Порівняння MSI GP62 8RC World of Tanks Edition [GP62 8RC-054XRU] vs Asus TUF Gaming FX504GD [FX504GD-E4267T]

Технологія, за якою виготовлена матриця ноутбука.

Найбільшого поширення в наш час отримали матриці типу TN+film, IPS і *VA; рідше зустрічаються екрани типу OLED, AMOLED, QLED, miniLED, а також більш специфічні рішення на зразок LTPS або IGZO. Ось детальніший опис всіх цих варіантів:

— TN-film. Найстаріша, найпростіша і найбільш недорога із застосовуваних у наш час технологій. Ключовими перевагами дисплеїв цього типу є невисока вартість і відмінний час відгуку. З іншого боку, подібні матриці не характеризуються високою якістю зображення: яскравість, достовірність передачі кольору і кути огляду у екранів TN-film знаходяться на середньому рівні. Цих показників цілком достатньо для роботи з документами, вебсерфінгу, більшості ігор тощо однак для серйозніших задач, що потребують якісної і достовірної картинки (наприклад, дизайну або кольорокорекції фото/відео) такі екрани практично непридатні. У світлі цього матриці TN-film в наш час зустрічаються порівняно нечасто, в основному серед бюджетних ноутбуків; більш прогресивні пристрої оснащуються якіснішими екранами, найчастіше IPS.

— IPS (In-Plane Switching). Найпопулярніший тип матриці для ноутбуків середнього і топового цінового діапазону; втім,...все частіше зустрічається в бюджетних моделях, а для трансформерів і пристроїв «2-в-1» (див. «Тип») і взагалі є практично стандартним варіантом. Екрани цього типу помітно перевершують TN-film за якістю «картинки»: вони дають яскраве, достовірне і насичене зображення, яке майже не змінюється при зміні кута огляду. Крім того, дана технологія дає змогу передбачити широке колірне охоплення за різними спеціальними стандартами (див. нижче) і підходить для створення дисплеїв з прогресивними особливостями — на зразок підтримки HDR або сертифікації Pantone / CalMAN (також див. нижче). Першопочатково матриці IPS відрізнялися високою вартістю і мали низьку швидкість відгуку; однак у наш час використовуються різні модифікації цієї технології, в яких ці недоліки повністю або частково компенсовані. При цьому різні модифікації можуть розрізнятися за практичними характеристиками: наприклад, одні створені в розрахунку на максимальну достовірність картинки, інші характеризуються доступною вартістю тощо. Так що фактичні характеристики IPS-екрану перед покупкою не завадить уточнити окремо — особливо якщо ноутбук планується використовувати для специфічних задач, де якість зображення є критичною.

— *VA. Різні модифікації матриць типу «Vertical Alignment»: MVA, PVA, Super PVA, ASVA тощо. Відмінності між цими технологіями полягають переважно у назві і фірмі-виробнику. Першопочатково матриці цього типу були розроблені як компромісний варіант між IPS (високоякісною, але дорогою і повільною) і TN-film (швидкою, недорогою, але скромною за якістю зображення). У результаті екрани *VA вийшли доступнішими, ніж IPS, і більш прогресивними, ніж TN-film — вони мають непогану кольоропередачу, глибокий чорний колір і великі кути огляду. Водночас варто відзначити, що колірний баланс зображення на такому дисплеї дещо змінюється при зміні кута огляду. Це ускладнює застосування матриць *VA при професійній роботі з кольором. В цілому даний варіант розрахований в основному на тих, кому не потрібно ідеальної точності кольоропередачі і водночас хочеться бачити яскраве і барвисте зображення.

