Порівняння Asus ROG Rapture GT-AX11000 vs TP-LINK Archer AX6000

Загальний тип пристрою. У наш час, крім звичних багатьом роутерів (як звичайних, так і ігрових), у продажу можна зустріти ADSL роутери, точки доступу (в тому числі спрямовані), MESH-системи, Wi-Fi адаптери і Wi-Fi підсилювачі. Ось докладний опис цих видів обладнання:

— Роутер. Пристрої, відомі багатьом як найпопулярніший засіб бездротового доступу в Інтернет. Втім, цим застосування подібної електроніки не обмежується — вона може використовуватися також для створення локальних мереж і з деякими іншими, більш специфічними цілями.З технічної сторони роутер — це точка доступу до бездротової мережі, що підтримує режим NAT; докладніше про це режимі див. «Функції і можливості», тут же відзначимо, що саме завдяки NAT можливий доступ в Інтернет відразу з декількох комп'ютерів/гаджетів, які працюють через один обліковий запис провайдера.

— Ігровий роутер. Різновид описаних вище роутерів, оптимізований для застосування в онлайн-іграх. Особливостями таких пристроїв є підтримка новітніх стандартів зв'язку, висока швидкість з'єднання з мінімумом лагів, а також наявність спеціальних інструментів і функцій (пріоритет ігрового трафіку, прискорювачі з'єднання, інтеграція з ігровими...сервісами або навіть певними онлайн-іграми тощо). Конкретний функціонал ігрового роутера може бути різним, проте якщо ви прагнете до максимальної швидкості і комфорту в мережевих іграх — має сенс вибирати пристрій саме з даної категорії.

— ADSL модем/роутер. Бездротові роутери (див. вище), які забезпечують вихід в Інтернет за рахунок технології ADSL. Ключова перевага цієї технології полягає в тому, що вона дає можливість використовувати існуючі телефонні мережі і не морочитися з прокладкою дротів; при цьому Інтернет і телефонний зв'язок працюють незалежно і не заважають один одному. З іншого боку, таке підключення поступається дротовому Ethernet за швидкістю і функціоналу (докладніше див. «Вхід даних (WAN-port)»); тому в наш час ADSL поступово сходить зі сцени», і устаткування під цю технологію на ринку небагато.

— Точка доступу. Пристрої, призначені в основному для використання в ролі своєрідних «перехідників» між дроовими мережами і бездротовими пристроями, а також для зв'язку між собою окремих сегментів мережі по бездротовому каналу. Принципова відмінність таких пристроїв від роутерів (див. вище) полягає у відсутності функції NAT (див. «Функції і можливості») — таким чином, кожен підключений до точки доступу бездротовий пристрій передає в мережу власну IP-адресу. Характерний приклад мережі на основі такого обладнання — загальний маршрутизатор для підключення до Інтернету плюс кілька точок доступу, розташованих у ключових місцях і підключених до маршрутизатора дротовим способом.

— Спрямована точка доступу. Різновид описаних вище точок доступу, у яких зона покриття має чітку спрямованість. Простіше кажучи, сигнал від такого пристрою розходиться не рівномірно в усі сторони, а в певному напрямку, у вигляді променя або сектора. Таке обладнання має дві основні сфери застосування. Перша — це ситуації, коли точку доступу потрібно встановити не в центрі, а на межі перекритої зони — наприклад, в кутку приміщення. В цьому разі спрямована конструкція дає змогу зосередити майже всю потужність передавача в робочій зоні, не витрачаючи її на «непотрібні» напрямки. Другий варіант застосування — бездротовий зв'язок на великих відстанях, наприклад, між мережами у різних будівлях в режимі моста (див. «Функції і можливості»); у деяких спрямованих точках доступу дальність зв'язку досягає 10 км. Зрозуміло, для такого зв'язку пристрій з іншого боку бездротового каналу теж повинен мати відповідну дальність, тому простіше всього в таких ситуаціях використовувати дві точки доступу з однаковими характеристиками.

