Порівняння Kurzweil KP200 vs Yamaha PSR-S670

Кількість вбудованих тембрів звучання, передбачених у синтезаторі.

Кількість тембрів нерідко описують як число інструментів, які здатна імітувати дана модель. Однак це не зовсім вірно — швидше цей параметр можна назвати «кількість інструментів та звукових ефектів». Наприклад, один і той самий інструмент — електрогітара — з різними «прибамбасами» (дісторшн, овердрайв) буде звучати по-різному, і в синтезаторі кожна така примочка буде вважатися окремим тембром. Тембр «ударні» зазвичай об'єднує різні типи барабанів та інших ударних інструментів — іншими словами він дає змогу зобразити і «бас-бочку», і тарілки, не перемикаючи налаштувань, лише натиснувши потрібні клавіші. А деякі тембри можуть взагалі не мати аналогів серед реальних інструментів.

Чим більше вбудованих тембрів — тим ширші можливості синтезатора, тим різноманітніше звуки, які на ньому можна отримати. При цьому у висококласних моделях на зразок робочих станцій (див. «Тип») це число може досягати 1000 і навіть більше.

Кількість слотів пам'яті під тембри користувача, передбачена в синтезаторі.

Про тембри загалом див. «Вбудовані тембри» вище. Тембри ж користувача — це налаштування звуку, не передбачені першопочатково в пам'яті синтезатора і створювані користувачем під свої уподобання. Така можливість незамінна в тих ситуаціях, коли вбудований набір тембрів не містить необхідних варіантів. При цьому можливості тембрів користувача у різних моделях можуть бути різними. Так, один інструмент дає змогу лише редагувати і доповнювати наявні тембри (наприклад, додати до бас-гітари ефект «вау-вау» і зберегти таку в'язку як налаштування користувача), інший дає можливість виставити параметри звуку практично вручну, а третій дає змогу навіть підвантажувати тембри через USB (див. нижче).

Чим більше в синтезаторі тембрів користувача — тим більше особистих «інструментів» можна прописати в його пам'яті.

Наявність режиму навчання в конструкції синтезатора.

Призначення цієї функції, зрозуміло вже з назви. В основі ж її переважно лежить наступний принцип: синтезатор сам підказує учневі, на які клавіші потрібно натиснути, відображаючи клавіатуру на дисплеї або виділяючи потрібні клавіші за допомогою підсвічування (при її наявності, див. вище). Зрозуміло, на різних рівнях навчання формат таких підказок теж буде різним: наприклад, на самому початку синтезатор підсвічує потрібні ноти до тих пір, поки вони будуть натиснуті, а на фінальному етапі виділяє їх в тому темпі, в якому потрібно грати мелодію, і оцінює точність натискань учня на потрібні клавіші. Зустрічаються й інші особливості та нюанси навчання — наприклад, режим окремого розучування партій лівої і правої руки, коли сам інструмент грає одну партію і підказує учневі, як грати другу. Крім того, практично обов'язковою для синтезатора з таким режимом є функція метронома (див. нижче).

Незалежно від конкретного функціоналу, даний режим буде дуже корисна тим, хто тільки розвиває навички гри на клавішному інструменті.

Діапазон, в якому можна змінювати темп програється синтезатором програми — автоакомпанементу, навчальної мелодії (див. вище), метронома (див. нижче), записаного семпла і т. ін.

Темп вимірюється за кількістю ударів у хвилину. Його зміна дозволяє налаштувати швидкість синтезатора під особливості ситуації — наприклад, злегка уповільнити навчальну програму, якщо у первісному темпі вона важкувата для освоєння. Чим ширше діапазон регулювання темпу — тим більше можливостей вибору у музиканта, особливо в області дуже повільних і дуже швидких темпів.

Зазначимо, що традиційний діапазон музичних темпів охоплює значення від 40 уд\хв («grave», «дуже повільно») до 208 уд/хв («prestissimo», «дуже швидко»), проте в синтезаторах він може бути і великий — наприклад, 30 – 255 уд/хв.

Наявність мікшера в конструкції синтезатора.

Мікшером в даному випадку називають пристосування, призначене для управління окремими звуковими каналами, з яких складається звук синтезатора загалом. Список цих каналів включає, зокрема, основний голос, накладений голос (див. «Накладення тембрів»), кілька каналів автоакомпанементу (основний, бас, ударні і т. ін.). За наявності мікшера музикант може вручну керувати цими каналами — включати і відключати деякі з них, перемикати тембр, темп, тональність і т. ін. Це значно розширює можливості використання синтезатора.

Підтримка синтезатором функції октавного перенесення.

Дана функція дозволяє зрушити звук інструменту на одну або кілька октав вгору або вниз, щоб, наприклад, на клавішах першої октави звучали ноти другий, або навпаки. Ця функція може використовуватися як просто з міркувань зручності, так і з більш практичними цілями — вона дозволяє брати дуже низькі і дуже високі ноти, які першопочатково не охоплюються діапазоном клавіатури. Це буває особливо корисно для вкорочених синтезаторів на 49 або 61 клавішу, першопочатково не дотягують до повного діапазону фортепіано.

Наявність арпеджіатора в конструкції синтезатора.

