не стоять на місці — удосконалені версії IPS є більш «швидкими» та недорогими. Завдяки цьому цей тип матриці зустрічається у всіх типах планшетів, навіть серед пристроїв бюджетного класу.
• — PLS (Plane to Line Switching). Тип матриці, розроблений інженерами компанії Samsung як недорога і більш якісна альтернатива оригінальній IPS, з підвищеною яскравістю і контрастністю. З низки причин застосовується переважно в пристроях середнього і вищого цінового діапазону.
• — LTPS (Low Temperature Poly Silicon). Технологія виробництва TFT-дисплеїв з використанням кремнію. Показники яскравості, контрастності і кутів огляду на рівні екранів вироблених на основі IPS. Ключовою особливістю даної технології є можливість вбудовування управляючої електроніки прямо в екран, але при цьому дані дисплеї залишаються легкими й тонкими. Така технологія досить дорога у виробництві, але за рахунок того що не потрібно використовувати додаткові чипи для управління зображенням, ціна кінцевих пристроїв знаходиться на прийнятному рівні.
• — MVA. Абревіатура від «Multi-domain Vertical Alignment». Один з найпопулярніших на сьогоднішній день різновидів технології VA. Є свого роду перехідним варіантом між TN-film і IPS (див. вище), поєднуючи ряд переваг обох типів. З одного боку, MVA-матриці забезпечують досить якісну передачу кольорів і глибокий чорний колір, з іншого — час відгуку в них набагато нижче, ніж в TN-film. У той же час подібні екрани не позбавлені недоліків: при строго перпендикулярному погляді відтінки чорного можуть «змазуватися» і зливатися, а колірний баланс в цілому відчутно залежить від кута огляду. В планшетах не отримала широкого розповсюдження.
• –AMOLED. Абревіатура від «Active Matrix Organic Light Emitting Diode», тобто активна матриця на органічних світлодіодах. На відміну від більшості інших типів екранів AMOLED-матриця сама по собі є джерелом світла і не потребує окремого підсвічування, що відчутно знижує енергоспоживання. При цьому такі екрани характеризуються високою якістю контрастності і кольоропередачі, а зображення на них добре видно навіть при яскравому зовнішньому освітленні. Головними недоліками AMOLED є складність у виробництві (як наслідок — висока ціна), а також схильність до нерівномірного зносу («вигорання») пікселів при тривалій роботі на високій яскравості, що може порушити кольоропередачу. З іншого боку, довести дисплей до такого зносу вельми складно, а виробники AMOLED-матриць постійно працюють над новими модифікаціями технології, покликаними усунути зазначені недоліки.
• — Super AMOLED. Допрацьована і вдосконалена версія технології AMOLED, створена компанією Samsung; компанія LG випускає такі екрани під маркою Ultra AMOLED. Одним з ключових поліпшень даної технології стало те, що в Super AMOLED екранах сенсорний шар вбудовується прямо в дисплей (а не робиться окремим). Це позитивно позначилося як на якості кольоропередачі і яскравості зображення, так і на точності і швидкості роботи сенсорів. Крім того, екрани цього типу на 20 % яскравіше оригінальних AMOLED, на 80 % менше виблискують і споживають на 20 % менше енергії.
• — Super Clear TFT. Технологія, створена Samsung спільно з Sony як альтернатива Super AMOLED дисплеям (попит на які виявився настільки високим, що у виробників просто не вистачило потужностей на випуск потрібної кількості). Створена на основі звичайної TFT з деякими поліпшеннями і доповненнями; за якістю зображення дещо програє Super AMOLED, але ненабагато, зате виробництво Super Clear TFT значно дешевше і простіше.
• — OLED. Різні різновиди матриць, заснованих на органічних світлодіодах. За такими особливостями, як кольоропередача, контраст, енергоспоживання, такі екрани аналогічні описаним вище AMOLED; відмінності можуть полягати в дрібних деталях технології. В цілому OLED-дисплеї є досить прогресивними, вони зустрічаються переважно в топових моделях планшетів. Головні недоліки OLED-екранів - висока ціна (яка, втім, постійно знижується в міру розвитку та вдосконалення технології), а також схильність органічних пікселів до вигоряння при тривалій трансляції статичних зображень або картинки зі статичними елементами (панель повідомлень, екранні кнопки тощо). ).

