Порівняння Sennheiser CX 350BT vs Sennheiser CX 6.00 BT

Конкретний інтерфейс підключення, передбачений в навушниках. При цьому в деяких моделях можуть передбачатися відразу кілька варіантів — це або комбіновані пристрої (див. «Тип підключення»), або дротові навушники, укомплектовані додатковими перехідниками або змінними кабелями, або бездротові пристрої з підключенням по радіоканалу або ІЧ-порту (в останньому варіанті в характеристиках додатково уточнюється спосіб підключення комплектного адаптера).

— micro-Jack (2.5 мм). Дротовий роз'єм, що схожий з популярним mini-Jack 3.5 мм (див. нижче), однак має менші розміри. Техніка з таким підключенням зустрічається нечасто — в основному це мініатюрні пристрої, де просто немає місця для роз'єму на 3.5 мм, Відповідно, і серед навушників даний інтерфейс поширення не отримав: у чистому вигляді майже не зустрічається, моделі з таким штекером зазвичай доповнюються перехідником або кабелем для mini-Jack.

— mini-Jack (3.5 мм). Ледь не найпопулярніший сучасний тип аудіороз'єму; якщо в якомусь пристрої заявлений вихід під навушники — швидше за все, мова йде саме про гніздо 3.5 мм. Відповідно, і більшість навушників з дротовим підключенням використовують саме цей тип роз'єму. Варто відзначити, що навушники з мікрофоном, розраховані на подібне з'єднання, оснащуються спеціальним штекером під комбінований аудіороз'єм «навушники+мікрофон» (подібні роз'єми популярні в портативних гаджетах і ноутбуках). А ось з гніздом, призначеним тільки для «в...ух» без мікрофона, такий штекер може працювати некоректно. Альтернативою можуть стати навушники, оснащені двома окремими штекерами mini-jack; докладніше про це варіанті див. нижче.

— mini-Jack (2 x 3.5 мм). Моделі, які мають два штекера mini-jack 3.5 мм. Даний варіант гарантовано означає, що мова йде не про класичні навушники, а про гарнітуру з мікрофоном: один штекер використовується для навушників, другий — для мікрофона. Подібні моделі зручні при використанні з технікою, що має окремі роз'єми: 3.5 мм для «вух» і мікрофона — наприклад, для ПК.

— Pentaconn (4.4 мм). Являє собою 5-контактний балансний вихід. Pentaconn використовує збільшений в порівнянні з mini-Jack штекер, його діаметр становить 4,4 мм, він міцніше і надійніше 3,5-міліметрового з'єднання. Балансне підключення Pentaconn дає можливість працювати з аудіосигналами підвищеної потужності. Завдяки цьому з'єднанню можна передавати сигнал на досить велику відстань. Відповідно подібний роз'єм актуальний для навушників вищої категорії.

— Jack (6.35 мм). Найбільший різновид аудіороз'єму типу Jack, що зустрічається в сучасній техніці. Виходи цього типу зустрічаються переважно в стаціонарній аудіотехніці — для портативних пристроїв вони занадто громіздкі, там простіше використовувати 3.5 мм mini-jack. Водночас роз'єм 6.35 мм вважається більш підходящим інтерфейсом для техніки професійного та аудіофільского класу: він забезпечує більш надійне з'єднання, велику щільність контакту і, відповідно, меншу ймовірність перешкод. Тому, хоча власним роз'ємом типу Jack оснащується порівняно небагато навушників (в основному рішення преміумкласу), чимало моделей зі штекером 3.5 мм mini-Jack комплектуються перехідником на 6,35 мм.

— XLR. Характерний круглий роз'єм з замком-фіксатором і 3 контактами (є й інші варіанти за кількістю). Як правило, він використовується для передачі аналогового сигналу через балансне підключення. Таке підключення забезпечує високу стійкість до перешкод, характерну для професійного застосування; водночас сам роз'єм має досить великі габарити. Зважаючи на все це наявність XLR актуальна в основному для навушників, розрахованих на застосування з прогресивною стаціонарною апаратурою.

