Опір навушників
Номінальний опір (імпеданс) навушників, на яке розрахований підсилювач.
Сучасні навушники можуть мати різний опір. Зокрема, серед найбільш популярних варіантів —
16 Ом і
32 Ом, а прогресивних моделях зустрічаються значення
від 300 Ом і навіть
від 600 Ом. Високоомними прийнято вважати «вуха» опором 100 Ом. Такі характеристики дають змогу поліпшити чистоту звучання, проте вимагають підвищеної потужності сигналу — а у вбудованих підсилювачів в кишенькової техніки, комп'ютерних аудіокартах і т. п. з цим зазвичай виникають труднощі. Тому зовнішні підсилювачі нерідко застосовуються саме з цією метою — щоб ефективно «розгойдати» висококласні навушники з великим опором. З цієї ж причини деякі з таких підсилювачів не сумісні з «вухами» низького опору: існує чимало пристроїв, що вимагають навушників з імпедансом не нижче 32 Ом, а то і вище, а в окремих моделях нижня межа робочого діапазону може досягати 100 Ом. Що стосується максимального опору, то розкид його значень вельми вражаючий — від 32 Ом у порівняно простих портативних «усилках» до тисяч і навіть десятків тисяч ом у висококласних стаціонарних моделях.
У будь-якому разі порушувати рекомендації виробника по опору навушників не варто. При занадто низькому опорі «вух» в кращому випадку звук буде схильний до помітних спотворень, в гіршому — можливий вихід з ладу і на
...віть загоряння обладнання. Занадто високий опір, зі свого боку, не тільки знижує гучність, але і погіршує АЧХ.Потужність
Номінальна потужність сигналу на виході (виходах) для навушників, забезпечувана підсилювачем.
Номінальною називають найбільшу середню потужність, яку пристрій здатний видати протягом тривалого часу без перевантажень; окремі «стрибки» сигналу можуть мати і більш високий рівень, проте основним є саме даний показник. Від нього безпосередньо залежить гучність звучання навушників, підключених до пристрою: при тих же характеристиках «вух» (насамперед чутливості) велика вихідна потужність підсилювача дозволяє забезпечити більш високий рівень звукового тиску.
Існують спеціальні формули і таблиці, що дозволяють розрахувати мінімальний рівень потужності, необхідний для досягнення тієї чи іншої гучності. Наприклад, для досягнення показників у 95 дБ (мінімально необхідний рівень для прослуховування музики в тиші на задовільною гучності) навушникам чутливістю в 100 дБ знадобиться 0,32 мВт, для 105 дБ (рекомендований рівень для потужного звуку зразок рок-концертів) — 3,16 мВт, а для 120 дБ (рекомендований рівень для перегляду кіно зі спецефектами на зразок грому, вибухів тощо) — вже 100 мВт.
Водночас при виборі по цьому параметру варто враховувати, що фактична потужність підсилювача на виході буде залежати від опору навушників. В даному пункті зазвичай вказується найбільше значення потужності — при мінімальному допустимому опорі; для «вух» з великим числом Ом потужність буде менше, іноді вельми значно. Тому при виборі буває зручніше користуватися не загальним...числом, а конкретним значенням потужності для того чи іншого опору (див. нижче). Другий нюанс полягає в тому, що для багатоканальних підсилювачів (див. «Кількість каналів») цей параметр може вказуватися по-різному: в одних моделях потужність наводять для режиму повного завантаження каналів (тобто мова йде про гарантоване максимумі на канал), в інших — для половинного завантаження або взагалі для роботи з одним каналом; такі подробиці варто уточнювати окремо.
Потужність (600 Ом)
Номінальна потужність, що видається підсилювачем при підключенні навушників (або іншого навантаження) з імпедансом в 600 Ом.
Сама по собі номінальна потужність — це найбільша середня потужність, яку пристрій здатний видати протягом тривалого часу без перевантажень; окремі «стрибки» сигналу можуть мати і більш високий рівень, однак загалом можливості підсилювача визначаються насамперед даним показником. При цьому фізичні особливості звукової апаратури такі, що фактична потужність, що видається на навантаження, буде залежати від опору цієї навантаження. Тому в характеристиках підсилювачів для навушників часто наводять дані для різних значень імпедансу. Конкретно це значення — 600 Ом — характерно для професійних «вух», причому такий спротив є досить солідним навіть за мірками подібних моделей; більш високі показники в навушниках зустрічаються вкрай рідко.
