Порівняння Marshall MG15GFX vs JOYO DC-15

Вид пристрою визначається елементною базою – основним типом деталей, на якому побудовані контури підсилювача потужності. Відповідно, даний параметр актуальний тільки для апаратури, що має такі підсилювачі; для кабінетів (див. «Тип») він не вказується.

Найбільшою популярністю в наш час продовжують користуватися традиційні види підсилювачів – транзисторні і лампові. Цифрові моделі помітно менш популярні, а гібридні рішення і взагалі зустрічаються рідко. Ось докладний опис кожного з цих варіантів:

– Транзисторний. Підсилювачі цього типу порівняно прості і недорогі, при цьому здатні забезпечити цілком прийнятну якість звуку (хоча все, зрозуміло, залежить від класу). Саме «транзитор» рекомендується гітаристам-початківцям в якості першого «комбіка», хоча серед подібних пристроїв зустрічаються і досить прогресивні моделі. З однозначних переваг транзисторних схем можна назвати довговічність компонентів і здатність без проблем переносити часте перенесення з місця на місце. Що стосується звуку, то в таких пристроях він виходить більш «сухим», «плоским» і «холодним», ніж в лампових моделях, що багато хто вважає однозначним недоліком. Водночас у разі електрогітар навіть цього цілком вистачає для початкового навчання, репетицій і не особливо «наворочених» виступів; крім того, в деяких транзисторних підсилювачах застос...овується специфічне оброблення сигналу, що надає звуку схожість з ламповим. А комбопідсилювачі для акустичних гітар у переважній більшості робляться саме транзисторними.

— Ламповий. Історично перший різновид підсилювачів, яка, тим не менш, до цих пір вважається чи не еталоном, якщо мова йде про електрогітару (для акустичних гітар лампові схеми практично не застосовуються). Головна перевага подібних пристроїв — відомий «теплий ламповий звук», характерне м'яке, тепле і водночас насичене забарвлення звучання. При цьому зазначимо, що рівень спотворень у лампових схем вище, ніж у транзисторних, однак ці спотворення більш приємні для слуху, багато в чому саме вони забезпечують згадане забарвлення. Широкому поширенню лампових підсилювачів перешкоджає насамперед їх висока вартість — в рази вище, ніж у транзисторних з аналогічними характеристиками. Крім цього, з недоліків подібних пристроїв варто відзначити делікатність (лампи погано переносять удари і поштовхи), швидкий знос ламп і необхідність їх регулярної заміни, а також необхідність прогрівання після вмикання. Тим не менш, професійні музиканти воліють користуватися переважно ламповими пристроями.

— Цифровий. Підсилювачі на основі мікросхем, що використовують цифрове оброблення звуку. Головною перевагою таких пристроїв є великі можливості з моделювання звучання і забезпечення різних ефектів. Зокрема, існує чимало моделей, які копіюють лампові підсилювачі: імітація виходить досить достовірною, а іноді — такою, что практично не відрізняється від оригіналу. При цьому цифрові моделі позбавлені багатьох недоліків лампової техніки: вони простіше, дешевше, довговічніше і стійкіша до ударів і струсів. Водночас вважається, що цифрове оброблення позбавляє звук індивідуальності, і багато прихильників високоякісного звуку з підозрою ставляться до цифрових рішень.

— Гібридний. Гібридними називають пристрої, що поєднують в собі транзисторні і лампові схеми; зазвичай ламповим робиться передпідсилювач, а транзисторним – підсилювач потужності. Фактично це компромісний варіант між чисто ламповими і чисто транзисторними моделями, що дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. Так, гібридні рішення обходяться помітно дешевше лампових, вони легше, компактніше, не такі делікатні і мають менше ламп, що потребують регулярної заміни. А звук при цьому виходить більш м'яким, чистим і «теплим», ніж у транзисторних аналогів. Водночас подібний компроміс вибирають не так багато музикантів: ті, хто прагне до максимально якісного і достовірного звуку, вважають за краще витратитися на лампову апаратуру, а невибагливим користувачам (таким, як аматори та гітаристи-початківці) цілком вистачає транзисторних моделей. Тому гібридних моделей у продажу представлено порівняно небагато.

Діаметр низькочастотного або низько-середньочастотного динаміка, встановленого в пристрої. Традиційно вказується в дюймах.

Конкретний сенс даного параметра може бути різним, залежно від кількості смуг (див. вище). У трьохсмугових системах мова йде про НЧ-динамік, в двосмугових – про динамік, що відповідає за низькі і середні частоти; а якщо підсилювач не має поділу на смуги, в даному пункті вказується діаметр основного випромінювача.

