Порівняння Sennheiser CX 5.00G vs Sennheiser CX 400 II

Розташування мікрофона, яким оснащені навушники (за його наявності, зрозуміло).

— На кабелі. Мікрофон, встановлений на дроті підключення навушників (або на сполучному кабелі в бездротових TWS навушниках). Може поєднуватися з регулятором гучності. Цей варіант дає змогу розділити мікрофон і навушники, зменшивши вагу і габарити самих «вух»; з іншого боку, мікрофон при носінні нерідко знаходиться досить далеко від обличчя, що може створювати незручності. Тому така конструкція застосовується в основному серед вкладишів і внутрішньоканальних навушників, де розмір «вух» має вирішальне значення.

— Вбудований в корпус. Мікрофон, розташований в корпусі одного з навушників. Таке розташування зручно тим, що зовні не знаходиться ніяких зайвих частин, що виступають (як в навушниках без мікрофона), при цьому мікрофон знаходиться недалеко від обличчя, а в деяких моделях ще й здатний сприймати звук за принципом кісткової провідності. Щоправда, встановлення у безпосередній близькості до динаміку дає додаткові перешкоди і може погіршити якість передачі мови. Втім, ці недоліки не є критичними: перешкоди можна компенсувати, а ідеальна точність передачі звуку вбудованим мікрофонам навушників, по суті, не потрібна. Тому даний варіант в наш час досить популярний, причому він зустрічається не тільки в мініатюрних моделях, для яких важл...ива відсутність зайвих деталей зовні, але і в досить великих накладних «вухах».

— На дужці. Мікрофон, встановлений на невеликій виносній штанзі, яка прикріплена до одного з навушників. Мікрофон на дужці найпопулярніший серед накладних навушників: велику чашечку можна доповнити штангою без шкоди для зручності, а сам мікрофон при цьому розташовується далеко від навушників, що позитивно позначається на чистоті звуку. Штанга нерідко має поворотне або знімне кріплення, що дає змогу прибирати мікрофон від обличчя, поки він не потрібен (піднявши штангу вертикально, уздовж наголів'я).

— Висувний на дужці. Мікрофон на дужці (див. вище), має висувну конструкцію: при необхідності дужка витягується з чашечки, а в неробочий час її можна заховати назад всередину. Такі навушники більш компактні і мають більш акуратний зовнішній вигляд, ніж моделі з дужкою на поворотному кріпленні: у захованому положенні мікрофон майже не займає місця зовні. Висувна конструкція мікрофона особливо популярна в ігрових моделях (див. «Призначення»): в однокористувацьких іграх, де не потрібно спілкуватися з товаришами, мікрофон можна компактно скласти.

— Знімний на дужці. Мікрофон на дужці (див. вище), який при бажанні можна повністю від'єднати від навушників. Така конструкція може стати в нагоді, наприклад, якщо «вуха» використовуються як ігрові, і як «похідно-музичні»: у багатокористувацькій грі мікрофон незамінний, а для прослуховування музики поза домом його можна зняти, щоб не носити з собою зайве обладнання (яке до того ж можна втратити).

— В приймачі. Варіант, який застосовується в бездротових навушниках з окремим приймачем. За особливостями конструкції і застосування схожий з описаним вище мікрофон на кабелі: з одного боку, самі навушники можуть бути дуже легкими і мініатюрними, з іншого — мікрофон може розташовуватися недостатньо близько до обличчя, і при розмові його доведеться підносити ближче.

— В кріпленні. В даному разі найчастіше мається на увазі мікрофон, встановлений в кріпленні на шию (див. нижче). Цей варіант зустрічається переважно серед бездротових навушників, у яких у тому ж кріпленні розміщується і приймач сигналу. Такий мікрофон розташований впритул до шиї, що да змогу досягти гарної розбірливості мови, і водночас відсікти сторонні звуки навіть без особливих додаткових хитрувань.

— На кабелі і в корпусі. Навушники оснащені двома мікрофонами — один в корпусі, інший на кабелі. Особливості тихий варіантів докладно описано вище. Тут же відзначимо, що їх поєднання зустрічається вкрай рідко, в основному серед високоякісних «вух» з комбінованим підключенням (див. «Тип підключення»). У таких моделях під час роботи по бездротовому каналу використовується мікрофон в корпусі, а при підключенні дроту — мікрофон на кабелі, менш схильний до перешкод.

— На кабелі і знімний. Ще один різновид навушників з двома мікрофонами, теж досить рідкісний. Один мікрофон в таких моделях встановлюється на кабелі, другий – на знімній дужці. Детальніше про кожен з цих варіантів див. вище, а їх об'єднання дає змогу підлаштовувати навушники під особливості ситуації. Приміром, дужка дуже зручна для голосового зв'язку за домашнім або офісним комп'ютером, але ось на вулиці і в транспорті краще її зняти і користуватися мікрофоном на кабелі.

