Порівняння Sony PXW-Z90 vs Sony PXW-X70

Фокусна відстань штатного об'єктива відеокамери в перерахунку на повнокадрову матрицю формату 35 мм. Також цей параметр називають «еквівалентна фокусна відстань» — ЕФВ.

Саме по собі фокусна відстань — це відстань від оптичного центра об'єктива (при фокусуванні на нескінченність) до матриці, при якій на матриці виходить максимально різке зображення. Воно є однією з ключових характеристик будь-якого об'єктива, оскільки визначає кути огляду, ступінь наближення і, відповідно, специфіку застосування оптики. Водночас порівнювати різні варіанти по фактичному фокусній відстані не можна: закони фізики такі, що при різних розмірах матриць одне і те ж фокусна відстань буде давати різні кути огляду. Тому в якості універсальної характеристики та критерії для порівняння було прийнято ЕФВ. Його можна описати як фокусна відстань, яку мав би об'єктив під матрицю 35 мм з такими ж кутами огляду.

Чим більше фокусна відстань, тим вже буде кут огляду і тим вище ступінь наближення видимої сцени. Оптика з ЕФВ до 18 мм належить до класу надширококутної («риб'яче око») і застосовується насамперед для створення художніх ефектів. Відстані до 40 мм відповідають «широкоугольникам», 50 мм дає таку ж ступінь наближення, як у неозброєного ока, діапазон 70-100 мм вважається оптимальним для портретної зйомки, а великі значення дають змогу застосовувати оптику вже в якості телеоб'єктива. Знаючи ці положення, можна приблизно оцінити можливості об'єктива і його...придатність для визначених завдань; є й більш детальні рекомендації, вони описані в спеціальних джерелах.

Також відзначимо, що зазвичай сучасні відеокамери оснащуються об'єктивами із змінною фокусною відстанню (трансфокатором), що дозволяє змінювати ступінь наближення і кут огляду; докладніше див. «Оптичне збільшення».

Світлосила штатного об'єктива відеокамери.

Даний параметр описує те, наскільки об'єктив послаблює світловий потік. Зазвичай він записується у вигляді співвідношення між діаметром чинного отвори і фокусною відстанню об'єктива, при цьому перша величина приймається за одиницю і позначається як f — наприклад, f/1.8 або f/5.6. При цьому чим менше число в такий запису — тим вище світлосила: так, у нашому прикладі перший варіант «світліше» другого. Також відзначимо, що більшість об'єктивів із змінною фокусною відстанню (див. вище) мають також змінну світлосилу — в таких випадках вона позначається діапазоном від максимальної до мінімальної (від меншого числа до більшого).

Висока світлосила важлива насамперед при зйомки в умовах слабкої освітленості: вона дозволяє фіксувати зображення, не задираючи» чутливість матриці і не створюючи додаткових артефактів у вигляді шумів, а в режимі фотозйомки — ще й працювати з більш короткими витримками (що знадобиться для динамічних сцен). Крім того, чим вище світлосила, тим нижче глибина різкості і тим простіше отримати розмитий фон. Зазначимо, що для нескладних побутових завдань цей параметр не грає вирішальної ролі, а от професійної зйомки може виявитися вельми значущим.

Спосіб стабілізації зображення, передбачений в конструкції відеокамери. Сама по собі функція стабілізації призначена для компенсації дрібних коливань камери — щоб вони не були помітні на зображенні. Особливо це актуально під час зйомки з рук, адже більшість сучасних моделей розраховано саме на таке застосування. За способом роботи виділяють такі варіанти:

— Оптична. За роботу подібних систем стабілізації відповідає спеціальний механізм із системою гіроскопів і рухомими лінзами, встановлений прямо в об'єктиві. Саме він вводить поправку на всі струси, вібрації і т. ін., і «картинка» потрапляє на матрицю вже стабілізованої. Оптичні системи вважаються найбільш прогресивними і ефективними, оскільки їх робота дозволяє задіяти всю площу сенсора, повністю використовувати його можливості і забезпечити хорошу якість зображення. З недоліків варто відзначити підвищення вартості та ваги камер, а також деяке зниження надійності оптики. Водночас ці моменти найчастіше не є критичними, і стабілізатори цього типу можуть застосовуватися навіть у простих і недорогих моделях.