— Bluetooth. Найпопулярніший варіант бездротового підключення в сучасних навушниках. Пов'язано це з тим, що вбудовані модулі Bluetooth є практично в кожному сучасному смартфоні, планшеті або ноутбуці, а для пристроїв без цього модуля (наприклад, ПК) можуть випускатися відповідні адаптери. Правда, якість звуку при традиційному Bluetooth-з'єднанні виходить порівняно невисокою, але для виправлення ситуації все частіше застосовуються спеціальні технології на зразок aptX і aptxHD (див. «Підтримка кодеків»).
Також варто відзначити, що модулі Bluetooth можуть відповідати різним версіям (останні на 2021 рік це Bluetooth 5.0, Bluetooth 5.1, Bluetooth 5.2 та Bluetooth 5.3); цей момент на якість звуку не впливає, проте визначає ряд додаткових нюансів — дальність і надійність зв'язку, можливість роботи крізь стіни та інші перешкоди, стійкість до перешкод тощо. В сучасних «вухах» можна зустріти такі версії Bluetooth:

• Bluetooth v 4.0. Оновлення, в якому можливості версії 3.0 (класичний+високошвидкісний Bluetooth) були доповнені третім форматом — Bluetooth LE (з низьким енергоспоживанням). Цей стандарт зв'язку призначений в основному для передачі невеликих об'ємів інформації — зокрема, службових пакетів даних для підтримки з'єднання. При цьому творцям вдалося поєднати економне споживання енергії і велику дальність зв'язку — вона може досягати 100 м. Це позитивно позначається на стабільності підключення.
• Bluetooth v 4.1. Розвиток і удосконалення Bluetooth 4.0. Якщо говорити конкретно про навушники, то для них ключовим нововведенням даної версії стала покращена захищеність від перешкод під час роботи поряд з пристроями пристроями мобільного зв'язку формату 4G (LTE) (в попередніх стандартах сигнали Bluetooth і LTE могли перекриватися, що призводило до збоїв). Так що для використання разом з 4G-смартфоном однозначно рекомендуються навушники з підтримкою Bluetooth не нижче v 4.1.
• Bluetooth v 4.2. Подальший, після 4.1, розвиток стандарту Bluetooth, що представив в основному ряд загальних поліпшень надійності і захисту.
• Bluetooth v 5.0. Масштабне оновлення Bluetooth, випущене в 2016 році. Одним з найпомітніших нововведень стало введення двох додаткових режимів роботи Bluetooth LE: режиму підвищеної швидкості (за рахунок зменшення дальності) і режиму збільшеної дальності (за рахунок зниження швидкості). У разі навушників основне значення цих нововведень полягає в поліпшенні загальної надійності зв'язку, збільшення його дальності та зменшенні кількості розривів.
• Bluetooth v 5.1. Оновлення версії v 5.0, у якому, крім загальних поліпшень якості та надійності зв'язку, з'явилася така цікава можливість, як визначення напряму, з якого надходить Bluetooth-сигнал. Завдяки цьому смартфон або інший гаджет з підтримкою цього стандарту здатний визначати місце розташування підключених пристроїв з точністю до сантиметра; це може знадобитися, наприклад, для пошуку зниклих з виду, але все ще працюючих навушників.
• Bluetooth v5.2. Наступне, після 5.1, оновлення Bluetooth 5 покоління. Основними нововведеннями в даній версії стали ряд поліпшень безпеки, додаткова оптимізація енергоспоживання в режимі LE і новий формат аудіосигналу для синхронізації паралельного відтворення на декількох пристроях.
• Bluetooth v5.3 був введений у вжиток на зорі 2022 року. З нововведень у ньому прискорили процес узгодження каналу зв'язку між контролером та пристроєм, реалізували функцію швидкого перемикання між станом роботи в малому робочому циклі та високошвидкісному режимі, покращили пропускну здатність та стабільність з'єднання за рахунок зниження сприйнятливості до перешкод. При несподіваному виникненні перешкод у режимі роботи з низьким енергоспоживанням Low Energy прискорено процедуру вибору каналу зв'язку для перемикання.

