Порівняння Android TV Box X98 S500 32 Gb vs Mecool KD2 32 Gb

Bluetooth - технологія, яка використовується для прямого з'єднання різних пристроїв бездротовим способом. У медіацентрах і ТВ-ресиверах може застосовуватися для трансляції звуку на бездротові навушники і акустику, для роботи з бездротовими мишками і клавіатурами, для використання смартфона/планшета в ролі пульта ДУ тощо; конкретний функціонал варто уточнювати окремо. Також відзначимо, що тут може уточнюватися підтримувана версія Bluetooth. Найбільш новою і досконалою є Bluetooth 5.0, а ось більш детальний опис різних версій:

• Bluetooth v 4.0. Версія, в якій вперше був представлений формат «Bluetooth з низьким енергоспоживанням» (LE) – на додаток до звичайного Bluetooth (функціонал версії 2.1) і швидкісного стандарту HE для передачі великих об'ємів інформації (представлений у версії 3.0). Bluetooth LE дає змогу значно скоротити енергоспоживання при передачі невеликих пакетів даних – наприклад, запитів-відповідей про активність з'єднання в режимі очікування. Для самих медіацентрів і ТВ-ресиверів це не особливо принципово, але ось для портативної техніки (особливо мініатюрної, де ємність батарей сильно обмежена) такий функціонал буде незайвим.
• Bluetooth v 4.1. Розвиток і вдосконалення Bluetooth 4.0. Одним з ключових поліпшень стала оптимізація спільної роботи з модулями зв'язку 4G LTE — щоб Bluetooth і LTE не створювали перешкод один одному. Крім того, в цій версії з'явилася можливість одночасног...о використання Bluetooth-пристрою в декількох ролях — наприклад, для дистанційного управління зовнішнім пристроєм з одночасною трансляцією музики на навушники.
• Bluetooth v 4.2. Подальший, після 4.1, розвиток стандарту Bluetooth. Принципових оновлень не представило, проте отримало ряд поліпшень, що стосуються надійності і захищеності від перешкод, а також поліпшену сумісність з «Інтернетом речей» (Internet Of Things).
• Bluetooth v 5.0. Версія, представлена в 2016 році. Одним з найпомітніших оновлень стало введення двох нових режимів роботи Bluetooth LE – з підвищенням швидкості за рахунок зменшення дальності і зі збільшенням дальності за рахунок зниження швидкості. Крім того, був введений ряд поліпшень, що стосуються одночасної роботи з великою кількістю підключених пристроїв, а також роботи з компонентами «Інтернету речей».

— Wi-Fi - технологія, що застосовується для бездротового підключення до комп'ютерних мереж і для прямого з'єднання між пристроями. У медіаплеєрах, тюнерах і пристроях відеозахвату може використовуватися як для доступу до Інтернету або «локалці» через бездротовий роутер, так і для зв'язку зі смартфоном, планшетом тощо. також на цій технології засновані функції AirPlay, Chromecast і Miracast. Конкретний же набір можливостей Wi-Fi варто уточнити окремо; тут же відзначимо, що в даному пункті може уточнюватися ще й конкретна підтримувана версія такого зв'язку. Ось основні актуальні варіанти:

• Wi-Fi 5 (802.11ac). Один з найновіших (на 2020 рік) стандартів. Використовує діапазон 5 ГГц (менш завантажений, ніж використовуваний в більш ранніх версіях 2,4 ГГц), що сприяє надійності і зниженню затримок; а швидкість може досягати 6,77 Гбіт/с при декількох антенах і 1,69 Гбіт/с на одну антену.
• Wi-Fi 4 (802.11n). Попередник вищеописаного Wi-Fi 5, перший стандарт, в якому був впроваджений діапазон 5 ГГц — тут він використовується поряд з традиційним 2,4 ГГц і не підтримується деякими пристроями з Wi-Fi 4. Швидкість передачі даних - до 600 Мбіт/с.

Відзначимо, що, крім прямо заявленого стандарту Wi-Fi, в медіацентрах, цифрових ресіверах і пристроях видеозахвату зазвичай передбачається підтримка і більш ранніх версій – для максимальної сумісності з різними пристроями.