— В корпусі і знімний. Досить рідкісний і нестандартний варіант — об'єднання мікрофона в корпусі і мікрофона на знімній дужці. Детальніше про кожен з цих різновидів див. вище, а їх поєднання використовується досить рідко — в окремих геймерських моделях преміумкласу з комбінованим підключенням. Основний зміст при цьому полягає в тому, що знімний мікрофон зручніше використовувати на одному місці, при дротовому підключенні, а в «мобільному» бездротовому режимі його краще зняти і обходитися вбудованим мікрофоном. Втім, подібні можливості принципові в основному для найвимогливіших користувачів, тому даний варіант і не отримав поширення.

Тип кабелю, який передбачений у конструкції чи в комплекті постачання навушників. Відзначимо, що цей параметр актуальний як для дротових або комбінованих моделей (див. «Тип підключення»), так і для деяких бездротових моделей — зокрема, вкладишів і внутрішньоканальних навушників без кріплення, де дріт з'єднує один навушник з іншим.

— Круглий. Класичний дріт круглого перерізу — прямий (не кручений), без обплетення та інших додаткових пристосувань. Коштує недорого й здебільшого цілком практичний, завдяки чому зустрічається в більшості сучасних навушників. Недоліком є те, що при невеликій товщині круглий дріт часто заплутується; тому цей варіант вважається не дуже зручним для компактних навушників, на зразок вкладишів або внутрішньоканальних (див. «Конструкція»), які часто доводиться носити в кишені чи сумці.

— Плоский. Головною перевагою плоского кабелю є те, що він не так плутається, як круглий, і в разі потреби його набагато легше розплутати. Це особливо важливо для вкладишів і внутрішньоканальних навушників, які часто змотують для зберігання або перенесення. Втім, плоским дротом можуть оснащуватися і більші накладні моделі.

— Шнурок на шию. Дріт, який так чи інакше пристосований для одягання на шию — наприклад, має вид петлі, від якої відходять два окремих навушники. Головною перевагою такої конструкції є зручність для постійного н...осіння: за потреби можна зняти навушники й залишити їх висіти на шнурку, а потім — швидко одягти знову. Тут варто відзначити, що цей варіант зустрічається здебільшого серед вкладишів і внутрішньоканальних моделей, для яких вказана перевага особливо актуальна.

— Круглий, в обплетенні. Дріт круглого перерізу, який доповнений зовнішнім обплетенням — зазвичай тканинним. Детальніше про круглий дріт див. вище. А наявність обплетення дає такому кабелю низку переваг над класичним, у «голій» ізоляції. Так, дріт виходить більш міцним, надійним і стійким до згинів і натисків, менше плутається, має солідний зовнішній вигляд, а в деяких моделях обплетення забезпечує ще й екранування від зовнішніх перешкод. Зворотна сторона цих переваг — вища ціна.

— Круглий, кручений. Круглий кабель, який згорнутий у вигляді пружини. Головні переваги такого дроту полягають у тому, що він, по-перше, практично не плутається, по-друге, може помітно розтягуватись відносно першопочаткової довжини. Це дуже зручно, якщо під час використання «вух» доводиться змінювати відстань до джерела сигналу. Недоліки крученого кабелю — він громіздкий і має відносно високу вартість. Тому застосовується цей тип здебільшого в навушниках середнього й топового рівнів, і зокрема у професійних моделях.

— Круглий, плетений. Кабель у вигляді двох дротів, закручених у спіраль. Не варто плутати цей варіант із крученим проводом — у цьому разі не йдеться про пружину. Такий кабель примітний насамперед незвичним зовнішнім виглядом; для більшої оригінальності дроти можуть робити різнокольоровими. Також він дещо стійкіший до заплутування, ніж класичний круглий, хоча тут багато залежить від товщини. Водночас окремі проводи можуть бути значно тоншими, ніж суцільний дріт круглого перерізу, що дещо знижує надійність.

— Застібка-блискавка. Двосторонній дріт (див. «Підведення кабелю»), у якого окремі дроти приховані всередині половинок застібки-блискавки. Застібка не охоплює всю довжину кабелю, однак зазвичай займає половину, а то й більше. Самі навушники з подібним дротом найчастіше належать до мініатюрних різновидів — внутрішньоканальних або вкладишів. Такі моделі дуже зручні в «пакуванні» й «розпакуванні» для зберігання і перенесення: застебнувши блискавку, можна з'єднати два дроти в один, а коли навушники знову знадобляться — розстебнути, роз'єднавши їх. При цьому застебнута блискавка виходить дуже стійкою до заплутування. І виглядає такий аксесуар досить незвично.