— OLED. Матриці на основі так званих органічних світлодіодів. Ключовою особливістю подібних дисплеїв є те, що в них кожен піксель сам по собі є джерелом світла (на відміну від класичних РК-екранів, в яких підсвічування виконане окремо). Подібний принцип конструкції, у поєднанні з низкою інших рішень, забезпечує відмінну яскравість, контрастність і кольоропередачу, насичений чорний колір, максимально широкі кути огляду і невелику товщину самих екранів. З іншого боку, ноутбучні OLED-матриці в більшості своїй виходять досить дорогими і «ненажерливими» в плані споживання енергії, а зношуються вони нерівномірно: чим частіше і яскравіше світиться піксель — тим швидше він втрачає свої робочі властивості (втім, це явище стає помітним лише після кількох років інтенсивної експлуатації). Крім того, з низки причин подібні екрани вважаються такими, що слабо придатні для ігрового застосування. У світлі всього цього матриці даного типу в наш час зустрічаються рідко, переважно в окремих висококласних ноутбуках, що призначені для професійної роботи з кольором і мають відповідні особливості на зразок підтримки HDR, широкого колірного охоплення та/або сертифікації Pantone / CalMAN (див. нижче).

– AMOLED. Різновид матриць на органічних світлодіодах, створений компанією Samsung (втім, застосовується і іншими виробниками). З основних особливостей схожий з іншими видами OLED-матриць (див. вище): з одного боку, дає змогу досягти відмінної якості зображення, з іншого — обходиться недешево і зношується нерівномірно. Водночас AMOLED-екрани мають ще прогресивніші показники кольоропередачі у поєднанні з кращою оптимізацією енергоспоживання. А слабка поширеність даної технології зумовлена в основному тим, що першопочатково вона була створена для смартфонів і в ноутбуках стала використовуватися лише нещодавно (з 2020 року).

– MiniLED. Система підсвічування екрану на підкладці із мініатюрних світлодіодів розміром близько 100-200 мікрон (мкм). На одній і тій же площині дисплея вдалося збільшити кількість світлодіодів у кілька разів, а їх масив розміщується безпосередньо за самою матрицею. Головною перевагою технології miniLED можна назвати велику кількість локальних зон затемнення, що у сумі дає покращену яскравість, контрастність та більш насичені кольори з глибоким чорним. Екрани miniLED розкривають потенціал технології розширеного динамічного діапазону зображення (HDR), підходять графічним дизайнерам та розробникам цифрового контенту.

— QLED. Матриці на «квантових точках» з переробленою системою LED-підсвічування. Зокрема, вона передбачає заміну багатошарових кольорофільтрів на особливе тонкоплівкове покриття з наночастинок. Замість традиційних білих світлодіодів в QLED-панелях використовуються сині. Як результат, комплекс конструктивних нововведень дає змогу досягти більш високого порогу яскравості, насиченості кольорів, поліпшення якості передачі кольору в цілому одночасно зі зменшенням товщини екрану і зниженням енергоспоживання. Зворотний бік медалі QLED-матриць – недешева вартість.

— PLS. Тип матриці, розроблений як альтернатива описаним вище IPS і, за деякими даними, є однією з її модифікацій. Такі матриці також характеризуються високою якістю кольоропередачі і хорошою яскравістю; крім того, з переваг PLS можна відзначити хорошу придатність для екранів високої роздільної здатності (завдяки високій щільності пікселів), а також меншу вартість, ніж у більшості модифікацій IPS, і низьке енергоспоживання. Водночас швидкість відгуку у таких екранів не дуже висока.

— LTPS. Прогресивний різновид TFT-матриць, створений на основі так званого. низькотемпературного полікристалічного кремнію. Такі матриці мають високу якість кольоропередачі, до того ж добре підходять для екранів з високою щільністю пікселів — іншими словами, на їх основі можна створювати невеликі дисплеї з дуже високою роздільною здатністю. Ще одна перевага полягає в тому, що частину управляючої електроніки можна вбудувати прямо в матрицю, зменшивши загальну товщину екрану. З іншого боку, матриці LTPS складні у виробництві і дорогі, а тому зустрічаються в основному в ноутбуках преміумкласу.

