Порівняння Parksons ST170 vs Parksons ST150

Схема розташування звукознімачів електрогітари. Літери, що використовуються в даній схемі, позначають типи звукознімачів:

- S - сингл (single). Однокатушковий звукознімач, що має вигляд вузької смужки, нерідко з рядом "кнопочок" (магнітів) за кількістю струн. Такі модулі забезпечують чисте та дзвінке звучання, що добре підходить для джазу, блюзу та інших аналогічних жанрів. З іншого боку, насиченість звуку від синглів не дуже висока, вони погано сумісні з дисторшном та іншими аналогічними ефектами, через що слабко підходять для важких стилів музики. Крім того, такі звукознімачі піддаються впливу зовнішніх магнітних полів, які можуть погіршити звук.

- H - хамбакер (humbucker). Різновид звукознімачів, що має дві котушки, спочатку створений для компенсації недоліків синглів — зокрема, зниження рівня перешкод від зовнішніх магнітних наведень. Однак у результаті виявилося, що хамбакери помітно відрізняються за забарвленням звуку: він виходить менш виразним, але більше щільним і насиченим, завдяки чому відмінно підходить для ігри на перевантаженні (дисторшн, овердрайв і т.п.). Класичний звукознімач цього типу має дві котушки, розташовані пліч-о-пліч, за рахунок чого він помітно ширший за сингл; а хамбакери класу Standard взагалі виглядають як два сингли, встановлені впритул один до одного. Однак, крім цього, трапляються й інші варіанти конструкції — наприклад, хамканселлер, який має ко...тушки «в два поверхи» і порівнюваний по ширині з синглом. Також відзначимо, що існують хамбакери, здатні перемикатися в режим синглу (докладніше див. «Відсікання котушки»).

- J. Підвид звукознімачів типу S з однією котушкою та додатковим полюсом на кожну струну. Вперше цей різновид з'явився на легендарній бас-гітарі Fender Jazz Bass. Звукоздымачі J мають універсальне звучання і підходять практично під будь-який стиль музики.

- P. Звукоснімачі P мають по два намагнічені полюси на кожну струну, але у них є унікальна особливість: вони розрізані навпіл і намотані у зворотному напрямку. Перевагою такого намотування є ефект хамбакера (див. тип H). Широка та довга форма звукознімача P забезпечує потужне та наполегливе звучання у таких жанрах як рок, метал, панк тощо.

- P90. Особливий різновид однокатушкових синглів з ширшою, але вкороченою шпулькою. Встановлюються такі звукознімачі в області бриджу або грифу гітари. Їхньою відмінністю є характерний «рок-н-рольний» звук з теплими, м'якими і багатими тембрами. Інструменти зі звукознімачами P90 часто використовуються у стилях альтернативного року, блюзу, інді тощо.

Схема звукознімачів описує їх типи, кількість та взаємне розташування. У нашому каталозі використовується позначення за принципом «від бриджу до грифа»: наприклад, схема HSS означає, що гітара оснащена одним хамбакером біля самого бриджу та двома синглами ближче до грифу.

Цей параметр визначає, перш за все, загальне забарвлення звуку інструменту. Наприклад, наведений вище варіант HSS даватиме звук досить чистий і виразний, але в той же час трохи щільніший і нижчий, ніж на чисто «синглової» електрогітарі. Випускається чимало моделей, що оснащуються лише одним типом звукознімачів. При цьому чим більше звукознімачів - тим, як правило, глибший і насиченіший звук. Крім того, на звучання інструменту впливає чимало інших моментів, так що при виборі не варто дивитися тільки на схему звукознімачів.

Матеріал, з якого виконаний корпус електрогітари. Для моделей з вирізами (напівакустичних, див. «Тип») в даному випадку може враховуватися тільки матеріал нижньої деки і бічних поверхонь, а дані по верхній деці наводитися окремо (докладніше див. «Матеріал кришки деки»).

Зараз на ринку представлені корпусу з таких дерев: червоне, клен, вільха, ясен, вільха.

