Тип
—
Електрогітара. У цю категорію включені електрогітари класичної конструкції, що мають не менше 6 струн (як і на традиційній акустичній гітарі, іноді й більше), а також звукознімачі для передачі звуку на зовнішню апаратуру. Ключовою відмінністю таких моделей від напівакустичних гітар є цільний корпус (див. нижче) без будь-яких вирізів; іншими словами, за створення звуку відповідають тільки струни, а посилюється звук виключно електричним способом — за рахунок обробки сигналу із звукознімачів. Також відзначимо, що для такого
інструменти вкрай рідко використовуються для отримання чистого гітарного звуку — частіше сигнал обробляється різними «прибамбасами», створюють ті чи інші ефекти звучання. Електрогітари використовуються в найрізноманітніших жанрах музики, а для року і металу вони взагалі вважаються свого роду «візитною карткою».
—
Напівакустична. Різновид електрогітар, створена в розрахунку на те, щоб наблизити звучання інструменту до звуку акустичної гітари, зробити його більш яскравим та насиченим (хоча конкретні відтінки звучання в різних моделях, зрозуміло, можуть бути різними). Від звичайних електрогітар «напівакустика» відрізняється порожнистим корпусом, в якому зроблені отвори-резонатори — найчастіше у вигляді двох фігурних вирізів у верхній деці. Зустрічаються моделі і з одним вирізом. Такі гітари прийнято вважати «жанровими», вони популярні переважно в рок-н-рол, блюз і джаз. А н
...аявність резонаторів дозволяє при необхідності грати на такому інструменті і без підключення — звук буде відносно тихим, але все ж цілком чутним. Проте не варто плутати напівакустичні гітари з електроакустичними: останні являють собою повноцінні акустичні інструменти, доповнені встановленими всередині корпусу звукознімачами (які до того ж відрізняються за принципом роботи).
— Бас-гітара. Електрогітари, першопочатково створені для використання в складі ритм-секції, разом з ударними; теоретично можуть застосовуватися і як сольний інструмент, однак на практиці це зустрічається вкрай рідко (і все одно в групі при цьому є другий бас — класичний «ритмовий»). На такому інструменті грають тільки окремими нотами, акорди не використовуються. Традиційна бас-гітара має 4 струни, настроєні на ті ж ноти, що і нижні (з третьої по шосту) струни звичайної гітари, однак на октаву нижче. Втім, зустрічаються і п'яти-, і навіть шестиструнні баси (докладніше див. «Кількість струн»). Також бас-гітари зазвичай мають більш довгий гриф, ніж традиційні електрогітари.
– Електрогітара (Multi-neck). Електрогітари з кількома грифами, як правило, двома чи трьома. Подібне компонування дозволяє гітаристу швидко та легко перемикатися між звуками музичного інструменту, не витрачаючи часу на зміну гітари. Наприклад, перший гриф у гітари Multi-neck є звичайною шестиструнною електрогітарою, другий - бас-гітарою. Призначений такий інструмент для проведення концертної діяльності. З його допомогою зручно чергувати різні музичні партії або переходити з однієї тональності до іншої.Кількість струн
Кількість струн, передбачене в конструкції гітари. Сенс даного параметра залежить від типу інструменту (див. вище).
Найбільш поширеним на сьогоднішній день є іспанська (
шестиструнної) лад; відповідно, більшість електрогітар і напівакустичних інструментів має саме 6 струн. Менша кількість практично не зустрічається, а от більша цілком може використовуватися — випускаються моделі на
7 і навіть 8 струн. Зазвичай, вони належать до класу т. зв. баритон-гітар, який представляє собою перехідний варіант між звичайною електрогітарою і басом. Основні 6 струн в «баритонах» налаштовані дещо нижче звичайного, а на додаток до них встановлені ще одна або дві басових струн. У поєднанні зі збільшеною довжиною мензури це дає змогу досягти більш насиченого і щільного звучання; воно особливо цінується виконавцями важких стилів музики на зразок death metal, хоча може застосовуватися і в менш «екстремальних» жанрах.
Що ж стосується бас-гітар, то в них стандартне число струн —
4, а «розширені» моделі мають
5, зрідка —
6 струн. При цьому, на відміну від гітар, додаткові струни в басах призначені не для пониження, а для підвищення діапазону. Використовувати додаткові «підвищені» струни нерідко буває набагато зручніше, ніж затискати високі лади.
Для лівші
Інструменти, призначені
для лівшів — точніше, для музикантів, що грають зворотним, «ліворуких» хватом, коли права рука затискає лади, а ліва витягує звук.
Електрогітари зазвичай мають асиметричне розташування керуючих елементів (регуляторів темброблока, важеля тремоло тощо), а нерідко ще й асиметричну форму корпусу. Відповідно, для комфортної гри зворотним хватом недостатньо переставити струни в зворотному порядку і повернути інструмент грифом вправо — нестандартне розташування корпусу може зробити використання інструменту як мінімум незручним, а то й зовсім неможливим. У світлі цього багато виробників випускають спеціалізовані моделі для лівшів; такі інструменти мають «дзеркальну» компонування і дають змогу повноцінно грати ліворуким хватом.
