Порівняння Nokia 105 2019 1 SIM vs Nokia 130 1 SIM

Характеристики основного (а найчастіше — і єдиного дисплея, встановленого в апараті.

Крім основних властивостей, таких, як діагональ, роздільна здатність (за нею екрани умовно діляться на HD, Full HD, Quad HD і UltraHD), тип матриці (найчастіше IPS, OLED, AMOLED, Super AMOLED, Dynamic AMOLED), в цьому списку можуть вказуватися і специфічніші особливості. Серед них — форма поверхні (плоска або вигнута), наявність і версія покриття Gorilla Glass(включаючи топові v6 і Victus), підтримка HDR і частота розгортки (частота вище 60 Гц вважається високою, а саме частота 90 Гц, 120 Гц і 144 Гц). Ось детальніший опис характеристик, актуальних для сучасних дисплеїв:

— Діагональ. Традиційно діагональ екрану вказується у дюймах. Більший екран зручн...іше у використанні: на ньому міститься більше інформації, а саме зображення краще читається. Зворотною стороною збільшення діагоналі є збільшення габаритів пристрою. На сьогодні маленькими вважаються смартфони з екранами 5" та менше. 5.6 – 6" та до 6.5" — це вже середній формат, також чимало сучасних моделей має розмір 6.5". Класичним телефонам без сенсорних дисплеїв велика діагональ не потрібна – в них вона зазвичай не перевищує 3".

— Роздільна здатність. Роздільна здатність екрана вказується виходячи з його розмірів по вертикалі та горизонталі в точках (пікселях). Чим більші ці розміри (при тій же діагоналі) — тим більш деталізованою і згладженою виглядає картинка і тим менше на ній помітні окремі пікселі. З іншого ж боку, збільшення роздільної здатності підвищує вартість самого дисплея, та й вимоги до апаратної частини телефону. Також варто зазначити, що одна і та ж роздільна здатність на екранах різного розміру виглядає по-різному; так що при оцінюванні деталізації варто враховувати не тільки цей параметр, але і кількість PPI (див. нижче).

— PPI. Щільність точок (пікселів) на екрані апарата. Вказується за кількістю точок на дюйм (points per inch) — кількістю пікселів на кожен горизонтальний або вертикальний відрізок в 1". Цей показник залежить одночасно від діагоналі і роздільної здатності, однак у результаті саме кількість PPI визначає, наскільки згладженим і деталізованим виходить зображення на дисплеї. Для порівняння зазначимо, що на відстані близько 25 – 30 см від очей щільність 300 PPI і більше робить окремі пікселі практично непомітними для людини з нормальним зором, картинка сприймається як цілісна; на більших відстанях подібний ефект помітний і при меншій щільності точок.

— Тип матриці. Технологія, за якою виконана матриця екрану. Цей параметр вказується тільки для відносно прогресивних дисплеїв, що перевершують за характеристиками найпростіші РК-екрани кнопкових телефонів. Найбільшого поширення в наш час набули такі типи матриць:

• IPS. Найпопулярніша технологія для екранів сучасних смартфонів. Забезпечує досить високу якість зображення, кути огляду і швидкість відгуку, хоча і дещо поступається за цими параметрами багатьом більш прогресивним варіантами (див. нижче). З іншого боку, IPS має і важливі переваги: довговічність, рівномірний знос, а також досить невисоку вартість. Завдяки цьому такі екрани можна зустріти у всіх категоріях смартфонів — від бюджетних до топових.
• AMOLED. Технологія матриць на основі органічних світлодіодів (OLED), розроблена компанією Samsung. Однією з ключових відмінностей таких матриць від більш традиційних дисплеїв є те, що вони не потребують зовнішнього підсвічування: кожен піксель сам по собі є джерелом світла. Через це енергоспоживання такого екрану залежить від особливостей відображуваного зображення, однак в цілому воно виходить досить невисоким. Крім того, AMOLED-матриці характеризуються широкими кутами огляду, відмінними показниками яскравості і контрастності, високою якістю передачі кольору і невеликим часом відгуку. Завдяки цьому подібні екрани продовжують застосовуватися в сучасних смартфонах, незважаючи на появу прогресивніших технологій; їх можна зустріти навіть в моделях топового сегмента. Головним недоліком даної технології є відносно висока вартість і нерівномірний знос пікселів: точки, які довше і частіше працюють на високій яскравості, вигорають швидше. Втім, зазвичай цей ефект стає помітний лише через кілька років інтенсивного використання — термін, який можна порівняти з експлуатаційним ресурсом самого смартфона.
• AMOLED (LTPO). Прогресивний різновид AMOLED-панелей з можливістю динамічного підлаштування частоти оновлення залежно від завдань, що виконуються. Абревіатура LTPO (Low Temperature Polycrystalline Oxid) розшифровується як «низькотемпературний полікристалічний оксид». За цим терміном стоїть комбінація традиційної технології LTPS і тонкого шару TFT оксидної плівки з додаванням гібридно-оксидного полікристалічного кремнію для управління ланцюгами перемикання розгортки. Панелі AMOLED (LTPO) значно знижують рівень енергоспоживання гаджета. Так, під час активних дій екран пристрою використовує максимальну або високу частоту оновлення, а під час перегляду картинок або читання тексту дисплей знижує показник до мінімуму.
• Super AMOLED. Поліпшена версія описаної вище технології AMOLED Одним з ключових удосконалень стало те, що в екранах Super AMOLED немає прошарку повітря між сенсорним шаром і розташованим під ним дисплеєм. Це дало змогу ще більше підвищити яскравість і якість картинки, збільшити швидкість і надійність спрацьовування сенсора і одночасно знизити енергоспоживання. Недоліки у таких матриць ті ж, що і в оригінальних AMOLED. В цілому вони отримали досить широке розповсюдження; більшість смартфонів з подібними екранами належать до середньої та топової категорії, проте зустрічаються і бюджетні моделі.
• OLED. Різні типи матриць, засновані на використанні органічних світлодіодів; по суті — аналоги AMOLED і Super AMOLED, що випускаються не Samsung, а іншими компаніями. Конкретні особливості таких екранів можуть бути різними, однак в більшості своїй вони, з одного боку, дорожче популярних IPS, з іншого — забезпечують вищу якість зображення (включаючи яскравість, контрастність, кути огляду і достовірність передачі кольору), а також споживають менше енергії і мають невелику товщину. Головні недоліки OLED-екранів – висока ціна (яка, втім, постійно знижується в міру розвитку та вдосконалення технології), а також схильність органічних пікселів до вигоряння при тривалій трансляції статичних зображень або картинки зі статичними елементами (панель повідомлень, екранні кнопки тощо).
• OLED (полімерний). Екрани на органічних світлодіодах (OLED), в яких для основи використовується не скло, а прозорий полімерний матеріал. Підкреслимо, що мова йде саме про основу матриці; зверху вона прикривається таким же склом, як і в інших типах екранів. В будь-якому разі, подібна конструкція дає ряд переваг у порівнянні з традиційними «скляними» матрицями: вона забезпечує додаткову стійкість до ударів і відмінно підходить для створення вигнутих дисплеїв. З іншого боку, за оптичними властивостями пластик все ж таки не дотягує до скла; так що екрани даного типу за якістю зображення нерідко поступаються своїм «одноліткам», виконаним за традиційною OLED-технологією, а при подібній якості картинки – коштують помітно дорожче.
• OLED (LTPO). OLED-матриці з адаптивною частотою оновлення, що змінюється в широкому діапазоні виходячи з задач, що виконуються. В іграх екрани з LTPO-технологією автоматично піднімають частоту розгортки до максимальних значень, при перегляді статичних зображень знижують її аж до мінімуму (від 1 Гц). У основі технології лежить традиційна LTPS-підкладка з тонкою оксидною плівкою TFT поверх основи тонкоплівкових транзисторів. Можливість контролю потоків електронів забезпечує динамічне управління частотою оновлення. Конкурентною перевагою OLED (LTPO) можна назвати знижене споживання енергії.

