Порівняння Dune HD Neo 4K T2 Plus vs WeTek Play

— Власна система. Операційна система пристрою представлена фірмовою програмною оболонкою виробника. Як правило, подібні ОС мають привабливе і зрозуміле меню. Фірмова операційна система розробляється безпосередньо виробником під апаратні ресурси конкретно взятої моделі або цілої лінійки, але має суттєві обмеження.

— Android (AOSP). Операційна система цього типу є модифікацією популярної ОС Android, яка головним чином примітна відкритим кодом. Це універсальна операційна система, яка надає користувачеві набагато більше свободи дій для створення змін і налаштувань всередині самої системи. Разом з тим, встановлення і стабільність роботи тих чи інших додатків на цій платформі не гарантуються, а загальне управління системою не було спеціально «заточене» під великі екрани, що може викликати деякі незручності. Насамперед такі рішення викличуть інтерес у користувачів, які розбираються в особливостях ОС Android, люблять все кастомізувати під себе і контролювати, і мають на це час.

— Android TV. Пристрої цього типу можуть похвалитися повноцінною програмної прошивкою Android TV, спеціально адаптованою для роботи на великих екранах. Згідно з назвою, вона являє собою різновид ОС Android, спеціально «заточений» під подібне обладнання. Крім загальних особливостей всіх «Андроїдів» (таких, як можливість встановлення додаткових додатків, включаючи навіть ігри)..., вона має ряд спеціальних можливостей: оптимізований інтерфейс, інтеграція зі смартфонами (включаючи можливість їх використання в якості пульта ДУ), голосовий пошук та ін. Завдяки цьому телевізори з цією особливістю значно перевершують по функціоналу моделі з «звичайним» Smart TV. Зрозуміло, для роботи багатофункціональної ОС передбачаються виділений процесор, графічна підсистема і пам'ять, а наявність подібних апаратних ресурсів позначається на загальній вартості.

— Google TV. Ребрендинг платформи Android TV для телевізорів і смартприставок, а точніше – нова оболонка поверх операційної системи під знаком «зеленого дроїда», яка впроваджується з 2021 року. З нововведень в ній реалізований перероблений дизайн інтерфейсу користувача, застосована вдосконалена база знань, яка більш ефективно розподіляє контент за жанрами і збирає пошукові відомості з усього переліку встановлених додатків і підписок. Голосовий помічник надалі краще розуміє запити глядацької аудиторії і видає розгорнутий перелік знайденого. Окремою вкладкою в інтерфейсі винесені прямі трансляції актуальних подій, будь то спортивні заходи або запуск ракети на Марс. З іншого в системі доопрацюванням піддалися аспекти, які передбачають використання ТВ як командного пункту управління єдиною екосистемою «розумного» дому.

Об'єм власного накопичувача, встановленого в медіаплеєрі.

Під власним накопичувачем в даному разі мається на увазі постійна пам'ять, доступна для користувача — тобто сховище, яке можна на свій розсуд заповнювати фільмами, музикою, додатками тощо. Чим більше об'єм такого сховища — тим зручніше вона для користувача; з іншого боку, цей параметр помітно впливає на вартість усього пристрою. Крім того, варто враховувати, що для фільмів і іншого мультимедійного контенту цілком підходять і зовнішні носії — флешки, переносні HDD, накопичувачі з встановленням в слот (див. нижче), оптичні диски тощо. Так що спеціально шукати модель з великим накопичувачем має сенс переважно у двох випадках. Перший — це якщо ви хочете тримати велику колекцію контенту прямо в медіаплеєрі, щоб не морочитися зайвий раз з підключенням флешок, завантаженням дисків тощо. Другий — якщо ви купуєте модель під Android і плануєте встановити на неї велику кількість додаткового ПЗ (додатки найкраще ставити у внутрішню пам'ять, а нерідко це єдиний можливий варіант).

Що стосується конкретних об'ємів, то ємність до 4 ГБ включно в наш час вважається вельми скромною; такого накопичувача не вистачить навіть на фільм в HD 720p, його призначенням є переважно зберігання невеликого набору додатків. 8 ГБ і 16 ГБ — теж відносно небагато, але це вже дає змогу працювати з досить великим набором і зб...ерігати окремі фільми в роздільних здатностях HD. А якщо ви першопочатково маєте намір зберігати на пристрої велику кількість контенту — однозначно варто звернути увагу на моделі з ємністю до 32 ГБ або більше.

Об'єм оперативної пам'яті (RAM), встановленої в медіаплеєрі.

Загалом цей об'єм підбирається виробником таким чином, щоб пристрій міг нормально впоратися з завданнями, які для нього заявлені. З іншого боку, за інших рівних умов більшу кількість RAM, зазвичай, означає більшу швидкість роботи. Особливо ж цей параметр важливий, якщо медіаплеєр працює під ОС Android (див. вище): така прошивка допускає установку додаткових додатків, які можуть мати досить високі вимоги до об'єму RAM.

Що стосується конкретних значень, то за сучасними мірками швидким медіаплеєром вважається пристрій, що має більше 2 ГБ оперативної пам'яті.

