Порівняння Sony ZV-E10 body vs Sony a7C body

Результат, показаний фотоапаратом в рейтингу DxOMark.

DxOMark — один з найбільш популярних і авторитетних ресурсів, присвячених експертного тестування камер. За результатами тестів камера отримує певну кількість балів; чим більше балів — тим вище підсумкова оцінка.

Фізичний розмір світлочутливого елемента камери. Вимірюється по діагоналі, часто позначається в частках дюйма — наприклад, 1/2.3" або 1/1.8" (відповідно, друга матриця буде мати більший розмір, ніж перша). Зазначимо, що в таких позначеннях використовується не «звичайний» дюйм (2,54 см), а т. зв. «відиконовський», який менше на третину і становить близько 17 мм. Частково це данина традиції, що походить від телевізійних трубок-«відиконів» (попередників сучасних матриць), частково— маркетинговий хід, який створює у покупців враження, що матриці мають більший розмір, ніж насправді.

Як би там не було, при рівній роздільній здатності (див. Кількість мегапікселів) більший розмір матриці означає більший розмір кожного окремого пікселя; відповідно, на великих матрицях на кожен піксель потрапляє більше світла, а значить, у таких матриць вище світлочутливість (див. Світлочутливість) і нижчий рівень шумів, особливо під час зйомки в умовах недостатньої освітленості.

Найчастіше в сучасних камерах зустрічаються такі варіанти:

— 1/2.3" та 1/1.7". Невеликі матриці, характерні для моделей без змінної оптики — компактів і цифрових ультразумів (див. «Тип фотокамери»).

— 4/3. Свого роду «перехідний варіант» між невеликими сенсорами компактних апа...ратів і великими, але водночас дорогими «дзеркальними» APS-C. Розмір такої матриці становить 18 х 13,5 мм, що дає діагональ в 22,5 мм (приблизно 4/3 від описаного вище «відиконовського» дюйма, звідси і назва). Застосовується в дзеркальних і «бездзеркальних» камерах (див. «Тип фотокамери»), переважно початкового рівня, з байонетами Four Thirds і Micro Four Thirds відповідно.

— APS-C. Розмір матриць цього типу може варіюватися від 20,7х13,8 мм до 25,1х16,7 мм, залежно від виробника. Вони широко застосовуються в дзеркальних камерах початкового і середнього рівня, а також «бездзеркальних» моделях.

— APS-H. Трохи крупніше вищеописаної APS-C (розмір становить 28,1х18,7 мм), в іншому практично повністю аналогічна.

— Full frame (або APS). Розмір такої матриці дорівнює розміру кадру класичної фотоплівки — 36х24 мм. Нею зазвичай оснащуються дзеркальні камери професійного класу.

— Big frame. У дану категорію віднесені всі види матриць, розмір яких перевищує 36х24 мм (full frame). Камери з подібними сенсорами належать до т. зв. середньоформатного класу і є зазвичай професійними моделями преміумрівня. Великі матриці дають змогу застосовувати роздільну здатність в десятки мегапікселів, зберігаючи високу чіткість і якість перенесення кольорів, однак і коштують такі пристрої відповідно.

Максимальний розмір фотографії, що знімаються камерою в звичайному (не панорамному режимі. По суті, в даному пункті вказується найбільше роздільна здатність фотозйомки — в пікселях по вертикалі і горизонталі, наприклад, 3000х4000. Цей показник безпосередньо залежить від роздільної здатності матриці: кількість точок на знімку не може бути більше ефективного числа мегапікселів (див. вище). Наприклад, для тих же 3000х4000 матриця повинна мати ефективне роздільна здатність не менше 3000*4000 = 12 млн пікселів, тобто 12 МП.

Теоретично чим більше розмір фото — тим детальніше зображення, тим більше подробиць можна передати на ньому. Водночас загальна якість знімка (у тому числі видимість дрібних деталей) залежить не лише від роздільної здатності, але і від ряду інших технічних і програмних факторів; докладніше див. «Ефективне число МП».