Крім цього, екрани в сучасних смартфонах можуть виконуватися за такими технологіями:

• PLS. Варіація технології IPS, створена компанією Samsung. За деякими показниками, зокрема, яскравістю, контрастністю і кутами огляду — перевершує оригінал, при цьому обходиться дешевше у виробництві і дає змогу створювати гнучкі дисплеї. Втім, з низки причин особливою популярністю не користується.
• Super AMOLED Plus. Подальший розвиток описаної вище технології Super AMOLED. Дає змогу створювати ще яскравіші, контрастніші і водночас більш тонкі та енергоефективні екрани. Втім, найчастіше такі екрани в наш час позначаються просто як «Super AMOLED», без приставки «Plus».
• Dynamic AMOLED. Ще одне вдосконалення AMOLED, представлене в 2019 році. Основними особливостями таких матриць є збільшена яскравість без значного зростання енергоспоживання, а також 100 % охоплення колірного простору DCI-P3 і сумісність з HDR10+; останні два моменти, зокрема, дають змогу максимально якісно відтворювати на таких екранах сучасне високобюджетне кіно. Головний недолік Dynamic AMOLED традиційний — висока ціна; так що зустрічаються такі матриці в основному в топових моделях.
• Super Clear TFT. Спільна розробка Samsung і Sony, яка з'явилася як вимушена альтернатива Super AMOLED-матрицям (попит на них певний час значно перевищував можливості з виробництва). Правда, якість зображення у Super Clear TFT трохи нижче — зате і у виробництві такі матриці помітно простіші і дешевші, а за характеристиками вони все ж перевершують більшість IPS-екранів. Втім, у наш час дана технологія зустрічається рідко, поступаючись позиціями AMOLED в різних версіях.
• Super LCD. Ще одна альтернатива різним видам технології AMOLED; застосовується переважно в смартфонах HTC. Аналогічно Super AMOLED, в таких екранах немає зайвого повітряного прошарку, що позитивно позначається як на якості зображення, так і на чіткості спрацьовувань сенсора. Помітною перевагою Super LCD є хороша енергоефективність, особливо при відображенні яскравого білого кольору; а ось за загальною насиченістю кольорів (включаючи чорний) дана технологія помітно поступається AMOLED.
• LTPS. Прогресивний різновид TFT-матриць, створений на основі так званого низькотемпературного полікристалічного кремнію. Дає змогу без особливих труднощів створювати екрани з дуже високою щільністю пікселів (понад 500 PPI — див. вище), досягаючи високих роздільних здатностей навіть при невеликій діагоналі. Крім того, частину управляючої електроніки можна вбудувати прямо в матрицю, зменшивши загальну товщину дисплея. Головним недоліком LTPS є порівняно висока вартість, однак у наш час такі екрани можна зустріти навіть в бюджетних смартфонах.
• S-PureLED. Технологія, яка створена компанією Sharp і застосовується переважно в її смартфонах. Власне, технологія самих матриць в даному разі носить назву S-CG Silicon TFT, а S-PureLED — це назва спеціального шару, що застосовується для підвищення прозорості. S-CG Silicon TFT позиціонується творцями як модифікація описаної вище технології LTPS, що дає змогу ще більше збільшити роздільну здатність дисплея і водночас вбудувати в нього більше управляючої електроніки (аж до цілого «процесора на склі») без збільшення товщини. Зрозуміло, і коштують такі екрани недешево.
• E-Ink. Матриці на основі так званих «електронних чорнил» — технології, поширеної насамперед в електронних книгах. Головна особливість такого екрана полягає в тому, що при його роботі енергія витрачається тільки на зміну зображення; нерухома картинка живлення не потребує і може залишатися на дисплеї навіть при повній відсутності енергії. Крім того, за замовчуванням E-Ink матриці не світяться найбільш, а відображають зовнішній світ — так що власне підсвічування для них не обов'язкове (хоча воно може передбачатися для роботи в сутінках і темряві). Все це забезпечує солідну економію енергії; а для деяких користувачів такі екрани чисто суб'єктивно більш комфортні і менш втомлюючі, ніж традиційні матриці. З іншого боку, технологія E-Ink має і серйозні недоліки — це насамперед великий час відгуку, а також складність і дорожнеча кольорових дисплеїв в поєднанні з низькою якістю передачі кольору на них. У світлі цього в смартфонах такі матриці є дуже рідкісним і екзотичним варіантом.

— Частота розгортки. Максимальна частота оновлення дисплея, іншими словами — найбільша частота кадрів, яку він здатний ефективно відтворити. Чим вище цей показник — тим більш плавним і згладженим виходить зображення, тим менше помітні «ефект слайдшоу» і розмиття предметів при русі на екрані. Водночас варто враховувати, що частота оновлення 60 Гц, підтримувана практично будь-яким сучасним смартфоном, цілком достатня для більшості задач; навіть відеоролики високої чіткості у наш час майже не використовують більшу частоту кадрів. Тому частота розгортки в нашому каталозі спеціально уточнюється в основному для екранів, здатних видати понад 60 Гц (в деяких моделях — до 240 Гц). Така висока частота може стати в нагоді в іграх і деяких інших задачах, також вона поліпшує загальне враження від інтерфейсу ОС і додатків — рухомі елементи в таких інтерфейсах переміщуються максимально плавно і без змазування.

