Порівняння VENTS Micra 150 E vs VENTS Micra 60

Додаткові функції, передбачені в конструкції установки окрім вентиляції.

— Нагрівач. Вбудований обігрівач (калорифер), призначений для нагрівання повітря, що надходить в приміщення. При цьому, на відміну від описаного вище рекуператора, для нагрівання використовується енергія з істороннього джерела – електричного нагрівача або водяного теплообмінника (див. «Тип нагрівача»). Такий спосіб нагрівання потребує додаткових витрат енергії, а водяні контури ще й досить клопіткі в підключенні. Зате він значно ефективніше: якщо повітря, що подається з рекуператора в приміщення, не може бути більш теплим, ніж те, що видувається, то для нагрівача це не проблема. Власне, дана функція використовується переважно для того, щоб підвищувати температуру приточного повітря, що подається з рекуператора (вбудованого або окремого), до температури витяжного повітря і уникати таким чином зайвих втрат тепла.

— Охолоджувач. Вбудована система, що знижує температуру повітря, що подається в приміщення. Спрощено цю функцію можна назвати «вбудованим кондиціонером» — у світлі того, що кондиціонери зазвичай використовуються саме для охолодження повітря в спекотну погоду. Власне, в деяких ситуаціях встановлення вентиляційної установки з охолоджувачем може позбавити від необхідності використовувати окремі кондиціонери. З іншого боку, такі системи досить складні і дороги, а тому застосовуються переважно рідко, в ос...новному серед централізованих установок (див. «Тип системи»).

— Зволожувач. Система, що підвищує вологість повітря, що подається в приміщення. Особливість людського організму така, що відчуття комфортного клімату залежить не від абсолютної, а від відносної вологості навколишнього повітря. Відносна ж вологість залежить не тільки від фактичної кількості водяної пари в повітрі, але і від температури: фізичні закономірності такі, що при підвищенні температури відносна вологість падає, незважаючи на те, що кількість вологи в повітрі залишається незмінною. На практиці це призводить до того, що в холодну пору року нагріте зовнішнє повітря починає здаватися сухим (звідси поширена ідея про те, що «нагрівачі сушать повітря»). Щоб уникнути цього ефекту в кліматичній техніці, включаючи приточно-витяжні установки, можуть передбачатися системи зволоження. Зазначимо, що для таких систем зазвичай потрібне підключення до системи водопроводу, або регулярне перезаправлення ємності з водою.

— Іонізатор. Система, що насичує повітря, що надходить в приміщення, негативно зарядженими іонами. «Негативний» в даному разі означає «мінусовий», у фізичному сенсі, а ось вплив таких іонів на клімат, навпаки, позитивний — повітря відчувається більш свіжим, іонізація сприяє осіданню забруднень на підлогу і стіни, забезпечує бактерицидний ефект. До того ж вважається, що іонізоване повітря корисне для здоров'я, сприяє підвищенню імунітету і відновленню після травм і хвороб.

Найменша продуктивність, з якою може працювати проточно-витяжна установка.

Про продуктивності загалом див. «Максимальний протока». Тут же відзначимо, що мінімальний проток має сенс зазначати лише в тих випадках, коли кількість пропускається повітря може регулюватися (див. «Швидкостей вентилятора»). Та й то, на практиці навіть для таких моделей даний параметр наводиться далеко не завжди.

Найбільша продуктивність припливно-витяжної установки; або, якщо регулювання протоки в конструкції не передбачена — штатна продуктивність агрегата.

