Порівняння MikroTik CCR2216-1G-12XS-2XQ vs Teltonika RUTX09

— Настільний. До настільних належать маршрутизатори, які не використовують спеціальних кріплень для установки у стійку і придатні до розміщення на будь-якій підходящій поверхні — столі, полиці тощо. Хоча серед настільних пристроїв зустрічаються і досить прогресивні моделі, однак більшість з них має відносно простий функціонал і розрахована на використання в невеликих мережах, де не потрібна велика кількість обладнання.

— Монтується в стійку. Маршрутизатори, що штатно встановлюються в телекомунікаційну стійку — зазвичай стандарту 19" (хоча технічно багато з них можна використовувати і як настільні, щоправда, з меншою зручністю). Стійки використовуються у великих мережах, для яких потрібна велика кількість обладнання; відповідно, маршрутизатори даного типу загалом більш потужні і прогресивні, ніж настільні, і розраховані насамперед на професійне застосування.

— На щоглу. Установка на щоглу або іншу вертикальну конструкцію — вежу, стовп тощо. Досить рідкісний форм-фактор; використовується переважно у захищених від вологи моделях, розрахованих на можливість роботи поза приміщеннями. Пристрої з підтримкою мобільних мереж, що належать до даної категорії, можуть мати спрямовану антену для покращення зв'язку.

— На DIN-рейку. Маршрутизатори, що встановлюються на стандартну рейку DIN. Подібні рейки викорис...товуються як монтажні пристрої, зокрема, на електрощитках і шафах під спеціальне обладнання, проте за бажання вони можуть бути закріплені на будь-якій вертикальній поверхні, включаючи звичайну стіну. Конкретно ж пристрої з подібним монтажем, як і монтуються в стійку, належать в основному до професійного рівня; проте моделі з установкою на рейку мають значно менші розміри, як наслідок — скромніший функціонал і меншу кількість портів.

Спосіб з'єднання маршрутизатора з Інтернетом або інший зовнішньою мережею.

Практично всі сучасні маршрутизатори мають для цієї мети мережеві роз'єми Ethernet, проте, крім них, можуть передбачатися й інші варіанти підключення — як провідні (ADSL, оптика SFP/SFP+), так і бездротові (мобільний доступ через 3G/4G модем або SIM-карту). Ось особливості кожного варіанта:

— Ethernet. Стандартний роз'єм під мережний кабель LAN («вита пара») — найбільш популярний сучасний формат дротового зв'язку в комп'ютерних мережах. Широко використовується як в «локалках», так і для надання доступу до Інтернету. Цей стандарт дещо поступається SFP/SFP+ (див. нижче) по швидкості і перешкодозахищеності, зате обходиться значно дешевше. Швидкість роботи в сучасних версіях Ethernet може досягати 10 Гбіт/с (див. «Швидкість підключення WAN портів»), в теорії можливо і подальше збільшення пропускної здатності.

— SFP/SFP+ (оптика). Роз'єм для передачі мережевого трафіку по оптоволоконному кабелю. Головна перевага такого кабелю — повна нечутливість до електромагнітних перешкод. А швидкості передачі даних може досягати 2,7 Гбіт/с в оригінальному SFP і 16 Гбіт/с в SFP+. Водночас підтримка цього стандарту обходиться недешево, а згадані переваги на практиці потрібні не так часто. Тому SFP/SFP+ зу...стрічається в основному в маршрутизаторах середнього і топового рівня.

— ADSL. Підключення до Інтернету через стаціонарну телефонну мережу з використанням технології ADSL. Ключовою перевагою такого підключення можливість використання вже існуючих мереж, без прокладки додаткових дротів; при цьому доступ в Інтернет повністю відділений від телефонного зв'язку і трафік не заважає голосових дзвінків. З іншого боку, пропускна здатність ADSL за сучасними мірками дуже невисока (не більше 24 Мбіт/с), до того ж швидкість передачі даних помітно нижче, ніж на прийом. Це може створити проблеми для відеозв'язку і деяких інших специфічних завдань. Так що в наш час ADSL використовується все рідше.

— 3G/4G-модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу за допомогою окремого модему 3G або 4G зв'язку, що підключається до порту USB. Така можливість може стати в нагоді там, де немає повноцінного дротового підключення (наприклад, у сільській місцевості), а також як запасний варіант на випадок відмови основного каналу зв'язку. А тип підтримуваної мережі залежить в основному від використовуваного модему (сумісність роутера з різними моделями не завадить уточнити окремо, проте найчастіше з цим проблем немає). Що стосується конкретних видів мереж, то більшість 3G-модемів, що працюють в мережах UMTS (тих же, що масово використовуються мобільними телефонами); швидкість передачі даних в таких мережах може досягати 75 Мбіт/с (втім, зазвичай вона значно нижче). Рідше зустрічаються 3G-модеми для мереж EV-DO на основі CDMA — цей стандарт має менші швидкості (до 14,7 Мбіт/с) і не таке велике покриття, як UMTS, однак і обладнання, і сама зв'язок можуть виявитися дешевше. А під позначенням «4G» мається на увазі лише один тип мереж LTE; він забезпечує швидкість до 173 Мбіт/з, однак поширений не так широко, як 3G.