Діапазон світлочутливості матриці цифрової камери. У цифровій фотографії світлочутливість виражається в тих же одиницях ISO, що і в плівковою; однак, на відміну від плівки, світлочутливість матриці цифрової камери можна змінювати, що дає розширені можливості налаштування параметрів зйомки. Висока максимальна світлочутливість важлива в тому випадку, якщо разом з камерою доводиться використовувати об'єктив зі слабкою світлосилою (див. Світлосила), а також під час зйомки слабоосвещенних сцен і бистродвіжущихся об'єктив; в останньому випадку висока ISO дозволяє використовувати невеликі значення витримки, що зводить розмиття зображення до мінімуму. Варто, однак, враховувати, що з підвищенням значення застосовуваного ISO зростає і рівень шумів на отриманих зображеннях.

Наявність в камері спеціального механізму для чистки матриці від пилу та інших забруднень.

Дана функція зустрічається виключно в моделях зі змінною оптикою — «зеркалках» і MILC (див. «Тип фотокамери»). При заміні об'єктива в таких камерах сенсор виявляється відкритим, і ймовірність його забруднення досить висока; а сторонні частинки на матриці в кращому випадку призводять до появи сторонніх артефактів, в гіршому — до пошкодження сенсора. Щоб уникнути цього і передбачаються системи очищення. Працюють вони, зазвичай, за принципом ультразвуку: високочастотна вібрація «скидає» сміття з поверхні сенсора.

Зазначимо, що жодна система очищення не ідеальна, зокрема, таким системам «не по зубах» конденсат, сольові відкладення та інші аналогічні забруднення. Так що матриці все одно може знадобитися ручна чистка (в ідеалі — в сервісному центрі). Тим не менш, дана функція дозволяє ефективно впоратися як мінімум з пилом, що помітно полегшує життя користувачу.

Спосіб стабілізації зображення, передбачений камерою. Зазначимо, що системи оптичного типу та зі зсувом матриці іноді об'єднують під терміном «true» стабілізація завдяки їхній ефективності. Докладніше про це див. нижче.

Сама по собі стабілізація (незалежно від принципу роботи) дає змогу компенсувати ефект "ворушки" при нестабільному розташуванні камери - насамперед при зйомці з рук. Це особливо актуально при зйомці зі значним збільшенням чи великих витримках. Однак у будь-якому випадку ця функція знижує ризик зіпсувати кадр, тому фотоапарати зі стабілізацією є надзвичайно поширеними. Принципи роботи можуть бути такими:

- Електронна. Стабілізація, що здійснюється за рахунок своєрідного "резерву" - ділянки по краях матриці, яка спочатку не бере участі у формуванні остаточного зображення. Однак, якщо електроніка камери виявляє коливання, вона компенсує їх, відбираючи потрібні фрагменти зображення з резерву. Електронні системи гранично прості, компактні, надійні та водночас недорогі. Проте для їхньої роботи доводиться виділяти досить значну частину матриці — а зниження корисної площі сенсора підвищує рівень шумів та погіршує якість зображення. А в деяких моделях електронна стабілізація включається лише на знижених роздільних здатнах і недоступна при повному розмірі кадру. Тому в чистому вигляді даний варіант зустрічається в основному порівняно недорогих камерах з незмінною оптикою.
...
- Оптична. Стабілізація, здійснювана під час проходження світла через об'єктив — з допомогою системи рухомих лінз і гіроскопів. В результаті зображення потрапляє на матрицю вже стабілізованим, і під нього можна використовувати всю площу сенсора. Тому оптичні системи, незважаючи на складність і досить високу вартість, вважаються кращими для високоякісної зйомки, ніж електронні. Окремо відзначимо, що у дзеркальних та MILC-камерах (див. «Тип фотокамери») наявність цієї функції залежить від встановленого об'єктиву; тому для таких моделей оптична стабілізація у нашому каталозі не вказується в принципі (навіть якщо комплектний об'єктив оснащений стабілізатором).

— Зі зсувом матриці. Стабілізація, що здійснюється за рахунок зміщення матриці «вслід» за зображенням, що зрушилося. Як і описана вище оптична, вважається досить просунутим варіантом, хоча загалом дещо менш ефективна. З іншого боку, системи зі зсувом матриці мають серйозні переваги — передусім те, що така стабілізація працюватиме незалежно від характеристик об'єктиву. Для камер з незмінною оптикою це означає, що в об'єктиві можна обійтися без оптичного стабілізатора і зробити оптику простішою, дешевшою і надійнішою. У дзеркальних і MILC-камерах зсув матриці дає змогу зручно застосовувати навіть «не-стабілізовані» об'єктиви, а при встановленні «стабілізованої» оптики обидві системи працюють спільно, і їх ефективність виходить дуже високою. Крім того, зсув матриці дещо простіше і дешевше, ніж традиційні оптичні стабілізатори.

