Порівняння Xiaomi Mi WiFi Router 3C vs Xiaomi Mi WiFi Nano

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 2,4 ГГц.

Цей діапазон використовується в більшості сучасних стандартів Wi-Fi (див. вище) — як єдиний або як один з доступних; виняток становлять лише Wi-Fi 5 і WiGig. А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Що стосується конкретних цифр, то за можливостями в діапазоні 2,4 ГГц сучасне обладнання умовно ділять на моделі зі швидкістю до 500 Мбіт/с включно і понад 500 Мбіт/с; другий різновид за визначенням повинен підтримувати як мінімум стандарт Wi-Fi 4.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

Кількість портів USB 2.0, передбачених у конструкції пристрою.

USB в даному випадку відіграє роль універсального інтерфейсу для підключення до роутера периферійних пристроїв. Конкретні підтримувані USB-девайси і способи їх застосування можуть бути різними. В якості прикладів можна привести роботу з флешкою, що відіграє роль накопичувача для роботи в режимі FTP або файл-сервера (див. «Функції/можливості»), з'єднання з принтером в режимі принт-сервера (див. там само), підключення 3G-модему (див. «Вхід даних (WAN-port)») і т. ін.

Конкретно ж USB 2.0 дозволяє передавати дані зі швидкістю до 480 Мбіт/с. Це помітно менше, ніж у більш прогресивних стандартів (починаючи з описаного нижче USB 3.2 gen1), та й потужність живлення у подібних роз'ємів невелика. Проте навіть таких характеристик нерідко виявляється цілком достатньо, з урахуванням специфіки застосування Wi-Fi пристроїв. Крім того, до порту USB 2.0 можна підключити і периферію під більш нові версії — головне, щоб потужності живлення вистачило. Тому хоча цей стандарт вважається застарілим, він усе ще широко застосовується в сучасному бездротовому обладнанні. Зустрічаються навіть моделі, де передбачається 2 і навіть більше портів USB 2.0; це дозволяє одночасно застосовувати відразу кілька зовнішніх пристроїв — наприклад, 3G-модем і флешку.

Загальна кількість антен (всіх типів — див. нижче), передбачене в конструкції пристрою.

У сучасному Wi-Fi обладнанні даний показник може бути різним: крім найпростіших пристроїв з 1 антеною, зустрічаються моделі, де це число становить 2, 3, 4 і навіть більше. Сенс використання декількох антен полягає в двох моментах. По-перше, якщо на одну антену доводиться кілька зовнішніх пристроїв — їм доводиться ділити між собою смугу пропускання, і фактична швидкість зв'язку для кожного абонента падає відповідно. По-друге, така конструкція може знадобитися і при зв'язку з одним зовнішнім пристроєм — для роботи з технологією MU-MIMO (див. нижче), що дозволяє повністю реалізувати можливості сучасних стандартів Wi-Fi.

У будь-якому разі більша кількість антен, зазвичай, означає більш прогресивне і функціональний пристрій. З іншого боку, даний параметр помітно впливає на вартість; так що спеціально шукати обладнання з великим числом антен має сенс переважно тоді, коли швидкість і стабільність зв'язку є критично важливими.

Загальна кількість в роутері антен, що відповідають за зв'язок в діапазоні 2,4 ГГц. Детальніше про кількість антен див. «Всього антен», про діапазоні — Частотний діапазон».

Додаткові функції і можливості (переважно програмні), підтримувані пристроєм. Це можуть бути, зокрема, DHCP-сервер, FTP-сервер, Web-сервер, файл-сервер, медіа сервер (DLNA), принт-сервер, торент-клієнт, підтримка VPN, підтримка DDNS і підтримка DMZ. Ось детальніший опис цих функцій:

— DHCP-сервер. Функція, що спрощує роздачу IP-адрес підключеним до роутера (або іншого мережевого обладнання) абонентським пристроям. Присвоєння IP-адреси необхідно для коректної роботи в мережах TCP/IP (а це весь Інтернет і переважна більшість сучасних «локалок»). За наявності DHCP цей процес може здійснюватися повністю автоматично, що помітно спрощує життя як користувачам, так і адміністраторам. Втім, адміністратор може задати додаткові параметри DHCP — наприклад, прописати діапазон доступних IP-адрес (для запобігання помилок) або обмежити час використання однієї адреси. При необхідності можна навіть вручну прописати конкретну адресу для кожного пристрою в мережі, без автоматичного додавання нових пристроїв — DHCP спрощує і таку процедуру, оскільки дає змогу проводити всі операції на роутері, не копаючись у налаштуваннях кожно...го абонентського пристрою.