— IGZO. Технологія побудови РК-дисплеїв, що використовує напівпровідниковий матеріал на основі оксиду індію, галію і цинку (на відміну від більш традиційних варіантів, заснованих на аморфному кремнії). Подібна технологія забезпечує малий час відгуку, низьке енергоспоживання і дуже високу якість кольоропередачі; крім того, вона дає змогу досягати високої щільності пікселів, завдяки чому добре підходить для екранів надвисокої роздільної здатності. Втім, поки що подібні дисплеї в ноутбуках зустрічаються вкрай рідко. Це пояснюється як високою вартістю, так і тим, що у виробництві матриць IGZO використовуються досить рідкісні метали, що ускладнює великомасштабне виробництво.

— Глянцеве. Глянцева поверхня покращує загальну якість зображення: за інших рівних умов картинка на такому екрані виглядає більше яскравою і барвистою, ніж на матовому. З іншого боку, на подібній поверхні сильно помітні забруднення, а при яскравому зовнішньому освітленні на ній виникає безліч відблисків, здатних сильно перешкодити перегляду. Тому замість класичного глянцю в ноутбуках все частіше застосовується антивідблисковий різновид такого покриття (див. нижче). Тим не менш, цей варіант все ще не втрачає популярності: він обходиться трохи дешевше «антивідблиску», а при м'якому, відносно неяскравому освітленні — навіть може забезпечити більше приємне оку зображення.

— Матове. Матове покриття обходиться недорого і не утворює відблисків навіть від досить яскравого освітлення. З іншого боку, картинка на такому екрані виходить помітно тьмяніше, ніж на аналогічному глянцевому дисплеї. Втім, цей момент можна компенсувати різними конструктивними рішеннями (насамперед хорошим запасом яскравості); так що цей варіант можна зустріти у всіх категоріях сучасних ноутбуків — від бюджетних моделей для роботи з документами до топових ігрових конфігурацій.

— Глянцеве (антивідблискове). Різновид описаного вище глянцевого покриття, розроблений з таким розрахунком, щоб знизити кількість відблисків від зовнішніх джерел освітлення. Такі екрани дійсно відблискують помі...тно менше традиційних глянцевих (а то і зовсім не дають відблисків); при цьому за якістю зображення вони як мінімум перевершують матові. Так що саме цей тип покриття в наш час користується найбільшою популярністю.

Результат, показаний процесором ноутбука в тесті Passmark CPU Mark.

Passmark CPU Mark — комплексний тест, більш детальний і достовірний, ніж популярний 3DMark06 (див. вище). Він перевіряє не тільки ігрові можливості CPU, але і його продуктивність в інших режимах, на підставі чого і виводить загальний бал; за цим балом можна досить достовірно оцінити процесор загалом (чим більше балів - тим вища продуктивність).

Тактова частота оперативної пам'яті, встановленої в ноутбуці.

Чим вище частота (при тому ж типі та об'ємі пам'яті) — тим вище продуктивність RAM в цілому і тим швидше лептоп буде справлятися з ресурсоємними задачами. Правда, модулі з однаковою частотою можуть дещо відрізнятися за фактичній швидкодії через різницю в інших характеристиках; але ця різниця стає значущою лише в дуже специфічних ситуаціях, для рядового користувача вона не є критичною. Що ж стосується конкретних значень, то найбільшою популярністю на сучасному ринку користуються модулі на 2400 МГц, 2666 МГц, 2933 МГц і 3200 МГц. Пам'ять на 2133 МГц і менше зустрічається в основному в застарілих і бюджетних пристроях, а в високопродуктивних конфігураціях даний параметр становить 3733 МГц, 4266 МГц, 4800 МГц, 5200 МГц, 5500 МГц, 5600 і більше.

Тип накопичувача, штатно встановленого в ноутбуці.