— MESH-система. Обладнання для побудови бездротових мереж у форматі MESH. Ідея цього формату полягає у використанні великої кількості компактних і відносно малопотужних бездротових приймачів, здатних злагоджено взаємодіяти між собою. Таким способом можна перекрити значну територію (аж до невеликого міста), забезпечивши надійне підключення в будь-якій точці зони покриття. Відбувається це наступним чином: ноутбук, смартфон або інший Wi-Fi гаджет взаємодіє з найближчим вузлом MESH-мережі, далі дані передаються до основного роутера або точки доступу бездротовим способом, ланцюжком між вузлами. При цьому використовується так звана динамічна маршрутизація: мережа сама визначає оптимальний шлях передачі даних і автоматично змінює цей шлях при переміщенні користувача між окремими вузлами.
Власне, динамічна маршрутизація і є ключовою відмінністю MESH-пристроїв від більш традиційних Wi-Fi підсилювачів. При цьому робота здійснює в «безшовному» форматі: при перемиканні з одного вузла на інший зв'язок не втрачається і мережеві функції, що потребують стабільного підключення (завантаження, перегляд відео, онлайн-ігри, сесії авторизації) не перериваються. Іншими словами, користувач взагалі не помічає перемикань між окремими вузлами. Крім того, такий формат роботи дає можливість зберегти стабільну швидкість підключення (тоді як використання традиційних підсилювачів, особливо у вигляді ланцюжків, помітно знижує швидкість). Таким чином, MESH-мережа може стати відмінним рішенням для ситуацій, де потрібен набір з декількох підсилювачів Wi-Fi — починаючи від приватного будинку на 2-3 поверхи і закінчуючи офісними та промисловими комплексами, а то і міськими районами. При цьому обладнання для таких мереж може продаватися комплектами з декількох одиниць (до 8); докладніше див. «В комплекті».

— Wi-Fi адаптер. Адаптери для підключення до Wi-Fi мереж, призначені для настільних ПК та іншої техніки, яка першопочатково не має вбудованих Wi-Fi модулів. Таке обладнання може бути як зовнішнім, так і внутрішнім — докладніше див. «Інтерфейси (для адаптерів)». Тут же відзначимо, що купівля Wi-Fi адаптера може стати непоганою альтернативою дротовому підключенню — особливо якщо роутер розташований далеко і тягнути дріт було б незручно.

— Підсилювач Wi-Fi. Пристрої, призначені для посилення Wi-Fi сигналу від існуючого роутера або точки доступу. Дають змогу розширити зону покриття, позбутися «мертвих зон», а також покращити якість зв'язку і зробити сигнал більш стабільним. Від MESH-обладнання (див. вище), що має схоже призначення, даний тип пристроїв відрізняється відсутністю динамічної маршрутизації (Wi-Fi підсилювачі розраховані на роботу напряму з роутером, в крайньому разі по фіксованоіу ланцюжку), а також неможливістю безшовної роботи (підсилювач видимий як окрема мережа — докладніше див. «Функції і можливості — Режим репітера»). Крім того, підключення через такий пристрій може помітно знизити швидкість. З іншого боку, Wi-Fi підсилювачі обходяться значно дешевше, ніж вузли MESH-систем. Так що саме даний тип обладнання може виявитися оптимальним варіантом для нескладного побутового застосування, коли потрібно лише злегка розширити наявне покриття і немає потреби будувати велику мережу з безліччю рівноцінних точок підключення.

Способи з'єднання з Інтернетом (або іншою зовнішньої мережею, наприклад, у режимі моста), які підтримуються пристроєм.

Класичним і найпоширенішим варіантом такого з'єднання в наш час є LAN (Ethernet), однак цим справа не обмежується. Дротовим способом підключення може також здійснюватися через ADSL або оптоволокно SFP, а бездротовим — через мобільні мережі (за допомогою SIM-карти або зовнішнього модема 3G або 4G), а також через Wi-Fi. Ось детальніший опис кожного варіанта:

— Ethernet (RJ45). Класичне дротове підключення через мережевий кабель через роз'єм RJ-45, що також відоме як «LAN», хоча це позначення не зовсім коректне. У наш час є одним з найпоширеніших способів дротового підключення до Інтернету, також широко застосовується в локальних мережах. Пов'язано це з тим, що швидкість роботи Ethernet фактично обмежується лише можливостями мережевих контролерів; при цьому навіть найпростіші модулі підтримують до 100 Мбіт/с, а в прогресивному обладнанні це значення може сягати 10 Гбіт/с.

