Порівняння Korg EK-50 vs Korg Pa600

— Синтезатор. В даному випадку маються на увазі класичні цифрові синтезатори — клавішні музичні інструменти, здатні відтворювати звучання різних інструментів та звукових ефектів. Функціонал таких моделей може бути найрізноманітнішим — від бюджетних пристроїв з мінімальним функціоналом до прогресивних інструментів, придатних навіть для професійних музикантів.

— Робоча станція. Висококласні синтезатори професійного призначення, які здатні грати роль не тільки музичного інструменту, але і пульта для запису і зведення звуку. Відповідно, обов'язковою рисою таких інструментів є секвенсор (див. нижче). Крім цього, робочі станції відрізняються прогресивним обладнанням, яке відповідає класу: саме серед таких інструментів трапляються моделі з повнорозмірними молоточковими (див. «Механіка») клавіатурами на 88 клавіш, користувачеві доступна велика кількість регулювань і роз'ємів, а якість і достовірність звуку в недорогих моделях виходить гарною, в прогресивних — майже ідеальною. Правда, коштують синтезатори цього типу досить недешево, тому в сукупності з великими можливостями є незамінними помічниками для композиторів, звукорежисерів та інших фахівців, що займаються і виконанням і записом музики.

— Дитячий синтезатор. Особливості подібних інструментів загалом зрозумілі вже з назви — це синтезатори, розраховані на дітей. Зовні такі моделі відрізняються від «дорослих» насамперед невеликою к...ількістю клавіш (до 49, частіше менше) і зменшеним під дитячу руку розміром самих клавіш. Крім того, робочі характеристики і функціонал дитячих синтезаторів теж, переважно, більш скромні: наприклад, поліфонія (див. нижче) рідко перевищує 8 голосів, а загальна достовірність звучання дуже невисока. А от навчальні можливості у подібних інструментах, навпаки, можуть бути дуже широкими, та й загалом дитячі синтезатори вважаються непоганим вибором для початкового навчання.

— Аналоговий синтезатор. Інструменти, в яких звук утворюється не за рахунок цифрової обробки, а за допомогою проходження реального електричного ланцюга. Дуже спрощено принцип роботи такого інструменту можна описати так: кожна клавіша при натисканні включає свій звуковий генератор певної частоти, що відповідає за потрібну ноту, а за допомогою додаткових налаштувань (осцилятори, огинаюча, фільтри) музикант надає цьому звуку забарвлення. З точки зору користувача найпомітнішою відмінністю аналогового синтезатора є відсутність вбудованих тембрів – усі деталі звуку музикант налаштовує вручну. Аналогові інструменти, з одного боку, складніші в управлінні, з іншого ж дозволяють домогтися ефектів, недоступних на «цифрі». Крім того, саме фарбування звуку на аналогових синтезаторах дещо відрізняється. Історично інструменти даного типу з'явилися раніше за цифрові, проте на сьогоднішній день вони є вузькоспеціалізованими рішеннями, розрахованими в основному на професійних виконавців і застосовуваними в специфічних музичних напрямках.

— Невиважена. Клавіші з дуже малою силою натискання, буквально «западають» під пальцями. Такий варіант непогано підходить для недорогих синтезаторів з пасивною механікою (див. вище), а ось в активних моделях застосовується рідко — мала сила опору ускладнює вибір оптимальної сили натискання.

— Напівзважена. Клавіші зі середньою силою натискання, не дотягують за жорсткістю до повноцінних фортепіанних, однак надають помітно більше опору, ніж невиважені. Цей варіант найбільш популярний серед інструментів з активною механікою (див. вище) — зусилля на клавішах забезпечує адекватну зворотний зв'язок і водночас гра на такому інструменті не викликає особливих труднощів навіть у тих, хто раніше мав справу лише з невиваженими клавіатурами.

— Зважена. Клавіші з високою силою натискання, порівнянної з зусиллям на класичному фортепіано. Використовуються тільки в професійних інструментах з молоточковою механікою (див. вище) — висока жорсткість є обов'язковою рисою для такої механіки (точніше, для відгуку, який вона повинна забезпечувати).

Поліфонія, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість «голосів» (тон-генераторів), яка може одночасно звучати на ньому.

Цей параметр часто описують як кількість нот, які можна одночасно взяти на клавіатурі. Однак це не зовсім вірно з тієї причини, що в багатьох тембрах одна нота може задіяти кілька тон-генераторів. У результаті, наприклад, для відтворення акорду з 3 нот в тембрі з 4 тон-генераторами на ноту буде потрібна поліфонія не менш ніж в 3*4=12 голосів. Крім того, автоакомпанемент і вбудовані композиції (див. відповідні пункти) теж використовують тон-генератори — відповідно, для ефективної роботи з цими функціями потрібно ще більше голосів.

Мінімальним значенням для більш-менш функціонального сучасного синтезатора вважається поліфонія на 32 голоси – та й то такий інструмент можна використовувати в основному для початкового навчання і нескладних мелодій. Для більш солідного застосування бажано мати хоча б 50 – 60 голосів, а в професійних моделях (зокрема, робочих станціях, де доводиться мати справу з декількома звуковими доріжками відразу) зустрічаються моделі з поліфонією на 150 тон-генераторів і більше.