— Радіоканал. Бездротове з'єднання по радіоканалу, що не використовує технології Bluetooth (див. вище). Подібні навушники зазвичай комплектуються адаптером, який підключається до джерела сигналу дротовим способом — наприклад, через USB або mini-Jack 3.5. Такий спосіб підключення більш універсальний, ніж Bluetooth, він може застосовуватися навіть з пристроями, що не мають бездротових модулів. Крім того, радіоканал забезпечує більшу дальність (нерідко — до декількох десятків метрів), а якість звуку виходить досить високою навіть без використання спеціальних технологій. Недоліком даного варіанта можна назвати власне наявність адаптера, який не завжди доречний: наприклад, з планшетом або смартфоном зручніше використовувати Bluetooth-навушники.

— ІЧ-канал. Ще один спосіб бездротового підключення, особливістю якого є те, що він використовує не радіохвилі, а інфрачервоне випромінювання. Теоретично перевагою такого з'єднання є стійкість до електромагнітних перешкод, недоліком — те, що працює він тільки в зоні прямої видимості. На практиці ж ситуація така, що здебільшого для бездротового з'єднання простіше використовувати Bluetooth або радіоканал. Так що цей варіант зустрічається виключно у спеціалізованих пристроях для техніки, оснащеної власними ІЧ-виходами — зокрема, серед навушників під автомобільні монітори.

— USB-A. Дротове підключення до стандартного (повнорозмірного) роз'єму USB. Цей варіант зустрічається виключно серед навушників, розрахованих на комп'ютери/ноутбуки, ігрові консолі. Одна з переваг полягає в тому, що звук через USB передається в цифровому вигляді і обробляється не аудіокартою комп'ютера, а вбудованим перетворювачем навушників; такий перетворювач нерідко забезпечує кращу якість звуку, ніж згадана аудіокарта. Крім того, через USB-підключення можна передавати багатоканальний звук — цей момент особливо оцінять геймери. Ще однією перевагою можна назвати те, що при використанні USB-навушників спеціалізовані аудіовиходи залишаються вільними, і до них можна приєднати іншу апаратуру — наприклад, комп'ютерні колонки або вібронакидку.

— USB-C. Відносно новий тип USB-роз'єму, що застосовується і в стаціонарних комп'ютерах, і в портативних пристроях – як спадкоємець microUSB. Не сильно відрізняється за розмірами, однак має більш досконалу конструкцію — зокрема, зроблений двостороннім, що полегшує підключення. Найчастіше доповнюється іншими варіантами підключення (вони можуть бути як дротовими, так і бездротовими).

— Lightning. Універсальний роз'єм, застосовуваний в портативній техніці Apple — смартфонах iPhone і планшетах iPad — починаючи з 2012 року. Іншими виробниками не використовується. Відповідно, моделі з таким інтерфейсом розраховані саме на «яблучну» техніку (насамперед iPhone і плеєри iPod touch). Цей тип підключення особливо актуальний з урахуванням того, що в останніх «айфонах» виробник взагалі відмовився від окремого аудіовиходу, і єдиною можливістю для підключення навушників є саме порт Lightning.

— Фірмовий роз'єм. Роз'єм підключення, що не належить до загальноприйнятих стандартів і застосовується обмежено, в техніці одного або декількох виробників. Такі роз'єми зустрічаються в основному серед навушників для мобільних телефонів. Втім, у зв'язку із загальною стандартизацією даний варіант практично зійшов зі сцени. Теоретично фірмовим роз'ємом є також описаний вище Lightning, однак він виділений в окрему категорію через популярність техніки Apple.

Імпедансом називають номінальний опір навушників змінному струму — такого, як аудіосигнал.