Оригінальна назва – Google Cast. Технологія трансляції контенту на зовнішні пристрої, розроблена Google. Дає змогу передавати сигнал з ПК або мобільного пристрою, трансляція стандартно здійснюється по Wi-Fi. Відзначимо, що в джерелах сигналу (смартфонах, планшетах, ПК тощо) Chromecast реалізується на рівні окремих додатків. Наприклад, на момент створення ця функція була доступна, зокрема, в додатках YouTube і Netflix для Android і iOS, а також у веб-версіях цих додатків для Chrome. Завдяки подібному формату дана технологія в наш час надзвичайно широко поширена, а можливість підключення того чи іншого гаджета до медіаплеєра з Chromecast зазвичай обмежується можливістю встановлення на цей гаджет відповідних додатків.

Пристрій для читання карт пам'яті, найчастіше формату SD. Ця функція особливо корисна для обміну інформацією з деякими видами сучасної електроніки: картрідерами оснащуються практично всі фотоапарати і ноутбуки, а карти microSD, використовувані в смартфонах і інших кишенькових гаджетах, можна використовувати в слотах SD за допомогою найпростіших адаптерів. Завдяки картрідеру можна, наприклад, з легкістю переглядати матеріали, відзняті на фотоапарат або камеру смартфона, копіювати музику і фільми з ноутбука на медіацентр і навіть виконувати деякі спеціальні задачі — наприклад, оновлювати прошивку плеєра. У пристроях відеозахвату вбудований кардридер дає змогу додавати накопичувач в список дисків комп'ютера.

Кількість роз'ємів USB-C в конструкції пристрою.

Від повнорозмірних портів USB host (див. вище) цей інтерфейс відрізняється насамперед конструкцією роз'єму: він значно менше і зроблений двостороннім (штекер можна вставляти будь-якою стороною). Є також ряд помітних відмінностей, що стосуються особливостей застосування. Найбільш поширений варіант той самий, що і у звичайних USB — підключення зовнішньої периферії, насамперед накопичувачів на зразок флешок і зовнішніх HDD. Але от для зарядки гаджетів такі роз'єми застосовуються вкрай рідко. У деяких моделях USB-C відіграє роль сервісного входу для управління налаштуваннями з комп'ютера (тобто фактично працює у форматі USB slave — див. «Входи»). Також в цьому роз'ємі може передбачатися режим Alternate Mode, коли через апаратний порт USB-C реалізуються інші інтерфейси — наприклад, DisplayPort або HDMI для трансляції відео, або Thunderbolt для підключення деяких аксесуарів. В медіаплеєрах цей режим поки практично не використовується, але в майбутньому ситуація може змінитися.

Підводячи підсумок, можна сказати, що особливості застосування USB-C в кожній моделі варто уточнювати окремо. Що стосується кількості, то таких роз'ємів рідко передбачається більше одного — цього цілком достатньо в більшості ситуацій.

Тактова частота процесора, встановленого в медіацентрі.

З технічної сторони чим вище цей показник — тим швидший процесор, і тим більша, відповідно, загальну швидкодію системи. Водночас продуктивність чипу залежить, крім власне частоти, від цілого ряду факторів — архітектури, кількості ядер, спеціальних особливостей конструкції і т. ін.; а на фактичну швидкість роботи всієї системи впливають показники інших компонентів, крім процесора. Крім того, виробники зазвичай підбирають процесори з таким розрахунком, щоб їх обчислювальної потужності гарантовано вистачило на всі функції, заявлені для медіацентру. Тому в даному випадку частота процесора є скоріше довідковим параметром (і почасти рекламним показником, що демонструє прогресивні характеристики пристрою), ніж практично значущим при виборі.

Стандарт HDR, який підтримується медіаплеєром.