Під продуктивністю в даному випадку мається на увазі кількість повітря, яке установка здатна пропустити через себе за годину. Оптимальне значення продуктивності для кожного приміщення обчислюється за формулою: «об'єм приміщення помножити на кратність повітрообміну»; протока повинен бути не нижче цього показника, інакше про ефективної вентиляції не можна говорити. Об'єм легко обчислити, помножившпи площа приміщення на висоту стель, а кратність позначає, скільки разів за годину повинен оновитися повітря у вентильованому просторі. Залежить вона від типу і призначення приміщення: наприклад, для житлової квартири досить кратності 1, а для басейну потрібно не менше 4 (існують спеціальні таблиці, за якими можна визначити кратність для кожного виду приміщення). Таким чином, наприклад, для квартири з житловою площею 70 м2, висотою стелі 2,5 м і кухня 9 м2 (кратність повітрообміну не нижче 2) потрібно протока не менш 70*2,5*1 + 9*2,5*2=220 м3 (без урахування ванної та туалету, для них свої вимоги по кратності).

Зазначимо, що деякий запас по протоку (порядку 10 – 15%) не буде зайвим, однак навряд чи має сенс гнатися за більш високими показниками — адже продуктивність вимагає відповідної потужності, що, зі свого боку, позначається на габаритах, ціною і енергоспоживанні установки.

Рівень шуму, вироблюваний припливно-витяжною установкою в нормальному режимі роботи.

Цей параметр позначається в децибелах, при цьому децибел є нелінійною одиницею: наприклад, підвищення на 10 дБ дає зростання рівня звукового тиску в 100 разів. Тому оцінювати фактичну гучність найкраще за спеціальними таблицями.

Найбільш тихі сучасні установки для вентиляції видають близько 27 – 30 дБ — це порівнянно з тиканьем настінних годин і дозволяє без обмежень використовувати таку техніку навіть у житлових приміщеннях (цей шум не перевищує відповідних санітарних норм). 40 дБ — обмеження на шум в житлових приміщеннях в денний час, цей рівень можна порівняти з промовою середньої гучності. 55 – 60 дБ — норма для офісів, відповідає рівню гучної мови або звукового фону на другорядній міській вулиці без сильного руху. А в найбільш гучні видають 75 – 80 дБ, що це можна порівняти з гучним криком або шумом двигуна вантажівки. Існують і більш детальні порівняльні таблиці.

При виборі за рівнем шуму варто враховувати, що до «гучності» самої вентиляційної установки може додаватися шум від руху повітря по повітропроводам. Особливо це актуально для централізованих систем (див. «Тип»), де довжина повітроводів може бути досить значною.

Від матеріалу виготовлення теплообмінника безпосередньо залежать ККД теплопередачі, показники енергозбереження та термін служби агрегату. Найчастіше теплообмінники припливно-витяжних установок виготовляються з таких матеріалів:

- Алюміній. Алюміній – це легкий метал із гарною теплопровідністю для ефективної передачі тепла між повітряними потоками. Алюмінієві теплообмінники оперативно реагують на зміну температури завдяки швидкому нагріванню та охолодженню, але так само швидко конденсують у вологому середовищі. До того ж частинки алюмінієвого пилу при попаданні у повітря несуть потенційну загрозу для органів дихання людини.

- Целюлоза. Теплообмінники з целюлози мають незначну вагу і максимально дешево обходяться у виробництві. Однак у плані теплопровідності та зносостійкості целюлоза є малоефективним матеріалом, тому трапляється досить рідко. Окремим рядком важливо згадати, що целюлоза має схильність убирати неприємні запахи, а процес її очищення не передбачає промивання або іншого контакту з водою.

- Кераміка. Кераміка як матеріал виготовлення теплообмінників цінується зносостійкістю і високою безпекою, але вартість подібних моделей часто дуже висока. По ефективності теплообміну кераміку можна назвати "золотою серединою" - вона здатна швидко накопичувати тепло, але також добре утримує його, не віддаючи повною мірою повітря припливу. Ця п...еревага обертається недоліком при рекуперації холодного повітря під час опалення.