— HDR. Технологія, що дає змогу розширити динамічний діапазон екрану. У даному рази мається на увазі діапазон яскравості — простіше кажучи, наявність HDR дає змогу екрану відображати більш яскравий білий і більш темний чорний колір, ніж на дисплеях без підтримки цієї технології. На практиці це дає помітне підвищення якості картинки: поліпшується насиченість і достовірність передачі різних кольорів, а деталі на дуже світлих або темних ділянках кадру не «тонуть» в білому або чорному кольорі. Однак всі ці переваги стають помітні лише за умови, що відтворюваний контент першопочатково записаний в HDR. В наш час застосовується декілька різновидів цієї технології, ось їх особливості:

• HDR10. Історично перший зі споживчих HDR-форматів, надзвичайно популярний і в наші дні: зокрема, підтримується практично всіма стрімінговими сервісами з HDR-контентом і стандартно застосовується для такого контенту на дисках Blu-ray. Забезпечує глибину кольору в 10 біт (більше мільярда відтінків). При цьому на апаратах з цією технологією можна відтворювати контент формату HDR10+ (див. нижче) — хіба що його якість буде обмежуватися можливостями оригінального HDR10.
• HDR10+. Удосконалена версія HDR10. При тій же глибині кольору (10 біт) використовує так звані динамічні метадані, що дають змогу передавати інформацію про глибину кольору не тільки для груп з декількох кадрів, але і для окремо взятих кадрів. Завдяки цьому досягається додаткове покращення передачі кольору.
• Dolby Vision. Прогресивний стандарт, що використовується, зокрема, у професійному кінематографі. Дає змогу досягти глибини кольору в 12 біт (майже 69 млрд відтінків), використовує згадані вище динамічні метадані, до того ж дає змогу передавати в одному відеопотоці відразу два варіанти зображення – HDR і звичайне (SDR). При цьому Dolby Vision заснований на тій же технології, що і HDR10, тому в сучасній електроніці даний формат нерідко поєднується з HDR10 або HDR10+.

– Підтримка DC Dimming. Дослівно з англійської Direct Current Dimming перекладається як затемнення постійним струмом. Ця технологія покликана мінімізувати мерехтіння в OLED та AMOLED-екранах, що, зі свого боку, знижує навантаження на зоровий апарат користувача та береже зір. Ефект відсутності мерехтіння досягається за допомогою прямого управління яскравістю світлодіодів системи підсвічування шляхом зміни величини напруги, що подається на них. За рахунок цього забезпечується зменшення інтенсивності світіння екрану.

— Вигнутий екран. Екран, що має загнуті краї, на які заходить відображуване зображення. Іншими словами, вигнутим у даному випадку є не лише скло, але й частина активної матриці. Дисплеї, у яких вигин мають обидва краї, іноді позначають терміном «2.5 D-скло»; також зустрічаються апарати, де екран вигнутий тільки з одного боку. У будь-якому разі ця особливість надає смартфону цікавого зовнішнього вигляду і покращує видимість зображення з деяких ракурсів, однак помітно позначається на вартості і може створювати незручності при утриманні (особливо без чохла). Так що перед купівлею моделі з таким оснащенням в ідеалі варто потримати апарат в руці і переконатися, що він достатньо зручний.

— Скло Gorilla Glass Спеціальне високоміцне скло, яке використовується в якості покриття дисплея. Характеризується витривалістю та стійкістю до подряпин, у багато разів перевершує звичайне скло за цими показниками. Широко застосовується в смартфонах, де великі розміри екранів висувають підвищені вимоги до надійності покриття. В сучасних телефонах можуть зустрічатися різні версії цього скла, ось особливості різних варіантів:

• Gorilla Glass v3. Найстаріша з актуальних на сьогодні версій — випущена в 2013 році; зараз зустрічається в основному серед недорогих або застарілих пристроїв. Тим не менш, у цього покриття є й безперечні переваги: це перше покоління Gorilla Glass, де творці зробили помітний акцент на стійкості до подряпин від ключів, монет та інших предметів, з якими телефон може «зіткнутися» в кишені або сумці. За цим показником версія v3 залишалася неперевершеною аж до випуску Gorilla Glass Victus в 2020 році.
• Gorilla Glass v4. Версія, що вийшла в 2014 році. Ключовою особливістю стало те, що при розробленні цього покриття основну увагу було приділено стійкості до ударів (тоді як попередні покоління робили упор в основному на опір подряпинам). У результаті скло вийшло вдвічі міцніше, ніж у версії 3, притому що його товщина становить всього 0,4 мм. Але ось стійкість до подряпин, порівняно з попередником, дещо знизилася.
• Gorilla Glass v5. Удосконалення «горили» випущене в 2016 році і спрямоване на подальше підвищення стійкості до ударів. Згідно з даними розробників, скло версії v5 вийшло в 1,8 рази міцніше попередника, воно залишалося цілим у 80 % падінь з висоти до 1,6 м «обличчям вниз» на шорстку поверхню (а гарантована ударостійкість становить 1,2 м). Також дещо покращилася стійкість до подряпин, однак до показників v3 цей матеріал все одно не дотягує.
• Gorilla Glass v6. Версія, представлена в 2018 році. Для цього покриття заявлено підвищення міцності в 2 рази в порівнянні з попередниками, а також здатність переносити багатократні падіння на тверду поверхню (при випробуваннях скло v6 успішно перенесло 15 падінь з висоти 1 м). Максимальна висота падіння (однократного) з гарантованим збереженням цілісності заявлена на рівні 1,6 м. Стійкість до подряпин поліпшень практично не отримала.
• Gorilla Glass 7. Початкова назва для Gorilla Glass Victus — див. нижче.
• Gorilla Glass Victus. «Спадкоємець» Gorilla Glass 6, випущений влітку 2020 року. У цьому покритті творці приділили увагу не тільки підвищенню загальної міцності, але і поліпшенню стійкості до подряпин. За останнім показником Victus перевершує навіть версію v3, не кажучи вже про більш чутливі матеріали (а порівняно з v6 заявлено підвищення стійкості до подряпин в два рази). Що стосується міцності, то вона дає змогу гарантовано переносити однократні падіння з висоти до 2 м, а також до 20 послідовних падінь з висоти до 1 м.

Тип слота для змінних карт пам'яті, передбаченого в апараті.

Сама по собі наявність такого слота дає змогу розширити вбудовану пам'ять пристрою, іноді — в декілька разів. Ця функція особливо корисна з урахуванням того, що об'ємні вбудовані накопичувачі коштують досить дорого — помітно дорожче змінних носіїв. Водночас відзначимо, що в конструкції можуть передбачатися певні обмеження по роботі з картами пам'яті — наприклад, неможливість встановити на цю карту додаток. Ці обмеження, зазвичай, напряму пов'язані з використовуваною операційною системою. Та й швидкість роботи у змінних накопичувачів помітно нижче, ніж у вбудованих. Тому і зустрічаються телефони без слота під карту пам'яті, щоб не було нічого стороннього в роботі пристрою.

Окремо відзначимо, що в деяких апаратах на 2 SIM-карти, слот під карту пам'яті може поєднуватися зі слотом під другу «сімку». Детальніше див. «Слоти для карт»; тут же відзначимо, що якщо ви хочете одночасно використовувати 2 SIM і знімний накопичувач — варто вибирати апарат з окремим слотом для карти пам'яті.

Що стосується типів карт, то найбільшою популярністю в наш час користуються microSD: вони досить компактні, недорогі та доступні в багатьох варіантах об'єму. Деякі смартфони Huawei використовують інший стандарт — Nano Memory (у просторіччі Nano SD). Серед переваг таких карт – мініатюрний розмір (відпо...відає nanoSIM), висока ємність (першопочатково були представлені варіанти на 64 ГБ, 128 ГБ та 256 ГБ), а також висока швидкість роботи (від 90 МБ/с). З іншого боку, найчастіше вони встановлюються не в окремий слот, а замість другої nanoSIM-карти.

