Порівняння SAMEBIKE LO26-II vs ADO A20F+ 375Wh

Нині існує безліч різновидів велосипедів. Наприклад, для асфальту передбачені міські байки (включаючи фікси та круїзери, сюди ж можна віднести туристичні та дорожні моделі (універсальна версія, що поєднує в собі комфорт міських та прохідність гірських)). Також для твердих покриттів підійдуть шосейники (з окремими підвидами циклокрос, гравійні та велосипеди для тріатлону). Для пересіченої місцевості краще звернути увагу на гірські MTB велосипеди (зустрічаються різні види: крос-кантрі, даунхілл/фрірайд/ендуро, трейлові, стріт/дьорт). А окрему нішу займають електровелосипеди, BMX та фетбайки.

– Електровелосипеди. Велосипеди оснащені електромоторами та акумуляторами. Спосіб застосування такого оснащення може бути різним: в одних моделях воно лише допомагає велосипедисту, знижуючи зусилля на педалях, в інших дає змогу їхати взагалі без педалювання, як на електромопеді (докладніше див. «Режими р...оботи»). За призначенням більшість подібних машин найближче до міських велосипедів, проте трапляються винятки — зокрема деякі моделі поєднують можливості електровелосипеда і фетбайка. Електричний привод забезпечує додаткову зручність та зменшує витрати сил при їзді; причому навіть акумулятор, що розрядився, такому байку не страшний — можна продовжувати рух звичайним способом, на педалях. З іншого боку, електричні велосипеди набагато важчі за класичні, та й коштують вони помітно дорожче.

– Гірський (MTB). Абревіатура від MounTain Bike. У цьому разі сюди включено два типи велосипедів. Перший — класичні «гірники», розраховані в основному на їзду пересіченою місцевістю без специфічних навантажень, характерних для спеціалізованих різновидів (див. нижче). Такі велосипеди будуються на міцній товстій рамі, оснащуються широкими колесами, шинами з глибоким протектором. Багато гірських моделей цілком підходять і для їзди рівною дорогою; Зрозуміло, тут вони програють шосейним моделям (див. нижче), проте якщо часто доводиться їздити і по шосе, і поза асфальтом, краще вибрати саме MTB. Другий різновид – це моделі, які наближаються за характеристиками до спеціалізованих (див. нижче), проте з тих чи інших причин не вписуються в певний клас – наприклад, через велику вагу (крос-кантрі), слабку пристосованість до високих стрибків (дьортрт ) тощо.

– Крос-кантрі. Різновид гірських велосипедів, призначений для перегонів по пересіченій місцевості. Окремі ділянки трас крос-кантрі дещо простіше, ніж аналогічні елементи у змаганнях на кшталт даунхіла або тріалу (див. нижче), проте самі по собі траси дуже різноманітні. А тому велосипед цього типу повинен поєднувати швидкість, маневреність, «чіпкість» до ґрунту, зручність на підйомах та спусках. На практиці це досягається застосуванням полегшених матеріалів для рам (алюміній, титан, карбон, див. «Матеріал рами»), покришок з глибоким протектором, підвіски типу hard tail або full suspension з функціями локауту (див. «Підвіска», «Локаут заднього підвісу») тощо.

– Даунхіл/фрірайд/ендуро. Спеціалізований різновид гірських велосипедів, створений для швидкісного спуску з гірських схилів. Види такого спуску розрізняються за типом поверхні: у даунхілі використовуються заздалегідь підготовлені траси, тоді як екстремальніший фрірайд проводиться по повному бездоріжжю, а ендуро – на найскладніших ділянках. Однак для всіх різновидів велосипедів характерні риси є загальними: це широкі колеса і велика вага. Останнє зумовлено посиленою конструкцією: при спусках вага не відіграє вирішальної ролі, а ось навантаження на машину дуже великі, що потребує підвищеної міцності та максимальної надійності всіх вузлів. Перемикач передач, як правило, один – тільки на касеті (задній), відповідно, швидкостей небагато. А ось підвіска на обидва колеса (див. «Амортизація») є практично обов'язковою.

– Трейловий. Трейл – специфічний спосіб катання, що поєднує в собі подолання перешкод по пересіченій місцевості, підкорення середніх вершин і спуск з них, дорогу по камінню та вільне катання рівною дорогою. Трейлові велосипеди мають міцні та важкі рами, посилені колеса та покришки. Більшість із них є двопідвісами з великим діапазоном ходу амортизаторів (близько 130 – 150 мм).

