Порівняння Sennheiser CX 7.00 BT vs Sennheiser Momentum In-Ear Wireless

Імпедансом називають номінальний опір навушників змінному струму — такого, як аудіосигнал.

За інших рівних умов більш високий імпеданс знижує рівень спотворень, проте потребує більш потужного підсилювача — інакше навушники просто не зможуть видати достатню гучність. У світлі цього вибір по опору залежить насамперед від того, до якого джерела сигналу планується підключати «вуха». Так, для портативного гаджета (смартфона, кишенькового плеєра) оптимальним вважається показник у 16 Ом і менше, непоганим — 17 – 32 Ом. Більш високі значення — 33 – 64 Му і 65 – 96 Ом — зажадають вже досить потужних підсилювачів, на зразок тих, що застосовуються в комп'ютерах і телевізорах. А моделі з опором 96 – 250 Ом і вище розраховані в основному на аудіотехніку Hi-End класу і професійне застосування; для таких випадків детальні рекомендації по вибору можна знайти в спеціальних джерелах.

Діапазон звукових частот, який здатні відтворити навушники.

Чим ширше цей діапазон, тим повніше навушники відтворюють спектр звукових частот, тим нижче ймовірність, що занадто низькі або надто високі частоти виявляться недоступними. Однак тут слід враховувати деякі нюанси. Насамперед нагадаємо, що діапазон сприйняття людського вуха становить в середньому від 16 Гц до 22 кГц, та для повної картини достатньо, щоб навушники перекривали цей діапазон. Проте сучасні моделі можуть помітно виходити за ці межі: у багатьох пристроях нижній поріг не перевищує 15 Гц, а то і 10 Гц, а верхня межа може досягати 25 кГц, 30 кГц і навіть більше. Такі широкі діапазони сам по собі не дають практичних переваг, проте вони зазвичай свідчать про високий клас навушників, а іноді наводяться лише в рекламних цілях.

Другий важливий момент полягає в тому, що широкий частотний діапазон сам по собі не є гарантією хорошого звучання: якість звуку залежить ще від цілого ряду параметрів, насамперед амплітудно-частотної характеристики навушників.

Наявність системи шумоподавлення у власному мікрофоні навушників.

Відповідно до назви, така система призначена для усунення сторонніх шумів – насамперед під час розмов. У її основі зазвичай лежить електронний фільтр, який пропускає звук людського голосу і відсікає фонові звуки на кшталт міського шуму, гулу вітру в ґратах мікрофона тощо. У результаті навіть у галасливій обстановці завдяки шумоподавленню мікрофона мова виходить чіткою та розбірливою; щоправда, система неминуче вносить спотворення у підсумковий звук, але вони у разі некритичні.

- ENC. Технологія шумоподавлення навколишнього середовища ENC (Environment Noise Cancellation) суттєво знижує рівень навколишнього шуму за допомогою спрямованих мікрофонів. Застосовується як в ігрових гаджетах, щоб геймери могли спокійно спілкуватися в голосовому чаті, наприклад і в TWS-моделях навушників, щоб можна було комфортно говорити по телефону в шумній обстановці.

- cVc. Шумопригнічення мікрофона cVc (Clear Voice Capture) - просунута технологія, яка зустрічається переважно у дорогих моделях навушників. Алгоритми cVc ефективно пригнічують відлуння та шуми з навколишнього середовища. Обробка звуку із застосуванням цієї технології здійснюється відразу на декількох рівнях ― алгоритм визначає референсний рівень сигнал-шум, автоматично підлаштовує мову під потрібний рівень гучності, застосовує адаптивні еквалайзери для обробки всього голосу, а також спеціалізовані...фільтри для очищення від низькочастотного бубнежу, сибілянтів та шиплячих.

Кодеки і додаткові технології обробки звуку, підтримувані навушниками з підключенням по Bluetooth (див. «Підключення»). Першопочатково передача звуку по Bluetooth передбачає досить сильне стиснення сигналу; це некритично при передачі мови, однак може сильно зіпсувати враження при прослуховуванні музики. Для усунення цього недоліку і використовуються різні технології, зокрема aptX, aptX HD, aptX Low Latency, aptX Adaptive, AAC, LDAC і LHDC. Зрозуміло, для використання будь-якої з технологій її повинні підтримувати не тільки «вуха», але і Bluetooth-пристрій, з яким вони використовуються. А ось основні особливості кожного з варіантів:

— aptX. Bluetooth-кодек, створений для значного підвищення якості звуку, що передається по Bluetooth. Згідно із заявами творців, дає змогу досягти якості, порівнянної з Audio CD (16-bit/44.1 kHz). Переваги aptX найбільш помітні при прослуховуванні високоякісного контенту (наприклад, форматів lossless), проте навіть на звичайному MP3 він може дати помітне покращення звучання.