Класичні жорсткі диски (HDD) в сучасних ноутбуках досить рідко зустрічаються в чистому вигляді. Натомість все більше поширення отримують твердотільні SSD-модулі, у тому числі в комбінаціях HDD+SSD і SSHD+SSD. Також відзначимо, що серед подібних модулів вельми поширені SSD під роз'єм M.2, які до того ж можуть підтримувати NVMe та/або відноситися до прогресивної серії Intel Optane. Ось основні особливості цих варіантів в різних поєднаннях (а також інших варіантів накопичувачів, які можна зустріти в сучасних ноутбуках):

— HDD. Традиційний жорсткий магнітний диск, що не доповнюється ніякими іншими типами накопичувачів. HDD відрізняються невисокою вартістю в перерахунку на гігабайт місткості, що дає змогу створювати дуже ємні і водночас досить недорогі носії. З іншого боку, такі сховища вважаються менш досконалими, ніж SSD: зокрема, вони працюють досить повільно, до того ж погано переносять удари і струси (останнє особливо актуально у світлі того, що ноутбуки першопочатково є портативними пристроями). Тому даний варіант в наш час зустрічається досить рідко, в основному серед бюджетних конфігурацій.

— SSD. Твердотільна пам'ять на основі технології flash. В цілому накопичувачі цього...типу коштують помітно дорожче HDD аналогічного об'єму, однак мають перед ними ряд переваг — перш за все це висока швидкість роботи, а також здатність без проблем переносити досить сильні удари і вібрації. Проте підкреслимо, що в даному випадку мова йде про SSD-накопичувачі оригінального формату, які не використовують інтерфейс M.2, не належать до серії Optane і не є модулями eMMC або UFS (про всі ці особливості див. нижче). Це найбільш простий і доступний різновид флеш-пам'яті — зокрема, вона зазвичай використовує підключення по інтерфейсу SATA, який не дає змогу реалізувати весь потенціал такої пам'яті. З іншого боку, навіть «звичайні» SSD-модулі все одно працюють помітно швидше HDD, а коштують вони помітно дешевше більш прогресивних рішень.

— SSD M.2. SSD-модуль, що використовує роз'єм підключення M.2. Про SSD в цілому див. вище; а роз'єм M.2 був спеціально створений для прогресивних і водночас мініатюрних внутрішніх комплектуючих, включаючи твердотільні накопичувачі. Однією з особливостей такого підключення є те, що воно найчастіше здійснюється за стандартом PCI-E — це забезпечує високу швидкість передачі даних (до 8 ГБ/с, потенційно можливо і більше) і дає змогу використовувати всі можливості SSD-накопичувачів. У той же час зустрічаються M.2-модулі, що працюють по більш старому інтерфейсу SATA — його швидкість не перевищує 600 МБ/с, зате і обходиться таке оснащення дешевше модулів з M.2 PCI-E. Докладніше див. «Інтерфейс накопичувача М.2» — саме цей пункт дає змогу оцінити конкретні можливості SSD M.2.

— SSD M.2 Optane. Накопичувач SSD M.2 (див. вище), що належить до серії Intel Optane. Головною особливістю таких модулів є використання технології 3D Xpoint – вона значно відрізняється від NAND, на якій побудовано більшість звичайних SSD-модулів. Зокрема, 3D Xpoint дає змогу звертатися до даних на рівні окремих комірок і обійтися без деяких додаткових операцій, що прискорює швидкість роботи і знижує затримки. Крім того, така пам'ять значно довговічніші. Її головний недолік — трохи більша вартість. Також варто відзначити, що перевага Optane над більш традиційним SSD-модулями найбільш помітна при так званій невеликій глибині черги — тобто при невеликому навантаженні на накопичувач, коли на нього одночасно надходить невелика кількість запитів. Втім, більшість повсякденних завдань (робота з документами, вебсерфінг, порівняно невимогливі ігри) реалізуються саме в такому режимі, так що цей момент цілком можна віднести до переваг — тим більше що при зростанні навантаження перевага Optane хоч і зменшується, але не зникає.