– Стріт/дьорт. Різновид гірських велосипедів, що створений для трюкової їзди і місцями наближається до BMX. Вони можуть бути розраховані на різні стилі: стріт – акробатика з використанням міських елементів на кшталт бордюрів та сходів; дьорт — стрибки із земляних трамплінів із виконанням трюків у повітрі. Однак для всіх подібних велосипедів характерні загальні ознаки: невелика рама, одна швидкість, а також мінімум амортизації або повна її відсутність.

– Міський. Цей клас велосипедів створений для їзди містом. При цьому мається на увазі звичайне переміщення дорогами з рівним покриттям, без усілякого «екстриму». Сіті-байки часто оснащуються додатковими пристосуваннями, покликаними підвищити комфортність їзди та розширити можливості велосипеда – наприклад, сідлами на пружинах, багажниками/кошиками, повнорозмірними крилами, щитками для ланцюга тощо (див. «Комплектація). Для далеких поїздок та складних умов міські велосипеди підходять слабо, а тому їх можна рекомендувати прихильникам спокійного стилю їзди міськими артеріями та для прогулянкового катання парковими доріжками.

– Фікс. Одношвидкісні велосипеди-фікси першопочатково створювалися як спортивні снаряди для катання по велотреках. Але в окремих субкультурах райдерів їх використовують для міського ритму поїздок. Відмінна риса характеру фіксів – педалі у велосипеда крутяться завжди, поки обертається заднє колесо.

– Круїзер. Моделі з характерною витягнутою геометрією рами, вертикальною посадкою, м'яким комфортабельним сідлом та широким кермом, винесеним уперед. Під час розробки круїзерів надихалися дизайном ретро-мотоциклів. Позиціонуються вони як вдалі прогулянкові рішення.

– Дорожній. Велосипеди даного типу є чимось середнім між гірськими (MTB) і міськими. З одного боку, фітнес-байки передбачають «спортивну», похилу посадку і велику кількість передач, з іншого — у конструкції відсутня амортизація, можуть передбачатися додаткові «фішки» на кшталт багажника чи кошиків на кермі, а колеса мають великий розмір (зазвичай 28") Це дає змогу розганятися до досить високих швидкостей, при цьому велосипеди відмінно пристосовуються до нерівностей дороги і підвищених навантажень.Дорожники можуть застосовуватися для пересування містом, якщо в таких поїздках важлива швидкість і класичний міський байк виявляється для цього занадто повільним, для відновлення і підтримки фізичної форми тощо.

– Туристичний. Велосипеди, призначені для далеких поїздок різними типами доріг – як по твердому покриттю, так і по грунтовках або пересіченій місцевості. Зовні найбільше схожі з шосейними, гравійними велосипедами та циклокросами, проте фактично поєднують у собі властивості гірських, шосейних та міських моделей. Наприклад, більшість туристичних байків мають більш масивну та міцну раму, ніж «шосейники», що дає змогу більше-менш успішно пересуватися поза асфальтованими дорогами. Кермо може бути як прямим, так і шосейним (див. «Форма керма»). Крім того, багато моделей оснащуються передніми багажниками (див. «Комплектація») або хоча б кріпленнями під них; також у конструкції нерідко передбачаються крила, підніжка та інше додаткове обладнання, що забезпечує додатковий комфорт у далеких велопоходах.

– Шосейний. Спеціалізований клас велосипедів, призначений для переміщень рівними дорогами на великі відстані. Шосейні моделі передбачають «лежаче» положення їздця (з великим нахилом вперед) для кращої аеродинаміки, оснащуються вузькими колесами та кермами характерної вигнутої конструкції (див. «Модель керма»), а також не мають жодних амортизаторів (див. «Амортизація»). Завдяки цьому забезпечується висока швидкість руху при мінімальному опорі — на гарному дорожньому покритті «шосейники» краще за будь-які інші моделі підходять для далеких поїздок (досить сказати, що в масштабних велогонках на кшталт «Тур де Франс» використовується саме цей тип велосипедів). Водночас всі переваги виявляються лише на рівних сухих дорогах.

– Гравійний. Велосипеди, що поєднують у собі риси шосейних та гірських машин; фактично – апарати, створені для того, щоб з комфортом їздити як дорогами, так і бездоріжжям. Ключовим моментом у даному разі є саме комфорт: «гравійник» програє «шосейнику» у швидкості, а MTB – у прохідності, проте він більше універсальний та зручний на різних типах поверхонь. Зазначимо, що конкретні критерії гравійних велосипедів у різних виробників можуть бути різними. Однак загальні риси можна виділити у всіх подібних моделей: це поєднання шосейного керма з порівняно високою посадкою, досить товстими м'якими покришками і дисковими гальмами. Зазначимо також, що на перший погляд «гравійники» схожі з описаними нижче циклокросами, проте це враження оманливе: циклокрос є насамперед спортивним апаратом.