Загалом більш прогресивний синтезатор, швидше за все, буде мати більш широку поліфонію, проте оцінювати клас інструменту за цим параметром можна лише дуже приблизно — інструменти з однаковим числом голосів можуть сильно відрізнятися за рівнем. Винятком з цього правила є хіба що дитячі синтезатори (див. «Тип»), що підтриму...ють до 20 голосів.

Кількість вбудованих тембрів звучання, передбачених у синтезаторі.

Кількість тембрів нерідко описують як число інструментів, які здатна імітувати дана модель. Однак це не зовсім вірно — швидше цей параметр можна назвати «кількість інструментів та звукових ефектів». Наприклад, один і той самий інструмент — електрогітара — з різними «прибамбасами» (дісторшн, овердрайв) буде звучати по-різному, і в синтезаторі кожна така примочка буде вважатися окремим тембром. Тембр «ударні» зазвичай об'єднує різні типи барабанів та інших ударних інструментів — іншими словами він дає змогу зобразити і «бас-бочку», і тарілки, не перемикаючи налаштувань, лише натиснувши потрібні клавіші. А деякі тембри можуть взагалі не мати аналогів серед реальних інструментів.

Чим більше вбудованих тембрів — тим ширші можливості синтезатора, тим різноманітніше звуки, які на ньому можна отримати. При цьому у висококласних моделях на зразок робочих станцій (див. «Тип») це число може досягати 1000 і навіть більше.

Кількість слотів пам'яті під тембри користувача, передбачена в синтезаторі.

Про тембри загалом див. «Вбудовані тембри» вище. Тембри ж користувача — це налаштування звуку, не передбачені першопочатково в пам'яті синтезатора і створювані користувачем під свої уподобання. Така можливість незамінна в тих ситуаціях, коли вбудований набір тембрів не містить необхідних варіантів. При цьому можливості тембрів користувача у різних моделях можуть бути різними. Так, один інструмент дає змогу лише редагувати і доповнювати наявні тембри (наприклад, додати до бас-гітари ефект «вау-вау» і зберегти таку в'язку як налаштування користувача), інший дає можливість виставити параметри звуку практично вручну, а третій дає змогу навіть підвантажувати тембри через USB (див. нижче).

Чим більше в синтезаторі тембрів користувача — тим більше особистих «інструментів» можна прописати в його пам'яті.

Кількість стилів автоакомпанементу (див. вище), першопочатково передбачених у синтезаторі, іншими словами — кількість варіантів акомпанементу, доступних користувачеві.

Чим ширший цей набір — тим вище ймовірність знайти серед цих мелодій підходящі варіанти для того чи іншого випадку. Водночас сама по собі велика кількість стилів ще не є 100 % гарантією того, що серед них виявиться відповідний, тим більше, що різні моделі синтезаторів можуть помітно різнитися за конкретим набором мелодій. Так що список не завадить уточнювати перед покупкою. Також відзначимо, що ситуацію можна виправити за рахунок стилів користувача (див. нижче) — їх підтримує чимало синтезаторів з автоакомпанементом.

Кількість стилів автоакомпанементу користувача, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість додаткових стилів, яку можна записати в пам'ять на додаток до вбудованих. Зазначимо, що стилі можуть мати різний об'єм (залежно від кількості використовуваних нот), тому цей параметр нерідко виявляється не точним, а лише усереднено-приблизними.

Сучасні синтезатори можуть мати досить великий набір вбудованих стилів автоакомпанементу (див. вище), проте навіть в найбагатшому наборі може не виявитися потрібної мелодії. У світлі цього багато моделей дають змогу доповнити штатний список мелодіями користувача. Самі способи доповнення можуть бути різними: в одних моделях ці мелодії потрібно завантажувати з зовнішнього носія, в інших їх можна навіть складати вручну. Тим не менш, наявність стилів користувача дає змогу розширити асортимент мелодій автоакомпанементу, причому за бажанням самого користувача.

Наявність вбудованих композицій в конструкції синтезатора.

Ця функція аналогічна описаним вище автоаккомпанементу — в тому сенсі, що вона передбачає програвання композицій на самому синтезаторі. Однак, на відміну від автоакомпанементу, вбудовані композиції відіграють строго по нотах, ними неможливо керувати за допомогою акордів на лівій половині клавіатури. Іншими словами, з автоакомпанементом у музиканта є чимало свободи, а підігравати мелодії доводиться в суворій відповідності з нею.

Вбудовані композиції можуть використовуватися з різними цілями. Один з варіантів — навчання: музикант слухає еталонну запис і потім намагається її відтворити, або підіграє мелодії за заданими нотах, або імпровізує під неї ж. Крім того, в деяких випадках (наприклад, на масових заходах) може дуже стати в нагоді можливість включити синтезатор в якості програвача. Також вбудовані композиції використовують для перевірки і демонстрації загальних можливостей інструменту: передбачається, що записану композицію можна повторити засобами самого синтезатора.

Можливість накладення різних тембрів звучання синтезатора один на одного. Таким чином створюється ефект звучання двох (або навіть більше) інструментів відразу, наприклад, фортепіано і скрипки. При цьому в прогресивних моделях може передбачатися можливість виставити для різних тембрів різні налаштування, щоб однаковість видобутих нот була не так помітна — наприклад, ту ж «скрипку» можна налаштувати на плавні переходи між нотами, тоді як на «фортепіано» вони будуть звучати уривчасто.