— SIM-карта. Ще один варіант підключення до Інтернету через мобільні мережі — власний слот під SIM-карту, передбачений в конструкції маршрутизатора. Цей варіант зручний тим, що для мобільного Інтернету не потрібно купувати додаткове пристрій (модем) — достатньо придбати SIM-карту оператора. З іншого боку, через вбудованих модулів мобільного зв'язку такі роутери самі по собі обходяться дорожче аналогів під USB-модеми. До того ж можливості підключення в них обмежуються характеристиками модуля: приміром, роутер для 3G мереж не зможе повноцінно використовувати мережі 4G (тоді як USB-модем можна поміняти на більш прогресивний). Як наслідок, цей варіант в сучасному обладнанні зустрічається порівняно рідко.

Швидкість мобільного зв'язку за стандартом 4G (LTE) підтримується пристроєм.

Усьому сучасному LTE-обладнанню присвоюється та чи інша категорія, від якої залежить швидкість передачі даних. У цьому пункті уточнюється як ця категорія, так і конкретні показники швидкості, причому за двома параметрами — на прийом та передачу. Швидкість на передачу завжди є значно нижчою, але з урахуванням специфіки мобільного доступу в Інтернет на даний момент зазвичай не критичний.

Зазначимо, що обладнання з різними категоріями швидкості буде цілком сумісне одне з одним, проте пропускна здатність обмежуватиметься можливостями повільнішого пристрою. Також варто сказати, що в цьому пункті вказано теоретичний максимум; практичні показники можуть бути помітно нижче (залежно від якості покриття, завантаженості ефіру, особливості конкретної електроніки). Тим не менш, маршрутизатор з більш високою категорією швидкості і на практиці працюватиме швидше.

Кількість стандартних мережних роз'ємів RJ-45 формату Gigabit Ethernet, передбачена у конструкції пристрою.

Відповідно до назви, такі роз'єми забезпечують швидкість передачі даних до 1 Гбіт/с. Спочатку Gigabit Ethernet вважався професійним стандартом, та й зараз реальні потреби таких швидкостях виникають в основному при виконанні спеціальних завдань. Тим не менш, гігабітними мережевими адаптерами в наш час оснащуються навіть відносно недорогі комп'ютери, не кажучи вже про більш сучасну техніку.

Що стосується кількості роз'ємів, воно відповідає числу мережевих пристроїв, яке можна підключити до «свіча» безпосередньо, без використання додаткового обладнання. У той самий час слід зазначити, що у деяких «свічах» окремі роз'єми цього поєднуються з оптичними SFP чи SFP+. Такі роз'єми мають маркування combo і враховуються як при підрахунку RJ-45, так і при підрахунку SFP/SFP+.

Кількість оптичних портів SFP+, передбачена у конструкції пристрою.

Загальними перевагами оптоволокна перед звичайним кабелем Ethernet є велика дальність зв'язку і нечутливість до електромагнітних перешкод. А саме SFP+ є розвиток оригінального стандарту SFP; такі роз'єми стандартно працюють на швидкості 10 Гбіт/с. Що стосується кількості таких портів, то при всіх своїх перевагах оптоволокно в мережевому обладнанні все ж таки використовується досить рідко і найчастіше зустрічається лише 1 порт(рідше 2 порти і більше). Також варто враховувати, що можуть зустрічатися наприклад звані combo-роз'єми, що поєднують у собі SFP+ та RJ-45; наявність таких портів уточнюється у примітках, вони враховуються як із підрахунку RJ-45, і за підрахунку SFP+.

Кількість портів, позначених виробником WAN. Призначені вони для підключення пристрою до Інтернету або інших зовнішніх мереж (для вирішення деяких специфічних завдань).

Під виділеними LAN в даному випадку маються на увазі безпосередньо позначені мережеві роз'єми, призначені для проводового підключення пристроїв локальної мережі - ПК, серверів, додаткових точок доступу і т. п. Кількість портів відповідає числу пристроїв, яке можна безпосередньо підключити до обладнання дротовим способом.

Кількість USB-портів, передбачених у конструкції маршрутизатора. USB є універсальним інтерфейсом, що використовуються у комп'ютерній техніці для підключення периферійних пристроїв різного призначення. Одне з його застосувань — підключення 3G-модему (якщо це передбачено, див. «Вхід даних (WAN-port)»), однак цим справа не обмежується: фактично варіанти використання USB-портів безпосередньо залежать лише від можливостей, прописаних в прошивці маршрутизатора. Так, в деяких моделях можна підключити до цього роз'єму flash-накопичувач або зовнішній жорсткий диск — для оновлення прошивки або навіть організації FTP-сервера прямо на маршрутизаторі. А для іншої периферії — принтерів, камер і т. ін. — з'єднання по USB може застосовуватися для роботи в якості мережевих пристроїв (щоправда, такі функції штатних прошивках зустрічаються рідко).

Наявність в маршрутизаторі консольного порту. Цей роз'єм застосовується для управління налаштуваннями пристрою з окремого комп'ютера, який і відіграє роль пульта управління — консолі. Перевагою такого формату роботи є те, що доступ до функцій маршрутизатора не залежить від стану мережі; крім того, на консолі можна використовувати спеціальні утиліти, що забезпечують більш широкі можливості, ніж звичайний веб-інтерфейс або мережеві протоколи (див. «Управління»). Як консольного порту нерідко застосовується роз'єм типу RS-232, проте в сучасних роутерах цю роль може виконувати окремий вхід Ethernet (не застосовується ні для яких інших цілей).