- Оптична та електронна. Стабілізація, що поєднує обидва описані вище варіанти: спочатку вона діє за оптичним принципом, а коли можливостей об'єктиву не вистачає - підключається електронна система. Це дає змогу підвищити загальну ефективність проти чисто оптичними чи суто електронними стабілізаторами. З іншого боку, недоліки обох варіантів у таких системах також поєднуються: оптика виходить порівняно складною та дорогою, а матриця задіюється не вся. Тому подібне поєднання зустрічається рідко, переважно в окремих просунутих цифрокомпактах.

— Зі зсувом матриці та електронна. Ще один різновид комбінованих систем стабілізації. Як і «оптична+електронна», покращує загальну ефективність стабілізації, проте водночас поєднує й недоліки двох способів (вони також аналогічні: ускладнення та подорожчання камери плюс зменшення корисної площі матриці). Тому цей варіант застосовується вкрай рідко - в одиничних моделях цифрових ультразумов і компактних компактних компакт-дисків.

Кількість сюжетних програм, передбачених у конструкції камери.

Сюжетні програми - це заздалегідь встановлені настройки для деяких найбільш поширених варіантів сцен, що знімаються - наприклад, "Портрет", "Пейзаж", "Спортивні змагання", "Захід сонця" і т.п. Крім таких налаштувань, до цього списку можуть включатися спеціальні ефекти та творчі інструменти (наприклад, «заміна кольору» або «риб'яче око»), а також режими експозиції (див. нижче). Наявність сюжетних програм особливо корисна для початківців та непрофесійних фотографів, оскільки позбавляє необхідності возитися з кожним налаштуванням окремо — достатньо вибрати найбільш підходящу програму, і всі необхідні налаштування будуть виставлені автоматично. Чим більше сюжетних програм передбачає конструкція фотоапарата — тим ширші його можливості автоматичного налаштування.

Найбільша кількість кадрів, яку фотокамера здатна відзняти «за один захід» під час серійної зйомки у форматі JPEG.

Технічні особливості сучасних цифрових фотоапаратів такі, що з серійної зйомці фотографії доводиться записувати в спеціальний буфер, і потім, після закінчення серії, їх можна переписати на карту пам'яті. Цей буфер має обмежений обсяг, тому кількість кадрів в одній серії також обмежена. У той же час відзначимо, що цей показник зазвичай вказується для зйомки на максимально можливу роздільну здатність (див. «Максимальний розмір знімка»); при менших дозволах обсяг кожного знімка знижується, і кількість кадрів у серії може виявитися більше заявленого в характеристиках.

JPEG, найпопулярніший формат сучасних цифрових фотографій, займає менший обсяг і потребує менших потужностей для обробки, ніж RAW (див. «Запис у форматі RAW»). Тому в серії JPEG зазвичай фотографу доступно більше кадрів. Втім, у деяких моделях, що мають два окремі буфери (для RAW і JPEG), може бути і навпаки.

Найбільша кількість кадрів, яке фотокамера здатна відзняти «за один захід» при серійної зйомки у форматі RAW (див. «Запис у RAW-форматі).

Технічні особливості сучасних цифрових фотоапаратів такі, що при серійної зйомки фотографії доводиться записувати в спеціальний буфер, і лише потім, після закінчення серії, їх можна записати на карту пам'яті. Цей буфер має обмежений об'єм, тому кількість кадрів в одній серії також обмежена. Водночас відзначимо, що даний показник зазвичай вказується для зйомки на максимально можливому роздільній здатності (див. «Максимальний розмір знімка»); при менших роздільних здатностях об'єм кожного знімка знижується, і кількість кадрів в серії може виявитися більше заявленого в характеристиках.

Знімки у форматі RAW займають більше об'єму і вимагають більшої потужності для обробки, ніж «готові» JPEG. Тому кількість кадрів в серії даного формату зазвичай нижче, ніж у JPEG. Втім, бувають і винятки — зазвичай це камери, які мають два окремих буфера (для RAW і JPEG).