Порівняння Korg EK-50 vs Korg Pa1000

— Синтезатор. В даному випадку маються на увазі класичні цифрові синтезатори — клавішні музичні інструменти, здатні відтворювати звучання різних інструментів та звукових ефектів. Функціонал таких моделей може бути найрізноманітнішим — від бюджетних пристроїв з мінімальним функціоналом до прогресивних інструментів, придатних навіть для професійних музикантів.

— Робоча станція. Висококласні синтезатори професійного призначення, які здатні грати роль не тільки музичного інструменту, але і пульта для запису і зведення звуку. Відповідно, обов'язковою рисою таких інструментів є секвенсор (див. нижче). Крім цього, робочі станції відрізняються прогресивним обладнанням, яке відповідає класу: саме серед таких інструментів трапляються моделі з повнорозмірними молоточковими (див. «Механіка») клавіатурами на 88 клавіш, користувачеві доступна велика кількість регулювань і роз'ємів, а якість і достовірність звуку в недорогих моделях виходить гарною, в прогресивних — майже ідеальною. Правда, коштують синтезатори цього типу досить недешево, тому в сукупності з великими можливостями є незамінними помічниками для композиторів, звукорежисерів та інших фахівців, що займаються і виконанням і записом музики.

— Дитячий синтезатор. Особливості подібних інструментів загалом зрозумілі вже з назви — це синтезатори, розраховані на дітей. Зовні такі моделі відрізняються від «дорослих» насамперед невеликою к...ількістю клавіш (до 49, частіше менше) і зменшеним під дитячу руку розміром самих клавіш. Крім того, робочі характеристики і функціонал дитячих синтезаторів теж, переважно, більш скромні: наприклад, поліфонія (див. нижче) рідко перевищує 8 голосів, а загальна достовірність звучання дуже невисока. А от навчальні можливості у подібних інструментах, навпаки, можуть бути дуже широкими, та й загалом дитячі синтезатори вважаються непоганим вибором для початкового навчання.

— Аналоговий синтезатор. Інструменти, в яких звук утворюється не за рахунок цифрової обробки, а за допомогою проходження реального електричного ланцюга. Дуже спрощено принцип роботи такого інструменту можна описати так: кожна клавіша при натисканні включає свій звуковий генератор певної частоти, що відповідає за потрібну ноту, а за допомогою додаткових налаштувань (осцилятори, огинаюча, фільтри) музикант надає цьому звуку забарвлення. З точки зору користувача найпомітнішою відмінністю аналогового синтезатора є відсутність вбудованих тембрів – усі деталі звуку музикант налаштовує вручну. Аналогові інструменти, з одного боку, складніші в управлінні, з іншого ж дозволяють домогтися ефектів, недоступних на «цифрі». Крім того, саме фарбування звуку на аналогових синтезаторах дещо відрізняється. Історично інструменти даного типу з'явилися раніше за цифрові, проте на сьогоднішній день вони є вузькоспеціалізованими рішеннями, розрахованими в основному на професійних виконавців і застосовуваними в специфічних музичних напрямках.

Поліфонія, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість «голосів» (тон-генераторів), яка може одночасно звучати на ньому.

Цей параметр часто описують як кількість нот, які можна одночасно взяти на клавіатурі. Однак це не зовсім вірно з тієї причини, що в багатьох тембрах одна нота може задіяти кілька тон-генераторів. У результаті, наприклад, для відтворення акорду з 3 нот в тембрі з 4 тон-генераторами на ноту буде потрібна поліфонія не менш ніж в 3*4=12 голосів. Крім того, автоакомпанемент і вбудовані композиції (див. відповідні пункти) теж використовують тон-генератори — відповідно, для ефективної роботи з цими функціями потрібно ще більше голосів.

Мінімальним значенням для більш-менш функціонального сучасного синтезатора вважається поліфонія на 32 голоси – та й то такий інструмент можна використовувати в основному для початкового навчання і нескладних мелодій. Для більш солідного застосування бажано мати хоча б 50 – 60 голосів, а в професійних моделях (зокрема, робочих станціях, де доводиться мати справу з декількома звуковими доріжками відразу) зустрічаються моделі з поліфонією на 150 тон-генераторів і більше.

Загалом більш прогресивний синтезатор, швидше за все, буде мати більш широку поліфонію, проте оцінювати клас інструменту за цим параметром можна лише дуже приблизно — інструменти з однаковим числом голосів можуть сильно відрізнятися за рівнем. Винятком з цього правила є хіба що дитячі синтезатори (див. «Тип»), що підтриму...ють до 20 голосів.

Кількість вбудованих тембрів звучання, передбачених у синтезаторі.

Кількість тембрів нерідко описують як число інструментів, які здатна імітувати дана модель. Однак це не зовсім вірно — швидше цей параметр можна назвати «кількість інструментів та звукових ефектів». Наприклад, один і той самий інструмент — електрогітара — з різними «прибамбасами» (дісторшн, овердрайв) буде звучати по-різному, і в синтезаторі кожна така примочка буде вважатися окремим тембром. Тембр «ударні» зазвичай об'єднує різні типи барабанів та інших ударних інструментів — іншими словами він дає змогу зобразити і «бас-бочку», і тарілки, не перемикаючи налаштувань, лише натиснувши потрібні клавіші. А деякі тембри можуть взагалі не мати аналогів серед реальних інструментів.