— Частота розгортки. Максимальна частота оновлення дисплея, іншими словами — найбільша частота кадрів, яку він здатний ефективно відтворити. Чим вище цей показник — тим більш плавним і згладженим виходить зображення, тим менше помітні «ефект слайдшоу» і розмиття предметів при русі на екрані. У той же час варто враховувати, що частота оновлення 60 Гц, підтримувана практично будь-яким сучасним планшетом, цілком достатня для більшості завдань; навіть відеоролики високої чіткості у наш час майже не використовують більшу частоту кадрів. Тому частота розгортки в нашому каталозі спеціально уточнюється в основному для екранів, здатних видати понад 60 Гц. Така висока частота розгортки — 90 Гц, 120 Гц, 144 Гц — може стати в нагоді в іграх і деяких інших завданнях, також вона поліпшує загальне враження від інтерфейсу ОС і додатків — рухомі елементи в таких інтерфейсах переміщуються максимально плавно і без змазування.

— HDR. Технологія дозволяє розширити динамічний діапазон екрана. В даному випадку мається на увазі діапазон яскравості - простіше кажучи, наявність HDR дозволяє екрану відображати яскравіший білий і темніший чорний колір, ніж на дисплеях без підтримки цієї технології. На практиці це дає помітне підвищення якості картинки: покращується насиченість і достовірність передачі різних кольорів, а деталі на дуже світлих або дуже темних ділянках кадру не тонуть у білому або чорному кольорі. Однак усі ці переваги стають помітними лише за умови, що контент, що відтворюється, спочатку записаний в HDR. В наш час застосовується кілька різновидів даної технології, ось їх особливості:

• HDR10. Історично перший зі споживчих HDR-форматів надзвичайно популярний і в наші дні: зокрема, підтримується практично всіма стрімінговими сервісами з HDR-контентом і стандартно застосовується для такого контенту на дисках Blu-ray. Забезпечує глибину кольору в 10 біт (більше мільярда відтінків). При цьому на апаратах з цією технологією можна відтворювати контент формату HDR10+ (див. нижче) — хіба що його якість обмежуватиметься можливостями оригінального HDR10.
• HDR10+. Вдосконалена версія HDR10. При тій же глибині кольору (10 біт) використовує так звані динамічні метадані, що дозволяють передавати інформацію про глибину кольору не тільки для груп з кількох кадрів, а й окремо взятих кадрів. Завдяки цьому досягається додаткове покращення кольору.
• Dolby Vision. Просунутий стандарт, який використовується, зокрема, у професійному кінематографі. Дозволяє досягти глибини кольору в 12 біт (майже 69 млрд відтінків), використовує згадані вище динамічні метадані, до того ж дає можливість передавати в одному відеопотоці відразу два варіанти зображення HDR і звичайне (SDR). При цьому Dolby Vision заснований на тій самій технології, що і HDR10, тому в сучасній електроніці цей формат нерідко поєднується з HDR10 або HDR10+.

— Скло Gorilla Glass. Спеціальне загартоване скло, що застосовується для покриття дисплеїв в сучасних гаджетах, включаючи планшети. Відрізняється підвищеною стійкістю до подряпин і ударів; а от конкретні властивості покриття Gorilla Glass залежать від його версії. Цей параметр також може уточнюватися в характеристиках планшета; ось найбільш актуальні на сьогодні версії:

• Gorilla Glass v3. Випущена в 2013 році, проте все ще зустрічається в сучасних пристроях. Це пов'язано насамперед з видатною стійкістю до подряпин: за цим показником третя версія «горили» залишалася неперевершеною аж до 2020 року (причому Gorilla Glass Victus, яка перехопила першість, в планшетах поки практично не використовується)
• Gorilla Glass v4. Покриття, створене в 2014 році. Основний акцент при розробці був зроблений на стійкості до ударів, завдяки чому цей показник, у порівнянні з попередньою версією, збільшився вдвічі (при товщині скла всього в 0,4 мм). А ось стійкість до подряпин дещо знизилася.
• Gorilla Glass v5. Версія, представлена в 2016 році. Стійкість до ударів, в порівнянні з попередником зросла в 1,8 разів, завдяки чому таке скло залишається цілим в 100 % випадків падіння з висоти 1,2 м (на рівну тверду поверхню) і в 80 % випадків падіння з висоти 1,6 м. Також дещо покращилася стійкість до подряпин, однак до показників v3 цей матеріал все одно не дотягує.
• Gorilla Glass v6. Версія зразка 2018 з упором на поліпшення ударостійкості. Вдвічі міцніше за 5-у версію, гарантовано витримує одноразові падіння з висоти 1.6 м і багаторазові (до 15 разів поспіль) з висоти 1 м.
• Gorilla Glass Victus. Після v3 це перша версія Gorilla Glass, де творці приділили стійкості до подряпин не менше уваги, ніж ударозахисту. Скло Victus дебютувало у 2020 році. Ударостійкість для нього заявлена на рівні 2 м при одноразовому падінні та 1 м при багаторазовому (до 20 разів поспіль).
• Gorilla Glass Victus+. Поліпшена модифікація захисного скла Gorilla Glass Victus, випущена у 2022 році. Наближена до кераміки зі стійкості до подряпин. Так, відповідно до мінералогічної шкали твердості Мооса скло починає дряпатися на рівні 7/10, тоді як оригінальна версія Victus дряпається на рівні 6/10.

Цей параметр показує, яка частина площі передньої панелі планшета посідає дисплей. Чим вище співвідношення дисплей/корпус - тим більше тонкими є рамки і тим компактніше планшет (при тій же діагоналі), тим витонченішим і естетичнішим він виглядає. Також цей показник важливий при утриманні планшета двома руками відразу (наприклад, в іграх): тонкі рамки або взагалі безрамкові моделі дають змогу далі пальцями дотягуватися, не знімаючи рук з пристрою.

Назва моделі процесора, встановленого у планшеті.

Процесор є "серцем" пристрою. Саме він відповідає за виконання всіх обчислювальних операцій, необхідних для нормальної роботи планшета, та багато в чому визначає загальну швидкодію. Знаючи назву конкретної моделі процесора, можна легко знайти докладні дані щодо нього, в т.ч. та порівняння з іншими моделями.

Найбільшою популярністю в наш час користуються чипи від Qualcomm(зокрема, топові рішення Snapdragon 800 серії та Snapdragon серія 8), MediaTek(бюджетні та «середні» процесори MediaTek Helio і лінійка просунутих чіпсетів MediaTek Dimensity з підтримкою 5G Нерідко зустрічаються процесори Intel(переважно сімейства Intel Core). Дуже рідкість - це фірмові процесори Kirin від Huawei і Honor.

Тактова частота процесора, встановленого в планшеті, фактично — максимальна кількість операцій, що виконується одним ядром процесора за секунду. Цей показник важливий для швидкодії системи, однак сама по собі висока тактова частота ще не гарантує швидкості. Фактична швидкість роботи процесора залежить також від його архітектури, кількості ядер і багатьох інших особливостей, а загальна швидкість роботи пристрою — ще й від об'єму «оперативки», встановленої ОС тощо. Тому нерідкі ситуації, коли потужні прогресивні планшети мають меншу частоту CPU, чим більш скромні моделі.

Об'єм власного вбудованого накопичувача планшета. Чим він більший — тим більше інформації (програм, ігор, фільмів, фотографій тощо) можна зберігати на планшеті, не вдаючись до змінних носіїв, переписування на інші пристрої і т. ін. Водночас кількість вбудованої пам'яті помітно позначається на вартості. Тому деякі моделі випускаються в декількох варіантах, що розрізняються виключно по місткості накопичувача. А різноманітність вбудованої пам'яті досить таки широко: від 16 ГБ до 1024 ГБ зі збільшенням у 2 рази (32 ГБ, 64 ГБ, 128 ГБ, 256 ГБ, 512 ГБ).

Варто враховувати, що в даному пункті вказується загальний об'єм вбудованої пам'яті. Операційна система і встановлені за замовчуванням програми теж мають у ній місце; тому фактично доступний користувачеві об'єм накопичувача неминуче буде менше спільного.

Багато планшети дають змогу доповнити вбудований накопичувач картами пам'яті (див. нижче). Такі карти коштують відносно недорого, проте працюють значно повільніше, а можливості роботи з ними можуть обмежуватися виробником — наприклад, не всі планшети з цією функцією дають змогу установку додатків на знімний носіях.

Результат, показаний пристроєм під час проходження тесту продуктивності (бенчмарку) Geekbench.