- Мідь. Теплообмінники з міді характеризуються високою теплопровідністю - мідь найкраще накопичує і віддає тепло, але так само швидко остигає. Злим великих температурних перепадів є утворення конденсату, що при низьких температурах призводить до обмерзання і повної зупинки вентиляції. Щоб уникнути обмерзання, застосовують додатковий обігрів, а це нерідко призводить до збільшеного електроспоживання. Втім, мідні теплообмінники забезпечують найвищий ККД (понад 90 %), запобігають утворенню вірусних, грибкових та бактеріологічних забруднень повітря завдяки природним антисептичним властивостям, витримують багаторічну експлуатацію. За сукупністю якостей теплообмінники з міді є одними з найкращих у класі.

- Полістирол. У деяких припливно-витяжних установках можуть застосовуватися теплообмінники з пластинами із пластику, полістиролу та інших матеріалів на основі полімерів. Вони мають легку вагу і стійкість до корозії, але часто мають нижчу теплопровідність. Ще одна вада таких матеріалів — багато вірусів і бактерій здатні досить довго зберігати життєздатність на пластикових поверхнях теплообмінника.

Коефіцієнт корисної дії теплообмінника, використовуваного в рекуператорі припливно-витяжної системи (див. «Функції»).

ККД прийнято визначати як відношення корисної роботи до витраченої енергії. В даному випадку цей параметр вказує, яка кількість теплоти, відібраної з витяжного повітря, рекуператор передає припливному. Розраховується ККД за співвідношенням між різницями температур: потрібно визначити різницю між зовнішнім повітрям і припливним повітрям після рекуператора, різницю між зовнішнім і витяжним повітрям, і розділити перше число на друге. Наприклад, якщо при зовнішній температурі 0 °С температура в приміщенні становить 25 °С, а рекуператор видає повітря з температурою 20 °С, то ККД складе теплообмінника (25 – 0)/(20 – 0) = 25/20 = 80%. Відповідно, знаючи ККД можна оцінити температуру на виході теплообмінника: різницю температур всередині і зовні потрібно помножити на ККД і потім вийшло число додати до зовнішньої температури. Наприклад, для тих же 80% при зовнішній температурі -10 °С і внутрішньої 20 °С температура припливу після рекуператора буде становити (20 – -10)*0,8 + -10 = 30*0,8 – 10 = 24 – 10 = 14 °С.

Чим вище ККД — тим більше тепла буде повертатися в приміщення і тим більше вийде економія на опаленні. Водночас високоефективний теплообмінник зазвичай і коштує недешево. Також відзначимо, що ККД може дещо змінюватися для певних значень зовнішньої і внутрішньої температури, при цьому виробники схильні вказувати максимальне значення цього парам...етра — відповідно, на практиці він може надаватися нижче заявленого.

— Електричний догрівач. Догрівачі, використовує електричний нагрівальний елемент. Догревателями називають пристрої, призначені для підвищення температури повітря, що надходить у приміщення; такі пристосування встановлюються за рекуператором (якщо дивитися зовні). А електричний принцип нагріву є серед догревателей найбільш популярним. Це обумовлено простотою і зручністю в монтажі: все необхідне обладнання вже знаходиться у вентиляційній установці, достатньо лише підвести живлення. Недоліком даного варіанта вважається досить високе енергоспоживання; крім того, більшість потужних електричних догревателей вимагають живлення від 400 В, а таке підключення є далеко не скрізь може знадобитися прокладання додаткової проводки.

— Водяний догрівачі. Догрівачі, що працює від водяного теплообмінника. Детальніше про догревателях загалом див. вище; теплообмінник ж підключається до системи опалення, працює від котла або іншого нагрівача. Головною перевагою даного варіанта можна назвати те, що сам по собі догрівачі не споживає електрику і нерідко обходиться дешевше в експлуатації (особливо якщо котел працює на газу або твердому паливі), притому що потужність його може бути вельми значною Крім того, направивши частину потужності опалення на догрів повітря, можна досягти більш ефективного використання потужностей котла. Водночас підключення водяного догрівачів — справа досить складна, через що подіб...ні пристрої застосовуються дещо рідше електричних.