— FTP-сервер. Функція, що дає змогу використовувати Wi-Fi пристрій для зберігання файлів та доступу до них за протоколом FTP. Цей протокол широко застосовується для передачі окремих файлів як в локальних мережах, так і через Інтернет. Власне, одна з головних відмінностей даної функції від файл-сервера (див. нижче) полягає насамперед у можливості роботи через Інтернет без особливих труднощів. Крім того, FTP є загальнопоширеним стандартним протоколом і підтримується практично будь-яким ПК, тоді як файл-сервер може використовувати спеціалізовані стандарти. Так що якщо ви плануєте організувати файлове сховище з максимально простим і зручним доступом — варто вибирати пристрій саме з даною функцією. При цьому зазначимо, що «простий» не означає «неконтрольований»: FTP дає можливість задавати логін та пароль для доступу до файлів, а також шифрувати дані, що передаються. Самі файли можуть зберігатися як на вбудованому накопичувачі мережевого пристрою, так і на підключеному до нього накопичувачі на зразок флешки або зовнішнього HDD.

— Web-сервер. Можливість використання роутера в якості веб-сервера — сховища, на якому розміщується («хоститься») веб-сайт. Зазначимо, що це може бути як Інтернет-сайт, так і внутрішній ресурс локальної мережі, строго для особистого або службового користування. Розміщення сайту на власному обладнанні дає змогу обійтися без послуг хостинг-провайдерів і зберегти максимальний контроль над даними на сайті і його технічною базою. З іншого боку, ця функція помітно впливає на вартість обладнання, а за об'ємом пам'яті і обчислювальної потужності Wi-Fi пристрої найчастіше поступаються виділеним серверам, навіть на базі звичайних ПК і ноутбуків (хоча в деяких моделях пам'ять можна розширити зовнішнім накопичувачем). Так що в даному разі режим веб-сервера варто розглядати переважно як додаткову опцію для порівняно нескладних задач, не пов'язаних з високими навантаженнями.

– Файл-сервер. Можливість використання Wi-Fi пристрою в якості сервера для зберігання файлів. Від описаного вище FTP-сервера дана функція відрізняється використовуваними протоколами передачі даних; іншими словами, «файл-сервер» у цьому разі — це мережеве файлове сховище на основі будь-яких протоколів, крім FTP. Конкретний набір таких протоколів і, відповідно, функціонал Wi-Fi пристрою варто уточнювати окремо; зазначимо лише, що найчастіше мова йде про доступ до файлів по локальній мережі (для Інтернет-доступу традиційно використовується FTP), а самі файли можуть зберігатися як у власній пам'яті роутера, так і на флешці або зовнішньому жорсткому диску.

— Медіа сервер (DLNA). Можливість створення медіатеки з використанням зовнішнього USB-накопичувача і передачі контенту з нього на інші пристрої в домашній мережі по кабелю або Wi-Fi. Функція найбільш затребувана для трансляції відео-, аудіофайлів і зображень на смарт-телевізори і ТВ-приставки. В цілому ж технологія замислювалася для того, щоб можна було об'єднувати різні пристрої в єдину мережу і з легкістю обмінюватися контентом всередині цієї мережі, незалежно від моделі і виробника окремих девайсів. Підтримку DLNA мають багато сучасних смартфонів та планшетів, пристрої екосистеми «розумного» дому тощо.

— Принт-сервер. Можливість роботи пристрою в ролі принт-сервера — комп'ютера, що управляє принтером. Дана функція дає можливість перетворити звичайний принтер у мережевий: всі користувачі мережі зможуть відправляти завдання для друку через принт-сервер, при цьому такий сервер забезпечить ще й ряд додаткових можливостей. Так, надіслані завдання будуть зберігатися на ньому до виконання або скасування, незалежно від того, чи увімкнений комп'ютер, з якого вони були відправлені; може передбачатися віддалене управління чергою друку тощо. А використання роутера (або іншого подібного пристрою) в цій ролі зручно тим, що роутер, зазвичай, увімкнений і доступний постійно.

— Торент-клієнт. Наявність у пристрої власного торрент-клієнта або іншого протоколу обміну даними (HTTP, FTP тощо). Ця функція дає змогу працювати з файлообмінними мережами, які будуються за принципом «кожен сам собі сервер»: інформація, що скачується, знаходиться не на окремому комп'ютері в мережі, а на комп'ютерах таких же користувачів. При цьому той самий файл може бути відкритий для скачування в декількох місцях і торент-клієнт одночасно качає різні його частини з різних джерел – це значно підвищує швидкість. Використання торент-клієнта у пристрої зручно двома моментами. По-перше, воно дає змогу розвантажити основні комп'ютери користувачів – важлива перевага з урахуванням того, що торент-клієнт може споживати чимало ресурсів, особливо при величезній кількості одночасних завантажень/роздач. По-друге, мережеве обладнання, як правило, залишається постійно увімкненим, що дає змогу продовжувати завантаження і роздачі навіть при відключенні ПК і ноутбуків користувачів. Варто, проте, враховувати — незважаючи на наявність у пристроях подібної функціональності, відкрите розміщення контенту у торент-мережах може порушувати авторські права. Тому використовуйте торрент-клієнти, дотримуючись законодавчих норм.

