Порівняння Sony PlayStation 5 + Game vs Sony PlayStation 4 Pro + Game

Офіційний рік випуску ігрової приставки. Як правило, вказується за датою офіційного надходження в продаж. Ця інформація дає змогу визначити «вік» пристрою — і, відповідно, його функціонал (до деякої міри), в тому числі в межах власної платформи. Так, наприклад, різниця між Xbox One S і Xbox One X за назвою не особливо очевидна; але знаючи, що перша була випущена в 2016 році, а друга — в 2017 році, можна однозначно визначити, яка модель буде більше новою та прогресивною. Відповідно новинки 2020 р. і 2019 р. будуть ще краще.

— LAN (Local Area Network). Найбільш поширений і фактично домінуючий на сьогоднішній день інтерфейс для дротового підключення різних електронних пристроїв до комп'ютерних мереж. Дозволяє працювати з локальними ресурсами, а також виходити в Інтернет. У разі ігрових приставок таке підключення може використовуватися для мережевих ігор, для роботи зі спеціалізованими ігровими сервісами, «хмарними» сховищами, оновлення прошивки і навіть для повноцінного вебсерфінгу та/або відтворення музики і відео з локальних ресурсів або Інтернет-сайтів; конкретні мережеві можливості в різних моделях різні. Зазначимо, що інтерфейс LAN встановлюється виключно в настільні консолі (див. «Форм-фактор») — для портативних він підходить слабо з цілого ряду причин.

— Wi-Fi 4 (802.11 n). В ігрових приставках бездротова технологія Wi-Fi застосовується в основному для доступу в Інтернет. Способи застосування такого з'єднання можуть бути різними: багатокористувальницькі ігри, доступ до фірмових ігрових сервісів, соцмереж, повноцінний веб-серфінг, оновлення ігор або прошивки тощо. Такий спосіб підключення зручніше дротового, оскільки позбавляє від метушні з кабелями; а для портативних моделей (див. «Форм-фактор») він фактично є єдино можливим. Конкретно ж стандарт Wi-Fi 4 (802.11 n) забезпечує швидкість передачі даних до 300 Мбіт/с і використовують два діапазони — 2,4 ГГц і 5 ГГц. Останнє забезпечує сумісність як з більш ранніми (Wi-Fi 802.11 b/g), так і з більш...пізніми (Wi-Fi 5) стандартами. А згадана швидкість вважається порівняно невисокою, однак для більшості завдань її більш ніж достатньо.

— Wi-Fi 5 (802.11 ac). Подальший, після описаного вище Wi-Fi 4, розвиток технології Wi-Fi. Використовує діапазон 5 ГГц і дає швидкість передачі даних більше 1 Гбіт/с (в перспективі — до 6 Гбіт/с). Така швидкість не тільки спрощує передачу великих об'ємів даних (наприклад, скачування ігор або апдейтів до них), але ще й зменшує лаги в онлайн-іграх. Для сумісності з більш ранніми стандартами Wi-Fi, що використовують діапазон 2,4 ГГц, в додаток до Wi-Fi 5 може передбачатися також підтримка Wi-Fi 4.

– Wi-Fi 6 (802.11ax). Версія використовує діапазони від 1 до 7 ГГц - тобто здатна працювати і на стандартних частотах 2.4 Ггц і 5 ГГц (в тому числі з обладнанням більш ранніх стандартів), і в інших смугах частот. Максимальна швидкість передачі даних збільшилася до 10 Гбіт/с, проте основною перевагою Wi-Fi 6 стало навіть не це, а подальша оптимізація одночасної роботи декількох пристроїв на одному каналі (поліпшення технічних рішень, застосованих в Wi-Fi 5 і WiGig). Завдяки цьому Wi-Fi 6 дає найменше з сучасних стандартів падіння швидкості при завантаженому каналі.

