Порівняння TP-LINK Archer C3150 vs TP-LINK Archer C3200

Способи з'єднання з Інтернетом (або іншою зовнішньої мережею, наприклад, у режимі моста), які підтримуються пристроєм.

Класичним і найпоширенішим варіантом такого з'єднання в наш час є LAN (Ethernet), однак цим справа не обмежується. Дротовим способом підключення може також здійснюватися через ADSL або оптоволокно SFP, а бездротовим — через мобільні мережі (за допомогою SIM-карти або зовнішнього модема 3G або 4G), а також через Wi-Fi. Ось детальніший опис кожного варіанта:

— Ethernet (RJ45). Класичне дротове підключення через мережевий кабель через роз'єм RJ-45, що також відоме як «LAN», хоча це позначення не зовсім коректне. У наш час є одним з найпоширеніших способів дротового підключення до Інтернету, також широко застосовується в локальних мережах. Пов'язано це з тим, що швидкість роботи Ethernet фактично обмежується лише можливостями мережевих контролерів; при цьому навіть найпростіші модулі підтримують до 100 Мбіт/с, а в прогресивному обладнанні це значення може сягати 10 Гбіт/с.

— ADSL. Технологія, що застосовується переважно для дротового підключення до Інтернету через існуючі лінії стаціонарного телефонного зв'язку. У цьому полягає її головна перевага — можна використову...вати готові лінії, не вовтузитися з прокладкою великого числа додаткових дротів; при цьому ADSL працює незалежно від телефонних дзвінків і не заважає їм. Водночас швидкість такого підключення помітно нижча, ніж через Ethernet — навіть у передовому обладнанні вона не перевищує 24 Мбіт/с. До того ж трафік при ADSL-зв'язку розподіляється асиметрично: повна швидкість досягається тільки під час роботи на прийом, швидкість передачі даних значно нижча, що створює проблеми для відеозв'язку й деяких інших завдань. Так що в наш час ADSL поступово витісняється сучаснішими стандартами, хоча до повного зникнення цієї технології все ще далеко.

— Wi-Fi. Підключення до джерела зовнішніх даних через Wi-Fi. Такий формат роботи за визначенням використовують адаптери Wi-Fi (див. «Тип пристрою), а також більшість MESH-обладнання. (Утім, якщо комплект поставки MESH-системи включає і вузли, і головний керуючий пристрій для них, то WAN-вхід може зазначатися для керуючого пристрою, і часто це не Wi-Fi). Також вхід даних цього типу може передбачатися в інших видах обладнання — зокрема, роутерах і точках доступу (наприклад, для роботи в режимі моста чи репітера).

— 3G модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 3G з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. Найчастіше мова йде про мережі UMTS (розвиток мобільного зв'язку GSM), найпоширеніших у Європі й на пострадянському просторі; однак може передбачатися також можливість використовувати модеми для мереж CDMA (технологія EV-DO). Ці нюанси, а також сумісність з конкретними моделями модемів, потрібно уточнювати окремо. Однак у будь-якому разі 3G-зв'язок може стати непоганим варіантом для ситуацій, у яких дротове підключення до Інтернету утруднене або неможливе — наприклад, у приватному секторі. Крім того, деякі Wi-Fi пристрої з цією функцією оснащуються автономними джерелами живлення і можуть використовуватися навіть «на ходу». Швидкість передачі даних у 3G-зв'язку наближається до широкосмугового дротового підключення (від 2 до 70 Мбіт/с за нормального сигналу, залежно від конкретної технології); щоправда, вона менша, ніж у 4G-мережах (див. нижче), зате покриття 3G ширше, а обладнання під цей стандарт обходиться дешевше.

— 4G (LTE) модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 4G (LTE) з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. З головних особливостей аналогічне до описаного вище 3G-підключення, з поправкою на те, що у цьому разі використовуються прогресивніші мережі — четвертого покоління. Швидкість передачі даних у таких мережах досягає близько 150 Мбіт/с; вони не настільки поширені, як 3G-зв'язок, проте незабаром можна чекати зміни ситуації. Крім того, варто зазначити, що в Європі й на пострадянському просторі мережі LTE зазвичай розгортаються на основі 3G UMTS і GSM мереж; тому за умови відсутності повноцінного 4G-покриття модеми для таких мереж можуть працювати за стандартом 3G і навіть GSM.