За інших рівних умов більш високий імпеданс знижує рівень спотворень, проте потребує більш потужного підсилювача — інакше навушники просто не зможуть видати достатню гучність. У світлі цього вибір по опору залежить насамперед від того, до якого джерела сигналу планується підключати «вуха». Так, для портативного гаджета (смартфона, кишенькового плеєра) оптимальним вважається показник у 16 Ом і менше, непоганим — 17 – 32 Ом. Більш високі значення — 33 – 64 Му і 65 – 96 Ом — зажадають вже досить потужних підсилювачів, на зразок тих, що застосовуються в комп'ютерах і телевізорах. А моделі з опором 96 – 250 Ом і вище розраховані в основному на аудіотехніку Hi-End класу і професійне застосування; для таких випадків детальні рекомендації по вибору можна знайти в спеціальних джерелах.

Діапазон звукових частот, який здатні відтворити навушники.

Чим ширше цей діапазон, тим повніше навушники відтворюють спектр звукових частот, тим нижче ймовірність, що занадто низькі або надто високі частоти виявляться недоступними. Однак тут слід враховувати деякі нюанси. Насамперед нагадаємо, що діапазон сприйняття людського вуха становить в середньому від 16 Гц до 22 кГц, та для повної картини достатньо, щоб навушники перекривали цей діапазон. Проте сучасні моделі можуть помітно виходити за ці межі: у багатьох пристроях нижній поріг не перевищує 15 Гц, а то і 10 Гц, а верхня межа може досягати 25 кГц, 30 кГц і навіть більше. Такі широкі діапазони сам по собі не дають практичних переваг, проте вони зазвичай свідчать про високий клас навушників, а іноді наводяться лише в рекламних цілях.

Другий важливий момент полягає в тому, що широкий частотний діапазон сам по собі не є гарантією хорошого звучання: якість звуку залежить ще від цілого ряду параметрів, насамперед амплітудно-частотної характеристики навушників.

Кодеки і додаткові технології обробки звуку, підтримувані навушниками з підключенням по Bluetooth (див. «Підключення»). Першопочатково передача звуку по Bluetooth передбачає досить сильне стиснення сигналу; це некритично при передачі мови, однак може сильно зіпсувати враження при прослуховуванні музики. Для усунення цього недоліку і використовуються різні технології, зокрема aptX, aptX HD, aptX Low Latency, aptX Adaptive, AAC, LDAC і LHDC. Зрозуміло, для використання будь-якої з технологій її повинні підтримувати не тільки «вуха», але і Bluetooth-пристрій, з яким вони використовуються. А ось основні особливості кожного з варіантів:

— aptX. Bluetooth-кодек, створений для значного підвищення якості звуку, що передається по Bluetooth. Згідно із заявами творців, дає змогу досягти якості, порівнянної з Audio CD (16-bit/44.1 kHz). Переваги aptX найбільш помітні при прослуховуванні високоякісного контенту (наприклад, форматів lossless), проте навіть на звичайному MP3 він може дати помітне покращення звучання.

— aptX HD. Розвиток і удосконалення оригінального aptX, що дає змогу досягти чистоти звуку, порівнянної з аудіо формату Hi-Res (24-bit/48kHz). Як і в оригіналі, переваги aptX HD помітні в основному н...а аудіо високої якості, хоча цей кодек не буде зайвим і для MP3.

— aptX Low Latency. Специфічний різновид описаного вище aptX, розроблений в розрахунку не стільки на покращення якості звуку, скільки на зниження затримок у передачі сигналу. Такі затримки неминуче виникають під час роботи через Bluetooth; вони не критичні для прослуховування музики, однак при перегляді відео або в іграх може виникнути значна асинхронність між зображенням і звуком. Кодек aptX LL усуває це явище, зменшуючи затримку до 32 мс — така різниця непомітна для сприйняття людиною (хоча для серйозних завдань на зразок студійної роботи зі звуком вона все одно занадто велика). Підтримка aptX LL зустрічається переважно в ігрових навушниках.