Найбільший об'єм карти пам'яті, з якою телефон здатний коректно працювати. Детальніше о самих картах див. «Слот для карт пам'яті»; тут же відзначимо, що носії з великим об'ємом часто використовують передові технології, які підтримуються не всіма апаратами, а іноді у телефонів просто не вистачає потужності на обробку великих масивів даних. Тому для зручності вибору в нашому каталозі і вказується максимальний підтримуваний об'єм.

На практиці бувають випадки, коли деякі апарати можуть перевищувати заявлені характеристики — наприклад, працювати з 8-ГБ носієм при заявлених 4 ГБ максимального об'єму. Однак варто орієнтуватися саме на офіційні дані, оскільки при їх перевищенні нормальна робота з картою не гарантована.

Тип SIM-карти, яка використовується в мобільному телефоні. Під терміном SIM в даному разі маються на увазі всі види карт для ідентифікації в мобільних мережах, зокрема для мереж 3G, CDMA тощо (хоча формально такі карти можуть мати інші назви). А тип такої карти описує насамперед її форм-фактор. Ось найбільш поширені варіанти:

— micro-SIM. Найбільший тип «сімок» з широко застосовуваних у сучасних апаратах: передбачає розмір 15х12 мм Був представлений ще в 2010 році, в наш час витісняється більш компактними і досконалими nano-SIM і eSIM. Відзначимо, що в крайньому разі картку під слот microSIM можна виготовити, просто обрізавши більш велику mini-SIM до потрібних габаритів. Однак така операція пов'язана з певним ризиком і потребує акуратності, так що краще все-таки звернутися до мобільного оператора для заміни SIM-карти на підходящу.

— nano-SIM. Найбільш мініатюрний форм-фактор класичних (змінних) SIM-карт — 12х9 мм. В таких картах рамки обрізані практично «під самий чип», так що далі зменшувати традиційні «сімки», по суті, нікуди. З'явився цей стандарт ще у 2012 році, проте до цих пір він є надзвичайно поширеним. Як і microSIM, карту під слот цього формату можна виготовити шляхом обрізання більш великої «сімки», але робити це рекомендується лише в крайніх випадках.

— e-SIM. SIM-карта цього типу являє собою електронний модуль, що вбудований прямо в апарат і не передбачає зам...іни. Для авторизації в мережі мобільного оператора потрібно внести в eSIM відповідні налаштування; при цьому подібні модулі здатні зберігати відразу кілька наборів налаштувань, що дає змогу з легкістю перемикатися між різними операторами — не потрібно морочитися з фізичною заміною SIM-карти, досить змінити профіль в налаштуваннях. Ще одна перевага подібних модулів — компактність. Однак перед покупкою телефону з eSIM не завадить дізнатися, чи підтримується ця технологія вашим мобільним оператором — навіть у наш час далеко не кожна мережа сумісна з такими модулями.

— nano+eSIM. Варіант, що зустрічається в смартфонах на дві SIM-карти. Вбудований модуль eSIM в такому апараті доповнюється слотом, в який можна встановити змінну карту формату nanoSIM. Особливості кожного з цих типів карт докладно описані вище; тут же відзначимо, що на eSIM зручно тримати основний номер (номери телефонів, а змінні карти використовувати для тимчасових номерів. Подібний формат використання може виявитися зручний, зокрема, при частих поїздках за кордон — в традиційний слот nanoSIM можна встановлювати карти місцевих операторів.

Види комунікацій, підтримувані апаратом крім мобільних мереж.

Даний список включає два види характеристик. Перший — це безпосередньо технології зв'язку: Wi-Fi (включаючи прогресивні стандарти Wi-Fi 5 (802.11ac), Wi-Fi 6 (802.11ax), Wi-Fi 6E (802.11ax), Wi-Fi 7 (802.11be)), Bluetooth (зокрема нове покоління Bluetooth v 5 у вигляді версії 5.0, 5.1, 5.2, 5.3 та 5.4), NFC, супутниковий зв'язок. Другий різновид – додаткові функції, які реалізуються через той чи інший стандарт зв'язку: це насамперед підтримка aptX (в тому числі aptX HD і aptX Adaptive), мультимедійна технологія DLNA і навіть вбудована рація. Ось докладніший опис кожної з цих характеристик:

— Wi-Fi 4 (802.11 n). Першопочатково Wi-Fi — технологія бездротового зв'язку, яка в сучасних телефонах може застосовуватися як для виходу в Інтернет через бездротові точки доступу, так і для...прямого зв'язку з іншими пристроями (зокрема, фотокамерами і дронами). Wi-Fi є обов'язковим для смартфонів, а ось в традиційних телефонах зустрічається вкрай рідко. Конкретно ж Wi-Fi 4 (802.11 n) забезпечує швидкість передачі даних до 600 Мбіт/с і використовує відразу два частотні діапазони — 2,4 ГГц і 5 ГГц, завдяки чому сумісний і з більш ранніми стандартами 802.11 b/g, і з більш новим Wi-Fi 5 (див. нижче). Wi-Fi 4 за сучасними мірками вважається порівняно скромним стандартом, однак для більшості задач його все одно цілком достатньо.

— Wi-Fi 5 (802.11 ac). Стандарт Wi-Fi (див. вище), який є спадкоємцем Wi-Fi 4. В теорії підтримує швидкості до 6,77 Гбіт/с, а також використовує діапазон 5 ГГц — він менш завантажений сторонніми сигналами і більш стійкий до перешкод, ніж традиційний 2,4 ГГц. В цілях сумісності в смартфоні з модулем Wi-Fi 5 може передбачатися підтримка і більш ранніх стандартів, однак цей момент не завадить уточнити окремо.

— WiGig (802.11 ad). Подальший, після Wi-Fi 5, розвиток стандартів Wi-Fi, що характеризується, насамперед, використанням діапазону 60 ГГц. За максимальною швидкістю фактично не відрізняється від Wi-Fi 5, однак вища частота збільшує пропускну здатність каналу, завдяки чому при одночасному зв'язку декількох гаджетів з одним загальним пристроєм (наприклад, роутером) швидкість зв'язку падає не так сильно, як у попередніх стандартах. З іншого боку, сигнал 802.11 ad майже не здатний проходити крізь стіни; виробники використовують різні хитрощі для компенсації цього недоліку, однак найкраща якість зв'язку все одно досягається лише при прямій видимості. Обладнання під стандарт WiGig поки що випускається порівняно мало, а з більш ранніми версіями Wi-Fi він не сумісний; тому в смартфонах зазвичай передбачається підтримка і інших стандартів.