— HDD+SSD. Наявність у ноутбуці двох окремих накопичувачів — HDD і звичайного SSD (не M.2, не Optane). Переваги та недоліки цих видів накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання в одній системі дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. SSD в подібних випадках зазвичай має помітно менший об'єм, ніж HDD, і використовується для зберігання даних, для яких критична висока швидкість доступу: операційної системи, робочих програм тощо. Зі свого боку, на жорсткому диску зручно тримати інформацію, яка займає значний об'єм і водночас не потребує особливої швидкості доступу; класичний приклад — мультимедійні файли і документи. Крім цього, твердотільний модуль можна застосовувати як швидкісний кеш для жорсткого диска — аналогічно описаному нижче SSHD. Однак для цього зазвичай потрібні спеціальні програмні налаштування, тоді як режим «два окремих накопичувача», як правило, доступний за замовчуванням.
Також варто відзначити, що в сучасних ноутбуках все частіше застосовуються зв'язки HDD не зі звичайними SSD, а з більше прогресивними модулями М.2 (включаючи M.2 Optane). Тим не менш, цей варіант також продовжує використовуватися в основному серед порівняно недорогих конфігурацій.

— SSHD. Комбінований накопичувач, що поєднує в собі жорсткий диск (HDD) і твердотільний модуль (SSD). Від описаної вище зв'язки HDD+SSD відрізняється двома моментами. По-перше, обидва носія знаходяться в одному корпусі і сприймаються системою як єдине ціле. По-друге, безпосередньо для зберігання даних застосовується в основному жорсткий диск, а SSD-пам'ять зазвичай виконує допоміжну функцію — вона працює як швидкісний кеш для HDD. На практиці це виглядає наприклад: дані з жорсткого диска, до яких найчастіше звертається користувач, копіюються на SSD і при черговому зверненні підвантажуються з твердотільного носія, а не з HDD. Це дає змогу помітно прискорити роботу у порівнянні зі звичайними жорсткими дисками. Правда, за швидкодією подібні «гібриди» все ж поступаються навіть звичайним SSD, не кажучи вже про M.2 і Optane рішення — зате і обходяться вони помітно дешевше.

— HDD+SSD M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, що використовує підключення через роз'єм M.2. Детальніше про таке поєднанні див. «HDD+SSD»: практично все викладене там актуально і для даного випадку, з поправкою на те, що SSD M.2 здатні забезпечити більше високу швидкість роботи (про це також див. вище – в п. «SSD M.2»).

— HDD+Optane M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, який використовує підключення через роз'єм M.2 і належить до серії Intel Optane. Таке поєднання в цілому аналогічно зв'язці «HDD+SSD» (див. вище), з поправкою на прогресивні можливості накопичувачів Optane (також див. вище — «SSD M.2 Optane»).

— SSHD+SSD M.2. Поєднання накопичувача SSHD з твердотільним SSD-модулем, що підключається через роз'єм M.2. В цілому аналогічне комбінації «HDD+SSD M.2» (див. вище), з поправкою на те, що замість звичайного жорсткого диска використовується більш прогресивний і швидкісний гібридний накопичувач (про нього також див. вище). Це додатково збільшує вартість, однак підвищує швидкодію.

— eMMC. Різновид твердотільних накопичувачів, що першопочатково застосовується у ролі вбудованої постійної пам'яті для смартфонів і планшетів, проте з недавніх пір встановлюється і в ноутбуки. Від SSD (див. вище) відрізняється, з одного боку, меншою вартістю і хорошою енергоефективністю, з іншого — більше низькою швидкістю і надійністю. У світлі цього eMMC у наш час зустрічається в основному серед трансформерів і ноутбуків-планшетів (див. «Тип») — для них низьке енергоспоживання важливіше максимальної швидкодії. Також відзначимо, що подібні накопичувачі зазвичай робляться вбудованими і не припускають заміни.

— HDD+eMMC. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним eMMC-модулем. Особливості кожного різновиду накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання в основному використовується в пристроях типу «ноутбук-планшет» (див. «Тип»). При цьому накопичувач eMMC встановлюється у верхній частині пристрою і призначається для зберігання операційної системи і найбільш важливих даних, до яких потрібен постійний доступ; а HDD, розміщений в нижній половині, використовується як додаткове сховище для великих об'ємів інформації (наприклад, колекції фільмів).