Схема звукознімачів
Схема розташування звукознімачів електрогітари. Літери, що використовуються в даній схемі, позначають типи звукознімачів:
–
S – сингл (single). Однокотушковий звукознімач, що має вигляд вузької смужки, нерідко з рядом «кнопочок» (магнітів) за кількістю струн. Такі модулі забезпечують чисте та дзвінке звучання, що добре підходить для джазу, блюзу та інших аналогічних жанрів. З іншого боку, насиченість звуку від синглів не дуже висока, вони погано сумісні з дисторшном та іншими аналогічними ефектами, через що вони слабо підходять для «важких» стилів музики. Крім того, такі звукознімачі піддаються впливу зовнішніх магнітних полів, які можуть погіршити звук.
–
H – хамбакер (humbucker). Різновид звукознімачів, що має дві котушки, першопочатково створений для компенсації недоліків синглів — зокрема, зниження рівня перешкод від зовнішніх магнітних наведень. Однак у результаті виявилося, що хамбакери помітно відрізняються за забарвленням звуку: він виходить менш виразним, але більш щільним і насиченим, завдяки чому відмінно підходить для гри «на перевантаженні» (дисторшн, овердрайв тощо). Класичний звукознімач цього типу має дві котушки, розташовані пліч-о-пліч, за рахунок чого він помітно ширший за сингл; а хамбакери класу Standard взагалі виглядають як два сингли, встановлені впритул один до одного. Однак, крім цього, трапляються й інші варіанти конструкції — наприклад, хамканселер, як
...ий має котушки «в два поверхи» і порівнюваний за шириною з синглом. Також відзначимо, що існують хамбакери, здатні перемикатися в режим синглу (докладніше див. «Відсікання котушки»).
– J. Підвид звукознімачів типу S з однією котушкою та додатковим полюсом на кожну струну. Вперше цей різновид з'явився на легендарній бас-гітарі Fender Jazz Bass. Звукознімачі J мають універсальне звучання і підходять практично під будь-який стиль музики.
– P. Звукоснімачі P мають по два намагнічені полюси на кожну струну, але у них є унікальна особливість: вони розрізані навпіл і намотані у зворотному напрямку. Перевагою такого намотування є ефект хамбакера (див. тип H). Широка та довга форма звукознімача P забезпечує потужне та наполегливе звучання у таких жанрах як рок, метал, панк тощо.
– P90. Особливий різновид однокотушкових синглів з ширшою, але вкороченою шпулькою. Встановлюються такі звукознімачі в області бриджу або грифу гітари. Їхньою відмінністю є характерний «рок-н-рольний» звук з теплими, м'якими і багатими тембрами. Інструменти зі звукознімачами P90 часто використовуються у стилях альтернативного року, блюзу, інді тощо.
Схема звукознімачів описує їх типи, кількість та взаємне розташування. У нашому каталозі використовується позначення за принципом «від бриджу до грифу»: наприклад, схема HSS означає, що гітара оснащена одним хамбакером біля самого бриджу та двома синглами ближче до грифу.
Цей параметр визначає, перш за все, загальне забарвлення звуку інструмента. Наприклад, наведений вище варіант HSS даватиме звук досить чистий і виразний, але водночас трохи щільніший і нижчий, ніж на чисто «сингловій» електрогітарі. Випускається чимало моделей, що оснащуються лише одним типом звукознімачів. При цьому чим більше звукознімачів — тим, як правило, глибший і насиченіший звук. Крім того, на звучання інструменту впливає чимало інших моментів, так що при виборі не варто дивитися тільки на схему звукознімачів.Перемикач звукознімачів
Тип перемикача звукознімачів, який використовується в електрогітарі.
Цей перемикач відповідає за ввімкнення та вимкнення окремих звукознімачів, а також може керувати відсіканням котушок (див. вище). Відповідно, виробник вибирає його тип насамперед залежно від кількості звукознімачів (див. «Схема звукознімачів»). Наприклад, 3-позиційні перемикачі характерні переважно для моделей з двома звукознімачами - вони зазвичай дають змогу включати кожен із них окремо або використовувати обидва одночасно. 5-позиційні регулятори характерні для моделей із трьома звукознімачами, що мають корпуси типу stratocaster або superstrat (див. «Форма (вид)»). Зазначимо, що конкретні комбінації звукознімачів, доступні в таких інструментах, можуть бути різними, цей момент не завадить уточнити окремо. Найпросунутіший варіант - 6-позиційний перемикач - зустрічається вкрай рідко, переважно в дорогих інструментах класу custom.
