Порівняння Artline Overlord ASMV ASMVv46 vs Artline Gaming X83 X83v10Win

Основними виробниками процесорів в наш час є Intel і AMD , також у 2020 році свої CPU серії M1 представила Apple (з подальшим розвитком у вигляді M1 Max і M1 Ultra), а потім і другу серію M2 (M2 Pro, M2 Max, M2 Ultra). У список актуальних серій Intel входять Atom, Celeron, Pentium, Core i3, Core i5, Core i7, Core i9, Core Ultra 9 і Xeon. Для AMD, зі свого боку, цей список виглядає так: AMD Athlon, AMD FX, Ryzen 3, Ryzen 5, Ryzen 7, Ryzen 9 і Ryzen Threadripper.

В цілому кожна серія включає процесори різних поколінь, схожі за загальним рівнем і позиціонуванням. Ось бі...льш детальний опис кожного з описаних вище варіантів:

— Atom. Процесори, першопочатково розроблені для мобільних пристроїв. Відповідно, відрізняються компактністю, високою енергоефективністю і низьким тепловиділенням, однак «не блищать» продуктивністю. Прекрасно підходять для мікрокомп'ютерів (див. «Тип»), серед більш «великоформатних» систем зустрічаються вкрай рідко — переважно в найбільш скромних конфігураціях.

— Celeron. Процесори бюджетного рівня, найбільш прості і недорогі десктопні чипи споживчого рівня від Intel, з відповідними характеристиками.

— Pentium. Сімейство бюджетних настільних процесорів від Intel, дещо більш прогресивне, ніж Celeron, яке проте поступається моделям з серій Core i*.

— Core i3. Найпростіша й найбільш недорога серія серед настільних чипів Core від Intel, включає чипи бюджетного і недорогого середнього класу, які, тим не менш, перевершують за характеристиками «селерони» і «пентіуми».

— Core i5. Середнє за рівнем сімейство серед процесорів Intel Core; і загалом чипи цієї серії можна віднести до середнього рівня за мірками настільних систем.

— Core i7. Серія високопродуктивних процесорів, яка довгий час була топовою серед чипів Core; лише в 2017 році поступилася цією позицією сімейству i9. Втім, наявність процесора i7 все одно означає досить потужну і прогресивну конфігурацію; зокрема, такі CPU зустрічаються в моноблоках преміумрівня, а також досить популярні в ігрових системах.

— Core i9. Топова серія серед процесорів Core, найпотужніша серед настільних чипів Intel загального призначення. Зокрема, кількість ядер навіть у найскромніших моделях складає не менше 6. Використовуються такі чипи переважно в геймерських ПК.

— Xeon. Висококласні процесори Intel, можливості яких виходять за стандартні рамки десктопних чипів. Розраховані на спеціалізоване застосування, серед ПК зустрічаються переважно в потужних робочих станціях.

— AMD FX. Сімейство процесорів від AMD, що позиціонується як високопродуктивні і водночас недорогі рішення — в тому числі для геймерських систем. Цікаво, що в комплект постачання деяких моделей штатно входить рідинне охолодження.

— Ryzen 3. Чипи AMD Ryzen (всіх серій) позиціонуються як висококласні рішення для геймерів, розробників, графічних дизайнерів і відеоредакторів. Саме серед цих чипів компанією AMD була вперше застосована мікроархітектура Zen, яка представила одночасну багатопотоковість — це дало змогу значно збільшити кількість операцій за такт при тій же тактовій частоті. А Ryzen 3 являє собою найбільш недороге і скромне за характеристиками сімейство серед «райзенів». Такі процесори випускаються за тими ж технологіями, що і старші серії, однак у Ryzen 3 деактивована половина обчислювальних ядер. Тим не менш, дана лінійка включає досить продуктивні моделі, розраховані в тому числі на ігрові конфігурації і робочі станції.