— ADSL. Технологія, що застосовується переважно для дротового підключення до Інтернету через існуючі лінії стаціонарного телефонного зв'язку. У цьому полягає її головна перевага — можна використову...вати готові лінії, не вовтузитися з прокладкою великого числа додаткових дротів; при цьому ADSL працює незалежно від телефонних дзвінків і не заважає їм. Водночас швидкість такого підключення помітно нижча, ніж через Ethernet — навіть у передовому обладнанні вона не перевищує 24 Мбіт/с. До того ж трафік при ADSL-зв'язку розподіляється асиметрично: повна швидкість досягається тільки під час роботи на прийом, швидкість передачі даних значно нижча, що створює проблеми для відеозв'язку й деяких інших завдань. Так що в наш час ADSL поступово витісняється сучаснішими стандартами, хоча до повного зникнення цієї технології все ще далеко.

— Wi-Fi. Підключення до джерела зовнішніх даних через Wi-Fi. Такий формат роботи за визначенням використовують адаптери Wi-Fi (див. «Тип пристрою), а також більшість MESH-обладнання. (Утім, якщо комплект поставки MESH-системи включає і вузли, і головний керуючий пристрій для них, то WAN-вхід може зазначатися для керуючого пристрою, і часто це не Wi-Fi). Також вхід даних цього типу може передбачатися в інших видах обладнання — зокрема, роутерах і точках доступу (наприклад, для роботи в режимі моста чи репітера).

— 3G модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 3G з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. Найчастіше мова йде про мережі UMTS (розвиток мобільного зв'язку GSM), найпоширеніших у Європі й на пострадянському просторі; однак може передбачатися також можливість використовувати модеми для мереж CDMA (технологія EV-DO). Ці нюанси, а також сумісність з конкретними моделями модемів, потрібно уточнювати окремо. Однак у будь-якому разі 3G-зв'язок може стати непоганим варіантом для ситуацій, у яких дротове підключення до Інтернету утруднене або неможливе — наприклад, у приватному секторі. Крім того, деякі Wi-Fi пристрої з цією функцією оснащуються автономними джерелами живлення і можуть використовуватися навіть «на ходу». Швидкість передачі даних у 3G-зв'язку наближається до широкосмугового дротового підключення (від 2 до 70 Мбіт/с за нормального сигналу, залежно від конкретної технології); щоправда, вона менша, ніж у 4G-мережах (див. нижче), зате покриття 3G ширше, а обладнання під цей стандарт обходиться дешевше.

— 4G (LTE) модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 4G (LTE) з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. З головних особливостей аналогічне до описаного вище 3G-підключення, з поправкою на те, що у цьому разі використовуються прогресивніші мережі — четвертого покоління. Швидкість передачі даних у таких мережах досягає близько 150 Мбіт/с; вони не настільки поширені, як 3G-зв'язок, проте незабаром можна чекати зміни ситуації. Крім того, варто зазначити, що в Європі й на пострадянському просторі мережі LTE зазвичай розгортаються на основі 3G UMTS і GSM мереж; тому за умови відсутності повноцінного 4G-покриття модеми для таких мереж можуть працювати за стандартом 3G і навіть GSM.