– Циклокрос. У найзагальніших рисах цей різновид можна описати як модифікований варіант шосейних велосипедів (див. вище) з підвищеною прохідністю, придатний для переміщення бездоріжжям – траві, піску, гравію тощо. Будучи зовні дуже схожими на традиційні «шосейники», циклокроси водночас відрізняються від них більше широкими та товстими колесами та меншим нахилом сідока при посадці. Крім того, циклокрос як спортивна дисципліна передбачає, що частину дистанції гонщикам доводиться долати пішки, з велосипедом на плечі. У світлі цього спеціалізовані велосипеди для таких гонок робляться ще й для зручності перенесення на плечі (широка рама, приховані всередині рами тросики-тяги). А від гравійних моделей (див. вище) циклокроси відрізняються насамперед тим, що вони розраховані не так на комфорт, як на швидкість і прохідність.

– Для тріатлону. Спеціалізований різновид шосейних байків з менш «лежачою» позою райдера та більш вираженою аеродинамічною посадкою, що дає змогу з мінімальними зусиллями підтримувати високу швидкість пересування. Величезний бонус до аеродинаміки також дають ободи коліс із високим профілем. Вага таких велосипедів невелика (приблизно 8 – 10 кг), також вони оснащуються гідраторами, щоб гонщик міг пити не змінюючи посадки. Велосипед для тріатлону – ефективна зброя для досягнення спортивних цілей. Для повсякденних поїздок такі байки не прийнято використати взагалі.

– BMX. Велосипеди, призначені для їзди в стилі BMX (Bicycle Moto Cross – велосипедний мотокрос). Існує кілька різновидів BMX, проте для них характерні високі навантаження на конструкцію і виконання акробатичних трюків, практично недоступних іншим типам велосипедів. Відповідно, BMX-моделі мають низьку і дуже міцну раму, широкі колеса невеликого діаметру (для забезпечення гарного зчеплення і потужного обертального моменту) і, найчастіше, одну передачу (для простоти в управлінні і надійності). Також вони можуть оснащуватися додатковими пристосуваннями, наприклад, продовженою в обидва боки віссю переднього колеса, яку спортсмен використовує як підніжку при виконанні трюків. Зазначимо, що для звичайної їзди дорогами BMX підходять слабо, їх призначення – акробатика.

– Фетбайк. Потужні гірські велосипеди, створені спеціально для того, щоб долати труднопрохідні перешкоди на зразок пухкого снігу, піску чи непролазного бруду. Насамперед виділяються екстремально широкими покришками (див. «Ширина покришок») та зниженим тиском у шинах, що покращує зчеплення з поверхнею. Під час їзди по пухкій поверхні колеса байка не провалюються, а нижчий тиск дає змогу не в'язнути в ґрунті.

Максимальне навантаження, допустима для велосипеда — іншими словами, найбільшу вагу, який він може нормально перенести в штатному режимі експлуатації. Зрозуміло, при підрахунку навантаження враховується вага як самого велосипедиста, так і додаткового вантажу, який він везе з собою.

Допустиме навантаження однозначно не можна перевищувати: навіть якщо велосипед не зламається відразу, нерозраховані навантаження можуть послабити конструкцію, і аварія може статися в будь-який момент. Також відзначимо, що бажано мати певний запас по вазі — хоча б в 15 – 20 кг: це може знадобитися на випадок перевезення важких вантажів і дасть додаткову гарантію у нештатних ситуаціях (наприклад, при попаданні колесом в яму). Враховуючи, що середня вага дорослої людини становить близько 70 – 80 кг, велосипеди з допустимим навантаженням до 100 кг можна віднести до «легковесам», від 100 до 120 кг — до середньої категорії понад 120 кг — до «тяжеловозам».

Рекомендований виробником зріст користувача обчислюється за кількома параметрами. Одним з них є діаметр колеса, а другим і більш важливим — розмір рами. Якщо з розміром колеса все просто — воно кругле і завжди однакове, то розмір рами ускладнює вибір. Різні типи велосипедів мають свою форму рами, відповідно навіть однаковий розмір може бути придатним для різного зросту. І це не кажучи вже про особливості виробника, які люблять робити все під себе, а не на загальний манер. Тому розмір рами кожного велосипеда індивідуальний для кожного зросту і вибирати велосипед все ж краще особисто «осідлавши» його. Якщо такої можливості немає, тоді наш пункт підкаже, на який зріст, на думку виробника, розрахована дана комплектація (рама + колесо) велосипеда.

