Порівняння Canon EOS R50 body vs Fujifilm X-T30 II body

— ПЗЗ (CCD). Абревіатура від «прилад із зарядовим зв'язком» (Charge-Coupled Device). У таких сенсорах інформація зчитується зі світлочутливого елемента за принципом «рядок за раз» — електронний сигнал видається на процесор обробки зображення у вигляді окремих рядків (зустрічається також варіант «кадр за раз»). Загалом такі матриці мають непогані характеристики, але коштують дорожче CMOS. До того ж слабо придатні для деяких специфічних умов — наприклад, зйомки з точковими джерелами світла в кадрі — через що доводиться використовувати в камері різні додаткові технології, які також впливають на вартість.

— КМОП (CMOS). Головними перевагами CMOS-матриць є простота у виробництві, невисока вартість і енергоспоживання, більш компактні розміри ніж у CCD, а також можливість перенести ряд функцій (фокусування, експонометрію тощо) безпосередньо на сенсор, зменшивши таким чином габарити фотоапарата. Крім того, процесор камери може зчитувати з такої матриці зображення відразу (а не по рядках, як CCD); це дає змогу уникнути деформацій при зйомці об'єктів, які швидко рухаються. Головним недоліком CMOS є підвищена ймовірність появи шумів, особливо при високих значеннях ISO.

— КМОП (CMOS) BSI. BSI - абревіатура від англійського словосполучення «Backside Illumination». Так називають «перевернуті» CMOS-датчики, світло на які проникає не з боку фотодіодів, а зі зворотної частини матриці (з боку підкладки). При подібній реалізації фотодіоди отримують більше світла, оскільки...його не блокують інші елементи сенсора зображення. Як результат, матриці зі зворотним засвіченням можуть похвалитися високими показниками світлочутливості, що дає змогу створювати зображення кращої якості з меншою кількістю шумів при зйомці в умовах недостатньої освітленості кадру. Сенсорам BSI CMOS потрібно менше світла для отримання правильного експонування фото. У виробництві датчики зі зворотним засвіченням обходяться дорожче традиційних CMOS-матриць.

— LiveMOS. Різновид матриць, виконаних за технологією металооксидних напівпровідників (МОН, MOS — Metal-Oxide Semiconductor). Порівняно з CMOS-сенсорами має спрощену конструкцію, що забезпечує меншу схильність до перегрівання і, як наслідок, низький рівень шумів. Добре підходить для режиму «живого» перегляду (перегляду в режимі реального часу) зображення з матриці на екрані або у видошукачі камери, завдяки чому і отримала слово «Live» у назві. Також характеризуються високою швидкістю передачі даних.

Фізичний розмір світлочутливого елемента камери. Вимірюється по діагоналі, часто позначається в частках дюйма — наприклад, 1/2.3" або 1/1.8" (відповідно, друга матриця буде мати більший розмір, ніж перша). Зазначимо, що в таких позначеннях використовується не «звичайний» дюйм (2,54 см), а т. зв. «відиконовський», який менше на третину і становить близько 17 мм. Частково це данина традиції, що походить від телевізійних трубок-«відиконів» (попередників сучасних матриць), частково— маркетинговий хід, який створює у покупців враження, що матриці мають більший розмір, ніж насправді.

Як би там не було, при рівній роздільній здатності (див. Кількість мегапікселів) більший розмір матриці означає більший розмір кожного окремого пікселя; відповідно, на великих матрицях на кожен піксель потрапляє більше світла, а значить, у таких матриць вище світлочутливість (див. Світлочутливість) і нижчий рівень шумів, особливо під час зйомки в умовах недостатньої освітленості.

Найчастіше в сучасних камерах зустрічаються такі варіанти:

— 1/2.3" та 1/1.7". Невеликі матриці, характерні для моделей без змінної оптики — компактів і цифрових ультразумів (див. «Тип фотокамери»).

— 4/3. Свого роду «перехідний варіант» між невеликими сенсорами компактних апа...ратів і великими, але водночас дорогими «дзеркальними» APS-C. Розмір такої матриці становить 18 х 13,5 мм, що дає діагональ в 22,5 мм (приблизно 4/3 від описаного вище «відиконовського» дюйма, звідси і назва). Застосовується в дзеркальних і «бездзеркальних» камерах (див. «Тип фотокамери»), переважно початкового рівня, з байонетами Four Thirds і Micro Four Thirds відповідно.

— APS-C. Розмір матриць цього типу може варіюватися від 20,7х13,8 мм до 25,1х16,7 мм, залежно від виробника. Вони широко застосовуються в дзеркальних камерах початкового і середнього рівня, а також «бездзеркальних» моделях.

— APS-H. Трохи крупніше вищеописаної APS-C (розмір становить 28,1х18,7 мм), в іншому практично повністю аналогічна.

— Full frame (або APS). Розмір такої матриці дорівнює розміру кадру класичної фотоплівки — 36х24 мм. Нею зазвичай оснащуються дзеркальні камери професійного класу.

— Big frame. У дану категорію віднесені всі види матриць, розмір яких перевищує 36х24 мм (full frame). Камери з подібними сенсорами належать до т. зв. середньоформатного класу і є зазвичай професійними моделями преміумрівня. Великі матриці дають змогу застосовувати роздільну здатність в десятки мегапікселів, зберігаючи високу чіткість і якість перенесення кольорів, однак і коштують такі пристрої відповідно.

Загальна кількість окремих світлочутливих точок (пікселів) передбачена в матриці камери. Позначається у мегапікселях – мільйонах пікселів.