Geekbench є спеціалізованим бенчмарком, призначеним для процесорів. З версії 4.0 тест застосовується ще й для графічних прискорювачів, під завісу 2019 вийшла редакція бенчмарку під номером «5». У характеристиках портативних гаджетів зазвичай наводяться дані саме з CPU. Під час тестування Geekbench імітує навантаження, що виникають під час виконання реальних завдань, та враховує як можливості одного ядра, наприклад і ефективність одночасної роботи кількох ядер. Завдяки цьому підсумкові результати непогано характеризують можливості процесора у повсякденному використанні. Крім того, тест є кроссплатформенним і дає змогу порівнювати між собою CPU різних пристроїв (смартфонів, планшетів, ноутбуків, ПК). У довідковій інформації вказуються значення багатоядерного тесту для процесора.

— microUSB. Зменшена версія USB-роз'єму, що широко застосовується в сучасних планшетах як універсальний інтерфейс. MicroUSB використовується насамперед для зарядки батареї і для підключення пристрою до комп'ютера, а при підтримці USB OTG до нього ж підключаються флешки та інші аксесуари (зрозуміло, для роботи з повнорозмірним USB-штекером в цьому разі буде потрібен перехідник). Даний роз'єм поступово замінюється більш зручним і прогресивним USB-C (див. нижче), однак до повного зникнення microUSB ще дуже далеко.

— USB-C. Має схожі розміри з microUSB (див. вище) і прийшов йому на зміну, проте відрізняється за конструкцією роз'єма – вона симетрична, що дає змогу підключати штекер будь-якою стороною. За застосуванням даний інтерфейс також аналогічний microUSB, з поправкою на те, що в USB-C нерідко зустрічається підтримка прогресивного стандарту USB 3.2 gen2, який забезпечує швидкість до 10 Гбіт/с. Крім того, через такий роз'єм простіше реалізувати швидку зарядку — деякі технології такої зарядки першопочатково створювалися під USB-C.

— USB4. Високошвидкісна ревізія інтерфейса USB, представлена ​​в 2019 році. Вона використовує тільки симетричні роз'єми типу USB-C і не має власного формату даних – натомість подібне підключення використовується для передачі інформації відразу за декількома стандартами: USB 3.2 і DisplayPort як обов'язкові, а також PCI-E я...к опція. Інша особливість полягає в тому, що USB4 базується на протоколі Thunderbolt. Також варто відзначити, що дана ревізія USB допускає підключення пристроїв «ланцюжком» (daisy chain) і за замовчуванням підтримує технологію Power Delivery, що дає змогу оптимізувати процес заряджання зовнішніх гаджетів (за умови, що в них також реалізована ця технологія).

Максимальна швидкість передачі даних у такого роз'єму має бути не нижче 10 Гбіт/с, фактично ж нерідко зустрічаються варіанти на 20 Гбіт/с і навіть 40 Гбіт/с (залежно від технологій і стандартів, що підтримуються конкретним портом). У цьому входи USB4 цілком сумісні з периферією роз'єму USB-C.

— USB 2.0. Повнорозмірний порт USB, що відповідає версії 2.0. Такий порт дає змогу підключити до планшета звичайну USB-периферію — наприклад, флешки або клавіатури; однак через великі розміри він зустрічається рідко, в основному в моделях бізнес-призначення і в «гібридах», укомплектованих док-станціями (в таких випадках порт може розміщуватися на док-станції). Версія 2.0 підтримує швидкість передачі даних до 480 Мбіт/с і все ще залишається досить популярною, хоча на зміну їй поступово приходять більш прогресивні стандарти — насамперед USB 3.2 (див. нижче).

— USB 3.2 gen1. Версія USB, раніше відома як USB 3.1 gen1 або USB 3.0. Використовує традиційний повнорозмірний USB роз'єм і забезпечує швидкість роботи до 4,8 Гбіт/с — в 10 разів вище попередньої версії 2.0 — а також більш високу потужність живлення. При цьому до таких роз'ємів цілком можна підключати і USB 2.0 периферію.