— aptX HD. Розвиток і удосконалення оригінального aptX, що дає змогу досягти чистоти звуку, порівнянної з аудіо формату Hi-Res (24-bit/48kHz). Як і в оригіналі, переваги aptX HD помітні в основному н...а аудіо високої якості, хоча цей кодек не буде зайвим і для MP3.

— aptX Low Latency. Специфічний різновид описаного вище aptX, розроблений в розрахунку не стільки на покращення якості звуку, скільки на зниження затримок у передачі сигналу. Такі затримки неминуче виникають під час роботи через Bluetooth; вони не критичні для прослуховування музики, однак при перегляді відео або в іграх може виникнути значна асинхронність між зображенням і звуком. Кодек aptX LL усуває це явище, зменшуючи затримку до 32 мс — така різниця непомітна для сприйняття людиною (хоча для серйозних завдань на зразок студійної роботи зі звуком вона все одно занадто велика). Підтримка aptX LL зустрічається переважно в ігрових навушниках.

— aptX Adaptive. Подальший розвиток aptX; фактично об'єднує в собі можливості aptX HD і aptX Low Latency, проте не обмежується цим. Однією з головних особливостей даного стандарту є так званий адаптивний бітрейт: кодек автоматично регулює фактичну швидкість передачі даних, виходячи з особливостей трансльованого контенту (музика, ігрове аудіо, голосовий зв'язок тощо) і завантаженості використовуваних частот. Це, зокрема, сприяє зниженню енергоспоживання і підвищенню надійності зв'язку; а спеціальні алгоритми дають змогу транслювати звук, за якістю порівнянний з aptX HD (24 біт/48 кГц), використовуючи в рази меншу кількість даних, що передаються. А мінімальна затримка передачі даних (на рівні aptX LL) робить цей кодек таким, що відмінно підходить в тому числі для ігор і фільмів.

— AAC. Bluetooth-кодек, що застосовується переважно в портативних гаджетах фірми Apple. За можливостями помітно поступається більш прогресивним стандартам на зразок aptX або LDAC: якість звуку при використанні AAC можна порівняти з середнім MP3-файлом. Втім, для прослуховування тих же MP3 цього цілком вистачає, різниця стає помітною лише на більш прогресивних форматах. А вимоги AAC до апаратної частини невисокі, і його підтримка в навушниках обходиться недорого.

— LDAC. Фірмовий Bluetooth-кодек компанії Sony. За пропускною здатністю і потенційною якістю звучання перевершує навіть aptX HD, забезпечуючи показники на рівні Hi-Res звуку 24-bit/96kHz; існує навіть думка, що це максимальна якість, яку має сенс передбачати в бездротових навушниках — подальше покращення буде просто непомітним для людського вуха. З іншого боку, підтримка цього стандарту обходиться недешево, а гаджетів з такою підтримкою поки існує досить мало — це, зокрема, смартфони Sony, а також апарати середнього і топового класу під управлінням Android 8.0 Oreo і більш пізніх версій.

— LHDC. LHDC (Low latency High-Definition audio Codec) — це кодек високої роздільної здатності з низькими затримками, розроблений спілкою Hi-Res Wireless Audio та компанією Savitech. У переважній більшості випадків його підтримка реалізована на апаратному рівні у смартфонах Huawei та Xiaomi. Також кодек відомий під назвою HWA (Hi-Res Wireless Audio). При використанні LHDC передача сигналу телефону на навушники здійснюється з бітрейтом до 900 кбіт/с, бітовою глибиною до 24 біт і частотою дискретизації до 96 кГц. При цьому забезпечується стабільне та надійне з'єднання зі зниженим рівнем затримки. Кодек оптимально підходить для висококласних бездротових навушників та оперування прогресивними форматами цифрового звуку.

Ємність акумулятора, встановленого в навушниках відповідної конструкції (див. «Живлення»).

Теоретично більш висока ємність дає змогу досягти більшої автономності, але на практиці час роботи залежить ще й від енергоспоживання навушників — а воно може бути дуже різним, залежно від характеристик і особливостей конструкції. Так що цей параметр є другорядним, і звертати увагу при виборі варто не стільки на ємність батареї, скільки на прямо заявлений час роботи (див. нижче).

Загальна вага навушників; для моделей true wireless (див. «Тип кабелю») вказується вага кожного окремого навушника.

Цей параметр напряму пов'язаний з конструкцією (див. вище) і деякими особливостями функціоналу. Так, згадані true wireless пристрої виходять дуже легкими, їх вага не перевищує 25 г. Традиційніші внутрішньоканальні навушники та вкладиші можуть бути помітно важче — до 50 г для вкладишів і до до 100 г для більшості внутрішньоканальних. Накладні ж моделі в більшості своїй досить масивні: серед них чимало моделей вагою в 200 – 250 г, 250 – 300 г і навіть більше 300 г. Зазначимо, що значна вага для накладних вух нерідко є не недоліком, а перевагою: вона дає їм можливість надійніше триматися на голові, створює враження солідності і надійності, при цьому найчастіше не створює значних незручностей.