— SIM-карта. З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу з використанням SIM-карти оператора мобільного зв'язку, встановленої прямо на пристрій. Конкретний тип підтримуваних мереж залежить як від можливостей роутера, так і від умов конкретного мобільного оператора; проте все таке обладнання сумісне як мінімум з мережами 3G, а нерідко й 4G. Особливості цих мереж детально описані вище (там також можна прочитати й про переваги мобільного підключення до Інтернету). Цей варіант зручний тим, що він дає змогу обійтися без окремого USB-модема — достатньо придбати SIM-карту, вартість якої незначна. Крім того, використання «сімок» позитивно позначається на компактності й зручності в транспортуванні. З іншого боку, вбудований модуль мобільного зв'язку помітно впливає на загальну вартість — причому при купівлі за нього в будь-якому разі доведеться платити (тоді як модель з підтримкою зовнішніх модемів не обов'язково купувати відразу з модемом, такі пристрої зазвичай допускають і дротове підключення). Тому на цей варіант варто звертати увагу в тому випадку, якщо ви з самого початку плануєте підключатися до Інтернету через мобільні мережі.

— SFP (оптика). Підключення через оптоволоконний кабель стандарту SFP. Таке з'єднання може здійснюватися на високих швидкостях (які вимірюються гігабайтами в секунду), а оптоволокно, на відміну від кабелю Ethernet, практично нечутливе до зовнішніх перешкод. З іншого боку, підтримка цього стандарту обходиться недешево, а для побутового використання його можливості надмірні. Тому SFP зустрічається переважно у Wi-Fi пристроях професійного рівня.

Кількість діапазонів і каналів бездротового зв'язку, що підтримується роутером. Уточнюється лише для моделей, які працюють більше ніж з одним діапазоном.

— Дводіапазонний (2.4 ГГц і 5 ГГц). Пристрої, що підтримують одночасно два популярних діапазони зв'язку — 2,4 ГГц і 5 ГГц — у форматі «один канал зв'язку на діапазон». Це забезпечує сумісність з більшістю стандартів Wi-Fi (див. вище), а в деяких випадках ще й позитивно позначається на якості зв'язку. Наприклад, в адаптері Wi-Fi (див. «Тип пристрою») з цією особливістю може передбачатися можливість оцінювати завантаженість обох діапазонів і автоматично вибирати менш завантажений.

— Триканальний (2.4 ГГц і 5 ГГц у 2 канали). Удосконалена версія дводіапазонного формату роботи: у діапазоні 5 ГГц зв'язок здійснюється на двох каналах. Це дає змогу, наприклад, «підняти» на одному роутері відразу три канали бездротового підключення (три видимих мережі в списку безпровідних мереж) і досягти ще більш високої пропускної здатності. Переваги такого формату особливо помітні під час роботи роутера одночасно з кількома бездротовими пристроями.

— Тридіапазонний (2.4 ГГц, 5 ГГц, 60 ГГц). Найбільш «всеїдний» різновид сучасного Wi-Fi обладнання, сумісний з усіма популярними стандартами — починаючи від застарілого 802.11 b/g й закінчуючи порівняно новим...802.11 ad. Також велика кількість діапазонів сприяє підвищенню швидкості, особливо під час роботи з пристроями з різними діапазонами.

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 5 ГГц.

Цей діапазон використовується в Wi-Fi 4 і Wi-Fi 6 як один з доступних, в Wi-Fi 5 — як єдиний (див. «Стандарти Wi-Fi»). А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Конкретні цифри в даному разі такі: значення до 500 Мбіт/с є досить скромним, найбільше пристроїв підтримують швидкості в діапазоні 500 – 1000 Мбіт/с, показники в 1 – 2 Гбіт/з можна віднести до категорії «вище середнього», а найбільш прогресивні моделі забезпечують і більше 2 Гбіт/с.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

WAN порт характеризує можливість пристрою на дротовий прийом сигналу. Можуть зустрічатися моделі як з одним портом, так і на два WAN-порти, а в окремих випадках і на більшу кількість провайдерів, що підключаються. Така розширена кількість роз'ємів WAN впливає на вартість і відповідно зустрічається у більшій мірі серед роутерів професійного рівня.

За швидкістю при виборі пристрою в пріоритеті є швидкість вихідного LAN-порту або Wi-Fi. Однак більш швидкісні WAN-порти (1 Гбіт/с, 2.5 Гбіт/с, 5 Гбіт/с10 Гбіт/с) дають можливість розділити навантаження відразу на кілька виходів без зниження швидкісних показників, як це може бути у разі з WAN-портом 100 Мбіт/с.