— SSD M.2+eMMC. Поєднання в одному ноутбуці двох твердотільних модулів — SSD M.2 і eMMC. Про особливості того чи іншого типу пам'яті докладніше див. вище, а їх поєднання — це досить екзотичний варіант. Використовується воно в основному для того, щоб збільшити загальну кількість твердотільної пам'яті без значного підвищення вартості (нагадаємо, eMMC обходиться дешевше SSD M.2 аналогічного об'єму). Крім того, якщо модуль eMMC зазвичай робиться вбудованим, то SSD M.2 за визначенням знімний, і при необхідності його можна замінити на інший накопичувач.

— UFS. Ще один різновид твердотільної пам'яті, першопочатково призначений для смартфонів і планшетів — поряд з описаним вище eMMC. Від останнього відрізняється як високою ефективністю, так і збільшеною вартістю. У світлі цього серед ноутбуків подібні накопичувачі зустрічаються вкрай рідко: там, де не вистачає можливостей eMMC, виробники зазвичай використовують повноцінні SSD.

Об'єм другого (додаткового) накопичувача, встановленого в ноутбуці.

Два накопичувача, що одночасно використовуються в лептопі, найчастіше належать до різних типів — наприклад, HDD і SSD того чи іншого різновиду (докладніше див. «Тип накопичувача»); однак зустрічаються також конфігурації на два однотипних носія (наприклад, жорстких диска). У будь-якому випадку, якщо окремі сховища мають різний об'єм — то додатковим зазвичай вважається сховище меншої місткості. Це пов'язано з тим, що такий накопичувач часто виконує допоміжну функцію і призначений не стільки для зберігання даних як такого, скільки для прискорення роботи системи. Характерним прикладом і є зв'язка HDD+SSD, де саме SSD вважається другим носієм. А ось при наявності двох жорстких дисків вони зазвичай мають однаковий об'єм, і в таких випадках поділ на перший і другий накопичувач — чисто умовний.

У світлі всього цього об'єми 2-го накопичувача в цілому помітно нижче, ніж у основного. У багатьох пристроях цей параметр не перевищує 128 ГБ; середнім показником можна назвати 250 ГБ (точніше, 240 – 256 ГБ); а ємність близько 500 ГБ і більше вважається досить солідною в даному випадку.

Кількість додаткових роз'ємів M.2 на материнській платі ноутбука.

Додатковим в даному випадку називають будь-який вільний роз'єм M.2 (при наявності встановленого накопичувача роз'єм вважається основним і його характеристики наводяться вище — див. «Інтерфейс роз'єму M.2» та інше). Таких вільних слотів може бути і декілька — тому в нашому каталозі уточнюється кількість додаткових роз'ємів M.2, а не просто їх наявність.

В будь-якому разі, цей параметр корисний насамперед у тому випадку, якщо ноутбук купується в розрахунку на апгрейд. Він дає змогу оцінити, скільки SSD-накопичувачів під M.2 (або іншої периферії з таким підключенням) можна додатково встановити в пристрій. При цьому, вибираючи конкретні компоненти, варто врахувати також інтерфейс і розміри вільних M.2-слотів (детальніше див. нижче).

Роз'єми підключення, передбачені в конструкції ноутбука.

В даному пункті зазначаються в основному дані по відеовихідам: VGA, HDMI (версії 1.4, 2.0, 2.1 і їх різновидам, miniHDMI/microHDMI, DisplayPort, miniDisplayPort). Крім того, тут може уточнюватися наявність інших видів роз'ємів: звукового S/P-DIF, службового COM-порту. А ось інформація про такі інтерфейси, як повнорозмірний USB, USB С, Thundebolt і LAN, наводиться в окремих пунктах (див. нижче).

— VGA. Аналоговий відеовихід, відомий також як D-Sub 15 pin. Технічно вважається застарілим: має низьку стійкість до перешкод, не передбачає передачі звуку, а максимальна підтримувана роздільна здатність на практиці не перевищує 1280х1024. Тим не менш, входи VGA в наш час все ще досить поширені в моніторах, а також зустрічаються в інших видах відеотехніки, зокрема, проєкторах. Тому деякі сучасні ноутбуки, в основному мультимедійного призначення, оснащуються такими виходами — у розрахунку на підключення до згаданих відеопристроїв.