— У вигляді шнурка. Дріт, який має вигляд шнурка — на зразок тих, що застосовуються у взутті чи одязі. Не варто плутати такий кабель зі шнурком на шию (див. вище) — у цьому разі мова йде не про спосіб носіння дроту, а специфічний вид обплетення. Подібний дріт за шириною можна порівняти з плоским, завдяки чому він непогано протистоїть заплутуванню. Однак головною перевагою такого варіанта є все ж оригінальний зовнішній вигляд: «шнурки» нерідко виготовляють у яскравих кольорах, вони можуть бути розфарбовані в декілька кольорів, доповнені візерунком тощо.

Імпедансом називають номінальний опір навушників змінному струму — такого, як аудіосигнал.

За інших рівних умов більш високий імпеданс знижує рівень спотворень, проте потребує більш потужного підсилювача — інакше навушники просто не зможуть видати достатню гучність. У світлі цього вибір по опору залежить насамперед від того, до якого джерела сигналу планується підключати «вуха». Так, для портативного гаджета (смартфона, кишенькового плеєра) оптимальним вважається показник у 16 Ом і менше, непоганим — 17 – 32 Ом. Більш високі значення — 33 – 64 Му і 65 – 96 Ом — зажадають вже досить потужних підсилювачів, на зразок тих, що застосовуються в комп'ютерах і телевізорах. А моделі з опором 96 – 250 Ом і вище розраховані в основному на аудіотехніку Hi-End класу і професійне застосування; для таких випадків детальні рекомендації по вибору можна знайти в спеціальних джерелах.

Діапазон звукових частот, який здатні відтворити навушники.

Чим ширше цей діапазон, тим повніше навушники відтворюють спектр звукових частот, тим нижче ймовірність, що занадто низькі або надто високі частоти виявляться недоступними. Однак тут слід враховувати деякі нюанси. Насамперед нагадаємо, що діапазон сприйняття людського вуха становить в середньому від 16 Гц до 22 кГц, та для повної картини достатньо, щоб навушники перекривали цей діапазон. Проте сучасні моделі можуть помітно виходити за ці межі: у багатьох пристроях нижній поріг не перевищує 15 Гц, а то і 10 Гц, а верхня межа може досягати 25 кГц, 30 кГц і навіть більше. Такі широкі діапазони сам по собі не дають практичних переваг, проте вони зазвичай свідчать про високий клас навушників, а іноді наводяться лише в рекламних цілях.

Другий важливий момент полягає в тому, що широкий частотний діапазон сам по собі не є гарантією хорошого звучання: якість звуку залежить ще від цілого ряду параметрів, насамперед амплітудно-частотної характеристики навушників.

Номінальна чутливість навушників. Технічно це гучність, на якій вони звучать при підведенні до них певного стандартного сигналу з підсилювача. Таким чином, чутливість є одним з параметрів, які визначають загальну гучність звучання навушників: чим вона вища — тим голосніше буде звук при тому ж рівні вхідного сигналу та інших рівних умов. Втім, не потрібно забувати, що рівень гучності залежить також від опору (імпедансу, див. вище); мало того, підбирати «вуха» під конкретний пристрій варто спершу за імпедансом, а вже потім — за чутливістю. При цьому один параметр можна компенсувати іншим: наприклад, модель з високим опором і високою чутливістю зможе працювати навіть на порівняно слабкому підсилювачі.

Що стосується конкретних цифр, то навушники з показниками в 100 дБ і менше розраховані в основному для використання в тихій обстановці (в деяких подібних моделях чутливість не перевищує 90 дБ). Для застосування на вулиці, у транспорті та інших аналогічних умовах бажано мати більш чутливі навушники — близько 101 – 105 дБ, а то і 110 дБ. А в деяких моделях цей показник може досягати 116 – 120 дБ і навіть більше.

Також зазначимо, що цей параметр актуальний виключно при дротовому підключенні за аналоговим стандартом — наприклад, через mini-jack 3.5 mm. При використанні цифрових інтер...фейсів на зразок USB і бездротових каналів на зразок Bluetooth звук проходить оброблення у вбудованому перетворювачі навушників, і якщо планується в основному подібне застосування — на чутливість можна не звертати особливої уваги.

Загальна вага навушників; для моделей true wireless (див. «Тип кабелю») вказується вага кожного окремого навушника.

Цей параметр напряму пов'язаний з конструкцією (див. вище) і деякими особливостями функціоналу. Так, згадані true wireless пристрої виходять дуже легкими, їх вага не перевищує 25 г. Традиційніші внутрішньоканальні навушники та вкладиші можуть бути помітно важче — до 50 г для вкладишів і до до 100 г для більшості внутрішньоканальних. Накладні ж моделі в більшості своїй досить масивні: серед них чимало моделей вагою в 200 – 250 г, 250 – 300 г і навіть більше 300 г. Зазначимо, що значна вага для накладних вух нерідко є не недоліком, а перевагою: вона дає їм можливість надійніше триматися на голові, створює враження солідності і надійності, при цьому найчастіше не створює значних незручностей.