- Wi-Fi 6E (802.11ax). Стандарт Wi-Fi 6E має технічну назву 802.11ax. Але на відміну від базового Wi-Fi 6, який називається аналогічним чином, у ньому передбачається робота в незавантаженому діапазоні 6 ГГц. Загалом стандарт використовує 14 різних діапазонів частот, пропонуючи високу пропускну здатність в найбільш людних місцях з великою кількістю активних підключень. І він зворотньо сумісний із попередніми версіями.

– Wi-Fi 7 (802.11be). Як і в попередній редакції Wi-Fi 6E, технологія підтримує роботу в трьох частотних діапазонах: 2.4 ГГц, 5 ГГц та 6 ГГц. Ширина смуги пропускання Wi-Fi 7 збільшилася з 160 МГц до 320 МГц, завдяки чому забезпечується передача більш великих обсягів даних одночасно. У IEEE 802.11be використовується модуляція 4096-QAM, що дозволяє вміщувати більше символів в одиниці передачі. Максимум із стандарту можна вичавити до 46 Гбіт/с швидкості обміну інформацією. У розрізі ігрових консолей корисним нововведенням виглядає розробка MLO (Multi-Link Operation), за допомогою якої можна агрегувати декілька каналів у різних діапазонах. Це суттєво зменшує затримки під час передачі даних, паралельно забезпечуючи низький та стабільний пінг в іграх. А при підключенні багатьох клієнтських пристроїв мінімізувати можливі затримки покликана технологія Multi-RU (Multiple Resource Unit).

— Bluetooth. Бездротовий інтерфейс, призначений для прямого з'єднання між собою різних пристроїв; досить універсальний і може використовуватися для різних цілей. В ігрових приставках варіанти застосування Bluetooth включають підключення бездротових контролерів, навушників та гарнітур, а також обмін файлами з іншими гаджетами (наприклад, з ноутбуком або планшетом); конкретні можливості цього інтерфейсу у різних моделях різні. Bluetooth використовує радіодіапазон і має дальність роботи близько 10 м, при цьому може підтримувати з'єднання навіть через стіни (хіба що радіус дії в цьому випадку знижується).

— NFC-чип. NFC (Near Field Communication) — технологія бездротового зв'язку з малим радіусом дії, близько декількох сантиметрів. Потенційно має досить великі можливості, однак на сьогоднішній день найчастіше використовуватися як допоміжний засіб при підключенні по Wi-Fi або Bluetooth. За наявності чипу NFC в обох пристроях, що з'єднуються, замість пошуку, з'єднання, авторизації та інших дій досить піднести ці пристрої один до одного і прийняти підключення. Абсолютна більшість ігрових приставок з чипом NFC — портативні (див. «Форм-фактор»).

— mini-Jack (3.5 мм). Роз'єм універсального призначення, найчастіше використовується як аналоговий аудіовихід. Простіше кажучи, в приставках такий інтерфейс зазвичай призначений для підключення навушників, колонок та інших зовнішніх аудіоаксесуарів — дуже багато подібних пристроїв використовують саме штекер 3,5 мм, а під інші інтерфейси існують відповідні перехідники. Водночас конкретне функціонал роз'єму mini-Jack може бути різним. Так, в одних моделях він працює тільки як вихід, в інших може застосовуватися для навушників з мікрофоном або навіть окремого мікрофона. Крім того, цей роз'єм може поєднуватися з оптичним виходом S/P-DIF (докладніше про нього див. «Додаткові»).

— miniHDMI. Зменшена версія інтерфейсу HDMI, детально описаного нижче. Встановлюється в портативних консолях і ігрових планшетах (див. «Форм-фактор»), нічим не відрізняється повнорозмірною версією, крім габаритів роз'єму, і застосовується з тією ж метою — для підключення до телевізора або іншого екрану і передачі відео і звуку.