— aptX Adaptive. Подальший розвиток aptX; фактично об'єднує в собі можливості aptX HD і aptX Low Latency, проте не обмежується цим. Однією з головних особливостей даного стандарту є так званий адаптивний бітрейт: кодек автоматично регулює фактичну швидкість передачі даних, виходячи з особливостей трансльованого контенту (музика, ігрове аудіо, голосовий зв'язок тощо) і завантаженості використовуваних частот. Це, зокрема, сприяє зниженню енергоспоживання і підвищенню надійності зв'язку; а спеціальні алгоритми дають змогу транслювати звук, за якістю порівнянний з aptX HD (24 біт/48 кГц), використовуючи в рази меншу кількість даних, що передаються. А мінімальна затримка передачі даних (на рівні aptX LL) робить цей кодек таким, що відмінно підходить в тому числі для ігор і фільмів.

— AAC. Bluetooth-кодек, що застосовується переважно в портативних гаджетах фірми Apple. За можливостями помітно поступається більш прогресивним стандартам на зразок aptX або LDAC: якість звуку при використанні AAC можна порівняти з середнім MP3-файлом. Втім, для прослуховування тих же MP3 цього цілком вистачає, різниця стає помітною лише на більш прогресивних форматах. А вимоги AAC до апаратної частини невисокі, і його підтримка в навушниках обходиться недорого.

— LDAC. Фірмовий Bluetooth-кодек компанії Sony. За пропускною здатністю і потенційною якістю звучання перевершує навіть aptX HD, забезпечуючи показники на рівні Hi-Res звуку 24-bit/96kHz; існує навіть думка, що це максимальна якість, яку має сенс передбачати в бездротових навушниках — подальше покращення буде просто непомітним для людського вуха. З іншого боку, підтримка цього стандарту обходиться недешево, а гаджетів з такою підтримкою поки існує досить мало — це, зокрема, смартфони Sony, а також апарати середнього і топового класу під управлінням Android 8.0 Oreo і більш пізніх версій.

— LHDC. LHDC (Low latency High-Definition audio Codec) — це кодек високої роздільної здатності з низькими затримками, розроблений спілкою Hi-Res Wireless Audio та компанією Savitech. У переважній більшості випадків його підтримка реалізована на апаратному рівні у смартфонах Huawei та Xiaomi. Також кодек відомий під назвою HWA (Hi-Res Wireless Audio). При використанні LHDC передача сигналу телефону на навушники здійснюється з бітрейтом до 900 кбіт/с, бітовою глибиною до 24 біт і частотою дискретизації до 96 кГц. При цьому забезпечується стабільне та надійне з'єднання зі зниженим рівнем затримки. Кодек оптимально підходить для висококласних бездротових навушників та оперування прогресивними форматами цифрового звуку.

Ємність акумулятора, встановленого в навушниках відповідної конструкції (див. «Живлення»).

Теоретично більш висока ємність дає змогу досягти більшої автономності, але на практиці час роботи залежить ще й від енергоспоживання навушників — а воно може бути дуже різним, залежно від характеристик і особливостей конструкції. Так що цей параметр є другорядним, і звертати увагу при виборі варто не стільки на ємність батареї, скільки на прямо заявлений час роботи (див. нижче).

Час, необхідний для повної зарядки акумулятора в навушниках з відповідним живленням (див. вище).

У даному випадку мається на увазі час зарядки батареї від 0 до 100 % при використанні штатного зарядного пристрою (або стороннього зарядника з ідентичними характеристиками). Відповідно, на практиці цей показник може відрізнятися від заявленого — залежно від особливостей ситуації. Проте в цілому по ньому цілком можна оцінювати різні моделі і порівнювати їх між собою: навушники з меншим заявленим часом зарядки і за фактом будуть заряджатися швидше (за інших рівних умов).