Що стосується вибору конкретних цифр потужності, то він залежить від чутливості використовуваних навушників, а також від рівня звукового тиску (просто кажучи, гучності), якого планується досягти за рахунок підсилювача. Існують спеціальні формули і таблиці, що дозволяють обчислити мінімальну необхідну потужність для певної гучності при заданої чутливості «вух». Приміром, мінімумом для нормального прослуховування музики в тиші вважається звуковий тиск не нижче 95 дБ, а для максимально повних вражень — не нижче 105 дБ; при чутливість навушників: 100 дБ для цих рівнів гучності знадобиться не менше 0,32 мВт і 3,1...6 мВт відповідно.
Потужність (32 Ом)
Номінальна потужність, що видається підсилювачем при підключенні навушників (або іншого навантаження) з імпедансом в 32 Ом.
Сама по собі номінальна потужність — це найбільша середня потужність, яку пристрій здатний видати протягом тривалого часу без перевантажень; окремі «стрибки» сигналу можуть мати і більш високий рівень, однак загалом можливості підсилювача визначаються насамперед даним показником. При цьому фізичні особливості звукової апаратури такі, що фактична потужність, що видається на навантаження, буде залежати від опору цієї навантаження. Тому в характеристиках підсилювачів для навушників часто наводять дані для різних значень імпедансу. А опір 32 Ом дає змогу досягти досить непоганої якості звучання за мірками низькоомних навушників, при цьому воно не настільки високе, щоб створити проблеми для вбудованих підсилювачів смартфонів і іншої компактної техніки. Тому більшість дротяних навушників загального призначення (не професійних) виконуються саме в цьому опорі, і якщо в характеристиках підсилювача взагалі вказується потужність для певного імпедансу — то найчастіше саме для 32 Ом.
У найскромніших сучасних підсилювачах вихідна потужність при такому опорі становить
від 10 до 250 мВт; значення у
250 – 500 мВт можна назвати середніми,
500 – 100 мВт — вище середнього, а найбільш потужні моделі здатні видати і
більш 1000 Вт. Вибір за конкретними показниками потужності залежить від чутливості використовуваних навушників, а також від рівня звукового тиску (просто кажучи, гучності), якого планується досягти за рахунок підсилювача. Існують спеціальні формули і таблиці, що дозволяють обчислити мінімальну необхідну потужність для певної гучності при заданої чутливості «вух». Однак у випадку 32-омних навушників далеко не завжди має сенс «влазити в розрахунки». Приміром, згаданих 10 мВт більш ніж достатньо для розкачки навушників зі скромною чутливість 96 дБ до гучності більше 105 дБ — цього вже вистачає для прослуховування музики на цілком пристойній гучності. А для того, щоб досягти цих же «вухах» рівня в 120 дБ, що забезпечує повноцінне сприйняття самих гучних звуків (зразок вибухів, грому і т. п.) — потрібно видати потужність трохи вище 251 мВт. Так що на практиці звертати увагу на дану характеристику і вдаватися до розрахунків/таблиць доводиться переважно в тих випадках, коли доводиться використовувати навушники на 32 Ом з порівняно невисокою чутливістю — 95 дБ і менше.
Діапазон частот
Частотний діапазон, підтримуваний підсилювачем на виході; простіше кажучи — діапазон, який дана модель здатна видати на навушники або інше аналогове пристрій handsfree.
Теоретично чим ширший частотний діапазон — тим багатше звучання підсилювача, тим нижче ймовірність, що нижній або верхній край чутних частот виявиться «обрізаним». Однак при оцінці даного параметра варто враховувати кілька нюансів. По-перше, середньостатистична людина здатна чути частоти від 16 до 22 000 Гц, а з віком ці кордони поступово звужуються. Тим не менш, підсилювачі для навушників досить часто зустрічаються і більш обширні робочі діапазони, причому вони бувають досить вражаючими — так, для окремих моделей заявляється набір частот від 1 Гц до 60 000 Гц, а то й до 100 000 Гц. Подібні характеристики є свого роду «побічним ефектом від застосування висококласних схем обробки звуку; з практичної точки зору ці цифри не мають особливого сенсу, однак вони є показником високого класу підсилювача і часто використовуються в рекламних цілях.