— HDMI. Цифровий інтерфейс, що дозволяє одночасно передавати по одному кабелю відеосигнал високої роздільної здатності і багатоканальний звук аж до 7.1 (до того ж у високій якості і з мінімумом перешкод). Є одним з найпоширеніших у сучасній відеотехніки, переважна більшість телевізорів і моніторів мають як мінімум один вхід HDMI. При цьому для роботи з дозволами від HD (1280х720) і вище саме ц...ей інтерфейс підключення вважається на сьогоднішній день оптимальним. Тому наявність HDMI є практично обов'язковим для настільних консолей з підтримкою відео високої роздільної здатності (в портативних моделях повнорозмірний роз'єм не застосовується через великих габаритів).

— microUSB. Зменшена (фактично — найбільш мініатюрна на сьогодні версію інтерфейсу USB, широко застосовується в комп'ютерній техніці для підключення зовнішніх пристроїв; повністю ідентична стандартної версії, за винятком форми і розмірів роз'єму. З'явилася у зв'язку з тим, що оригінальний роз'єм USB має досить великі габарити, слабо підходять для техніки кишенькового формату; відповідно, серед приставок зустрічається зазвичай у портативних моделях та ігрових планшетах (див. «Форм-фактор»). З'єднання з microUSB розраховане на роботу приставки в ролі підключеного пристрою, slave (докладніше див. «USB 2.0»). З його допомогою можна, наприклад, закачати на пристрій нові ігри або оновити прошивку.

— microUSB (MHL). Роз'єм, що поєднує можливості microUSB і HDMI (див. вище). За формою і розмірами повністю ідентичний microUSB, також сумісний зі звичайним інтерфейсом USB і забезпечує ті ж можливості; однак, крім цього, MHL може застосовуватися для передачі відеосигналу високої роздільної здатності і багатоканального звуку. Така передача забезпечується через найпростіший кабель-адаптер зі штекером microUSB на одному кінці і HDMI — на іншому; при такому з'єднанні може здійснюватися навіть підзарядка акумулятора приставки. MHL був створений як мобільний стандарт і застосовується він, відповідно, в портативних моделях (див. «Форм-фактор»). Він позбавляє виробників від необхідності передбачати окремий вихід miniHDMI для виведення відео, що позитивно позначається на компактності. Правда, для нормальної роботи в режимі передачі відео необхідно, щоб телевізор або інший зовнішній екран також мав сертифікацію MHL; однак у крайньому випадку ситуацію можна виправити за допомогою найпростішого перехідника.

— USB-C. Різновид USB роз'єму, орієнтована одночасно як заміна для повнорозмірного USB і для компактного microUSB. За розмірами порівнянна з microUSB, через що зустрічається переважно в портативних і гібридних консолях (див. «Форм-фактор»). Однією з особливостей даного інтерфейсі є двосторонній конектор, який можна вставити в гніздо будь-якою стороною (на відміну від попередніх типів USB-роз'єму). За призначенням USB-C здебільшого аналогічний microUSB; а по швидкості передачі даних і іншим характеристикам він зазвичай відповідає USB 3.0 та 3.1 (див. нижче).

Кількість повнорозмірних портів USB версії 3.2 gen1 (минуле назва USB 3.1 gen1 і USB 3.0) в конструкції приставки.

Від описаного вище USB 2.0 цей стандарт відрізняється збільшеною до 4,8 Гбіт/з максимальною швидкістю передачі даних, а також більшою потужністю, що подається на роз'єм живлення; в іншому ж обидві версії практично ідентичні і повністю сумісні між собою.

Кількість в конструкції приставки повнорозмірних USB-портів, що підтримують стандарт USB 3.2 gen2 (раніше маркування була USB 3.1 gen2 і USB 3.1). Цей стандарт має швидкість підключення до 10 Гбіт/с.