— HDMI. Найпопулярніший сучасний інтерфейс для роботи з HD-контентом. Використовує цифрову передачу даних, що...дає змогу передавати по одному кабелю одночасно відео високої роздільної здатності і багатоканальний звук. Більшість сучасних моніторів, телевізорів, проєкторів та іншої відеотехніки, яка підтримує HD-роздільні здатності, мають хоча б один вхід HDMI; так що виходи цього типу надзвичайно поширені в сучасних ноутбуках.

— microHDMI і miniHDMI. Зменшені різновиди описаного вище HDMI: повністю ідентичні за функціоналом і відрізняються лише розмірами роз'єму. Встановлюються в основному в найбільш тонкі та компактні ноутбуки, для яких повнорозмірний HDMI занадто громіздкий.

Порти HDMI і mini/microHDMI в сучасних ноутбуках можуть відповідати різним версіям:

• v 1.4. Найбільш ранній з загальнопоширених стандартів, випущений в 2009 році. Дає змогу передавати сигнал в роздільній здатності до 4096х2160 при частоті кадрів в 24 к/с при роздільній здатності Full HD частота кадрів може досягати 120 к/с; можлива також передача 3D-відео.
• v 1.4 a. Перше доповнення до версії 1.4, в якому були, зокрема, додані два додаткових формати 3D-відео.
• v 1.4 b. Друге оновлення стандарту HDMI 1.4, що представило лише незначні уточнення і доповнення до специфікацій v 1.4 a.
• v 2.0. Глобальне оновлення HDMI, представлене в 2013 році. Також відомо як HDMI UHD — дає змогу транслювати відео 4K з частотою кадрів до 60 кадр/сек. Кількість звукових каналів може досягати 32, одночасно можна транслювати до 4 аудіопотоків. Крім того, була впроваджена підтримка формату кадру 21:9 і деякі поліпшення, що стосуються 3D-контенту.
• v 2.0 a. Перше оновлення HDMI 2.0. Ключовим нововведенням стала сумісність з HDR-контентом (див. «Підтримка HDR»).
• v 2.0 b. Друге оновлення версії 2.0. Ключові нововведення торкнулися в основному роботи з HDR — зокрема, була додана підтримка HDR10 і HLG.
• v 2.1. Одна з новітніх версій, випущена восени 2017 року. Подальше збільшення пропускної здатності дало змогу підтримувати 4K і навіть 8K-відео з частотою кадрів до 120 кадр/сек. Крім того, ключові поліпшення включають розширені можливості по роботі з HDR. Зазначимо, що для використання всіх можливостей HDMI v2.1 потрібні кабелі типу HDMI Ultra High Speed, хоча базові функції доступні і зі звичайними кабелями.

— DisplayPort. Цифровий високошвидкісний порт, дає змогу передавати як відео, так і звук в HD-якості. Багато в чому аналогічний HDMI, забезпечує більшу швидкість передачі даних і дає змогу використовувати кабелі більшої довжини, проте менш поширений, застосовується в основному в комп'ютерній техніці.

— miniDisplayPort. Зменшена версія описаного вище DisplayPort, створена в розрахунку на те, щоб зробити роз'єм більш компактним; крім габаритів, нічим не відрізняється від оригінального інтерфейсу. Деякий час назад був штатним відеороз'ємом для ноутбуків компанії Apple; і навіть інтерфейс Thunderbolt, що прийшов йому на зміну, у версіях 1 і 2 (див. нижче) використовує конектор, ідентичний роз'єму miniDisplayPort.