В цілому більш потужні динаміки зазвичай робляться більшими – інакше складно було б досягти необхідних показників гучності. Однак жорсткої залежності тут немає, і одна і та ж потужність цілком може поєднуватися з різним діаметром. У таких варіантах варто виходити з того, що більший випромінювач є кращим з акустичної точки зору — збільшення розміру сприяє більш повному і насиченому звучанню середніх і особливо низьких частот. З іншого боку, збільшення розмірів неминуче позначається на габаритах і вазі всього пристрою. Ну і не варто забувати, що загальна якість звуку залежить не тільки від діаметра динаміка, але і від великої кількості інших параметрів.

Що стосується конкретних розмірів, то стандартним варіантом для акустики під електричні та акустичні гітари вважається 10" і 12"; однак зустрічаються динаміки і меншого розміру (10", 8" і навіть менше). А ось великі в...ипромінювачі на 15" застосовуються переважно в рішеннях для бас-гітар (хоча серед таких пристроїв також зустрічається різноманітність діаметрів). Зрозуміло ці цифри є відносними, при їх оцінці варто також враховувати потужність акустики. Наприклад, для гітарної моделі на 10 — 15 Вт згадані 12" – це максимально доступний розмір динаміка, а вже для пристроїв на 50-100 Вт його можна назвати середнім. Також відзначимо, що непоганою заміною одному великому випромінювачу можуть стати кілька дрібніших, що забезпечують ту ж сумарну потужність; так що, наприклад, 8" динаміки можна зустріти навіть в рішеннях на 200 Вт і більше — тільки таких динаміків зазвичай встановлюється кілька.

Кількість каналів, передбачена в комбопідсилювачі або окремій «голові» (див. «Тип»).

Даний параметр вказується тільки в тому разі, якщо пристрій має більше одного каналу. Канал в даному разі можна описати як свого роду «шлях» для аудіосигнала, що має свій специфічний набір налаштувань. Якщо таких «шляхів» кілька — то кожен з них можна налаштувати на свій розсуд і перемикатися між варіантами звучання буквально одним натисканням кнопки (в крайньому разі — перемиканням інструменту на інший вхід). Найбільш характерний приклад застосування даної функції виглядає так: один канал застосовується для чистого звуку, а другий — для «перевантаження» з використанням вбудованого дісторшена або овердрайву (див. «Ефекти»). Без поділу на канали звук доводилося б змінювати або переналаштуванням підсилювача (всякий раз виставляючи параметри заново, що просто незручно), або використанням зовнішніх «примочок» (а це не завжди є оптимальним варіантом з низки інших причин).

Що стосується числа каналів, то в багатоканальних моделях їх найчастіше яксамераз два — це дає згадані додаткові можливості і водночас не особливо впливає на вартість пристрою. Цей варіант є оптимальним для музикантів-початківців, проте зустрічається і в професійній апаратурі. Збільшення числа каналів дає змогу передбачити більш прогресивні варіанти передвстановлених налаштувань (наприклад, «чистий дзвінкий», «чистий теплий», «Crunch» і «Overdrive»), проте помітно усклад...нює і здорожує конструкцію. Тому чим більша дана кількість – тим менше моделей з такими характеристиками представлено на ринку. Максимальний показник, що зустрічається в сучасних гітарних підсилювачах – 6; подібну кількість можна зустріти в окремих професійних моделях, переважно з цифровою елементною базою (див. «Тип»).

Тип еквалайзера, передбаченого в конструкції пристрою

Еквалайзер дає змогу змінювати гучність окремої частини звукового діапазону (смуги частот), змінюючи, таким чином, забарвлення всього звучання. Це одна з найважливіших функцій, пов'язаних з налаштуванням звуку; тому вона може передбачатися безпосередньо в самих гітарних підсилювачах. А тип еквалайзера вказується за числом смуг, доступних для регулювання.

Чим більше цих смуг – тим точніше можна налаштувати звук, проте тим складніше і дорожче виходить апаратура. У світлі цього найпростіший варіант передбачає всього 2 смуги – низьких і високих частот; нерідко такий еквалайзер має вигляд двох окремих ручок регулювання рівня НЧ і ВЧ. При цьому відзначимо, що подібний функціонал можна зустріти як в бюджетних, так і в висококласних гітарних підсилювачах: у другому варі передбачається, що якщо потрібне більш тонке регулювання — можна скористатися зовнішнім обладнанням. Втім, найбільшою популярністю в наш час користуються трьохсмугові рішення (низькі, середні і верхні частоти): такий еквалайзер дає досить великі можливості з налаштування звучання і при цьому обходиться порівняно недорого (а якщо потрібне більш тонке регулювання — можна скористатися зовнішнім обладнанням). 4-смугові еквалайзери помітно менш поширені, проте теж досить популярні (в тому числі в недорогих пристроях); а в окремих моделя...х передбачається 5 і більше (до 12) смуг регулювання.

Наявність в підсилювачі функції аналогового моделювання.