Немає сенсу докладно зупинятися на кожному з матеріалів, що зустрічаються в сучасних електрогітарах. Їх різноманітність дуже велика, однак, на відміну від акустичних гітар, корпус в даному випадку грає не таку значну роль при формуванні звуку, і його матеріал порівняно слабко впливає на акустичні властивості інструменту (хоча яка конкретна ступінь такого впливу — питання спірне). При бажанні можна знайти детальні дані щодо того чи іншого матеріалу в спеціальних джерелах, однак на практиці має сенс дивитися передусім на зовнішній вигляд інструменту і його цінову категорію.

Лад — це проміжок між поріжками на грифі; кожен такий проміжок відповідає за свою ноту (інтервал між ладами — півтону). Відповідно, чим більше ладів, тим більше нот можна взяти на одній струні. Однак варто враховувати, що ширина проміжків між поріжками зменшується по мірі наближення до бриджу, і якщо ладів багато, гра на високих ладах може виявитися непростою справою, що вимагає дуже високої точності.

Найпопулярніші на сьогоднішній день варіанти — 22 або 24 лада, вони зустрічаються в більшості електрогітар всіх типів. В басах зустрічається і менша кількість (20 ладів і 21 лад), оскільки відстань між поріжками на таких інструментах більше, і грифи, відповідно, при тому числі ладів виходять більш довгими, ніж у гітар.

Загалом звертати увагу на цей параметр має сенс насамперед професійним музикантам, яким принципово важливо велике «простір для маневру».

Окрему категорію являють собою безладові інструменти, повністю позбавлені порожков. Практично всі вони належать до бас-гітар; зустрічаються і без електрогітари ладів, проте дуже рідко. У таких інструментах роль поріжка грає палець музиканта, притискуючи струни до грифа. Техніка гри на безладових гітарах помітно складніше: по-перше, для добування чистих нот необхідно дуже точне розташування пальця; по-друге, така кон...струкція знижує гучність звуку і тривалість састейна, і для отримання звуку потрібної гучності можуть знадобитися спеціальні прийоми гри (а для басів — ще й більш важкі струни). З іншого боку, відсутність ладів дає професійному музиканту ряд додаткових можливостей. Приміром, на безладовом грифі можна робити дуже плавні слайди, без ступеневого переходу між нотами, а сам інструмент не прив'язаний до стандартного 12-ступенному строю, що може дуже стати в нагоді в деяких областях музики (експериментальної, східної тощо). Також відзначимо, що безладова бас-гітара і за звучанням, і за технікою гри дуже близька до класичного контрабасу, що особливо цінують любителі джазу і інших схожих стилів.

Мензурой називають відстань від верхнього поріжка до бриджа; іншими словами — це робоча довжина відкритої (не притиснутої пальцем) струни. Чим більше ця відстань, тим сильніше повинні бути натягнуті струни для досягнення потрібної висоти звуку і тим більше зусилля потрібно докладати для їх притиснення до грифу. При цьому деякі гітаристи стверджують, що навіть невелика різниця в довжині — менше дюйма — вже забезпечує значну різницю у відчуттях при грі.

Крім того, цей параметр впливає і на забарвлення звуку. Більша довжина дає можливість отримувати більш яскравий, дзвінкий і виразний звук, а менша — більш щільний, «теплий» і згладжений. Таким чином, за інших рівних умов для гри акордами краще підходить порівняно коротка мензура, а для досягнення потрібного звуку у соло може знадобитися більш довгий інструмент.

Найбільш популярні варіанти за довжиною мензури в електрогітарах (не басах) — 24.75" («гібсонівська») і 25.5" («фендерівська»). Показники менше 22" зустрічається вкрай рідко, в основному в інструментах з мініатюрними корпусами 3/4" (див. «Розмір»), а максимальне значення становить близько 28", більш довгі інструменти практично не випускаються. А ось баси мають помітно більшу довжину (інакше струни для них довелося б робити дуже товстими або натягувати занадто слабо): в найбільш коротких моделях передбачається мензура на 30", класичним же значенням є 34".

Відзначимо, що конструкція бриджу нерідко дає можливість змінювати фактичну довжину мензури (в т. ч. для кожної струни окремо); це робиться для того, щоб інструмент точно налаштовував за ладами. Тому в характеристиках прийнято вказувати довжину мензури за замовчуванням, без додаткових підлаштувань.