— SIM-карта. З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу з використанням SIM-карти оператора мобільного зв'язку, встановленої прямо на пристрій. Конкретний тип підтримуваних мереж залежить як від можливостей роутера, так і від умов конкретного мобільного оператора; проте все таке обладнання сумісне як мінімум з мережами 3G, а нерідко й 4G. Особливості цих мереж детально описані вище (там також можна прочитати й про переваги мобільного підключення до Інтернету). Цей варіант зручний тим, що він дає змогу обійтися без окремого USB-модема — достатньо придбати SIM-карту, вартість якої незначна. Крім того, використання «сімок» позитивно позначається на компактності й зручності в транспортуванні. З іншого боку, вбудований модуль мобільного зв'язку помітно впливає на загальну вартість — причому при купівлі за нього в будь-якому разі доведеться платити (тоді як модель з підтримкою зовнішніх модемів не обов'язково купувати відразу з модемом, такі пристрої зазвичай допускають і дротове підключення). Тому на цей варіант варто звертати увагу в тому випадку, якщо ви з самого початку плануєте підключатися до Інтернету через мобільні мережі.

— SFP (оптика). Підключення через оптоволоконний кабель стандарту SFP. Таке з'єднання може здійснюватися на високих швидкостях (які вимірюються гігабайтами в секунду), а оптоволокно, на відміну від кабелю Ethernet, практично нечутливе до зовнішніх перешкод. З іншого боку, підтримка цього стандарту обходиться недешево, а для побутового використання його можливості надмірні. Тому SFP зустрічається переважно у Wi-Fi пристроях професійного рівня.

Кількість діапазонів і каналів бездротового зв'язку, що підтримується роутером. Уточнюється лише для моделей, які працюють більше ніж з одним діапазоном.

— Дводіапазонний (2.4 ГГц і 5 ГГц). Пристрої, що підтримують одночасно два популярних діапазони зв'язку — 2,4 ГГц і 5 ГГц — у форматі «один канал зв'язку на діапазон». Це забезпечує сумісність з більшістю стандартів Wi-Fi (див. вище), а в деяких випадках ще й позитивно позначається на якості зв'язку. Наприклад, в адаптері Wi-Fi (див. «Тип пристрою») з цією особливістю може передбачатися можливість оцінювати завантаженість обох діапазонів і автоматично вибирати менш завантажений.

— Триканальний (2.4 ГГц і 5 ГГц у 2 канали). Удосконалена версія дводіапазонного формату роботи: у діапазоні 5 ГГц зв'язок здійснюється на двох каналах. Це дає змогу, наприклад, «підняти» на одному роутері відразу три канали бездротового підключення (три видимих мережі в списку безпровідних мереж) і досягти ще більш високої пропускної здатності. Переваги такого формату особливо помітні під час роботи роутера одночасно з кількома бездротовими пристроями.

— Тридіапазонний (2.4 ГГц, 5 ГГц, 60 ГГц). Найбільш «всеїдний» різновид сучасного Wi-Fi обладнання, сумісний з усіма популярними стандартами — починаючи від застарілого 802.11 b/g й закінчуючи порівняно новим...802.11 ad. Також велика кількість діапазонів сприяє підвищенню швидкості, особливо під час роботи з пристроями з різними діапазонами.

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 2,4 ГГц.

Цей діапазон використовується в більшості сучасних стандартів Wi-Fi (див. вище) — як єдиний або як один з доступних; виняток становлять лише Wi-Fi 5 і WiGig. А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Що стосується конкретних цифр, то за можливостями в діапазоні 2,4 ГГц сучасне обладнання умовно ділять на моделі зі швидкістю до 500 Мбіт/с включно і понад 500 Мбіт/с; другий різновид за визначенням повинен підтримувати як мінімум стандарт Wi-Fi 4.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 5 ГГц.

Цей діапазон використовується в Wi-Fi 4 і Wi-Fi 6 як один з доступних, в Wi-Fi 5 — як єдиний (див. «Стандарти Wi-Fi»). А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Конкретні цифри в даному разі такі: значення до 500 Мбіт/с є досить скромним, найбільше пристроїв підтримують швидкості в діапазоні 500 – 1000 Мбіт/с, показники в 1 – 2 Гбіт/з можна віднести до категорії «вище середнього», а найбільш прогресивні моделі забезпечують і більше 2 Гбіт/с.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

Загальна кількість антен (всіх типів — див. нижче), передбачене в конструкції пристрою.