Зміст даної функції полягає в тому, що за допомогою аналогової обробки звуку підсилювач певним чином змінює звучання, надаючи йому ту чи іншу забарвлення. Так, у багатьох моделях передбачається моделювання звуку тих чи інших класичних гітарних підсилювачів і/або кабінетів; про абсолютну подібність, зрозуміло, мова не йде, але іноді копія може бути майже неотличимой від оригіналу. Інші моделі, побудовані на транзисторах (див. «Тип»), можуть копіювати звучання лампової техніки. А аналоговий спосіб обробки звуку для такого моделювання обраний тому, що він дозволяє обійтися без зайвих перетворень (на відміну від цифрового); це позитивно позначається як на якості і атмосферності звучання, так і на ціні і надійності обладнання.

Конкретні особливості аналогового моделювання в кожному разі варто уточнювати окремо, проте воно в будь-якому разі значно розширює функціонал підсилювача і дає додаткові можливості щодо тонкого підстроювання звучання.

Вбудовані ефекти, передбачені в комбопідсилювачі. Досягати різних ефектів можна і з допомогою зовнішніх «примочок», однак такі примочки потрібно шукати і підключати окремо, тоді як вбудовані ефекти доступні відразу і без зайвих налаштувань.

— Overdrive. Спотворення у вигляді характерного електро «дзижчання» на низьких частотах і «завивання» на високих, трохи більш м'яке, ніж distortion. Популярно, зокрема, в хард-році.

— Distortion. Достатньо жорстке і різке спотворення, схоже за звучанням з overdrive, але більш інтенсивне і яскраве. Широко використовується в різних стилях металу, зустрічається і в році.

— Reverb. Ефект, заснований на імітації багаторазової затухаючої луни від кожного звуку. Залежно від тривалості і інтенсивності повторень може надавати різне забарвлення звучанню. Використовується як художній прийом; крім того, може створювати ефект того, що гітара звучить у певному приміщенні (концертна зала, кімната з кам'яними стінами, відкрита площадка в горах тощо). Відзначимо, що налаштування реверберації може здійснюватися як за окремими параметрами (інтенсивність, тривалість луни та ін), так і шляхом вибору встановленого набору параметрів (наприклад, «різкий звук в кімнаті» або «м'який звук в залі»).

— Tremolo. Першопочатково тремоло — це ефект тремтіння звуку, що виникає...за рахунок невеликих і швидких коливань гучності кожної ноти. Іноді під цим терміном розуміють вібрато (див. нижче) — аж до того, що самі виробники гітарних підсилювачів під ефектом тремоло мають на увазі ефект вібрато, і навпаки. Так що конкретну специфіку даного ефекту в кожному разі варто уточнювати окремо. У будь-якому разі тремоло може бути «фіксованим» або налаштовуватися по глибині (діапазону зміни гучності) і швидкості (частоті тремтіння).

— Vibrato. Ще один ефект «тремтіння» звуку, який часто плутають з тремоло (див. вище) — аж до того, що обидва терміни використовуються як тотожні. Однак це невірно; різниця полягає в тому, що вібрато здійснюється за рахунок швидких коливань ноти не по гучності, а по частоті. Аналогічного ефекту можна досягти на гітарі за рахунок «пульсуючої» підтяжки струни, проте використовувати вбудований інструмент підсилювача здебільшого значно зручніше.

— Chorus. Ефект, покликаний імітувати хорове звучання інструменту. Для цього підсилювач копіює звук гітари і відтворює декілька копій одночасно з оригінальним сигналом, дещо зрушуючи їх за часом (десь на 20 – 30 мс з постійною зміною) і частоті. Правда, повноцінного хорового звучання таким способом добитися неможливо, однак ефект є досить оригінальним сам по собі.

— Delay. Специфічний різновид реверберації (див. «Reverb»), що отримав поширення як окремий ефект. Delay імітує чітку одноразову луну від відтвореного звуку; для цього вихідний сигнал копіюється і відтворюється з певною затримкою у часі (не менше 50 мс).

Крім описаних вище, в сучасних гітарних комбопідсилювачаї можуть зустрічатися і інші ефекти, зокрема:

— Flanger. Ефект, що нагадує посвист реактивного двигуна; нерідко його порівнюють з літаком, що злітає. Створюється аналогічно описаному вище Chorus'у, відрізняється від нього меншим часом затримки і наявністю зворотного зв'язку.

— Echo. Ще один різновид реверберації, аналогічний ділею (див. «Delay»). Відрізняється тим, що в даному разі ехо відтворюється багаторазово.

— Octaver. Ефект, при якому до сигналу додається його копія, зрушена на октаву або дві.

— Wah-Wah. Ефект, що забезпечує характерне «квакаюче» звучання.