Детальніше про HDR загалом див. вище, а стандарт визначає деякі особливості реалізації цієї функції. На сьогодні актуальними є такі формати HDR:

— HDR10. Історично перший зі споживчих HDR-форматів, менш досконалий, ніж описані нижче варіанти, проте дуже поширений. Зокрема, HDR10 підтримують практично всі стрімінгові сервіси, які взагалі надають HDR-контент, також він є загальноприйнятим для дисків Blu-ray. Дає змогу працювати з глибиною кольору 10 біт (звідси й назва). Водночас пристрої такого формату сумісні й з контентом у HDR10+, хоча його якість буде обмежуватися можливостями оригінального HDR10.

— HDR10+. Удосконалена версія HDR10. За тієї ж глибини кольору (10 біт) використовує так звані динамічні метадані, що дають змогу передавати інформацію про глибину кольору не тільки для груп з декількох кадрів, але й для окремо взятих кадрів. Завдяки цьому досягається додаткове поліпшення передачі кольору.

— Dolby Vision. Прогресивний стандарт, який використовується, зокрема, у професійному кінематографі. Дає змогу добиватися глибини кольору 12 біт, використовує описані вище динамічні метадані, до того ж дає можливість передавати в одному відеопотоці відразу два варіанти зображення — HDR і звичайне (SDR). Водночас Dolby Vision базується на тій же технології, що й HDR10, тому в сучасній відеотехніці цей формат зазв...ичай поєднується з HDR10 або HDR10+.

Набір відеокодеків, підтримуваний пристроєм.

Кодеком — від словосполучення «Кодер-ДЕКодер» — в даному разі називають формат, який використовується для кодування цифрового відео при зберіганні/передачі та розкодування при відтворенні (без кодування відео займали б невиправдано багато місця). Не варто плутати цей параметр з форматом відеофайлів: різні файли одного і того ж формату можуть бути закодовані різними кодеками, і якщо відповідний кодек плеєром не підтримується — відтворення відео буде неможливим, навіть якщо сам формат файлу відповідає можливостям пристрою. А в моделях з підтримкою онлайн-ТБ (див. «Функції і можливості») цей нюанс визначає ще й сумісність з конкретною трансляцією: загальний формат трансляції вказується саме за кодеком, що використовується для цього.

Загалом сучасні пристрої зазвичай мають досить широкі пакети кодеків (один із найрозвиненіших на 2021 рік — H.265), і з відтворенням відео зазвичай не виникає проблем; у крайньому ж разі можна скористатися спеціальними програмами для перекодування файлів. Що стосується конкретних кодеків, то дані по ним можна знайти в спеціальних джерелах, однак при штатному використанні медіаплеєрів такі подробиці не потрібні.

Набір аудіокодеків, підтримуваних пристроєм.

Кодеком — від словосполучення «Кодер-ДЕКодер» — в даному разі називають формат, який використовується для кодування і стиснення звуку в цифровому вигляді при зберіганні/передачі та розкодування — при відтворенні (без кодування цифровий звук в принципі неможливий, а стиснення дає змогу зменшити об'єми даних, займані цією інформацією). Дані про підтримувані кодеки актуальні насамперед для оцінки того, чи зможе програвач працювати зі звуком в тому чи іншому відеофайлі. Річ у тім, що навіть у відеофайлах одного і того ж формату (див. нижче) звуковий супровід може стискатися різними кодеками; і якщо плеєр підтримує формат файлу, але не підтримує кодек — відтворення звуку стане неможливим.

Теоретично подібні правила актуальні також для аудіофайлів і онлайн-трансляцій (всіх форматів — ТВ, відео, аудіо). Однак на практиці під час роботи з таким контентом можна не звертати увагу на дані про кодеки. Так, для кожного формату аудіофайлів, зазвичай, використовується свій стандартний кодек, і підтримка типу файлів автоматично означає і підтримку кодека. А трансляції зазвичай використовують загальноприйняті аудіодекодери на зразок MPEG-1 або MPEG-2, які практично гарантовано підтримуються будь-яким сучасним плеєром, розрахованим на подібні трансляції.

Що стосується конкретних кодеків, то дані по ним можна знайти в спеціальних джерелах, однак при штатному використанні пристроїв такі подробиці зазвичай не потрібні.