— Ryzen 5. Сімейство, що належить до середнього рівня серед процесорів Ryzen. Друга за рахунком серія на цій архітектурі, випущена в квітні 2017 року як більш доступна альтернатива чипам Ryzen 7. Чипи Ryzen 5 мають більш скромні робочі характеристики (зокрема, меншу тактову частоту і, в деяких моделях, об'єм кешу L3). В іншому вони повністю аналогічні «сімкам» і також позиціонуються як високопродуктивні чипи для ігрових і робочих станцій.

— Ryzen 7. Історично перша серія процесорів на мікроархітектурі AMD Zen (докладніше див. «Ryzen 3» вище). Одне з найстарших сімейств серед «райзенів», за продуктивністю поступається лише лінійці Threadripper; велика кількість ПК на базі цих чипів належать до ігрових.

— Ryzen Threadripper. Спеціалізовані процесори класу Hi-End, створені в розрахунку на максимальну продуктивність. Встановлюються переважно в геймерські системи і робочі станції.

– Apple M1. Серія процесорів від компанії Apple, представлена ​​в листопаді 2020 року. Належать до мобільних рішень (див. «Тип» вище), які виконуються за схемою system-on-chip: єдиний модуль об'єднує в собі CPU, графічний адаптер, оперативну пам'ять (в перших моделях - 8 або 16 ГБ), твердотільний NVMe-накопичувач і деякі інші компоненти (зокрема, контролери Thunderbolt 4). Відповідно, серед ПК основною сферою застосування подібних чіпів є компактні неттопи. Що стосується характеристик, то в початкових конфігураціях процесори M1 оснащуються 8 ядрами - 4 продуктивних і 4 економічних; останні, за заявою творців, споживають в 10 разів менше енергії, ніж перші. Це, в поєднанні з техпроцесом в 5 нм, дало змогу досягти дуже високої енергоефективності та водночас продуктивності.

- Apple M1 Max. Безкомпромісно потужна SoC із прицілом на забезпечення максимальної продуктивності праці настільних комп'ютерів Apple при виконанні завдань складного характеру. Лінійку Apple M1 Max представили восени 2021 року, дебютувала вона на борту комп'ютерів Mac Studio.

Apple M1 Max складається з 10 ядер: 8 із них продуктивні, а ще 2 – енергоефективні. Максимальний обсяг вбудованої об'єднаної пам'яті сягає 64 ГБ, стеля її пропускної спроможності - 400 ГБ/с. Графічна продуктивність у Max-версії однокристальної системи M1 приблизно вдвічі більша, ніж у Apple M1 Pro. Чип вміщує понад 57 млрд. транзисторів. Також у його конструкцію впроваджено додатковий прискорювач для професійного відеокодеку ProRes, що дозволяє запросто відтворювати кілька потоків високоякісного відео ProRes у 4K та 8K-роздільна здатність кадру.

- Apple M1 Ultra. Формально чип M1 Ultra складається із двох процесорів Apple M1 Max на єдиній підкладці UltraFusion, що допускає передачу інформації зі швидкістю до 2.5 Тбіт/с. Мовою «сухих» цифр ця зв'язка складається з 20 обчислювальних ARM-ядер (16 високопродуктивних та 4 енергоефективних), 64-ядерної графічної підсистеми та 32-ядерного блоку нейронних обчислень. Система на кристалі підтримує до 128 ГБ об'єднаної пам'яті. У корпус процесора упаковано близько 114 млрд. транзисторів. Основне призначення Apple M1 Ultra - впевнена робота зі складними ресурсомісткими додатками на кшталт обробки 8К-відео або 3D-рендерінгу. У житті процесор можна зустріти на борту настільних комп'ютерів Mac Studio.