Додаткові роз'єми, передбачені в конструкції приставки крім описаних вище. Набір таких роз'ємів може включати, зокрема:

— Фірмові порти для дротяних геймпадів та інших контролерів.
— ІК (IR) входи і виходи для роботи з різними бездротовими аксесуарами.
— Цифрові аудіовиходи для передачі багатоканального звуку. Найпопулярніший стандарт таких виходів — S/P-DIF, він має два різновиди — оптичну і коаксіальну. Оптичний вихід може бути окремим або поєднуватися з виходом Mini-Jack 3.5 мм (див. «Роз'єми»); його перевагою є нечутливість кабелю до електричних перешкод, однак сам кабель досить крихкий і потребує делікатного поводження. Коаксіальне (електричне) підключення не настільки чутливо, однак більш схильне перешкод.
— Аналогові аудіо - та відеовиходи (AUX, композитний, компонентний) — такі роз'єми можуть знадобитися для підключення застарілої відеотехніки.

Модель процесора, встановленого в ігровій приставці.

Процесор — це основний обчислювальний модуль пристрою, від його характеристик багато в чому залежать можливості приставки загалом. Проте варто відзначити, що інформація про його моделі в ігрових консолях носить зазвичай загально-довідковий і рекламний характер. Річ у тім, що приставки зазвичай конструюються під конкретну платформу, а це передбачає певні вимоги до потужності апаратної частини — щоб відповідні ігри нормально працювали. Зрозуміло, знаючи назву, можна знайти більш детальну інформацію — характеристики, результати тестів, відгуки, огляди і т. ін. і скласти максимально чітке враження про можливості процесора; однак, якщо Ви не плануєте використовувати приставку в нестандартних ролях, ця інформація навряд чи буде мати реальне практичне значення. Певний виняток становлять хіба що ігрові планшети (див. «Форм-фактор»), оскільки вони досить універсальні і можуть оснащуватися набором різноманітних програм, дані про процесор можуть виявитися корисними для оцінки того, наскільки швидко буде працювати той чи інший додаток.

Зазначимо, що в сучасних настільних приставках може встановлюватися кілька процесорів.

Продуктивність відеокарти, встановленої в ігровій приставці.

Продуктивність вимірюється в FLOPS — кількість математичних операцій з плаваючою крапкою, які процесор відеокарти здатний здійснити за одну секунду. В ігрових консолях традиційно використовується позначення в терафлопсах — трильйонах операцій за секунду.

Теоретично більш висока продуктивність означає більш прогресивну відеокарту і відповідну якість графіки. Однак на практиці цей параметр нерідко наводиться швидше в рекламних цілях, ніж для опису фактичних можливостей консолі. Річ у тім, що якість ігрової графіки залежить не тільки від можливостей відеокарти, але і від інших факторів — в тому числі загальних характеристик приставки (процесора, пам'яті тощо), а також від того, наскільки якісно ігри оптимізовані під цю платформу. Тому схожі між собою за цим показником моделі можуть помітно відрізнятися за фактичним можливостям відео. Мало того, відносно скромна відеокарта може ще й перевершити більш потужний аналог. Приміром, Xbox One S від Microsoft, маючи відеоприскорювач «всього» на 1,4 TFLOPS, підтримує роздільну здатність 4K і роботу з HDR (див. «Функції і можливості»), тоді як її ровесниця PS 4 Slim з відеокартою на 1,84 TFLOPS таких можливостей не має. Тому порівнювати за продуктивністю відео має сенс тільки консолі, які значно розрізняються за цифровими показниками.

Об'єм оперативної пам'яті, встановленої на борту приставки.

Оперативна пам'ять є одним з основних компонентів комп'ютерних систем (якими є і всі ігрові консолі). Від її обсягу відчутно залежить продуктивність: чим більше пам'яті (за інших рівних умов) — тим, зазвичай, вища швидкодія і тим краще система справляється з ресурсоємними завданнями. З іншого боку, в ігрових приставках оперативна пам'ять встановлюється з таким розрахунком, щоб гарантовано відповідати заявленій платформі, тому звертати пильну увагу на цей параметр має сенс хіба що в ігрових планшетах. Детальніше цей момент описаний вище в п. «Процесор».