Термін «арпеджіо» першопочатково означає техніку виконання акорду, при якій ноти звучать не всі відразу, а одна за одною. Відповідно, арпеджіатор, грубо кажучи, являє собою пристрій для автоматизованого програвання акордів в техніці арпеджіо. Порівняно з ручним відтворенням по нотах ця функція зручна тим, що арпеджиаторе можна передбачити різні додаткові налаштування: задати напрямок відтворення (вгору або вниз), швидкість, інтервал між нотами і їх тривалість, спеціальні ефекти, фоновий супровід і т. ін. При цьому всі ефекти спрацьовують автоматично, від користувача потрібно лише натиснути клавіші, складові акорд (а в окремих синтезаторах на деяких режимах за цілий акорд взагалі може відповідати лише одна клавіша). Конкретні можливості арпеджиаторов можуть бути різними, нерідко таке пристосування дозволяє створювати цілі композиції лише за рахунок натискання послідовності акордів.

Наявність контролера модуляції в конструкції синтезатора.

Дана функція дозволяє надати звучанню ефект вібрації, «тремтіння» — коли нота звучить не на постійній гучності, а нерівно, з чергуванням піків і провалів по гучності. Подібний ефект робить звучання більш живим, надає йому подібність із виконанням на цьому інструменті, а також нерідко використовується як художній прийом.

— mini-Jack (3.5 мм). Вхід для лінійного аналогового звуку, що використовує роз'єм 3.5 мм mini-Jack. Сам по собі лінійний вхід використовується для підключення до зовнішнього аналогового синтезатора аудіосигналу — наприклад, зі звукової плати комп'ютера. Застосування такого підключення може бути різним: відтворення акомпанементу через вбудовані динаміки інструменту, комутація сигналу на зовнішній підсилювач з «підмішуванням» у нього самого звуку синтезатора, і т. ін. А конкретно роз'єм 3.5 мм mini-Jack має невеликі розміри, він популярний в основному в портативній техніці і недорогих стаціонарних пристроях — «серйозна» ж аудіотехніка зазвичай оснащується більш надійними роз'ємами, на зразок Jack (див. нижче). Як наслідок, вхід з даним типом роз'єми характерний в основному для синтезаторів початкового рівня.

— Jack (6.35 мм). Вхід для лінійного аналогового звуку, що використовує роз'єм 6.35 мм Jack. За призначенням такої вхід повністю аналогічний описаному вище входу з гніздом 3.5 мм mini-Jack, однак роз'єм Jack має більші розміри, забезпечує більш надійне і якісне з'єднання і вважається більш підходящим для стаціонарної аудіотехніки, особливо висококласної. Тому в синтезаторах середнього та прогресивного рівня, зазвичай, використовується саме цей тип лінійного входу. При цьому зазначимо, що штекер 3.5 мм можна підключити до гнізда 6.35 мм за допомогою найпростішого перехідника.

— Цифровий. Вхід для підключення до синтезатора аудіосигналу в цифровому вигл...яді. За призначенням аналогічний описаним вище лінійних інтерфейсів, однак відрізняється як за форматом сигналу, так і за типом роз'єми — найчастіше це коаксіальний інтерфейс S/P-DIF, використовує роз'єм RCA, хоча можливі й інші варіанти. Цифрові виходи досить популярні як у професійної відеоапаратури, так і в побутовій техніці зразок ПК і навіть телевізорів, так що такий вхід може виявитися зайвим.

— MIDI. Першопочатково MIDI — формат цифрових сигналів, що використовується в електронних музичних інструментах. Кожна виділена на синтезаторі клавіша подає саме такий сигнал: він містить дані про тривалості, силі і швидкості натискання, а також номері ноти, і на основі керуючого сигналу (MIDI-події) «начинка» синтезатора генерує потрібний звук. Відповідно, вхід MIDI дозволяє синтезатору приймати MIDI-події з зовнішніх електронних музичних пристроїв — інших синтезаторів, MIDI-контролерів і т. ін. Таке підключення може знадобитися, наприклад, якщо у зовнішньому інструменті немає потрібного тембру; крім того, багато синтезатори здатні записувати прийняті MIDI-сигнали. У деяких випадках може знадобитися і можливість комутації такого сигналу через MIDI thru (див. «Виходи»).

— USB (type A). Класичний роз'єм USB, що дозволяє підключати до синтезатора різні зовнішні пристрої — насамперед флешки і інші накопичувачі, інша периферія підтримується вкрай рідко. Можливості, доступні під час роботи з флешкою, залежать від загального функціоналу синтезатора і в різних моделях можуть бути різними. Так, одні інструменти здатні програвати з такого носія музику, що грає роль акомпанементу для основної партії — це буває зручніше, ніж користуватися автоакомпанементом. Інші здатні записувати музику на флешку. Може також передбачатися оновлення набору тембрів і/або стилів автоакомпанементу (див. вище), оновлення прошивки і т. ін.

— Кардридер. Роз'єм для читання карт пам'яті, найчастіше SD: це універсальний формат, який широко застосовується у багатьох типах сучасної електроніки. Як і флешка, що підключається по USB (див. вище), кардридер може використовуватися з різними цілями — найчастіше для відтворення музичного супроводу або запису музики, однак зустрічаються й інші варіанти (завантаження додаткових тембрів, оновлення прошивки тощо).