— Підтримка VPN (Virtual Private Network). Першопочатково VPN — це функція, що дає змогу об'єднувати між собою в єдину віртуальну мережу пристрої, які фізично знаходяться в різних мережах. З'єднання при цьому здійснюється через Інтернет, однак дані шифруються, що запобігає несанкціонованому доступу до них. Однак роутери, точки доступу та MESH-обладнання (див. «Тип пристрою») частіше використовують дещо інший формат роботи: підключення до Інтернету через окремий VPN-сервер, таким чином, щоб весь зовнішній трафік від мережі, яку обслуговує роутер, йшов через цей сервер. Подібне підключення має цілий ряд переваг. По-перше, додаткове шифрування трафіку підвищує безпеку роботи. По-друге, «зовні» в таких випадках видно не реальну IP-адресу, а адресу VPN-сервера, причому в налаштуваннях можна встановити адресу, що відноситься практично до будь-якої країни світу. Це теж позитивно позначається на безпеці, а також дає можливість обходити регіональні обмеження на відвідування окремих сайтів і доступ до сервісів.
Зазначимо, що VPN можна «підняти» і на окремих пристроях мережі (наприклад, через інструменти в деяких Інтернет-браузерах); однак роутер з VPN дає змогу працювати в такому форматі всім мережевим пристроям, незалежно від того, чи підтримують вони VPN чи ні. Це буває особливо зручно, зокрема, на телевізорах Smart TV (для доступу до окремих відеосервісів на зразок Netflix) і для приставок PS і Xbox (для обходу обмежень за регіоном в окремих іграх). З іншого боку, варто мати на увазі, що налаштування такого підключення на роутері буває досить непростим, швидкість з'єднання під час роботи через VPN може помітно падати, а вмикати і вимикати цю функцію на роутері зазвичай складніше, ніж на пристроях користувачів.

— DDNS. Підтримка пристроєм функції DDNS — призначення постійного доменного імені пристрою з IP-адресою, що змінюється (динамічною) . Для мережевої електроніки ключове значення має IP-адреса, саме вона дає можливість устаткуванню відправляти пакети даних саме на потрібний пристрій. Однак такі адреси являють собою послідовності цифр, які погано запам'ятовуються людиною. Тому з'явилися доменні імена – в Інтернеті це веб-адреси (наприклад, ek.ua або e-katalog.ru), в локальній мережі — назви окремих пристроїв (наприклад, «Робочий ноутбук» або «Комп'ютер Сергія»). І в Інтернеті, і в локальних мережах за зв'язок між доменним іменем та ІР-адресою відповідають так звані DNS-сервери: для кожного домену в базі даних сервера прописаний свій IP. Однак з технічних причин часто виникають ситуації, коли роутеру доводиться використовувати динамічний (змінний) IP; відповідно, щоб інформація була постійно доступна за одним і тим же доменним іменем, необхідно оновлювати дані на DNS-сервері з кожною зміною IP. Саме таке оновлення і забезпечує функція DDNS.

— DMZ. Першопочатково DMZ — це функція, що дає змогу створити в локальній мережі сегмент з вільним доступом зовні. Від решти мережі даний сегмент (його і називають DMZ — «демілітаризована зона») відокремлюється міжмережевим екраном, який пропускає тільки спеціально дозволений зовнішній трафік. Це дає додатковий захист від зовнішніх атак: у таких ситуаціях страждає насамперед DMZ, доступ до решти ресурсів мережі для зловмисника значно утруднений. Один з найбільш популярних способів застосування цієї функції — організація доступу до Інтернет-сервісів, сервери яких фізично знаходяться у спільній локальній мережі компанії. Проте варто відзначити, що в деяких недорогих роутерах під DMZ може матися на увазі режим DMZ-host, що не дає ніякого додаткового захисту і застосовується зовсім для інших цілей (переважно для трансляції всіх портів на інший мережевий пристрій). Так що конкретний формат роботи DMZ не завадить уточнити окремо, особливо якщо ви купуєте пристрій бюджетної категорії.