Наявність або відсутність у велосипеда системи амортизації, а також тип цієї системи.

— Без амортизації (rigid). У таких моделях колеса закріплені безпосередньо на жорстких елементах рами, будь-які пристосування для амортизації відсутні. За рахунок цього конструкція велосипеда проста, вага невеликий, велосипедист максимально відчуває всі особливості рельєфу дороги, а також досягається максимальний ККД педалювання, що важливо, наприклад, для шосейних моделей (див. «Призначення»). Водночас жорсткість конструкції є «палицею з двома кінцями». З одного боку, «почуття дороги» важливо для BMX і деяких різновидів гірських моделей (див. «Призначення»); з іншого — відсутність амортизації значно збільшує навантаження на конструкцію, так і на самого їздця, призводить до підвищеного зношування, втоми і деякого ризику травм на нерівних дорогах.

— Амортизація передньої вилки (hard tail). Найбільш популярний тип амортизації у дорослих велосипедах (див. «Вікова група»), особливо міського та гірського типу (див. «Призначення»). Згідно з назвою, до таких велосипедах амортизуюче пристосування встановлено тільки на передній вилці, заднє колесо жорстко закріплено. Наявність амортизатора кілька збільшує вагу конструкції і ускладнює її обслуговування, однак переваги такої схеми відчутно перекривають недоліки: hard-tail'и поєднують хорошу керованість, «почуття дороги» і...комфорт при їзді, в т. ч. і на пересіченій місцевості.

— Задня вилка. Велосипеди, в яких амортизовано тільки заднє колесо переднє ж жорстко закріплено. Задній амортизатор покликаний забезпечити додатковий комфорт при попаданні на різні нерівності, а відсутність переднього амортизатора знижує загальну вартість машини. Даний варіант зустрічається переважно в моделях міського призначення, включаючи електровелосипеди (див. «Застосування»); в інших різновидах використання задній амортизації не є практичним.

— Двопідвісний (full suspension). Велосипеди, оснащені амортизаторами на обох колесах — виделкою спеціальною підвіскою спереду і ззаду. Такі моделі максимально комфортні для їзди по пересіченій місцевості, оскільки найкраще гасять вібрації, що відчуваються велосипедистом, і забезпечують найкраще зчеплення з нерівною трасою. Водночас наявність заднього амортизатора «з'їдає» частину енергії, що надходить від педалей, і для їзди доводиться витрачати більше сил. Щоб уникнути цього в багатьох двухподвесних велосипедах можуть передбачатися локаути передньої і задньої підвіски (див. нижче), однак full suspension в будь-якому разі ускладнює конструкцію, збільшує її вагу та ціну. А тому даний тип амортизації зустрічається відносно рідко, переважно в окремих різновидах гірських велосипедів (зокрема, для крос-кантрі та фрірайду; див. «Призначення»).

Тип амортизації заднього підвісу велосипедах типу full suspension (см «Амортизація»). На сьогоднішній день зустрічаються такі варіанти:

• Пружинно-еластомірна.
• Пружинно-масляна.
• Повітряно-масляна.
• Повітряна.

Перші три варіанти докладно описані вище в п. «Тип амортизації (вилка)». У повітряних системах, як випливає з назви, робочим елементом є повітря, працюючий і демпфером, і амортизатором. Це дуже зручно завдяки можливості змінювати жорсткість підвісу, регулюючи тиск в системі — чим вище тиск, тим жорсткіше амортизація. Однак такі амортизатори схильні до швидкого виходу з ладу за рахунок зносу ущільнювачів і вимагають більш ретельного догляду, ніж аналогічні багато в чому повітряно-масляні.

Номінальний діаметр коліс велосипеда. Зазвичай, в даному пункті фактично вказується розмір велопокришок, що поставляються в комплекті, якщо точніше — зовнішній діаметр покришок.

Діаметр коліс традиційно позначається в дюймах. Для велосипедів різних призначень і вікових груп (див. пункти вище) є певні стандарти за розмірами. Так, дорослі моделі гірського призначення оснащуються переважно 26" колесами, «шосейники» і міські — 3трохи більшого діаметра (в основному 28"), а BMX в більшості своїй — значно меншого; дитячі та підліткові велосипеди мають менші колеса, ніж аналогічні дорослі.