— Wi-Fi 6 (802.11 ax). Стандарт, розроблений як безпосередній розвиток і удосконалення Wi-Fi 5. Використовує діапазони від 1 до 7 ГГц — тобто здатний працювати і на стандартних частотах 2,4 ГГц і 5 ГГц (зокрема з обладнанням попередніх стандартів), і в інших смугах частот. Максимальна швидкість передачі даних збільшилася до 10 Гбіт/с, проте основною перевагою Wi-Fi 6 стало навіть не це, а подальша оптимізація одночасної роботи декількох пристроїв на одному каналі (поліпшення технічних рішень, застосованих в Wi-Fi 5 і WiGig). Завдяки цьому Wi-Fi 6 дає найменше з сучасних стандартів падіння швидкості при завантаженому каналі.

– Wi-Fi 6E (802.11ax). Стандарт Wi-Fi 6E має технічну назву 802.11ax. Але на відміну від базового Wi-Fi 6 (докладніше див. відповідний пункт), який називається аналогічним чином, у ньому передбачається робота в незавантаженому діапазоні 6 ГГц. Загалом стандарт використовує 14 різних діапазонів частот, пропонуючи високу пропускну здатність в найбільш людних місцях з безліччю активних підключень. І він зворотно сумісний із попередніми версіями.

– Wi-Fi 7 (802.11be). Технологія, як і попередня Wi-Fi 6E, здатна працювати у трьох частотних діапазонах: 2.4 ГГц, 5 ГГц та 6 ГГц. При цьому максимальну ширину смуги пропускання в Wi-Fi 7 наростили зі 160 МГц до 320 МГц – чим ширший канал, тим більше даних він може передати. У стандарті IEEE 802.11be використовується модуляція 4096-QAM, що дає змогу вміщувати більше символів в одиниці передачі даних. З Wi-Fi 7 можна вичавити максимальну теоретичну швидкість обміну інформацією до 46 Гбіт/с. У контексті застосування бездротового підключення для стрімінгу та відеоігор дуже цікавою є впроваджена розробка MLO (Multi-Link Operation). З її допомогою можна агрегувати кілька каналів у різних діапазонах, що суттєво зменшує затримки при передачі даних, забезпечує низький та стабільний пінг. А мінімізувати затримки зв'язку за умови великої кількості підключених клієнтських пристроїв покликана технологія Multi-RU (Multiple Resource Unit).

— Bluetooth. Технологія прямого бездротового зв'язку між різними пристроями. У мобільних телефонах використовується переважно для підключення навушників, гарнітур і наручних гаджетів на зразок фітнес-браслетів, проте можливі й інші способи застосування — режим пульта ДУ, пряма передача файлів тощо. В сучасних мобільниках можуть зустрічатися різні версії Bluetooth, ось їх особливості:

• Bluetooth v 4.0. Принципове оновлення (після версії 3.0), що представило ще один формат передачі даних — Bluetooth з низьким енергоспоживанням (LE). Цей протокол розроблений в основному для мініатюрних пристроїв, що передають невеликі об'єми інформації, таких як фітнес-браслети і медичні датчики. Bluetooth LE дає можливість значно економити енергію при подібному зв'язку.
• Bluetooth v 4.1. Розвиток і удосконалення Bluetooth 4.0. Одним з ключових удосконалень стала оптимізація спільної роботи з модулями зв'язку 4G LTE — щоб Bluetooth і LTE не створювали перешкод один одному. Крім того, у цій версії з'явилася можливість одночасного використання Bluetooth-пристрою в декількох ролях — наприклад, для дистанційного управління зовнішнім пристроєм з одночасною трансляцією музики на навушники.
• Bluetooth v 4.2. Подальший, після 4.1, розвиток стандарту Bluetooth. Принципових оновлень не представив, проте отримав ряд поліпшень, які стосуються надійності і захисту від перешкод, а також покращену сумісність з «Інтернетом речей» (Internet Of Things)
• Bluetooth v 5.0. Версія, представлена в 2016 році. Ключовими нововведеннями стало подальше розширення можливостей, пов'язаних з «Інтернетом речей». Зокрема, в протоколі Bluetooth Low Energy (див. вище) з'явилася можливість збільшувати швидкість передачі даних вдвічі (до 2 Мбіт/с) ціною зменшення дальності, а також збільшувати дальність вчетверо ціною зменшення швидкості; крім того, був введений ряд поліпшень, які стосуються одночасної роботи з великою кількістю підключених пристроїв.
• Bluetooth v 5.1. Оновлення описаної вище версії v 5.0. Крім загальних поліпшень якості та надійності зв'язку, у цьому оновленні була реалізована така цікава можливість, як визначення напряму, з якого надходить Bluetooth-сигнал. Завдяки цьому з'являється можливість визначати місце розташування підключених пристроїв з точністю до сантиметра, що може стати в нагоді, наприклад, при пошуку бездротових навушників.
• Bluetooth v5.2. Наступне, після 5.1, оновлення Bluetooth 5 покоління. Основними нововведеннями в даній версії став ряд поліпшень безпеки, додаткова оптимізація енергоспоживання в режимі LE і новий формат аудіосигналу для синхронізації паралельного відтворення на декількох пристроях.
• Bluetooth v 5.3. Протокол бездротового зв'язку Bluetooth v 5.3 був узвичаєний на зорі 2022 року. З нововведень у ньому прискорили процес узгодження каналу зв'язку між контролером і пристроєм, реалізували функцію швидкого перемикання між станом роботи в малому робочому циклі та високошвидкісному режимі, покращили пропускну здатність та стабільність з'єднання за рахунок зниження сприйнятливості до перешкод. При несподіваному виникненні перешкод у режимі роботи з низьким енергоспоживанням Low Energy прискорено процедуру вибору каналу зв'язку для перемикання. Принципових нововведень у протоколі 5.3 не представлено, проте ряд якісних поліпшень в ньому очевидні.
• Bluetooth v 5.4. У версії протоколу 5.4, який представили на початку 2023 року, збільшили радіус дії та швидкість обміну даними, що добре підходить для використання у додатках, що потребують зв'язку на великих відстанях (наприклад, системах «розумного дому»). Також у Bluetooth v 5.4 удосконалили енергозберігаючий режим BLE. Ця версія протоколу використовує нові функції безпеки для захисту даних від несанкціонованого доступу, має підвищену надійність з'єднання за рахунок вибору найкращого каналу для зв'язку та запобігає втратам з'єднань через перешкоди.

— Підтримка aptX. Технологія aptX була розроблена для поліпшення якості звуку, що передається по Bluetooth. При передачі звуку в звичайному форматі, без aptX, сигнал досить сильно стискається, що позначається на якості звучання; це не критично при розмові по телефону, проте може помітно зіпсувати враження від прослуховування музики. Зі свого боку, aptX дає змогу передавати звук практично без стиснення і досягати якості звучання, порівнянної з дротовим підключенням. Такі можливості особливо оцінять меломани, які віддають перевагу Bluetooth-навушникам або бездротовій акустиці. Звичайно, для використання aptX його повинні підтримувати і смартфон, і зовнішній аудіопристрій.