Крім описаних вище серій, в сучасних ПК можна зустріти такі процесори:

— AMD Fusion A4. Все сімейство процесорів Fusion першопочатково було створено як пристрої з інтегрованою графікою, які об'єднують в одному чипі центральний процесор і відеокарту; такі чипи називають APU — Accelerated Processing Unit. Серії з індексом «A» оснащуються найбільш потужною в сімействі вбудованою графікою, здатною в деяких випадках на рівних конкурувати з недорогими дискретними відеокартами. Чим більше цифра в індексі серії — тим більш прогресивною вона є; A4 — найскромніша серія серед Fusion A.

— AMD Fusion A6. Серія процесорів з лінійки Fusion A, відносно скромна, проте дещо більш прогресивна, ніж A4. Про загальні особливості Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A8. Досить прогресивна серія процесорів Fusion A, середній варіант між порівняно скромними A4 і A6 і висококласними A10 і A12. Про загальні особливості Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A9. Ще одна прогресивна серія з сімейства Fusion A, що дещо поступається лише серіям A10 і A12. Про загальні особливості Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A10. Одна з топових серій в лінійці Fusion A. Про загальні особливості цієї лінійки див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A12. Топова серія в лінійці APU Fusion A, представлена в 2015 році; позиціонується як процесори професійного рівня з розширеними (навіть за мірками APU) можливостями графіки. Про загальні особливості лінійки Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD E-серія. Ця серія процесорів належить до APU, як і описані вище Fusion A, однак принципово відрізняється за спеціалізацією: основною сферою застосування E-Ѕегіеѕ є компактні пристрої, у разі ПК — переважно неттопи (див. «Тип»). Відповідно, ці процесори характеризуються компактністю, невисоким тепловиділенням і енергоспоживанням, однак їх обчислювальна потужність також невисока.

— Athlon X4. Серія бюджетних процесорів споживчого рівня, першопочатково випущена в 2015 році як порівняно недорогі і водночас порівняно продуктивні рішення під сокет FM+.

— AMD G. Сімейство ультракомпактних та енергоефективних процесорів від AMD, виконаних за принципом «система на кристалі» (SoC). На відміну від багатьох аналогічних чипів, використовує архітектуру x86, а не ARM. Позиціонується як рішення для пристроїв з акцентом на графіку, зокрема, ігрових. Втім, про ігрові ПК не йдеться: як і більшість процесорів аналогічної «вагової категорії», AMD G зустрічається переважно у тонких клієнтах (див. «Тип»).

— VIA. Процесори від однойменної компанії, що переважно належать до енергоефективних «мобільних» рішень — зокрема, велику кількість моделей VIA безпосередньо порівнюють з Intel Atom. Втім, незважаючи на скромну продуктивність, такі CPU зустрічаються навіть серед настільних систем; а в перспективі компанія планує створити повноцінні настільні чипи, склавши конкуренцію AMD і Intel.

— ARM Cortex-A. Група процесорів від компанії ARM — творця однойменної мікроархітектури і найбільшого виробника чипів на її основі. Особливістю цієї мікроархітектури порівняно з класичною x86 є т. зв. скорочений набір команд (RISC): процесор працює зі спрощеним набором інструкцій. Це дещо обмежує функціонал, однак дає можливість створювати більш компактні, «холодні» і водночас продуктивні чипи. З низки причин архітектура ARM застосовується переважно в мобільних процесорах, розрахованих на смартфони, планшети тощо. Це справедливо і для серії ARM Cortex-A; в ПК такі CPU встановлюються рідко, і зазвичай мова йде про компактний скромний пристрій на кшталт «тонкого клієнта» (див. «Тип»).

— nVidia Tegra. Першопочатково ці процесори були створені для портативних пристроїв, проте з недавніх пір стали встановлюватися і в ПК, переважно в моноблоки. Вони являють собою пристрої типу «system-on-chip» і використовують не «настільну» архітектуру x86, а «мобільну» ARM, що потребує застосування відповідних операційних систем; найчастіше використовується Android (див. «Передвстановлена ОС»).