Під LAN в даному разі маються на увазі стандартні мережеві роз'єми (відомі як RJ-45), призначені для дротового підключення пристроїв локальної мережі – ПК, серверів, додаткових точок доступу тощо. Кількість портів відповідає числу пристроїв, яку можна напряму підключити до обладнання дротовим способом.

Що стосується швидкості, то на сьогоднішній день найбільш популярними варіантами є 100 Мбіт/с (Fast Ethernet) і 1 Гбіт/с (Gigabit Ethernet). При цьому, завдяки розвитку техніки, гігабітних пристроїв випускається все більше, хоча на практиці така швидкість має критичне значення тільки при передачі великих об'ємів інформації. При цьому, деякі моделі крім штатної швидкості основних LAN-портів можуть мати LAN-порт 2.5 Гбіт/с, 5 Гбіт/с і навіть 10 Гбіт/с,, що має підвищену пропускну здатність.

Наявність знімною антени (або декількох антен) у конструкції пристрою.

Знімними можуть робитися виключно зовнішні антени (див. «Тип антен»). Така конструкція зручна насамперед при зберіганні і транспортуванні: вона дозволяє зняти зовнішнє оснащення, зробивши пристрій менш громіздким. Крім того, багато пристрою з цією особливістю допускають заміну штатних антен на інші (наприклад, більш потужні або з більш оптимальною діаграмою спрямованості). Деякі з подібних моделей навіть першопочатково продаються без антен — у розрахунку на те, що користувач вибере їх сам, на свій розсуд; така комплектація не потрібна для побутового застосування, зате буває дуже зручною при підборі висококласного професійного обладнання. З іншого боку, знімна конструкція знижує надійність кріплення антени, підвищує ймовірність збоїв в точці підключення і збільшує вартість пристрою. Тому більшість сучасного Wi-Fi обладнання оснащується все ж незнімними антенами.

Коефіцієнт посилення, що забезпечується кожної антеною пристрою; якщо в конструкції передбачені антени з різними характеристиками (характерний приклад — одночасно зовнішні і внутрішні антени), то інформація, зазвичай, вказується по найбільш високому значенню.

Посилення сигналу в цьому разі забезпечується за рахунок звуження діаграми спрямованості — подібно до того, як у ліхтариках з регульованою шириною променя зменшення цієї ширини збільшує дальність освітлення. Найпростіші всеспрямовані антени звужують сигнал в основному у вертикальній площині, «сплющуючи» область охоплення — так, що вона стає схожою на горизонтальний диск. Зі свого боку, спрямовані антени (переважно в спеціалізованих точках доступу, див. «Тип пристрою») створюють вузький промінь, що охоплює зовсім невеликий простір, зате дає досить солідне посилення.

Конкретно ж коефіцієнт посилення описує, наскільки потужним виходить сигнал на основному напрямку антени в порівнянні з ідеальною антеною, що рівномірно поширює сигнал на всі боки. Разом з потужністю передавача (див. нижче) це визначає сумарну потужність обладнання і, відповідно, ефективність і дальність зв'язку. Власне, для визначення сумарної потужності достатньо додати коефіцієнт посилення в dBi до потужності передавача в dBm; dBi і dBm в даному разі можна розглядати як одні і ті ж одиниці (децибели).

Загалом подібні дані рідко потрібні пересічному користувачеві, однак вони можуть знадобитися в деяких специфічних ситу...аціях, з якими доводиться мати справу фахівцям. Детальні методики розрахунків для таких ситуацій можна знайти в спеціальних джерелах; тут же підкреслимо, що не завжди має сенс гнатися за високим коефіцієнтом підсилення антени. По-перше, як говорилося вище, це досягається ціною звуження оласті охоплення, що може створювати незручності; по-друге, занадто сильний сигнал теж нерідко буває небажаним, детальніше див. «Потужність передавача».

Загальна кількість в роутері антен, що відповідають за зв'язок в діапазоні 2,4 ГГц. Детальніше про кількість антен див. «Всього антен», про діапазоні — Частотний діапазон».