Другий нюанс полягає в тому, що будь-які навушники також неминуче мають свої обмеження по частотам — причому ці обмеження можуть бути більш значними, ніж в підсилювачі. Тому при виборі не завадить врахувати і характеристики навушників: наприклад, не варто спеціально шукати підсилювач з верхньою межею частот в повні 22 кГц, якщо в навушниках, які планується з них використовувати, ця межа становить всього 20 кГц.
В завершення відзначимо також, що са...м по собі широкий частотний діапазон не гарантує високої якості звуку — воно в більшій мірі залежить від інших факторів (АЧХ, рівень спотворень і т. п.).
Відношення сигнал/шум
Співвідношення між загальним рівнем корисного сигналу, що видається підсилювачем, і рівнем фонового шуму, що виникає внаслідок роботи електронних компонентів.
Повністю уникнути фонового шуму неможливо, проте його цілком можна знизити до максимально незначного рівня. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим чистіше звук, видаваний пристроєм, тим менше в ньому помітні власні перешкоди від підсилювача. У найскромніших з цієї точки зору підсилювачах даний показник становить
від 70 до 95 дБ — не видатне, однак цілком допустиме значення навіть для Hi-Fi техніки. Нерідко можна зустріти і більш високі цифри —
95 – 100 дБ,
100 – 110 дБ і навіть
більше 110 дБ. Дана характеристика має особливе значення під час роботи підсилювача в ролі компонента багатоскладниковий аудіосистеми (наприклад, «вініловий програвач – фонокоректор – передпідсилювач – підсилювач для навушників». Річ у тім, що в таких системах підсумкові шуми всіх компонентів на виході підсумовуються, і для чистоти звуку вкрай бажано, щоб ці шуми були мінімальними
Окремо варто підкреслити, що високе співвідношення сигнал/шум саме по собі не гарантує високої якості звуку загалом.
Коеф. гармонійних спотворень
Коефіцієнт гармонійних спотворень, що виникають під час роботи підсилювача.
Таким викривленням неминуче піддаються будь-які електронні схеми, а від їх рівня залежить якість і достовірність звуку на виході. Відповідно, в ідеалі коефіцієнт гармонік повинен бути як можна нижче. Так, за загальним правилом рівень 0,09 % і нижче (соті частки відсотка) вважається непоганим, а рівень менше 0,01 % (тисячні частки відсотка) — відмінним. Винятком є лампові пристрою: в них допускаються і більш високі значення (на десяті частки відсотка), однак цей момент у багатьох випадках є не недоліком, а особливістю (докладніше див. «Ламповий»).
Також варто відзначити, що малий коефіцієнт гармонік особливо важливий при використанні підсилювача у складі багатокомпонентних аудіосистем — наприклад, при прослуховуванні музики з вінілового програвача з зовнішнім фонокорректором. Річ у тім, що в таких системах на підсумкових звук впливає сума спотворень від усіх компонентів — а вона, знову ж, має бути як можна нижче.
Регулювання імпедансу
Наявність в підсилювачі
регулювання імпедансу.
Мова в даному випадку йде про додаткове підстроювання пристрою під опір підключених навушників. При цьому перемикання здійснюється не між конкретними значеннями імпедансу, а між загальними діапазонами. Приміром, в регуляторі можуть бути передбачені варіанти «0 – 100 Ом» для низькоомних навушників і «100 – 600 Ом» для високоомних; зустрічається і більш прогресивне, триступеневе регулювання. Такий формат обумовлений тим, що з певним діапазоном опорів підсилювачі здатні справлятися і без додаткового ручного підстроювання, однак для ефективної роботи з навушниками, що сильно відрізняються за імпедансом, таке підстроювання вкрай бажане.
Таким чином, ця функція покращує ефективність підсилювача і дає змогу досягти більш якісного звуку. З іншого боку, вона помітно впливає на вартість. До того ж підсилювачі зазвичай купуються під конкретні навушники (або хоча б під «вуха» з більш-менш чітко визначеним імпедансом), і універсальність за цим параметром на практиці потрібна рідко. Тому і регулювання імпедансу особливого поширення не отримала; її можна зустріти лише в окремих стаціонарних моделях преміумкласу.