Повне кількість МП, зазвичай, більше кількості мегапікселів, у тому числі безпосередньо будується кадр (докладніше див. «Ефективне кількість МП»). Це з присутністю на матриці службових областей. В цілому ж цей параметр є довідковим, ніж практично значущим: більша повна кількість МП при тому ж розмірі та ефективному дозволі означає трохи менший розмір кожного пікселя, і, відповідно, підвищену ймовірність виникнення шумів (особливо на високих значеннях ISO).

Кількість пікселів (мегапікселів) матриці, які безпосередньо беруть участь у побудові зображення, по суті — кількість точок, з яких будується зняте зображення. Деякі виробники, крім даного параметра, вказують повну кількість МП, з урахуванням службових областей матриці. Однак основним показником вважається саме ефективна кількість МП — саме вона безпосередньо впливає на максимальну роздільну здатність зображення (див. «Максимальний розмір знімка»).

Велика кількість мегапікселів забезпечує високу роздільну здатність фото, які знімаються, проте не є гарантією якісного зображення - багато залежить від розміру матриці, її світлочутливості (див. відповідні пункти глосарію), а також апаратних і програмних інструментів обробки зображення, застосованих в камері. Варто враховувати, що для матриць невеликого розміру висока роздільна здатність іноді може бути швидше злом, ніж благом - такі сенсори дуже схильні до шумів на зображенні.

Максимальний розмір фотографії, що знімаються камерою в звичайному (не панорамному режимі. По суті, в даному пункті вказується найбільше роздільна здатність фотозйомки — в пікселях по вертикалі і горизонталі, наприклад, 3000х4000. Цей показник безпосередньо залежить від роздільної здатності матриці: кількість точок на знімку не може бути більше ефективного числа мегапікселів (див. вище). Наприклад, для тих же 3000х4000 матриця повинна мати ефективне роздільна здатність не менше 3000*4000 = 12 млн пікселів, тобто 12 МП.

Теоретично чим більше розмір фото — тим детальніше зображення, тим більше подробиць можна передати на ньому. Водночас загальна якість знімка (у тому числі видимість дрібних деталей) залежить не лише від роздільної здатності, але і від ряду інших технічних і програмних факторів; докладніше див. «Ефективне число МП».

Діапазон світлочутливості матриці цифрової камери. У цифровій фотографії світлочутливість виражається в тих же одиницях ISO, що і в плівковою; однак, на відміну від плівки, світлочутливість матриці цифрової камери можна змінювати, що дає розширені можливості налаштування параметрів зйомки. Висока максимальна світлочутливість важлива в тому випадку, якщо разом з камерою доводиться використовувати об'єктив зі слабкою світлосилою (див. Світлосила), а також під час зйомки слабоосвещенних сцен і бистродвіжущихся об'єктив; в останньому випадку висока ISO дозволяє використовувати невеликі значення витримки, що зводить розмиття зображення до мінімуму. Варто, однак, враховувати, що з підвищенням значення застосовуваного ISO зростає і рівень шумів на отриманих зображеннях.

Тип байонета — кріплення для змінної оптики — передбаченого в дзеркальній або MILC-камері (див. «Тип фотокамери»). Байонети мають різні розміри, і в характеристиках змінних об'єктивів зазвичай вказується, на яке кріплення він розрахований. Найчастіше байонети різних типів не сумісні між собою, але бувають винятки (іноді напряму, іноді — із застосуванням адаптерів).

Також зазначимо, що один бренд може використовувати різні кріплення для різних класів камер — і навпаки, один байонет може застосовуватися кількома виробниками. Так, Canon випускає камери з байонетами EF-M, EF-S, EF і Canon RF. У Leica це Leica M, Leica SL, Leica TL. Nikon у своєму арсеналі має Nikon 1, Nikon F, Nikon Z. Pentax — Pentax 645, Pentax K, Pentax Q. Samsung пропонує кріплення форматів NX і NX-M. В камерах Sony зустрічаються Sony A і Sony E, у Fuji — Fujifilm G і Fujifilm X....А як приклад байонета, що використовується різними брендами, можна навести Micro 4/3, широко поширений в камерах Olympus і Panasonic.

Підтримка камерою функції HDR.

HDR розшифровується як «розширений динамічний діапазон». Основне застосування даної технології — зйомка сцен зі значними перепадами освітленості, коли в кадрі є і дуже яскраві, і дуже темні ділянки. Особливості сучасної цифрової фотографії такі, що в звичайному режимі зйомки можна коректно обробити лише досить вузький діапазон яскравості; в результаті при великій різниці в освітленості на знімку виявляються або занадто затемнені, або пересвічені фрагменти. HDR дозволяє уникнути цього явища: в цьому режимі камера робить кілька знімків з різними налаштуваннями експозиції, а потім склеює їх в один з таким розрахунком, щоб знизити яскравість на освітлених місцях і підвищити на затемнених. Це дозволяє знімати, наприклад, пейзажі, на тлі яскравого вечірнього неба, інтер'єри слабо освітлених будівель з яскравими вікнами і т. ін. Крім цього, HDR може використовуватися також як художній прийом — для додання знімку незвичайної колірної гами.

Зазначимо, що цього ефекту можна досягти також за допомогою постобробки в графічному редакторі; однак скористатися камерою буває значно зручніше.

Наявність двох дисків управління в конструкції фотокамери.

Дана конструктивна особливість полегшує управління камерою і зміну налаштувань «на льоту»: на другий диск виносяться додаткові параметри роботи, і повернути його у потрібне положення простіше і швидше, ніж «копатися» в пунктах екранного меню. Подібна можливість зустрічається переважно у напівпрофесійних і професійних камерах, які передбачають часте використання ручного режиму зйомки.