Окремий різновид перемикачів є регуляторами балансу, що застосовуються переважно в бас-гітарах (див. «Тип»). Вони відповідають не за відключення окремих звукознімачів (їх зазвичай два), а за зміну їхньої гучності щодо один одного. Грубо кажучи, це два регулятори гучності для окремих звукознімачів, об'єднані в одній ручці (самих звукознімачів, закономірно, у таких інструментах також два). По суті, управління балансом в даному випадку забезпечує ще й плавну зміну тембру: звукознімач біля бриджу краще вловлює високі частоти, звукознімач біля грифа - нижчі, ві...дповідно і забарвлення звуку змінюється в залежності від того, що з них звучить голосніше.
Форма (вид)
Загальна форма корпуса електрогітари.
Цільного корпусу електрогітари можна надати практично будь-яку форму; порожнисті корпусу такої свободи не дають, однак і серед них варіанти за формою можуть бути вельми різноманітними. Тим не менш, існують певні стандартні форми. Нерідко ці форми названі на честь певної «легендарної моделі гітари — наприклад, «Les Paul» або «Stratocaster» (за однойменною інструментів від Gibson та Fender відповідно). Описувати кожну стандартну форму немає сенсу — простіше знайти ілюстрацію в нашому каталозі або в Інтернеті.
Основною, а нерідко і єдиний момент, на який впливає форма корпуса — це зовнішній вигляд гітари. Також від цього параметра до деякої міри залежить зручність для музиканта — приміром, одні моделі дають змогу грати сидячи, спираючи інструмент на ногу, для інших такий спосіб підходить слабо або не підходить взагалі. А ось впливають обриси корпусу звучання електрогітари — питання спірне. Однозначна залежність є тільки в напівакустичних моделях, а ось для цільних корпусів немає чіткої відповіді на це питання: деякі музиканти стверджують про перевагу одних форм над іншими, але цей момент багато в чому дивиться на ситуацію заангажовано. Крім того, на якість звуку сильно впливають інші параметри (типи і кількість звукознімачів, конструкція мосту тощо).
Зараз на ринку представлені гітари з такою формою корпусу:
Les Paul,
Superstrat,
..."/ua/list/816/pr-23895/">Stratocaster,
Jazz Bass,
Precision Bass,
Telecaster,
PRS Santana,
Flying V,
SG, втім зустрічатися і зовсім
нестандартні варіанти.
Виріз (cutaway)
Тип вирізу, передбаченого в конструкції корпусу гітари.
Виріз розташовується в місці кріплення грифа до корпусу і може бути
одинарним або
подвійним. Одинарний виріз при стандартному стягнення гітари знаходиться знизу, під грифом. Він призначений для того, щоб музикант міг комфортно використовувати більш високі (близькі до бриджу) лади, щоб корпус при цьому не заважав лівій руці (або правою, в інструменті для лівші). У моделях з подвійним вирізом виїмка є і над грифом, вона може бути менше нижньої. Верхній виріз передбачається переважно в естетичних цілях, для додання інструменту характерного зовнішнього вигляду, проте він може стати в нагоді і на практиці — наприклад, якщо музикант використовує для затиснення ладів великий палець.
Відзначимо, що деякі варіанти форми корпусу взагалі не передбачають вирізів — це просто не потрібно. В якості прикладу можна навести гітари з корпусом типу Flying B («ластівчин хвіст»).
Пікгард
Наявність захисної накладки (пикгарда) на корпусі гітари.
Така накладка розташовується на верхній деці, найчастіше виконується з міцного пластику і помітно відрізняється за кольором, завдяки чому добре помітна. Її основне призначення — оберігати поверхня деки від ударів медіатора (наприклад, при грі динамічним боєм), які могли б пошкодити лакову дерев'яну поверхню. Конкретна форма і розміри накладки можуть бути різними, однак вона в будь-якому разі прикриває як мінімум поверхню нижче струн (якщо дивитися на гітару в робочому положенні), а іноді — під струнами і навіть вище них.
Матеріал корпуса
Матеріал, з якого виконаний корпус електрогітари. Для моделей з вирізами (напівакустичних, див. «Тип») в даному випадку може враховуватися тільки матеріал нижньої деки і бічних поверхонь, а дані по верхній деці наводитися окремо (докладніше див. «Матеріал кришки деки»).
Зараз на ринку представлені корпусу з таких дерев:
червоне,
клен,
вільха,
ясен,
вільха.
Немає сенсу докладно зупинятися на кожному з матеріалів, що зустрічаються в сучасних електрогітарах. Їх різноманітність дуже велика, однак, на відміну від акустичних гітар, корпус в даному випадку грає не таку значну роль при формуванні звуку, і його матеріал порівняно слабко впливає на акустичні властивості інструменту (хоча яка конкретна ступінь такого впливу — питання спірне). При бажанні можна знайти детальні дані щодо того чи іншого матеріалу в спеціальних джерелах, однак на практиці має сенс дивитися передусім на зовнішній вигляд інструменту і його цінову категорію.