— Підтримка aptX HD. aptX HD являє собою подальший розвиток і поліпшення оригінальної технології aptX, що дає змогу передавати звук у ще більш високій якості — Hi-Res (24-bit/48kHz). За заявою творців, цей стандарт дає можливість досягти якості сигналу, що перевершує AudioCD, та чистоти звуку, порівнянної з дротовим зв'язком. Останнє нерідко піддається сумніву, однак можна стверджувати, що загалом aptX HD забезпечує дуже високу якість звуку. З іншого боку, всі переваги цієї технології стають помітні тільки на Hi-Res аудіо з якістю 24-bit/48kHz або вище; у іншому разі якість обмежується не стільки особливостями з'єднання, скільки властивостями вихідних файлів.

— Підтримка aptX LL. Модифікація технології aptX, розрахована на максимальне зниження затримок при передачі сигналу. Кодування і декодування сигналу при передачі звуку через Bluetooth з aptX неминуче займає деякий час; це не критично при прослуховуванні музики, однак у відео або іграх може виникнути значна розсинхронізація між зображенням і звуком. Технологія aptX LL позбавлена цього недоліку; вона теж дає затримку, однак це запізнення виходить настільки малим, що людина його не помічає.

— Підтримка aptX Adaptive. Подальший розвиток aptX; фактично об'єднує в собі можливості aptX HD і aptX Low Latency, проте не обмежується цим. Однією з головних особливостей даного стандарту є так званий адаптивний бітрейт: кодек автоматично регулює фактичну швидкість передачі даних, виходячи з особливостей трансльованого контенту (музика, ігрове аудіо, голосовий зв'язок тощо) і завантаженості використовуваних частот. Це, зокрема, сприяє зниженню енергоспоживання і підвищенню надійності зв'язку; а спеціальні алгоритми дають змогу транслювати звук, за якістю порівнянний з aptX HD (24 біт/48 кГц), використовуючи в рази меншу кількість даних, що передаються. А мінімальна затримка передачі даних (на рівні aptX LL) робить цей кодек таким, відмінно підходить в тому числі для ігор і фільмів.

— NFC-чип. NFC — технологія бездротового зв'язку на надмалих відстанях, до 10 см. Один з найпопулярніших варіантів застосування даної технології в смартфонах — безконтактні платежі, коли апарат фактично відіграє роль кредитної карти: досить піднести пристрій до терміналу з підтримкою безконтактної технології на зразок PayPass або PayWave. Інший поширений спосіб використання NFC — автоматичне з'єднання з іншими NFC-сумісними пристроями по Wi-Fi або Bluetooth: піднесені один до одного гаджети автоматично налаштовують з'єднання, і користувачеві залишається тільки підтвердити його. Технічно можливі й інші варіанти: розпізнавання смарт-карт і RFID-міток, застосування апарата в ролі проїзного, карти доступу тощо. Однак такі формати використання зустрічаються помітно рідше.

— Підтримка DLNA. DLNA (Digital Living Network Alliance) — технологія, що дає змогу об'єднати різні домашні пристрої (починаючи від комп'ютерів і закінчуючи побутовою технікою) в єдину мережу для обміну контентом і управління. При підключенні апарата з підтримкою цієї технології до загальної мережі користувач може, наприклад, транслювати з нього відео на екран телевізора, управляти функціями аудіо- або відеопрогравача (простіше кажучи, використовувати в ролі пульта ДУ) і навіть отримувати на телефон повідомлення від побутової техніки (наприклад, мікрохвильової печі). У мобільних телефонах підключення DLNA зазвичай реалізується за допомогою технології Wi-Fi.

— ІЧ-порт. Інфрачервоний порт має вигляд невеликого «вічка», зазвичай, на верхньому торці телефону. Таке оснащення дає можливість перетворити телефон у пульт ДУ для управління різною технікою — досить встановити відповідний додаток. При цьому зазначимо, що серед таких додатків можна знайти варіант практично під будь-який пристрій — починаючи з телевізорів і закінчуючи кондиціонерами, витяжками тощо. Відповідно, «пульт-смартфон» виходить досить універсальним.

— Рація. Вбудований модуль радіозв'язку, що дає можливість використовувати телефон в якості рації – для спілкування на відносно невеликих відстанях без використання SIM-карт. Зрозуміло, для такого спілкування буде потрібна інша рація (або телефон з цією функцією). Конкретні частоти, підтримувані вбудованим радіомодулем, варто уточнювати окремо; тим не менш, всі телефони з цією особливістю працюють в одному або декількох стандартних діапазонах. На практиці це означає, що вони здатні зв'язуватися не тільки з аналогічними телефонами, але і з класичними цивільними раціями – за умови збігу за підтримуваними діапазонами. Дальність зв'язку, як правило, досить невелика; проте, вбудована рація може виявитися досить корисною в тих ситуаціях, коли звичайний мобільний зв'язок малоефективний або недоступний. Характерні приклади таких ситуацій – перебування «далеко від цивілізації», в зоні слабкого покриття, або поїздка за кордон, де роумінг обходиться недешево.

– Супутниковий зв'язок. Функція супутникового зв'язку призначається для надсилання екстрених сповіщень рятувальним службам у надзвичайних ситуаціях. Смартфони з можливістю підключення до супутникових частот можуть спілкуватися зі службами екстреної допомоги в тих зонах, де немає покриття мобільних мереж. Для найкращого прийому сигналу від супутників користувачеві бажано перебувати на відкритому просторі. На етапі становлення функції можна передавати лише готові звернення. У перспективі планується підтримка повноцінного обміну повідомленнями через супутниковий зв'язок, однак за них стягуватиметься окрема плата.

Дротові роз'єми, передбачені в конструкції телефону.

В даному пункті зазвичай уточнюється тип універсального роз'єма (найчастіше microUSB, USB С або Lightning), а також наявність гнізда mini-jack (3.5 мм) (є апарати і без такого гнізда). Також тут може вказуватися інтерфейс порту USB-C аж до високошвидкісної третьої версії ( USB-C v 3 ), розташування роз'єму 3.5 мм (виходу на навушники) і наявність додаткових портів, більш специфічного призначення.

Універсальні роз'єми застосовуються насамперед для зарядки батареї, для підключення до телефону різних аксесуарів і для з'єднання самого апарата з комп'ютером через кабель; порт 3.5 мм, зі свого боку, призначений в основному для навушників і інших аудіоаксесуарів, хоча можливі і інші формати використання. Ось більше детальний опис різних видів роз'ємів:

— USB С. Відносно новий тип універсального інтерфейсу, свого роду спадкоємець microUSB, який все ширше застосовується в мобільних апаратах. USB С відрізняється від попередника насамперед дещо збільшеними розмірами і зручною двосторонньою конструкцією: завдяки їй немає різниці, якою стороною вставляти штекер. Крім того, цей інтерфейс дає змогу реалізувати більше прогресивні функції, ніж microUSB — зокрема, окремі технології швидкої зарядки першопочатково створювалися сам...е під USB С. Також відзначимо, що в характеристиках може уточнюватися стандарт USB, підтримуваний роз'ємом цього типу. На сьогодні зустрічаються такі варіанти:

• USB С 3.2 gen1. Стандарт, раніше відомий як USB 3.0 і USB 3.1 gen1. Забезпечує швидкість передачі даних до 4,8 Гбіт/с.
• USB С 3.2 gen2. Сучасна назва стандарту, що раніше називався USB 3.1, потім USB 3.1 gen2. Швидкість підключення цього інтерфейсу може досягати 10 Гбіт/с.
• USB С 3.2 gen2x2. Стандарт (раніше відомий як USB 3.2), що забезпечує вдвічі більшу швидкість, ніж «звичайний» USB 3.2 gen2 — тобто до 20 Гбіт/с. На відміну від попередніх версій, був створений спеціально під роз'єм USB С.