І повнорозмірний DisplayPort, і його зменшений варіант можуть належати до різних версій. Ось найбільш популярні на сьогодні варіанти:

• v 1.2. Найбільш рання з поширених в ноутбуках версій, випущена в 2010 році. З найбільш важливих нововведень, представлених у даній версії — підтримка 3D, можливість роботи одночасно з декількома відеопотоками для послідовного підключення екранів (daisy chain), а також можливість роботи через роз'єм miniDisplayPort. Пропускної здатності v 1.2 вистачає для повноцінної підтримки 5K відео на 30 кадрах в секунду і 8K відео — з певними обмеженнями.
• v 1.2 a. Оновлення версії 1.2, що вийшло в 2013 році. Одним з найпомітніших нововведень стала можливість роботи з AMD FreeSync (див. вище). Пропускна здатність і підтримувані роздільні здатності залишилися незмінними.
• v 1.3. Версія DisplayPort, випущена в 2014 році. Порівняно з попередньою версією, пропускна здатність була збільшена в 1,5 рази на 1 лінію і майже в 2 рази — в цілому на роз'єм (8,1 Гбіт/с і 32,4 Гбіт/с відповідно). Це, крім іншого, дало змогу передбачити повноцінну підтримку відео 8K на 30 к/с, а також збільшити максимальну частоту кадрів в стандартах 4K і 5K до 120 і 60 к/с відповідно. В режимі daisy chain даний стандарт дає можливість працювати з двома екранами 4K UHD (3840х2160) на частоті кадрів у 60 Гц, або з чотирма екранами 2560х1600 при тій же частоті. Крім того, в цій версії була введена підтримка Dual-mode, що забезпечує сумісність з інтерфейсами HDMI і DVI через найпростіші пасивні перехідники.
• v 1.4. Версія, представлена в березні 2016 року. Пропускна здатність, порівняно з попереднім стандартом, залишилася незмінною, проте були додані деякі важливі функції — зокрема, підтримка стиснення Display Stream Compression 1.2, стандарту HDR10 і колірного простору Rec. 2020, а максимальна кількість підтримуваних аудіоканалів збільшилась до 32.
• v 1.4 a. Оновлення, випущене в 2018 році «без зайвого шуму» — навіть без офіційного прес-релізу. Основним нововведенням став апдейт технології Display Stream Compression з версії 1.2 до версії 1.2 a.

— S/P-DIF. Вихід для передачі цифрового звуку, в тому числі багатоканального. Має два різновиди — оптичний та електричний; перший абсолютно нечутливий до перешкод, але використовує досить делікатні кабелі, другий не потребує особливої акуратності, але може піддаватися наведенням (хоча дроти зазвичай робляться екранованими). У ноутбуках використовується переважно оптичний S/P-DIF, при цьому для компактності цей роз'єм поєднується з гніздом mini-Jack, призначеним для підключення навушників. Втім, конкретні особливості даного інтерфейсу в будь-якому разі не завадить уточнити окремо.

— COM-порт. Універсальний інтерфейс для підключення різних зовнішніх пристроїв — зокрема, dial-up модемів — а також для прямого з'єднання між двома комп'ютерами. Також відомий як RS-232 (за назвою роз'єма). У наш час вважається застарілим у зв'язку з поширенням більш компактних, швидких і функціональних інтерфейсів, насамперед USB. Тим не менш, багато видів обладнання, в тому числі спеціалізованого, використовують саме COM-порт в якості керуючого інтерфейсу. Серед такого обладнання — ДБЖ, супутникові ресивери та пристрої зв'язку, системи безпеки та сигналізації тощо. В світлі цього COM-порти, хоча і майже не використовуються в ноутбуках споживчого рівня, однак все ще зустрічаються в деяких спеціалізованих моделях.

Пристосування для роботи зі змінними картами пам'яті. Як правило, має вигляд характерної щілини прямо на корпусі ноутбука, в яку і вставляється носій. Існують різні стандарти карт пам'яті, список сумісних стандартів вказується в примітці до даного пункту. Тут варто відзначити, що для сучасних ноутбуків практично обов'язковою є підтримка формату SD і його модифікацій — SD HC, нерідко також SD XC; інші варіанти теж можуть передбачатися, проте вони не отримали такого поширення. У будь-якому разі дана функція зручна тим, що карти пам'яті широко використовуються в інших видах електроніки: наприклад, SD є загальноприйнятим стандартом в цифрових камерах, а microSD (сумісні з SD-слотами через найпростіші перехідники) – в смартфонах. Відповідно, наявність картрідера помітно полегшує обмін даними між ноутбуком і зовнішніми пристроями.