Входи
Типи входів, передбачені в конструкції підсилювача.
Сучасні підсилювачі для навушників можуть оснащуватися аудіовходами як аналогового (
mini-Jack 3.5 мм,
Jack 6.35 мм,
RCA,
XLR), так і цифрових форматів (S/P-DIF c
коаксіальним або
оптичним підключенням), а також портами
USB OTG і
USB type B. Ось детальніший опис кожного з цих входів:
— Mini-Jack (3.5 мм). Один з найбільш популярних сучасних аудиороз'ємів. В даному випадку застосовується переважно для підключення до підсилювача аналогового сигналу; це може бути сигнал лінійного рівня або звук з виходу на навушники від зовнішнього пристрою (ці нюанси варто уточнювати окремо), при цьому сам роз'єм найчастіше має класичний трьохконтактний формат і відповідає відразу за обидва канали стерео. Завдяки невеликим розмірам mini-jack дуже зручний для застосування в портативних моделях (див. «Тип»). З іншого боку, він менш помехостоек, ніж аналогічний за конструкцією Jack 6.35 мм, і має менш великі можливості — зокрема, майже не застосовується для балансного підключення. Тому в стаціонарних моделях цей інтерфейс зустрічається помітно рідше.
Окремо відзначимо, що в апаратний порт типу 3.5 мм можуть бути вбудовані також інш
...і види входів — наприклад, коаксіальний і/або оптичний (детальніше див. нижче). Тим не менш, наявність mini-jack вказується тільки в тому випадку, якщо цей роз'єм здатний працювати в традиційному аналоговому форматі.
— Jack (6.35 мм). Аудіороз'єм, багато в чому аналогічний описаному вище mini-jack — зокрема, також застосовується переважно для підключення аналогового сигналу. Ключова відмінність полягає в більших розмірах. Через це входи типу Jack застосовуються помітно рідше, причому переважно в стаціонарній техніці (див. «Тип»); але, з іншого боку, великий діаметр розширює можливості роз'єму. По-перше, з'єднання виходить більш надійним, ніж у гніздах 3.5 мм, з меншою ймовірністю виникнення перешкод і випадкового відключення. По-друге, такі входи можуть застосовуватися навіть для балансного підключення (хоча така можливість є далеко не обов'язковою, до того ж для балансного сполуки найчастіше використовують роз'єми XLR; про них і про подібному форматі підключення див. нижче). Тому для високоякісної стаціонарної техніки такі входи вважаються кращими, ніж mini-jack.
— RCA. Технічно RCA — це тип роз'єму, який може використовуватися з різними цілями. Проте в даному випадку мається на увазі цілком конкретний варіант застосування — у форматі лінійного входу (для аналогового аудіосигналу). У такому форматі один фізичний роз'єм відповідає за один канал звуку, тому вхід цього типу зазвичай складається з пари гнізд — під лівий і правий канал. Загалом лінійний RCA практично не застосовується в портативних пристроях, зате дуже популярний у стаціонарній аудіотехніці. Він трохи уступає більш прогресивним стандартам (зразок XLR, див. нижче) по функціоналу і помехостойкости, однак цього інтерфейсу нерідко виявляється цілком достатньо як для повсякденного, так і для нескладного професійного застосування.
— XLR. Першопочатково XLR — це роз'єм характерною круглої форми, з набором контактів у вигляді штирків (і гнізд під них) і додатковим фіксатором на зовнішньому кільці. Він може мати різне число контактів і застосовуватися в різних форматах. Однак у підсилювачах для навушників, говорячи про входи XLR, зазвичай мають на увазі інтерфейс для балансного підключення аналогового (лінійного) аудіосигналу. Такий інтерфейс зазвичай складається як мінімум з пари контактних роз'ємів — по одному на кожен канал стерео (більш рідкісний варіант — один загальний шестиконтактний роз'єм, фактично версія «два в одному»). Що стосується балансового підключення, то це особливий формат, що використовує три дроти на канал (замість стандартних двох) і спеціальний спосіб обробки сигналу на вході. За рахунок цього способу перешкоди, що виникають через сторонніх наведень в кабелі підключення, взаємно гасяться при вступі на підсилювач; по суті, сам кабель відіграє роль фільтра перешкод. Це дозволяє працювати навіть з досить довгими дротами без шкоди для чистоти звуку. З іншого боку, роз'єми XLR мають досить великі розміри, а підтримка балансного формату позначається на вартості пристрою. Тому загалом даний інтерфейс вважається професійним, він встановлюється в підсилювачі відповідного рівня, переважно стаціонарні (за рідкісними винятками).