— Armada. Ще один різновид процесорів на архітектурі ARM, який позиціонується як високопродуктивні рішення для «хмарних» обчислень і домашніх серверів, включаючи NAS. Зустрічається в одиничних моделях «тонких клієнтів» (див. «Тип»).

— Tera. Спеціалізоване сімейство процесорів, що розроблене спеціально під «тонкі клієнти» (див. «Тип») і принципово відрізняється від класичних CPU (як повнорозмірних, та й компактних). Системи на базі Tera зазвичай являють собою повноцінні «нульові клієнти» (zero client), абсолютно не здатні до автономної роботи. Іншими словами, це пристрої, призначені для створення «віртуального робочого столу»: користувач працює з інтерфейсом та обладнанням терміналу (монітор, клавіатура, миша тощо), однак всі операції відбуваються на сервері. Це дозволяє забезпечити підвищену безпеку під час роботи з секретними даними. А от у більш традиційних ПК процесори Tera практично незастосовні.

Із застарілих серій процесорів, які все ще можна зустріти у використанні (але не в продажу), можна згадати Sempron, Phenom II і Athlon II від AMD, а також Core 2 Quad і Core 2 Duo від Intel.

Зазначимо, що у продажу зустрічаються конфігурації, не оснащені процесором — у розрахунку на те, щоб користувач міг підібрати його самостійно; втім, це досить рідкісний варіант.

Результат, показаний процесором ПК в тесті (бенчмарку) Passmark CPU Mark.

Passmark CPU Mark — комплексний тест, що дозволяє оцінити продуктивність CPU в різних режимах і з різною кількістю потоків. Результати виводяться у балах; чим більше балів — тим вище загальна продуктивність процесора. Для порівняння: станом на 2020 рік в бюджетних рішеннях результати вимірюються сотнями балів, в моделях середнього рівня вони варіюються від 800 – 900 до більше ніж 6 000 балів, а окремі топові чипи здатні показати 40 000 балів і більше.

Кількість слотів під модулі оперативної пам'яті, передбачене на материнській платі ПК. В даному випадку мова йде про слотах під знімних планки; для ПК з вбудованою пам'яттю даний параметр неактуальне.

Наявні на материнській платі слоти можуть бути зайняті всі, частково або не зайняті взагалі (в моделях без без ОЗП). У будь-якому разі звертати увагу на їх кількість стоїть в тому випадку, якщо першопочатково встановлену кількість RAM вас не влаштовує (або з часом перестане влаштовувати), і ви плануєте апгрейд системи. Найменша кількість, що зустрічається в ПК з додатковою пам'яттю — 1 слот; якщо він зайнятий, при апгрейді планку доведеться тільки міняти. Більша кількість роз'ємів під ОЗП — обов'язково парне, це пов'язано з рядом технічних нюансів; найчастіше це кількість — 2 або 4, однак воно може бути і більшим — аж до 16 потужних робочих станціях.

Зазначимо, що при плануванні апгрейда потрібно враховувати не тільки кількість слотів та тип пам'яті (див. вище), але і характеристики материнської плати. Всі сучасні «материнки» мають обмеження щодо максимального об'єму RAM; в результаті, наприклад, наявність наявність двох слотів DDR4 ще не означає, що систему можна встановити відразу дві планки максимального об'єму, 128 ГБ кожна.

Максимальна кількість оперативної пам'яті, який можна встановити на комп'ютер. Залежить, зокрема, від типу використовуваних модулів пам'яті, а також від кількості слотів під них. Звертати увагу на цей параметр має сенс насамперед в тому випадку, якщо ПК купується з розрахунком на апгрейд RAM і обсяг фактично встановленої пам'яті в ньому помітно менше максимально доступного

Так об'єм максимально встановленої пам'яті залежить від кількості слотів в ПК і може бути від 16 ГБ (скромний ПК) до 64 ГБ і вище. Найбільш популярним на ринку є ПК з максимально встановлюваними 32 ГБ пам'яті.