— Водяний і електричний нагрівач. Наявність в конструкції одночасно і водяного та електричного догревателей. Детальніше про кожного різновиду див. вище; а їх об'єднання в одній установці підвищує загальну ефективність, дозволяє регулювати потужність нагріву і вибирати тип нагрівача залежно від ситуації. Наприклад, у зимовий час можна користуватися в основному водяним нагрівачем, включаючи електричний тільки при сильному зниженні температури повітря зовні, коли водяного теплообмінника вже недостатньо; а при раптовому похолоданні в теплу пору року, коли нема чого розтоплювати котел, можна включити тільки електричний догрівач і забезпечити тепло в приміщенні. З іншого боку, подібна універсальність помітно позначається на ціні, а на практиці потрібно нечасто. Тому і цей варіант особливого поширення не отримав.

— Електричний преднагреватель. Попередній електричний нагрівач, встановлений зовні щодо рекуператора — таким чином, що зовнішнє повітря потрапляє спочатку в преднагреватель, потім в рекуператор (на відміну від догревателей, які нагрівають повітря вже після теплообмінника). Крім власне нагрівання, подібне пристосування призначене ще для захисту теплообмінника від замерзання в холодну пору року (або для розморожування вже замерзлого теплообмінника).

— Електричний догрівач і преднагреватель. Конструкція, що поєднує в собі відразу два типи електричних нагрівачів — догрівачі і преднагреватель. Про особливості того й іншого див. нижче, тут же відзначимо, що таке поєднання забезпечує високу ефективність нагріву, однак і обходиться недешево.

Потужність основного нагрівача, використовуваного в припливно-витяжної установки. Для моделей з двома нагрівачами (див. «Тип нагрівача») у цьому пункті вказується потужність основного нагрівального елемента; при цьому в установках з водо-електричним нагрівом основним вважається водяний теплообмінник, в агрегатах з преднагревателем і догревателем — догрівачі.

Потужність визначає насамперед кількість тепла, яке видається нагрівачем. Цей параметр підбирається конструкторами під продуктивність установки, з таким розрахунком, щоб потужності вистачало на об'єм повітря, що пропускається через агрегат. Так що загалом потужність є більше довідковим параметром, ніж практично значущим: швидше за все, її так чи інакше вистачить для ефективного використання установки. Відзначимо лише деякі нюанси, пов'язані з окремими типами нагрівачів. Так, у водяних догревателях фактична потужність залежить від температури подаючого теплоносія; в характеристиках зазвичай наводяться показники для температури 95 °С, при більш низькому значенні і потужність, відповідно, буде нижче. А при електричному нагріванні від потужності безпосередньо залежить енергоспоживання нагрівача і, відповідно, вимоги до його підключення.

Найменша температура зовнішнього повітря, при якій вентиляційну установку можна безпечно застосовувати, точніше — мінімальна температура повітря на вході, при якій агрегат здатний нормально, без проблем, працювати протягом необмежено тривалого часу.

Вибирати за цим параметром варто з урахуванням клімату, в якому планується використовувати агрегат: бажано, щоб пристрій нормально переносило як мінімум середню зимову температуру, а краще всього мати деякий запас на випадок суворої зими. Втім, чимало сучасних моделей допускають роботу при -10 °С і нижче, а в найбільш холодостійких температурний мінімум може досягати -35 °С. Так що вибрати агрегат для помірного клімату зазвичай не становить проблем. Також відзначимо, що якщо установка, ідеально підходить по всім іншим параметрам, є надто «теплолюбною», ситуацію можна виправити застосуванням додаткового догрівачів на вході системи вентиляції.

Відзначимо, що якщо мінімальна температура в характеристиках не вказана — найкраще виходити з того, що дана модель вимагає температури не нижче 0 °С. Іншими словами, використовувати в морози варто лише ту техніку, для якої ця можливість прямо заявлена.