Також відзначимо, що підвищення ємності акумулятора (та автономності навушників) неминуче передбачає і збільшення часу зарядки. Для компенсації цього моменту можуть застосовуватися спеціальні технології швидкої зарядки — однак вони позначаються на вартості і вимагають застосування спеціалізованих ЗП.

Час роботи навушників з автономним живленням (див. вище) на одному заряді акумулятора або комплекті батарейок.

Зазвичай, в характеристиках вказується певний середній час роботи, для стандартних умов; на практиці ж він буде залежати від інтенсивності використання, рівня гучності та інших параметрів роботи, а в моделях зі змінними батарейками — ще й від якості конкретних батарейок. Тим не менш, за заявленим часу можна досить достовірно оцінити автономність вибраних навушників і порівняти їх з іншими моделями. Що стосується конкретних значень, порівняно «короткоживучі» пристрої мають автономність до 8 год, показник у 8 – 12 год можна назвати непоганим, 12 – 20 год — дуже хорошим, а в найбільш «довгограючих» навушниках час роботи може перевищувати 20 год.

Для TWS моделей із зарядним кейсом вказується саме час роботи навушників від вбудованого в них акумулятора - ємність кейса і його додаткова зарядка подовжують можливість роботи з навушниками, але лише після "дозаправки". Також відзначимо, що для моделей з активним шумозаглушенням (див. вище) в даному пункті зазвичай вказується автономність з увімкненим шумозаглушувачем; час роботи без використання цієї функції може уточнюватися окремо.

Тип роз'єму, який використовується для зарядки вбудованого акумулятора навушників, точніше — для підключення зовнішнього зарядного пристрою. Роль такого пристрою може грати мережевий або автомобільний адаптер, повербанк чи навіть USB-порт ПК або ноутбука (за наявності відповідного кабелю). При цьому в true wireless моделях (зустрічаються з довгою ніжкою, короткою ніжкою, < a href="/list/239/pr-46359/">без ніжки, з завушним кріпленням та кліпси (Clip-on)) дріт зарядного пристрою підключається до спеціальної док-станції, куди на час зарядки вкладаються «вуха» (при цьому сама станція зазвичай має власний акумулятор і може працювати як автономний повербанк). А в бездротових і комбінованих рішеннях більш традиційної конструкції вхід зарядки нерідко розташовується на самому корпусі навушників. Що стосується роз'ємів, то найбільш поширені такі варіанти:

— microUSB. Зменшена версія USB-роз'єму, яка створена для портативних пристроїв. З'явилася досить давно, проте не втрачає популярності і у наш час, використовується абсолютною більшістю виробників.

— USB-C. Мініатюрний USB-роз'єм, який позиціонується в тому числі як потенційний спадкоємець microUSB. На відміну від попередника, має двосторонню конструкцію, завдяки якій штекер можна вставити в гніздо будь-яким боком. Поки що зустрічається відносно рідко, проте з великою вірогідністю в найближчі роки ситуація зміниться.

— Lightning.... Фірмовий роз'єм компанії Apple. Як і USB-C, має двосторонню конструкцію, при цьому дещо зручніший і надійніший, однак застосування Lightning обмежується власне продукцією компанії Apple і бренду Beats, який їй належить.

Загальна вага навушників; для моделей true wireless (див. «Тип кабелю») вказується вага кожного окремого навушника.

Цей параметр напряму пов'язаний з конструкцією (див. вище) і деякими особливостями функціоналу. Так, згадані true wireless пристрої виходять дуже легкими, їх вага не перевищує 25 г. Традиційніші внутрішньоканальні навушники та вкладиші можуть бути помітно важче — до 50 г для вкладишів і до до 100 г для більшості внутрішньоканальних. Накладні ж моделі в більшості своїй досить масивні: серед них чимало моделей вагою в 200 – 250 г, 250 – 300 г і навіть більше 300 г. Зазначимо, що значна вага для накладних вух нерідко є не недоліком, а перевагою: вона дає їм можливість надійніше триматися на голові, створює враження солідності і надійності, при цьому найчастіше не створює значних незручностей.