Серед комплектації варто виділити силіконові та поліуретанові насадки, актуальні для внутрішньоканальних навушників, насадки додаткової фіксації та завушні дужки для кращого кріплення у вусі, змінні амбушюри, додатковий кабель, донгл, адаптер для літака, кейс/футляр та док. Зустрічаються інші аксесуари. Докладніше про них:

— Силіконові насадки. Змінні насадки з силікону, які використовуються у внутрішньоканальних навушниках. Зазвичай до комплекту входять декілька насадок різного розміру, що дає можливість підлаштовувати навушники для конкретного користувача. Практичними перевагами силікону є м'якість, довговічність, загальна зручність і водночас невисока вартість.

— Поліуретанові насадки. Змінні насадки для внутрішньоканальних навушників, виготовлені зі спіненого поліуретану. Цей матеріал дещо дорожчий за силікон, він вимагає регулярного очищення і має менший термін придатності — зокрема через деформації у процесі зношування. З іншого боку, поліуретан ідеальний з точки зору акустики, саме такі насадки вважаються оптимальним вибором для шанувальників внутрішньоканальних «вух» із якісним зву...ком.

— Завушні дужки. Знімні пристосування, які призначені для додаткового закріплення кожного навушника на вусі. Відзначимо, що не варто плутати такі пристосування з завушними кріпленнями (див. вище). Головна різниця полягає в тому, що дужки застосовуються виключно в деяких моделях внутрішньоканальних навушників і вкладишів як додаткова опція. Іншими словами, носити такі навушники можна й без дужки, тоді як завушне кріплення зазвичай робиться незнімним і без нього в принципі не обійтися.

— Кейс (футляр) / чохол. Чохлами зазвичай називають м'які ганчіркові сумочки, вони оберігають «вуха» переважно від забруднень і займають мінімум місця. Кейси ж виготовляють із твердих матеріалів, вони трохи більш громіздкі, зате добре захищають від ударів, натисків і контактів з гострими предметами. У будь-якому разі комплектний чохол або футляр оптимально підходить для навушників і зручніший, ніж імпровізований захисний кожух.

— Кейс-зарядка. Кейс — футляр з твердого матеріалу — відіграє одночасно й роль зарядного пристрою. Ця функція дуже популярна в true wireless моделях (див. «Тип кабелю»). Кейс-зарядка зазвичай має власний акумулятор і вже від цього акумулятора заряджаються навушники; подібна конструкція забезпечує додаткову зручність відразу в декількох моментах. По-перше, кейс, по суті, виконує ще й функцію повербанка — автономного джерела живлення; ємність такого «повербанка» може бути різною, проте її зазвичай вистачає на декілька повних зарядок «вух» (детальніше див. «Ємність кейса»). По-друге, можливість заряджати навушники прямо в кейсі знижує ризик загубити їх. По-третє, сама по собі процедура такої зарядки досить зручна — достатньо підключити кабель до кейса.

— Кліпса для носіння. Кліпса, яка призначена для закріплення дроту на кишені, комірі, лацкані одягу тощо. Вона забезпечує додаткову зручність: завдяки кліпсі дріт не теліпається, знижується ймовірність зачепити його при необережному русі чи зачепитися за зовнішній предмет.

— Додатковий кабель. Додатковий кабель, що передбачений як доповнення до основного, може мати різні особливості й спеціалізацію. Так, комплектні кабелі можуть відрізнятися за довжиною, типом роз'єму, типом дроту, додатковим функціоналом (мікрофон, регулятор гучності) тощо. Ці подробиці в кожному разі варто уточнювати окремо. А тут відзначимо, що практично всі навушники з такою комплектацією мають знімний кабель (незнімний дріт має сенс доповнювати хіба що подовжувачем, а він вважається окремим аксесуаром — див. нижче).

— Подовжувач. Різновид додаткового кабелю, який призначений виключно для того, щоб збільшити загальну довжину дроту. Завдяки подовжувачу можна підлаштувати навушники під особливості ситуації: наприклад, «наростити» кабель, якщо потрібно переключитися з ноутбука на телевізор або стаціонарну аудіосистему.

— Адаптер для літака. Спеціалізований адаптер для використання навушників з розважальними системами сучасних авіалайнерів. У таких системах використовується особливий спосіб підключення навушників — через два роз'єми 3.5 мм (причому мова йде саме про класичні «вуха», без мікрофона). Моделі з традиційним одинарним штекером 3.5 мм можна підключати до такого виходу тільки через адаптер; такі адаптери першопочатково можуть входити до комплекту.

Цей список не є вичерпним, до комплекту також можуть входити й інші додаткові предмети.