— Електронна. Електронна стабілізація здійснюється за рахунок того, що у формуванні зображення кадру на виході бере участь не вся площа матриці, а лише деяка її частина. Простіше кажучи, електроніка камери «бере до уваги» певну ділянку сенсора і передає картинку з нього в кадр; а при малих зсувах ця «область уваги» також зміщується, за рахунок чого видиме зображення...залишається нерухомим. Перевагами електронних систем є простота конструкції, легкість, компактність і висока надійність; їх можна застосовувати навіть з найпростішими об'єктивами, встановлюваними в кишенькових камерах (див. «За напрямом»). Головний же їх недолік полягає в необхідності резервування частини матриці, що зменшує розмір і роздільна здатність фактично задіяного ділянки та негативно позначається на якості зображення.

— Оптична / електронна. У подібних системах застосовуються обидві описані вище методики — і механізм об'єктиві, і резерв на матриці. Це забезпечує надзвичайно високу ефективність компенсації коливань — зображення залишається стабільним навіть в таких умовах, в яких кожен окремий спосіб виявився б даремний. З іншого боку, недоліки обох варіантів також залишаються актуальними, а вартість камер з цією функцією досить висока.

Наявність ручного режиму фокусування в штатному об'єктиві відеокамери (або, якщо об'єктив не входить в комплект поставки — можливість роботи з оптикою, яка має такий режим). Це дозволяє оператору самому керувати різкістю в кадрі, не сподіваючись на автоматику.

Зміст даної функції полягає в тому, що навіть найбільш прогресивні системи автофокусу не завжди працюють так, як потрібно. Особливо це критично при професійної зйомки: багато художні прийоми, пов'язані з глибиною різкості, можна реалізувати тільки вручну. З іншого боку, цей режим роботи складніше, ніж зйомка з автофокусом, він потребує певних навичок і постійного контролю. Тому ручне фокусування досить рідко зустрічається в аматорських моделях (див. «За напрямом»), але є практично обов'язковою для професійних.

Відзначимо, що деякі подібні об'єктиви взагалі не мають автофокусу.

Максимальна роздільна здатність відео, яке здатне знімати камера. Роздільною здатністю називають розмір зображення в точках (точках); зазвичай його записують двома цифрами, які відповідають кількості пікселів по горизонталі і вертикалі.

Чим більше пікселів у зображенні, тим воно чіткіше, тим краще на ньому видно дрібні деталі, однак і розмір відеофайлів при цьому збільшується відповідно. Крім того, варто враховувати, що для повноцінного перегляду відзнятих матеріалів вам знадобиться екран відповідного роздільної здатності — інакше всі переваги зображення будуть зведені нанівець. Та й на ціну пристрою цей параметр також відчутно впливає.

Найменше значення максимального роздільної здатності, що зустрічається в сучасних відеокамерах, становить близько 720х480; якість такої «картинки» можна порівняти зі звичайним аналоговим телемовленням. Роздільна здатність 1280х720 відповідає стандарту HD, його можна зустріти серед недорогих телевізорів і моніторів, а 1920х1080 (Full HD) є найпопулярнішим варіантом серед відеотехніки середнього і топового класу. Максимальна роздільна здатність, що використовується в сучасної споживчої електроніки (включаючи відеокамери) — 4K, 4096x2160; воно характерне для самих прогресивних пристроїв.

Абсолютна більшість камер здатні працювати не тільки з максимальною роздільною здатністю, але і з декількома варіантами «скромніше» — для тих випадків, коли...невеликі обсяги файлу важливіше високої чіткості.