— microUSB. Універсальний розєм, що у свій час надзвичайно широко застосовувався в портативних пристроях (за винятком хіба що техніки Apple). Є менш зручним і технічно досконалим, ніж USB С, тому поступово втрачає популярність; тим не менш, у продажу все ще можна зустріти чимало апаратів з microUSB.

— Lightning. Фірмовий роз'єм компанії Apple, серед смартфонів застосовується виключно в iPhone. Має двосторонню конструкцію, що дає змогу підключати штекер будь-якою стороною. В сучасних «айфонах» використовується і як універсальний, і для підключення навушників (в 2016 році Apple в цих пристроях відмовилася від аудіовиходу 3.5 мм).

— Фірмовий роз'єм. Той чи інший універсальний роз'єм, що не відноситься до описаних вище типів. В наш час таке оснащення зустрічається вкрай рідко — стандартні інтерфейси є більше зручними і універсальними, оскільки дають змогу використовувати не тільки «рідні» аксесуари, але і рішення від сторонніх виробників.

— USB-A. Повнорозмірний порт USB — на зразок тих, що застосовуються в ПК і ноутбуках для підключення різної периферії. У телефонах має схоже призначення, використовується в основному для флешок та інших зовнішніх аксесуарів (конкретний набір підтримуваних пристроїв варто уточнювати окремо). Як правило, доповнюється більше традиційним універсальним роз'ємом на зразок microUSB або USB С; в цілому, з низки причин, зустрічається дуже рідко.

— Магнітний конектор. Конектор, в якому для утримання кабелю використовується не стандартна система «штекер-гніздо», а постійний магніт. Подібні пристосування використовуються переважно в апаратах з захистом від води (див. «Захист від води»), причому найчастіше — для зарядки акумулятора і в доповнення до стандартних універсальних роз'ємів (зазвичай microUSB або USB С). Головна зручність магнітного конектора полягає в тому, що для захисту від води йому не потрібні заглушки. Завдяки цьому, по-перше, спрощується підключення і відключення зарядника, по-друге, зводиться до мінімуму знос заглушок на стандартних портах — їх не потрібно щоразу відкривати і закривати для зарядки. Правда, для магнітного конектора підходить тільки спеціальний «рідний» кабель; однак на випадок втрати або поломки цього кабелю може передбачатися можливість зарядки звичайним способом, через традиційний універсальний роз'єм.

— Контакти для модулів. Контакти для підключення спеціальних додаткових модулів, що розширюють функціонал апарата. Таке оснащення також зустрічається в окремих захищених телефонах. Самі модулі зазвичай являють собою свого роду «чохли», що надягають на апарат з задньої сторони; в такому «чохлі» може знаходитися, наприклад, додатковий акумулятор, геймпад або навіть тепловізор.

— Mini-jack (3.5 мм). Роз'єм, застосовуваний в основному для підключення дротяних навушників і інших звукових пристроїв (наприклад, портативних колонок). Таке підключення надзвичайно популярне серед аудіоаксесуарів (причому не тільки «мобільного» призначення); так що знайти навушники, гарнітуру або колонки під цей роз'єм зазвичай не становить проблем. Крім того, гніздо 3.5 мм може застосовуватися і для більше специфічних завдань — наприклад, підключення зчитувача карт або обміну даними з фітнес-датчиками і іншим специфічним обладнанням. Втім, такі можливості використовуються рідко і потребують встановлення спеціальних додатків, а ось підключення навушників — це первісна функція такого роз'єму, доступна за замовчуванням. Так що роз'єм mini-jack нерідко називають «виходом на навушники».

— Розташування виходу на навушники. Описаний вище вихід 3.5 мм в сучасних телефонах може розташовуватися на верхньому, нижньому або боковому торці апарата. Втім, останній варіант в цілому менш зручний, ніж перші два, а тому зустрічається рідко. А вибір за даним показником залежить насамперед від того, як саме ви збираєтеся носити телефон і з якого боку до нього найзручніше буде підключати навушники; для різних ситуацій оптимальні варіанти також будуть різними.

Ємність акумулятора, яким укомплектований мобільний телефон.

В теорії висока ємність акумулятора дозволяє апарату працювати довше на заряді. Однак варто враховувати, що фактичний час автономної роботи буде залежати ще й від енергоспоживання гаджета — а воно визначається апаратними характеристиками, операційною системою, спеціальними рішеннями, передбаченими в конструкції, і т. ін. Так що на практиці телефони з великими по ємкості батареями загалом є «довгограючими», однак реальна автономність може помітно відрізнятися навіть в двох моделей зі схожими характеристиками. Тому для точної оцінки краще орієнтуватися не на ємність акумулятора, а на прямо заявлений виробником час роботи в різних режимах (див. нижче).

Матеріали, з яких виготовлені рамка (бокова окантовка) і задня кришка апарата.

У нашому каталозі ці дані зазначаються двома словами — матеріал рамки і матеріал кришки. Наприклад, апарат зі скляною задньою панеллю і металевою окантовкою буде позначений як «метал/скло» (спочатку рамка, потім кришка). Два слова вказуються навіть у тому випадку, якщо для обох елементів використовується один матеріал — наприклад, «метал/метал» для суцільнометалевого корпуса.

Основні матеріали рамок в наш час включають пластик, метал, скло, гуму і кераміку. Задні кришки також робляться в основному пластиковими, металевими, керамічними або гумовими, а серед скляних зустрічається особливий різновид — деталі з скла Gorilla Glass. Зрідка використовуються і більш специфічні матеріали — наприклад, шкіра. Ось більше докладний опис кожного з цих варіантів:

— Пластик. Досить простий, недорогий і в той же час універсальний і практичний матеріал. Власне, на ринку в наш час представлено безліч сортів пластику, які помітно розрізняються за ціною і практичним властивостям; так що заг...альна властивість цього матеріалу залежить насамперед від цінової категорії апарата. Зазначимо, що пластиковій кришці найпростіше надати незвичайного дизайну, хоча таке оформлення зустрічається і в інших матеріалах. Взагалі ж усі види пластику в сучасних телефонах можна умовно розділити на глянцеві, матові, рифлені і софт-тач. Глянець найбільш яскраво виглядає, однак на ньому дуже помітні забруднення (насамперед відбитки пальців), до того ж такі корпуси схильні ковзати в руках. Матові поверхні не такі яскраві, зате вони менш чутливі до забруднень. Софт-тач являє собою особливий різновид матового пластику, завдяки специфічній фактурі поверхні цей матеріал сприймається як м'який на дотик, схожий на гуму. Також він відмінно утримується в руках і майже не ковзає. Найбільш надійним в цьому плані вважається рифлений пластик — з характерними насічками на поверхні; однак не всім подобається зовнішній вигляд таких поверхонь і відчуття від них при утриманні.
Що стосується комбінацій з іншими матеріалами, то пластикові рамки можуть передбачатися в металевих і скляних корпусах — для надійності утримання; а пластикові кришки можуть доповнюватися рамками з металу або гуми для підвищення надійності.