У будь-якому разі даний список не є вичерпним: у сучасних гітарних підсилювачах можна зустріти і інші, більш специфічні варіанти оброблення звуку. Уточнити конкретну специфіку таких ефектів можна за документацією виробника.

Кількість роз'ємів для підключення педалей (footswitch), передбачене в конструкції підсилювача.

Педаль є самим зручним способом для швидкого перемикання параметри підсилювача: її можна використовувати, не відриваючись від гри на гітарі. Конкретні функції, «підв'язані» на роз'єми для педалі, можуть бути різними: зокрема, таким способом можуть включатися і відключатися різні ефекти (див. вище). Також у різних моделях може змінюватися кількість роз'ємів під педалі: у більшості «комбіків» передбачається лише один такий роз'єм, однак зустрічаються пристрої, що допускають підключення відразу декількох «футсвичей».

Тип лінійного входу, передбаченого в підсилювачі.

Лінійний вхід використовується для подачі звуку із зовнішнього джерела на гітарний підсилювач («комбік» або «голову»). При цьому вхідний звуковий сигнал надходить на вхід підсилювача потужності і через нього – на вбудований динамік або зовнішній кабінет. У будь-якому разі дана функція дає змогу об'єднати «живий» звук інструменту з додатковим супроводом: наприклад, до лінійного входу можна підключити плеєр із записаною партією ударних і баса і розучувати партію гітари під супровід – або виступати в форматі «людина-оркестр».

Для лінійного входу можуть використовуватися різні типи роз'ємів:

— Mini-Jack (3.5 мм). Гніздо під стандартний штекер 3.5 мм mini-Jack. Такий інтерфейс застосовується переважно в портативній аудіотехніці, в стаціонарних пристроях більш популярні Jack 6.35 мм і RCA.

— Jack (6.35 мм). Роз'єм, який аналогічний за конструкцією mini-Jack 3.5 мм і відрізняється лише розмірами. Власне, через розміри даний тип штекера практично не зустрічається в портативній аудіотехніці, зате досить популярний в стаціонарній. Теоретично роз'єм типу Jack може використовуватися для балансного підключення (див. нижче), однак в гітарних комбопідсилювачах частіше зустрічається звичайний небалансний вхід.

— RCA. Роз'єм під коаксіальний кабель зі штекером типу «тюльпан». Застосовується виключно у стаціонарній аудіотехніці. Стандартний вхід RCA...складається з двох гнізд (під стереозвук, лівий і правий канал), але в гітарних комбопідсилювачах роз'єм всього один, оскільки використовувати стерео в даному разі немає сенсу — достатньо й одного каналу.

— Балансний XLR. Характерний роз'єм круглої форми з трьома контактами, досить великого розміру. Термін «балансний» описує специфіку передачі сигналу: вона здійснюється не по двох, як при звичайному підключенні, а по трьох проводах, два з яких працюють у протифазі. За рахунок цього більша частина перешкод, що наводяться на дріт, гаситься сама собою, без використання будь-яких спеціальних фільтрів, що дає змогу застосовувати кабелі великої довжини без шкоди для якості сигналу. Балансне підключення зустрічається переважно у професійній аудіотехніці. Як і у разі з описаним вище RCA, стандартний вхід XLR включає два роз'єми (лівий і правий канал стерео), але в гітарних «комбіках» використовується спрощена версія, на один роз'єм.

Деякі комбопідсилювачі оснащуються відразу декількома видами лінійних входів — наприклад, Jack і RCA. Зазвичай це означає наявність окремих роз'ємів кожного типу. Теоретично кілька входів дають змогу одночасно підключати кілька джерел сигналу, однак на практиці таку можливість варто уточнити окремо.

Тип виходу на навушники, передбаченого в конструкції підсилювача.

Навушники будуть корисні перш за все в ситуації, коли не можна шуміти — наприклад, при вправах на гітарі в пізній час. А варіанти їх підключення можуть бути такими:

— Mini-Jack (3.5 мм). Вихід під стандартний штекер 3.5 мм mini-Jack. Таким штекером оснащується більшість сучасних навушників, особливо початкового і середнього рівня. Однак за якістю і надійності з'єднання він помітно поступається більш великому Jack 6.35 мм (див. нижче), тому в комбоусилителях зустрічається порівняно рідко.

— Jack (6.35 мм). Роз'єм досить великого розміру, розрахований переважно на стаціонарну аудіотехніку. Як основний спосіб підключення рідко зустрічається серед навушників, переважно це професійні моделі. Водночас підключити в таке кубло навушники з роз'ємом 3.5 мм mini-Jack можна за допомогою найпростішого перехідника (у багатьох «вухах» такі перехідники навіть включаються в стандартний комплект поставки); а саме з'єднання виходить щільним, надійним і з мінімумом перешкод від точки контакту. Завдяки цьому більшість «комбіків» використовує саме цей тип роз'єму.