Результат, показаний відеокартою ПК в тесті (бенчмарку) 3DMark.

3DMark являє собою спеціалізований тест, призначений насамперед для перевірки ефективності і стабільності роботи відеокарти у вимогливих іграх. Перевірка здійснюється шляхом запуску 3D-відеороликів, створених на різних ігрових движках із застосуванням різних технологій. Підсумковий результат оцінюється як по частоті кадрів, так і в умовних балах; в цьому пункті наводиться кількість балів. Чим вона вища — тим більш потужною й продуктивною є відеокарта.

Відзначимо, що тестування з 3DMark може здійснюватися для будь-якого типу графіки (див. «Тип відеокарти»). При цьому (за станом на 2020 рік) в інтегрованих рішеннях підсумковий результат рідко перевищує 1000 балів; найскромніший показник для дискретних адаптерів становить близько 1700 балів; а в окремих висококласних відеокартах він може перевищувати 10 000 балів.

Результат, показаний відеокартою ПК в тесті (бенчмарку) Passmark G3D Mark.

Passmark G3D Mark являє собою комплексний тест для перевірки продуктивності відеокарти в різних режимах. Традиційно для таких тестів, результати відображаються в балах, більша кількість балів означає (пропорційно) більш високу обчислювальну потужність. Втім, варто мати на увазі, що відеокарта тестується в різних режимах, і підсумкова кількість балів виводиться на основі декількох результатів в спеціалізованих тестах. Тому адаптери зі схожим загальним результатом можуть дещо відрізнятися по фактичній продуктивності в окремих специфічних форматах роботи. Так що якщо ПК купується для професійної роботи з графікою, і висока ефективність у деяких спеціалізованих завданнях є критичною — ці нюанси не завадить уточнити окремо.

Зазначимо, що за допомогою Passmark G3D Mark в наш час тестують всі види графічних адаптерів (див. «Тип відеокарти»). При цьому для інтегрованих рішень результат більше ніж в 1200 балів вважається дуже хорошим, а в дискретних моделях цей показник може варіюватися від 2200 – 2300 балів до 20 000 балів і більше.

У більшості настільних ПК цей асортимент визначається роз'ємами як на «материнці», так і на дискретній відеокарті, серед яких можуть бути представлені VGA, DVI, HDMI вихід (зустрічаються моделі, де HDMI 2 шт), HDMI вхід, DisplayPort, miniDisplayPort. Більш докладно про них.

— VGA. Він же D-Sub. Аналоговий відеовихід з максимальною роздільною здатністю до 1280х1024 і без підтримки звуку. У сучасних пристроях встановлюється вкрай рідко, зате може знадобитися для підключення окремих моделей проєкторів і телевізорів, а також застарілої відеотехніки.

— DVI. Сучасні ПК можуть оснащуватися як чисто цифровим DVI-D, так і гібридним DVI-I; останній допускає також аналогове підключення, зокрема роботу з VGA-пристроями через перехідник, і в аналоговому форматі має роздільну здатність 1280х1024. У цифровому DVI цей параметр може досягати 1920х1200 в одноканальному режимі (single link) і 2560х1600 в двоканальному (dual link). Наявність двоканального режиму необхідно уточнювати окремо.

— HDMI вихід. Цифровий вихід, першопочатково призначений для HD-контенту — відео високої роздільної здатності і багатоканального звуку. Інтерфейс HDMI практично обов'язковий для сучасної мультимедійної техніки з підтримкою HD..., також він надзвичайно популярний і в комп'ютерних моніторах — так що наявність у ПК такого виходу дає досить широкі можливості з підключення зовнішніх екранів і навіть висококласних аудіопристроїв. У деяких пристроях може бути навіть 2 виходи HDMI.