— Коаксіальний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує електричний кабель (на противагу описаним нижче оптичному). Загалом формат S/P-DIF дозволяє передавати через один роз'єм відразу кілька каналів звуку, в тому числі працювати з багатоканальними форматами (хоча в підсилювачах для навушників найчастіше використовується стерео). А електрична різновид цього інтерфейсу трохи дешевше оптичної і не потребує особливої акуратності при поводженні з кабелем. Її недоліком є деяка схильність до електромагнітних перешкод, однак для компенсації цього моменту кабель зазвичай робиться екранованим.
Відзначимо, що в якості апаратного роз'єми коаксіальний вхід S/P-DIF найчастіше використовує гніздо RCA. Проте не варто плутати цей інтерфейс з описаним вище аналоговим RCA: це принципово різні стандарти, не сумісні між собою. Крім того, в деяких моделях (зокрема, портативних) вхід цього типу може бути фізично поєднаний з роз'ємом 3.5 мм; в цьому разі одне гніздо може працювати в різних форматах (залежно від обраних налаштувань), а для використання коаксіального інтерфейсу потрібно кабель зі спеціальним роз'ємом (або відповідний перехідник).
— Оптичний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує оптоволоконний кабель TOSLINK для передачі цифрового звуку в стерео або багатоканальному форматі (втім, останнє для підсилювачів під навушники не характерно). Головною перевагою такого підключення перед описаним вище коаксіальним є повна нечутливість до електромагнітних перешкод. З іншого боку, оптичний кабель досить делікатне, він погано переносить сильні натиски і перегини.
Варто сказати, що в деяких підсилювачах — особливо портативних — оптичний вхід може вбудовуватися прямо в роз'єм 3.5 мм, і для роботи з подібним входом потрібен кабель, що має штекер відповідної конструкції. Сам роз'єм може працювати в різних форматах — залежно від виставлених налаштувань і підключеного кабелю.
USB OTG). Першопочатково USB OTG — це стандарт, що дозволяє підключати різноманітну USB-периферію (таку, як флешки) до портативних гаджетів на зразок смартфонів або планшетів. Однак у підсилювачах для навушників ця функція має свою специфіку, її в кожному випадку варто уточнювати окремо. Так, більшість моделей з USB OTG належать до портативним, і у них цей вхід застосовується в класичному форматі — для прийому цифрового аудіосигналу з microUSB, USB-C або іншого аналогічного роз'єми в портативному гаджеті (якщо гаджет першопочатково передбачає таку можливість). А ось в стаціонарних підсилювачах (див. «Тип») назвою «USB OTG» можуть позначати інтерфейс для підключення до ПК, якщо цей інтерфейс не використовує USB Type B, а інший тип роз'єму. Ці нюанси варто уточнювати окремо.
— USB (Type B). Інтерфейс для підключення підсилювача до USB-порту комп'ютера і передачі звуку в цифровому вигляді; іншими словами — роз'єм для використання підсилювача в ролі зовнішньої звукової карти. Формально USB Type B — це строго певний тип USB-роз'єму, має характерну квадратну форму; саме такий роз'єм зазвичай встановлюється в стаціонарні моделі. А ось в портативних пристроях цю роль можуть виконувати порти іншого типу — наприклад, microUSB; однак вони в таких випадках теж позначаються як USB Type B
В будь-якому випадку, сенс підключення підсилювача у форматі зовнішньої звукової карти полягає насамперед у тому, що вбудовані аудіокарти сучасних комп'ютерів зазвичай мають досить скромні характеристики, і на зовнішньому обладнанні можна досягти набагато більш якісного звуку.