Чим більше вбудованих тембрів — тим ширші можливості синтезатора, тим різноманітніше звуки, які на ньому можна отримати. При цьому у висококласних моделях на зразок робочих станцій (див. «Тип») це число може досягати 1000 і навіть більше.

Кількість слотів пам'яті під тембри користувача, передбачена в синтезаторі.

Про тембри загалом див. «Вбудовані тембри» вище. Тембри ж користувача — це налаштування звуку, не передбачені першопочатково в пам'яті синтезатора і створювані користувачем під свої уподобання. Така можливість незамінна в тих ситуаціях, коли вбудований набір тембрів не містить необхідних варіантів. При цьому можливості тембрів користувача у різних моделях можуть бути різними. Так, один інструмент дає змогу лише редагувати і доповнювати наявні тембри (наприклад, додати до бас-гітари ефект «вау-вау» і зберегти таку в'язку як налаштування користувача), інший дає можливість виставити параметри звуку практично вручну, а третій дає змогу навіть підвантажувати тембри через USB (див. нижче).

Чим більше в синтезаторі тембрів користувача — тим більше особистих «інструментів» можна прописати в його пам'яті.

Кількість стилів автоакомпанементу (див. вище), першопочатково передбачених у синтезаторі, іншими словами — кількість варіантів акомпанементу, доступних користувачеві.

Чим ширший цей набір — тим вище ймовірність знайти серед цих мелодій підходящі варіанти для того чи іншого випадку. Водночас сама по собі велика кількість стилів ще не є 100 % гарантією того, що серед них виявиться відповідний, тим більше, що різні моделі синтезаторів можуть помітно різнитися за конкретим набором мелодій. Так що список не завадить уточнювати перед покупкою. Також відзначимо, що ситуацію можна виправити за рахунок стилів користувача (див. нижче) — їх підтримує чимало синтезаторів з автоакомпанементом.

Підтримка синтезатором функції семплювання.

Семплами називають короткі звукові фрагменти, використані у створенні музичних композицій. Такий фрагмент може містити практично будь-який звук — від ноти на музичному інструменті або фрагмента партії ударних до сигналу сирени, пташок птиці, звуку механізму і т. ін. Конкретно ж функція семплювання передбачає можливість за допомогою синтезатора записувати семпли для подальшого використання. Запис може здійснюватися як через вбудований мікрофон, так і через аудіовхід (з зовнішнього мікрофона або іншого аудіопристрою). При цьому багато синтезатори з даною функцією здатні не тільки зберігати звук не тільки «як є», але і пропускати вхідний сигнал через контури обробки, додаючи до нього різні ефекти — ехо, «вау-вау», металеву забарвлення звуку та ін. А готові семпли, зазвичай, можна «прив'язати» на окремі клавіші синтезатора і відтворювати в реальному часі. Можливі й інші функції, залежно від рівня інструменту.

Наявність мікшера в конструкції синтезатора.

Мікшером в даному випадку називають пристосування, призначене для управління окремими звуковими каналами, з яких складається звук синтезатора загалом. Список цих каналів включає, зокрема, основний голос, накладений голос (див. «Накладення тембрів»), кілька каналів автоакомпанементу (основний, бас, ударні і т. ін.). За наявності мікшера музикант може вручну керувати цими каналами — включати і відключати деякі з них, перемикати тембр, темп, тональність і т. ін. Це значно розширює можливості використання синтезатора.

Наявність вбудованих композицій в конструкції синтезатора.

Ця функція аналогічна описаним вище автоаккомпанементу — в тому сенсі, що вона передбачає програвання композицій на самому синтезаторі. Однак, на відміну від автоакомпанементу, вбудовані композиції відіграють строго по нотах, ними неможливо керувати за допомогою акордів на лівій половині клавіатури. Іншими словами, з автоакомпанементом у музиканта є чимало свободи, а підігравати мелодії доводиться в суворій відповідності з нею.

Вбудовані композиції можуть використовуватися з різними цілями. Один з варіантів — навчання: музикант слухає еталонну запис і потім намагається її відтворити, або підіграє мелодії за заданими нотах, або імпровізує під неї ж. Крім того, в деяких випадках (наприклад, на масових заходах) може дуже стати в нагоді можливість включити синтезатор в якості програвача. Також вбудовані композиції використовують для перевірки і демонстрації загальних можливостей інструменту: передбачається, що записану композицію можна повторити засобами самого синтезатора.

Можливість накладення різних тембрів звучання синтезатора один на одного. Таким чином створюється ефект звучання двох (або навіть більше) інструментів відразу, наприклад, фортепіано і скрипки. При цьому в прогресивних моделях може передбачатися можливість виставити для різних тембрів різні налаштування, щоб однаковість видобутих нот була не так помітна — наприклад, ту ж «скрипку» можна налаштувати на плавні переходи між нотами, тоді як на «фортепіано» вони будуть звучати уривчасто.