Формати відеофайлів, які камера може використовувати для зберігання записаних матеріалів. Якщо Ви хочете переглядати ці матеріали за допомогою окремого програвача (плеєра, медіацентру тощо) — варто переконатися, що цей програвач підтримує відповідні формати, інакше може знадобитися конвертація.

Швидкість передачі даних, що забезпечується камерою при запису відео. Також цей параметр називають бітрейтом (т. е. кількістю біт за одиницю часу). Для будь-якого формату файлів, що застосовується при записі, загальне правило таке: чим вище швидкість — тим краще якість зображення (особливо для форматів, використовують стиснення з втратами). З іншого боку, висока швидкість висуває відповідні вимоги до можливостей використовуваних карт пам'яті — докладніше див. «Підтримка карт пам'яті»; та й об'єм файлу вона збільшує відповідно. Тому зазвичай сучасні відеокамери здатні працювати з різними битрейтами; це дозволяє вибрати оптимальний варіант у залежності від того, що для Вас в даний момент важливіше — максимальна якість або можливість роботи з повільною картою.

Водночас відзначимо, що з точки зору якості даний параметр має значення в основному для професійної відеозйомки. Якщо ж камера потрібна Вам для аматорських цілей — нема чого гнатися за максимальним бітрейтом: адже подібні моделі (і карти пам'яті для них) коштують відповідно.

Найменша освітленість знімається сцени, при якій камера здатна забезпечити зображення нормальної якості. Відзначимо, що в пристроях з функцією нічної зйомки (див. нижче) цей параметр може вказуватися по-різному. В одних моделях мається на увазі мінімальне освітлення, при якому камера може знімати без підсвічування і водночас зберігати передачу кольору (як при звичайній денний зйомки); в інших — «абсолютний» мінімум світла, нижче якого неможливо використовувати навіть нічний режим. Цей момент варто уточнювати за офіційними документами виробника.

У будь-якому разі чим нижче цей показник, тим менше світла потрібно камері для роботи і тим краще вона справляється зі зйомкою в сутінках або навіть вночі. Завдяки застосуванню спеціальних технологій деякі моделі здатні працювати навіть у повній темряві, при освітленості 0 лк; це пов'язано з тим, що сучасні матриці здатні сприймати ІЧ-випромінювання, невидиме для ока. Проте найчастіше для зйомки все ж потрібна деяка кількість світла — як мінімум десяті частки люкса. Для порівняння: освітленість 0,1 лк приблизно відповідає місячної ночі при фазі Місяця «наполовину», а 1 лк можна порівняти з яскравим повним місяцем в південних широтах.

Діапазон витримок, в якому камера здатна працювати в процесі зйомки.

Першопочатково витримка — це час, протягом якого світло впливає на світлочутливий матеріал (плівку) під час зйомки окремого кадру. Для цифрових ж матриць — це проміжок часу, протягом якого з матриці зчитується зображення для побудови окремого кадру. Під час зйомки відео цей проміжок не може бути більше 1/n, де n — частота кадрів (див. вище), але може бути менше — наприклад, зйомка з частотою кадрів 30 к/с і витримкою кожного кадру 1/60 с. Для режиму фотозйомки подібні обмеження відсутні.

Довгі витримки хороші тим, що дають змогу сенсору приймати більше світла — відповідно, «картинка» виходить яскравіше, що особливо важливо при слабкому освітленні. Водночас вони підвищують ймовірність отримання змащеного зображення — за рахунок швидкого руху об'єктів у кадрі, коливання рук оператора та інших випадкових зсувів камери, які неспроможна компенсувати навіть система стабілізації. Цей ефект може стати в нагоді для художнього прийому motion blur (змазування при русі), особливо при відеозйомці, а ось в режимі фото найчастіше є небажаним. Короткі ж витримки дають змогу отримувати чіткі кадри, але з меншою кількістю світла, а у випадку відео — ще з ефектом різких, уривчастих рухів.

Відповідно, оптимальними для кожної ситуації будуть різні варіанти витримки, і чим ширше діапазон — тим більше у камери можливостей по налаштуванню під конкретні умови.