– HDMI вхід. Наявність в ПК хоча б одного входу HDMI. Детальніше про сам інтерфейсі див. вище; тут же відзначимо, що саме входи даного формату зустрічаються переважно в моноблоках (див. «Тип»). Це як мінімум дає змогу використовувати власний дисплей моноблока як екран для іншого пристрою (наприклад, в ролі зовнішнього монітора для ноутбука). Втім, можливі й інші, більш специфічні варіанти застосування входу HDMI - наприклад, запис вхідного відеосигналу, або його передача (комутація) на один з відеовиходів ПК.
І входи, і виходи HDMI в сучасних ПК можуть відповідати різним версіям:

• v 1.4. Найбільш ранній стандарт з тих, що широко застосовуються в наш час. Підтримує роздільні здатності до 4096х2160 і частоту кадрів 120 к/с (щоправда, тільки на роздільній здатності 1920х1080 або нижче), може застосовуватися і для передачі 3D-відеосигналу. Крім оригінальної версії 1.4, можна зустріти поліпшені v 1.4a і v 1.4b — в обох варіантах поліпшення торкнулися переважно роботи з 3D.
• v 2.0. Стандарт, також відомий як HDMI UHD — саме в ньому вперше з'явилася повноцінна підтримка UltraHD 4K, з частотою кадрів до 60 к/с, а також сумісність з форматом кадру 21:9. Крім цього, кількість каналів і потоків аудіо, що передаються одночасно, збільшилася до 32 і 4 відповідно. Також варто відзначити, що першопочатково версія 2.0 не передбачала підтримку HDR, проте вона з'явилася в оновленні v 2.0a; якщо ця функція важлива для вас — не завадить уточнити, яка саме версія 2.0 передбачена в ПК, оригінальна чи оновлена.
• v 2.0b. Друге оновлення описаної вище v 2.0. Основним оновленням стало розширення можливостей по роботі HDR, зокрема, підтримка двох нових форматів.
• v 2.1. Вона ж — HDMI Ultra High Speed: пропускна здатність була збільшена до такої міри, що з'явилася можливість передачі 10K відео на 120 к/с (не кажучи вже про більш скромні роздільні здатності) а також роботи з розширеними колірними схемами розрядністю 16 біт. Останнє може знадобитися для деяких професійних завдань. Однак варто враховувати, що всі можливості HDMI v 2.1 доступні тільки при використанні кабелів, розрахованих на цей стандарт.

— DisplayPort. Цифровий мультимедійний інтерфейс, який багато в чому схожий з HDMI, проте застосовується переважно в комп'ютерній техніці, зокрема, широко використовується в комп'ютерах і моніторах Apple. Однією з цікавих особливостей даного стандарту є можливість роботи у форматі daisy chain — підключення декількох екранів до одного порту послідовно, з передачею власного сигналу на кожен з них (хоча дана функція технічно доступна далеко не з усіма екранами під даний інтерфейс). DisplayPort також представлений на ринку в декількох версіях, актуальні в наш час такі:

• v 1.2. Найбільш рання з широко застосовуваних версій (2010 рік). Однак вже в цій версії з'явилася сумісність 3D і режим daisy chain. Максимальна повноцінно підтримувана роздільна здатність при підключенні одного монітора складає 5K (30 к/с), з певними обмеженнями можлива передача до 8K; частота кадрів у 60 Гц підтримується аж до роздільної здатності 3840х2160, а 120 Гц — до 2560х1600. А при використанні daisy chain можна підключити одночасно до 2 екранів 2560x1600 на 60 кадрах за секунду або до 4 екранів 1920х1200. Крім оригінальної версії 1.2, існує покращена v 1.2a, основним нововведенням якої стала підтримка AMD FreeSync — технології для синхронізації частоти кадрів монітора з сигналом від відеокарти AMD.
• v 1.3. Оновлення, представлене в 2014 році. Підвищена пропускна здатність дозволила передбачити вже повноцінну, без обмежень, підтримку 8K на 30 к/с, а також передавати 4K зображення з частотою 120 к/с, достатньої для роботи з 3D. Роздільні здатності в режимі daisy chain також зросли — до 4K (3840x2160) на 60 к/с для двох екранів і 2560х1600 на тій же частоті кадрів — для чотирьох. Із специфічних нововведень варто згадати режим Dual Mode, що дає змогу підключати до такого роз'єму HDMI і DVI-пристрої через найпростіші пасивні перехідники.
• v 1.4. Найновіша версія з широко застосовуваних у сучасних ПК. Формально максимальна швидкість підключення в порівнянні з попередньою версією не збільшилася, але завдяки оптимізації сигналу з'явилася можливість роботи з 4K і 5K роздільними здатностями на 240 к/с 8K — на 120 к/с. Щоправда, для цього підключений екран повинен підтримувати технологію кодування DSC — в іншому варіанті доступні роздільні здатності не будуть відрізнятися від показників версії 1.3. Крім цього, в v 1.4 додалася підтримка ряду спеціальних функцій, в тому числі HDR10, а максимальна кількість каналів звуку, що одночасно передаються, збільшилася до 32.