— HDMI. Цифровий інтерфейс, спеціально створений для трансляції HD-контенту: відео у високій роздільній здатності і багатоканального звуку. Вельми популярний в відеотехніці, зокрема, використовується практично у всіх сучасних телевізорах, нерідко зустрічається в проєкторах, медіаплеєрах тощо. Так що підтримка HDMI буде дуже корисна, якщо ви плануєте транслювати відео з планшета на зовнішній екран. В портативній техніці зазвичай використовується не повнорозмірний роз'єм, а зменшений miniHDMI або microHDMI, однак знайти кабель для такого порту не становить проблем.

— Mini-jack (3.5 мм). Стандартне гніздо формату 3.5 мм mini-Jack. Такий штекер використовує переважна більшість сучасних дротових навушників, гарнітур і портативних колонок, тому і в більшості планшетів роль аудіороз'єму грає саме порт 3.5 мм. Правда, якщо з навушниками і колонками проблем не виникає, то сумісність з гарнітурами не завадить уточнювати окремо – ці пристосування мають свою специфіку підключення. Також зазначимо, що існують планшети і без роз'єму 3.5 мм — зазвичай вони розраховані на спеціалізовані аксесуари, які підключаються через фірмовий роз'єм, або на бездротову Bluetooth-аудіотехніку.

— Кількість об'єктивів. Характеристики основної (тилової) камери планшета представлені насамперед кількістю модулів, яких у більшості випадків 1, але зустрічаються і планшети зі здвоєною камерою.

— Роздільна здатність. Другим важливим фактором камери є кількість мегапікселів. Багато хто, правда, вважає, що чим більше МП, тим краще якість зйомки. Однак це не зовсім вірно: від роздільної здатності матриці залежить тільки максимальна роздільна здатність одержуваних знімків, а їх якість визначається безліччю інших параметрів. Правда, велика роздільна здатність сенсора може бути ознакою прогресивної камери, але це не обов'язково — два «вічка» з однаковим числом мегапікселів можуть кардинально відрізнятися за якістю зйомки. Тилові камери в планшетах цілком можуть використовуватися для фото- та відеозйомки; тому в них зустрічаються камери на 8 МП, 10 МП і навіть вище.

— Автофокус. За наведення різкості в таких камерах відповідає рухома система лінз, керована автоматикою. На спрацювання автоматики потрібен деякий час, а самі об'єктиви виходять складніше і дорожче, ніж оптика з фіксованим фокусом (нерухомими лінзами, першопочатково виставленими на великий діапазон відстаней). Однак якість знімків виходить незрівнянно вищою, ніж у камер без автофокусу, а самі системи постійно удосконалюю...ться, і час їх спрацьовування все більше наближається до миттєвого.

— Спалах. Спалах помітно розширює можливості камери. Насамперед, він дає змогу знімати в умовах недостатньої освітленості; при цьому підсвічування, як правило, може використовуватися ще й в режимі постійного світіння — для відеозйомки. Друга ситуація, де може знадобитися спалах — контрове світло, коли об'єкт зйомки затінений. Крім того, у багатьох планшетах світлодіод спалаху можна застосовувати і в ролі звичайного ліхтарика, без камери.

Роздільна здатність та максимальна частота кадрів, що забезпечуються основною камерою при відеозапису у форматі Full HD (1080p) з нормальною швидкістю, без використання уповільненої зйомки (якщо вона є).

Стандартною роздільною здатністю для цього формату є 1920х1080. Зазначимо, що це може бути як максимальна роздільна здатність зйомки, наприклад і один із порівняно простих варіантів на додаток до більше просунутих стандартів (таких як UltraHD 4K). При цьому Full HD вважається більше ніж пристойною роздільною здатністю за сучасними мірками, і в той же час вона може підтримуватись навіть досить простими та недорогими планшетами.

Що стосується частоти кадрів, то при звичайній зйомці фактично зустрічаються два значення - Full HD 30 к/с та Full HD 60 к/с. Вища частота кадрів дає змогу досягти дуже плавного відображення динамічних сцен — навіть об'єкти, що швидко рухаються, в кадрі видно максимально чітко, майже без змащування. Втім, невисока швидкість зйомки теж має свої переваги - вона дає змогу зменшити обсяги матеріалів, що знімаються. Тому в планшетах з підтримкою 60 к/с може бути можливість знизити частоту кадрів до 30 к/с. А ось швидкості вище 60 к/с використовуються вже для зйомки уповільненого відео (slow-mo); докладніше про це див. «Уповільнена зйомка (slow-mo)».