Серед комплектації варто виділити силіконові та поліуретанові насадки, актуальні для внутрішньоканальних навушників, насадки додаткової фіксації та завушні дужки для кращого кріплення у вусі, змінні амбушюри, додатковий кабель, донгл, адаптер для літака, кейс/футляр та док. Зустрічаються інші аксесуари. Докладніше про них:

— Силіконові насадки. Змінні насадки з силікону, які використовуються у внутрішньоканальних навушниках. Зазвичай до комплекту входять декілька насадок різного розміру, що дає можливість підлаштовувати навушники для конкретного користувача. Практичними перевагами силікону є м'якість, довговічність, загальна зручність і водночас невисока вартість.

— Поліуретанові насадки. Змінні насадки для внутрішньоканальних навушників, виготовлені зі спіненого поліуретану. Цей матеріал дещо дорожчий за силікон, він вимагає регулярного очищення і має менший термін придатності — зокрема через деформації у процесі зношування. З іншого боку, поліуретан ідеальний з точки зору акустики, саме такі насадки вважаються оптимальним вибором для шанувальників внутрішньоканальних «вух» із якісним зву...ком.

— Завушні дужки. Знімні пристосування, які призначені для додаткового закріплення кожного навушника на вусі. Відзначимо, що не варто плутати такі пристосування з завушними кріпленнями (див. вище). Головна різниця полягає в тому, що дужки застосовуються виключно в деяких моделях внутрішньоканальних навушників і вкладишів як додаткова опція. Іншими словами, носити такі навушники можна й без дужки, тоді як завушне кріплення зазвичай робиться незнімним і без нього в принципі не обійтися.

— Кейс (футляр) / чохол. Чохлами зазвичай називають м'які ганчіркові сумочки, вони оберігають «вуха» переважно від забруднень і займають мінімум місця. Кейси ж виготовляють із твердих матеріалів, вони трохи більш громіздкі, зате добре захищають від ударів, натисків і контактів з гострими предметами. У будь-якому разі комплектний чохол або футляр оптимально підходить для навушників і зручніший, ніж імпровізований захисний кожух.

— Кейс-зарядка. Кейс — футляр з твердого матеріалу — відіграє одночасно й роль зарядного пристрою. Ця функція дуже популярна в true wireless моделях (див. «Тип кабелю»). Кейс-зарядка зазвичай має власний акумулятор і вже від цього акумулятора заряджаються навушники; подібна конструкція забезпечує додаткову зручність відразу в декількох моментах. По-перше, кейс, по суті, виконує ще й функцію повербанка — автономного джерела живлення; ємність такого «повербанка» може бути різною, проте її зазвичай вистачає на декілька повних зарядок «вух» (детальніше див. «Ємність кейса»). По-друге, можливість заряджати навушники прямо в кейсі знижує ризик загубити їх. По-третє, сама по собі процедура такої зарядки досить зручна — достатньо підключити кабель до кейса.

— Кліпса для носіння. Кліпса, яка призначена для закріплення дроту на кишені, комірі, лацкані одягу тощо. Вона забезпечує додаткову зручність: завдяки кліпсі дріт не теліпається, знижується ймовірність зачепити його при необережному русі чи зачепитися за зовнішній предмет.

— Додатковий кабель. Додатковий кабель, що передбачений як доповнення до основного, може мати різні особливості й спеціалізацію. Так, комплектні кабелі можуть відрізнятися за довжиною, типом роз'єму, типом дроту, додатковим функціоналом (мікрофон, регулятор гучності) тощо. Ці подробиці в кожному разі варто уточнювати окремо. А тут відзначимо, що практично всі навушники з такою комплектацією мають знімний кабель (незнімний дріт має сенс доповнювати хіба що подовжувачем, а він вважається окремим аксесуаром — див. нижче).

— Подовжувач. Різновид додаткового кабелю, який призначений виключно для того, щоб збільшити загальну довжину дроту. Завдяки подовжувачу можна підлаштувати навушники під особливості ситуації: наприклад, «наростити» кабель, якщо потрібно переключитися з ноутбука на телевізор або стаціонарну аудіосистему.

— Адаптер для літака. Спеціалізований адаптер для використання навушників з розважальними системами сучасних авіалайнерів. У таких системах використовується особливий спосіб підключення навушників — через два роз'єми 3.5 мм (причому мова йде саме про класичні «вуха», без мікрофона). Моделі з традиційним одинарним штекером 3.5 мм можна підключати до такого виходу тільки через адаптер; такі адаптери першопочатково можуть входити до комплекту.

Цей список не є вичерпним, до комплекту також можуть входити й інші додаткові предмети.