За інших рівних умов більш великі покришки краще тримають швидкість і відпрацьовують дрібні нерівності на дорозі; а порівняно невеликі колеса виходять більш «чіпкими», вони забезпечують більш високий крутний момент і краще зчеплення з поверхнею. Цим і зумовлена описана вище різниця в розмірах коліс між велосипедами різного призначення. Подібні нюанси будуть корисні в тому випадку, якщо Ви обираєте машину з декількох моделей зі схожими характеристиками, але різними діаметрами коліс. Тут варто врахувати особливості запланованого застосування. Наприклад, для міської та «дорожньої» їзди — по твердому покриттю без особливих нерівностей і перепадів висот — краще вибрати колеса побільше, а для ґрунтових доріг з підйомами та спусками — поменше.

Зазначимо також, що...покришки є замінними, причому багато велосипедів допускають установку шин «нерідного» розміру — наприклад, 29" на модель з 28-дюймовими колесами. Також варто враховувати, що колеса (шини) одного розміру можуть розрізнятися по внутрішньому (посадковому) діаметра. Ці нюанси докладно описані в спеціальних джерелах.

Номінальна ширина покришок, штатно поставляються в комплекті з велосипедом.

За інших рівних умов ширша шина забезпечує велику площу плями контакту, що покращує зчеплення, підвищує прохідність і полегшує їзду по складних поверхонь на зразок піску, бруду і т. ін. З іншого боку, за рахунок цього збільшується опір, в результаті широка гума вимагає більше зусиль для розгону і гірше тримає швидкість. Так що даний параметр виробниками зазвичай вибирається з урахуванням застосування (див. вище) і інших особливостей велосипеда. Так, гірські та трюкові (BMX) моделі мають широкі колеса (фетбайки — ще ширше), міські — вужчий, а самими «витонченими» є покришки на висококласних швидкісних шосейниках.

Варто сказати, що при необхідності «рідні» покришки можна замінити на ширші або вужчі. Зрозуміло, занадто велика або занадто маленька ширина неприпустима, але певна свобода вибору тут все одно є. Детальніше про це можна дізнатися в спеціальних джерелах.

Кількість швидкостей (передач), передбачених у конструкції велосипеда. Кожна передача має своє т. зв. передаточне число — його в даному випадку можна описати як кількість оборотів, яке робить ведена шестерня (задня, на колесі) за один оборот провідної (пов'язаної з педалями).

Різні значення передавальних чисел будуть оптимальними для різних умов: так, наприклад, високі передачі забезпечують хорошу швидкість, проте слабо підходять для подолання перешкод, оскільки зусилля на педалях значно зростає і падає частота їх обертання. Науково ж доведено, що велосипедист розвиває максимальну потужність при частоті обертання педалей порядку 80-100 об/хв. Таким чином, наявність у велосипеді декількох швидкостей дозволяє оптимально підстроювати його під різні режими руху і особливості трас, щоб забезпечувати оптимальне зусилля на педалях і частоту їх обертання. Наприклад, по рівному асфальту краще всього їхати на високій передачі, а при подоланні підйому або виїзді на грунтовку можна знизити її, щоб ефективно подолати опір.

Кількість передач в класичних системах безпосередньо пов'язане з кількістю зірок системи (на каретці з педалями) та касети (на задньому колесі); його можна отримати, перемноживши два числа — наприклад, 3 зірки системи і 6 на касеті дають 18 передач. Однак є й т. зв. планетарні втулки — там зірок по одній, а перемикання передач здійснюється механізмом, вбудованим в задню втулку.

Зазначимо, що оптимальна кількість передач залежи...ть від призначення велосипеда (див. вище), і далеко не завжди потрібно мати їх кілька. Так, у гірських моделях, залежно від спеціалізації, може бути від 8 до 30 передач, в шосейних — в межах 20-30, а деякі недорогі міські велосипеди і більшість BMX взагалі не мають системи перемикання передач.

Кількість зірок (шестірні) різного розміру в системі велосипеда. Під системою в даному випадку мається на увазі каретка з педалями, що забезпечує передачу руху на ланцюг і з неї на заднє колесо. Чим більше зірок встановлено у системі — тим більше вибір швидкостей (докладніше див. «Швидкостей»), проте з низки причин це кількість практично ніколи не перевищує 3. Одна зірка зазвичай ставиться на одношвидкісні моделі; виняток становлять велосипеди з планетарною задньою втулкою, в яких механізм перемикання передач знаходиться в задньому колесі і не пов'язаний із системою.