У сучасному Wi-Fi обладнанні даний показник може бути різним: крім найпростіших пристроїв з 1 антеною, зустрічаються моделі, де це число становить 2, 3, 4 і навіть більше. Сенс використання декількох антен полягає в двох моментах. По-перше, якщо на одну антену доводиться кілька зовнішніх пристроїв — їм доводиться ділити між собою смугу пропускання, і фактична швидкість зв'язку для кожного абонента падає відповідно. По-друге, така конструкція може знадобитися і при зв'язку з одним зовнішнім пристроєм — для роботи з технологією MU-MIMO (див. нижче), що дозволяє повністю реалізувати можливості сучасних стандартів Wi-Fi.

У будь-якому разі більша кількість антен, зазвичай, означає більш прогресивне і функціональний пристрій. З іншого боку, даний параметр помітно впливає на вартість; так що спеціально шукати обладнання з великим числом антен має сенс переважно тоді, коли швидкість і стабільність зв'язку є критично важливими.

Підтримка пристроєм технології MU-MIMO — розрахованого на багато користувачів потокового введення-виведення.

Зв'язок у кілька потоків реалізується за рахунок використання кількох антен як на передавальному, так і на пристрої, що приймає. Це дозволяє збільшити пропускну спроможність каналу, а також підвищити загальну якість та стабільність зв'язку. А термін «розрахований на багато користувачів» зазвичай означає, що Wi-Fi обладнання здатне одночасно працювати з декількома зовнішніми пристроями, що підтримують багатопотоковий режим (MIMO). Виняток становлять лише Wi-Fi адаптери (див. «Тип пристрою») — у них йдеться швидше про здатність максимально ефективно взаємодіяти з роутером/точкою доступу, де також використовується MU-MIMO.

Наявність знімною антени (або декількох антен) у конструкції пристрою.

Знімними можуть робитися виключно зовнішні антени (див. «Тип антен»). Така конструкція зручна насамперед при зберіганні і транспортуванні: вона дозволяє зняти зовнішнє оснащення, зробивши пристрій менш громіздким. Крім того, багато пристрою з цією особливістю допускають заміну штатних антен на інші (наприклад, більш потужні або з більш оптимальною діаграмою спрямованості). Деякі з подібних моделей навіть першопочатково продаються без антен — у розрахунку на те, що користувач вибере їх сам, на свій розсуд; така комплектація не потрібна для побутового застосування, зате буває дуже зручною при підборі висококласного професійного обладнання. З іншого боку, знімна конструкція знижує надійність кріплення антени, підвищує ймовірність збоїв в точці підключення і збільшує вартість пристрою. Тому більшість сучасного Wi-Fi обладнання оснащується все ж незнімними антенами.

Коефіцієнт посилення, що забезпечується кожної антеною пристрою; якщо в конструкції передбачені антени з різними характеристиками (характерний приклад — одночасно зовнішні і внутрішні антени), то інформація, зазвичай, вказується по найбільш високому значенню.

Посилення сигналу в цьому разі забезпечується за рахунок звуження діаграми спрямованості — подібно до того, як у ліхтариках з регульованою шириною променя зменшення цієї ширини збільшує дальність освітлення. Найпростіші всеспрямовані антени звужують сигнал переважно у вертикальній площині, «сплющуючи» область охоплення — так, що вона стає схожою на горизонтальний диск. Зі свого боку, спрямовані антени (переважно в спеціалізованих точках доступу, див. «Тип пристрою») створюють вузький промінь, що охоплює зовсім невеликий простір, зате дає досить солідне посилення.

Конкретно ж коефіцієнт посилення описує, наскільки потужним виходить сигнал на основному напрямку антени в порівнянні з ідеальною антеною, що рівномірно поширює сигнал на всі боки. Разом з потужністю передавача (див. нижче) це визначає сумарну потужність обладнання і, відповідно, ефективність і дальність зв'язку. Власне, для визначення сумарної потужності достатньо додати коефіцієнт посилення в dBi до потужності передавача в dBm; dBi і dBm в даному разі можна розглядати як одні і ті ж одиниці (децибели).

Загалом подібні дані рідко потрібні пересічному користувачеві, однак вони можуть знадобитися в деяких специфічних ситуац...іях, з якими доводиться мати справу фахівцям. Детальні методики розрахунків для таких ситуацій можна знайти в спеціальних джерелах; тут же підкреслимо, що не завжди має сенс гнатися за високим коефіцієнтом підсилення антени. По-перше, як говорилося вище, це досягається ціною звуження оласті охоплення, що може створювати незручності; по-друге, занадто сильний сигнал теж нерідко буває небажаним, детальніше див. «Потужність передавача».

Загальна кількість в роутері антен, що відповідають за зв'язок в діапазоні 2,4 ГГц. Детальніше про кількість антен див. «Всього антен», про діапазоні — Частотний діапазон».