— miniDisplayPort. Зменшена версія описаного вище роз'єму DisplayPort, також може відповідати різним версіям (див. вище). Зазначимо, що такий же апаратний роз'єм використовується в інтерфейсі Thunderbolt версій 1 і 2, а графічна частина цього інтерфейсу заснована саме на DisplayPort. Тому до miniDisplayPort можна напряму підключати навіть деякі Thunderbolt-монітори (хоча таку можливість бажано все ж уточнити окремо).

— COM-порт (RS-232). Послідовний порт, що першопочатково застосовувався для підключення dial-up модемів і деякої периферії, зокрема, мишей. Однак на сьогоднішній день цей інтерфейс використовується як службовий в різних пристроях — телевізорах, проєкторах, мережевому обладнанні (маршрутизаторах і комутаторах) тощо. Підключення до ПК через RS-232 дає змогу управляти параметрами роботи зовнішнього пристрою з комп'ютера.

Кількість роз'ємів PS/2, передбачена на задній панелі ПК.

PS/2 (в просторіччі «пі-ес навпіл») являє собою спеціалізований роз'єм характерної круглої форми, що застосовується виключно для клавіатур і мишей. У зв'язку з появою більш досконалих інтерфейсів (USB 3.2, Thunderbolt тощо) він вважається застарілим, проте все ще зустрічається в окремих моделях ПК. Це пов'язано, зокрема, з тим, що використання периферії PS/2 дає змогу звільнити більш прогресивні порти, які можуть знадобитися для більш вимогливих пристроїв.

Що стосується кількості, то роз'єми PS/2 застосовуються максимум по два — один для клавіатури, другий для миші. Зустрічаються конфігурації і з одним таким гніздом — в таких випадках воно, зазвичай, робиться комбінованим і допускає підключення обох видів периферії, на вибір. Втім, ці подробиці не завадить уточнити окремо.

Кількість роз'ємів USB-C 3.2 gen2 (раніше маркування була USB-C 3.1 gen2 і USB-C 3.1), передбачених на задній панелі ПК; відповідно — число пристроїв з такими штекерами, яке можна одночасно підключити до задньої панелі без застосування пристроїв.

USB-C був створений як удосконалення класичного USB-штекера: він помітно менше і має двосторонню конструкцію, що дозволяє підключати штекер будь-якою стороною. А версія 3.2 gen2 дозволяє досягти швидкості до 10 Гбіт/с і потужності живлення до 100 Вт (за рахунок функції USB Power Delivery). Таких можливостей достатньо навіть для самих вимогливих сучасних пристроїв з підключенням по USB-C.

Окремо варто відзначити, що порти USB-C можуть розміщуватися і на передній стороні корпусу. Однак для периферії, яку потрібно постійно тримати підключеної до комп'ютера, зручніше використовувати саме задню панель, переднє розміщення краще підходить для частого підключення/відключення.