Можливість відтворення на пристрої відео в ultraHD 4K. Цей формат охоплює кілька варіантів роздільної здатності, всі вони мають розмір по горизонталі приблизно 4000 пікселів. Втім, найбільш популярним є розмір кадру 3840х2160 – зокрема це стандартне значення для екранів 4K-телевізорів; тому в такому дозволі випускається більшість UltraHD-контенту.

Кадр 3840х2160 вміщує в 4 рази більше пікселів, ніж популярний стандарт Full HD - в результаті зображення виходить ще чіткішим і деталізованішим. Зрозуміло, для повноцінного перегляду вам знадобиться телевізор (або інший екран) відповідного дозволу; але такі екрани в наш час стають все більше поширеними та доступними.

Стандарт HDR, який підтримується медіаплеєром.

Детальніше про HDR загалом див. вище, а стандарт визначає деякі особливості реалізації цієї функції. На сьогодні актуальними є такі формати HDR:

— HDR10. Історично перший зі споживчих HDR-форматів, менш досконалий, ніж описані нижче варіанти, проте дуже поширений. Зокрема, HDR10 підтримують практично всі стрімінгові сервіси, які взагалі надають HDR-контент, також він є загальноприйнятим для дисків Blu-ray. Дає змогу працювати з глибиною кольору 10 біт (звідси й назва). Водночас пристрої такого формату сумісні й з контентом у HDR10+, хоча його якість буде обмежуватися можливостями оригінального HDR10.

— HDR10+. Удосконалена версія HDR10. За тієї ж глибини кольору (10 біт) використовує так звані динамічні метадані, що дають змогу передавати інформацію про глибину кольору не тільки для груп з декількох кадрів, але й для окремо взятих кадрів. Завдяки цьому досягається додаткове поліпшення передачі кольору.

— Dolby Vision. Прогресивний стандарт, який використовується, зокрема, у професійному кінематографі. Дає змогу добиватися глибини кольору 12 біт, використовує описані вище динамічні метадані, до того ж дає можливість передавати в одному відеопотоці відразу два варіанти зображення — HDR і звичайне (SDR). Водночас Dolby Vision базується на тій же технології, що й HDR10, тому в сучасній відеотехніці цей формат зазв...ичай поєднується з HDR10 або HDR10+.

Набір відеокодеків, підтримуваний пристроєм.

Кодеком — від словосполучення «Кодер-ДЕКодер» — в даному разі називають формат, який використовується для кодування цифрового відео при зберіганні/передачі та розкодування при відтворенні (без кодування відео займали б невиправдано багато місця). Не варто плутати цей параметр з форматом відеофайлів: різні файли одного і того ж формату можуть бути закодовані різними кодеками, і якщо відповідний кодек плеєром не підтримується — відтворення відео буде неможливим, навіть якщо сам формат файлу відповідає можливостям пристрою. А в моделях з підтримкою онлайн-TV (див. «Функції і можливості») цей нюанс визначає ще й сумісність з конкретною трансляцією: загальний формат трансляції вказується саме за кодеком, що використовується для цього.

Загалом сучасні пристрої зазвичай мають досить широкі пакети кодеків (один з найпрогресивніших — H.265, також популярний кодек AV1), і з відтворенням відео зазвичай не виникає проблем; у крайньому ж разі можна скористатися спеціальними програмами для перекодування файлів. Що стосується конкретних кодеків, то дані по ним можна знайти в спеціальних джерелах, однак при штатному використанні медіаплеєрів такі подробиці не потрібні.

Набір аудіокодеків, підтримуваних пристроєм.

Кодеком — від словосполучення «Кодер-ДЕКодер» — в даному разі називають формат, який використовується для кодування і стиснення звуку в цифровому вигляді при зберіганні/передачі та розкодування — при відтворенні (без кодування цифровий звук в принципі неможливий, а стиснення дає змогу зменшити об'єми даних, займані цією інформацією). Дані про підтримувані кодеки актуальні насамперед для оцінки того, чи зможе програвач працювати зі звуком в тому чи іншому відеофайлі. Річ у тім, що навіть у відеофайлах одного і того ж формату (див. нижче) звуковий супровід може стискатися різними кодеками; і якщо плеєр підтримує формат файлу, але не підтримує кодек — відтворення звуку стане неможливим.

Теоретично подібні правила актуальні також для аудіофайлів і онлайн-трансляцій (всіх форматів — ТВ, відео, аудіо). Однак на практиці під час роботи з таким контентом можна не звертати увагу на дані про кодеки. Так, для кожного формату аудіофайлів, зазвичай, використовується свій стандартний кодек, і підтримка типу файлів автоматично означає і підтримку кодека. А трансляції зазвичай використовують загальноприйняті аудіодекодери на зразок MPEG-1 або MPEG-2, які практично гарантовано підтримуються будь-яким сучасним плеєром, розрахованим на подібні трансляції.

Що стосується конкретних кодеків, то дані по ним можна знайти в спеціальних джерелах, однак при штатному використанні пристроїв такі подробиці зазвичай не потрібні.