— Метал. У разі мобільників під металом найчастіше мається на увазі алюмінієвий сплав. Цей матеріал поєднує в собі високу міцність, невелику вага і гарну теплопровідність (останнє особливо важливо для відводу тепла від «начинки» потужних смартфонів). Металеві корпуси порівняно рідко виконуються в яскравих відтінках, але можливе й таке оформлення; крім того, навіть без додаткового забарвлення цей матеріал непогано виглядає. Коштує він дорожче пластику, однак у наш час з металу можуть робитися навіть бюджетні моделі телефонів. При цьому металева рамка може поєднуватися практично з будь-яким матеріалом кришки, однак особливо такі рамки популярні в моделях із задньою панеллю зі скла — метал додає корпусу додаткової міцності. Зі свого боку, кришки з металу зустрічаються в основному серед суцільнометалевих корпусів, рідше — в поєднанні з рамкою з пластику (вона дає змогу зменшити вартість і покращити проникність корпуса для сигналів зв'язку).

— Скло. У корпусах телефонів зазвичай використовується спеціальне загартоване скло підвищеної міцності (особливий різновид таких стекол — Gorilla Glass — зазначається окремо, про нього див. нижче). Теоретично скло більше чутливе до ударів, ніж більшість інших матеріалів, однак на практиці розбити таку поверхню все одно досить складно. При цьому виглядають подібні корпуси досить стильно і незвично. До їх однозначних недоліків можна віднести досить високу вартість, а також характерні риси глянцевих поверхонь — схильність вислизати з рук і «збирати» забруднення, насамперед відбитки пальців. Що стосується конкретних деталей корпуса, то найчастіше скло використовується для задніх кришок; вони нерідко доповнюються рамками з більш міцного матеріалу (зазвичай металевими). А ось рамки зі скла зазвичай є частиною скляних корпусів — інші варіанти конструкції з ряду причин не мають сенсу.

— Скло Gorilla Glass. Особливий різновид надміцного скла, з якого можуть виконуватися задні кришки. Про скло в цілому див. вище; а особливості Gorilla Glass докладно описані в п. «Основний дисплей». Зазначимо тільки, що, як і в дисплеях, в задніх панелях корпуса можуть застосовуватися різні версії такого скла, що розрізняються за стійкістю до ударів і подряпин.

— Гума. Як правило, в даному випадку мова йде про корпус або рамку з твердого матеріалу (пластику або металу) з додатковим покриттям з гуми. Використання такого покриття є безпомилковою ознакою телефону з високим ступенем захисту — водонепроникного, а нерідко ще й ударостійкого. Гума є оптимальним матеріалом для подібних апаратів: вона відмінно протистоїть як волозі, так і ударам, добре ізолює «начинку» від холоду і спеки, при цьому така поверхня приємна на дотик і не ковзає в руці. Головний недолік цього матеріалу — громіздкість: гумове покриття повинне бути досить товстим, так що воно помітно позначається на габаритах апарата. У світлі цього звертати увагу на цей параметр має сенс у тих випадках, коли захищеність для вас важливіше компактності. При цьому зазначимо, що гумовий корпус може поєднуватися з рамкою з металу, а гумова рамка — встановлюватися на пластиковий апарат; ці варіанти теж виходять досить надійними.

— Кераміка. Керамікою називають матеріали, що виготовляються шляхом спікання вихідних компонентів при високих температурах. У мобільних телефонах використовуються особливі високоміцні види таких матеріалів. До переваг кераміки можна віднести стильний зовнішній вигляд і непогану надійність в більшості ситуацій. З іншого боку, такі склади все ж досить чутливі до ударів (особливо до точкових), вони схильні ковзати в руках, та й коштують недешево. Тому в сучасних мобільниках кераміка застосовується рідко — в основному як іміджевий матеріал в досить прогресивних моделях. Більшість таких моделей поєднують керамічну кришку з металевою рамкою; помітно рідше зустрічаються суцільнокерамічні корпуси.

— Шкіра. Досить рідкісний і специфічний матеріал, що використовується в основному як дизайнерське рішення. Шкіряне покриття в таких випадках передбачається для задньої кришки, рамка ж робиться металевою або пластиковою. Цей матеріал додає апарата солідного зовнішнього вигляду, підкреслюючи статус власника; крім того, він приємний на дотик і не дає пристрою вислизати з рук. Проте шкіра обходиться недешево і не відрізняється надійністю: вона легко дряпається і рветься навіть при легких контактах з гострими предметами, а також схильна до стирання. Тому подібні корпуси не користуються популярністю навіть серед висококласних телефонів.

Тип поверхні на задній кришці апарата.

— Глянцева. Кришка, що має гладку блискучу поверхню. Така поверхня обходиться недорого, при цьому виглядає стильно і помітно - особливо якщо вона виконана в яскравому кольорі, наприклад, червоному або жовтому. Крім того, глянцевій кришці найпростіше надати незвичайного градієнтного забарвлення (в кілька кольорів, з переходом одного в інший). З іншого боку, на глянці дуже помітні відбитки пальців та інші забруднення, а в руках він схильний ковзати, що підвищує ризик випустити апарат з рук.

— Матова. Злегка шорстка поверхня, яка не блищить, як глянець, і виглядає більш тьмяною. Водночас на такій поверхні менш помітні відбитки пальців та інші забруднення, та й у руках вона менше ковзає; а відсутність блиску є перевагою для тих, хто цінує стриманий і солідний дизайн. Конкретні особливості матової кришки залежать від її матеріалу: наприклад, у пластикових виробах часто використовується так званий «софт-тач» пластик, м'який і приємний на дотик і водночас твердий сам по собі.

— Глянець або матова. Цей варіант означає, що апарат випускається в декількох варіантах оформлення: одні передбачають глянцеву поверхню задньої кришки, інші — матову. Таким чином, користувач може вибрати варіант на свій розсуд. Про переваги й недоліки обох див. вище.

— Рифлена. Пове...рхня з чітко вираженими нерівностями; це може бути як дрібний текстурний візерунок, та й досить великі виступи (останні зустрічаються, зокрема, серед «захищених» смартфонів). У будь-якому разі рифлена поверхня забезпечує надійне утримування в руці й добре приховує забруднення, однак коштують такі кришки дещо дорожче ніж матові й тим більше глянцеві.