Порівняння Asus M5A78L-M PLUS/USB3 vs Gigabyte GA-78LMT-USB3

Наявність у конструкції материнської плати окремого радіатора для VRM.

VRM — це модуль регулювання напруги, через який живлення від комп'ютерного БЖ поступає на процесор. Цей модуль знижує стандартна напруга блока живлення (+5, +12 В) до більш низького значення, необхідного для роботи процесора (зазвичай, трохи більше 1 В). При високих навантаженнях регулятор напруги може сильно нагріватися, і без спеціалізованої системи охолодження справа може закінчитися перегрівом і навіть перегорання деталей. Радіатор VRM знижує ймовірність подібних ситуацій; він може виявитися зайвим для будь-якого CPU, і вкрай бажаним, якщо плату планується використовувати з потужним висококласним процесором (особливо розігнаним).

Розміри материнської плати у висоту і ширину. Передбачається, що традиційне розміщення материнських плат — вертикальне, тому в даному випадку один з габаритів називають не довжиною, а заввишки.

Розміри материнських плат багато в чому визначаються їх форм-факторами (див. вище), однак розмір конкретної плати може дещо відрізнятися від стандарту, прийнятого для даного форм-фактора. Крім того, уточнити розміри за характеристиками конкретної «материнки» зазвичай простіше, ніж шукати або згадувати загальну інформацію по форм-фактору. Тому дані про розмір можуть наводитися навіть для моделей, цілком відповідають стандарту.

Третій розмір — товщина — з низки причин вважається менш важливим, тому його часто опускають.

Тип BIOS, встановлений на материнську плату. Зазначимо, що тут враховуються тільки «класичні» BIOS — від Ami, від Award і від Intel; більш прогресивний UEFI BIOS винесено в окремий пункт (див. нижче).

BIOS — це базова система вводу-виводу, власна програмна прошивка материнської плати, що зберігається в її постійної пам'яті; вона дозволяє всім апаратних компонентів системи взаємодіяти між собою, навіть якщо на комп'ютері не інстальовано. Іншими словами, саме «біос» управляється комп'ютер з моменту вмикання до завантаження операційної системи. Також ця прошивка включає набір інструментів для зміни базових налаштувань.

Говорячи про конкретні різновиди, варто сказати, що згадані «класичні» прошивки не мають між собою принципових відмінностей; до того ж набір можливостей багато в чому визначається видом BIOS, а моделлю материнської плати. Тому тип BIOS не є ключовим при виборі; навіть для професіоналів і ентузіастів він рідко виявляється принциповим.

Підтримка материнської платою технології DualBIOS.

Збої і помилки в BIOS (див. BIOS) є однією з найбільш серйозних проблем, які можуть виникнути у сучасного ПК — вони не тільки позбавляють комп'ютер працездатності, але ще й дуже складні у виправленні. Технологія DualBIOS створена для полегшення боротьби з подібними проблемами. Материнські плати, виконані за цією технологією, мають дві мікросхеми для запису BIOS: перша мікросхема містить основну версію BIOS, яка використовується для завантаження системи в штатному режимі, друга — резервну копію BIOS в початковій (фабричних) конфігурації. Резервна мікросхема вступає в роботу у разі виявлення помилки в основний BIOS: якщо виявлена помилка в програмному коді, він відновлюється до оригінальної фабричної версії, якщо ж мав місце апаратний збій — резервна мікросхема бере керування системою на себе, замінюючи основну. Це дозволяє забезпечити працездатність системи навіть при серйозних проблемах в роботі BIOS, не вдаючись до складних процедур відновлення.

Наявність в материнській платі прошивки UEFI BIOS.

Така прошивка зазвичай поєднується з одним із класичних «биосов» (див. BIOS). Фактично вона являє собою додаткову надбудову, яка розширює можливості BIOS і робить його більш зручним в управлінні. За деякими можливостями UEFI наближається до повноцінної операційної системи: вона має зручний і зрозумілий навіть для не-фахівця графічний інтерфейс, підтримує управління мишкою, оснащена великим набором інструментів, а в деяких версіях є навіть можливість виходу в Інтернет. Крім того, ця прошивка враховує всі особливості сучасного комп'ютерного «заліза» — в тому числі з'явилися нещодавно і не охоплені попередніх, традиційних «биосах».

Максимальна тактова частота оперативної пам'яті, підтримувана материнською платою. Фактична тактова частота встановлених модулів ПАМ'ЯТІ не повинна перевищувати цього показника — інакше можливі збої в роботі, та й можливості «оперативки» не вийде використовувати на повну.

Для сучасних ПК частота RAM в 1500 – 2000 МГц і менше вважається дуже невеликий, 2000 – 2500 МГц — скромною, 2500 – 3000 МГц — середньої, 3000 – 3500 МГц — вище середньої, а в найбільш прогресивних платах можуть підтримуватися частоти в 3500 – 4000 МГц і навіть більше 4000 МГц.

Назва вбудованої відеокарти (див. вище), встановленої в материнську плату. Знаючи назву графічного модуля, можна, при необхідності, з легкістю знайти докладну інформацію про нього — повні характеристики, тести, відгуки і т. ін.

Підтримка гібридного режиму зустрічається лише в материнських платах, оснащених власними відеокартами (див. Вбудована відеокарта). При установці на таку плату додаткової окремої відеокарти система може автоматично оптимізувати роботу відеоадаптерів залежно від поточних завдань: використовувати відносно малопотужний, але економічний і безшумний власний відеочип материнської плати для нескладних дій (робота з документами, вебсерфінг) і додатково підключати потужну зовнішню відеокарту для роботи з ресурсоємними додатками (ігри, HD-відео, 3D-візуалізація). Придбати материнську плату з підтримкою гібридного режиму має сенс тільки в тому випадку, якщо Ви плануєте встановити на неї окрему відеокарту. При цьому варто окремо уточнити сумісність цієї відеокарти і материнської плати.

Найбільш прогресивний формат звуку, який аудіочип материнської плати здатний виводити на зовнішню аудіосистему. На даний момент практично всі материнські плати з аудіочипами підтримують стандартний стерео 2.0, а найбільш прогресивний формат може бути таким:

— 4. Конкретна розкладка звуку по чотирьох каналах може бути різною, але в будь-якому разі даний варіант являє собою два класичних каналу стерео, доповнених ще двома — наприклад, центральним і тиловим, або парою тилових (лівий і правий). Це дозволяє розширити звукову сцену і досягти більшої об'ємності, ніж в класичному стерео, зберігши невисоку вартість самих звукових карт. Втім, цей варіант зустрічається рідко, в основному в платах mini-STX (див. «Форм-фактор»).

— 5.1. Шестиканальний звук: два фронтальних, центральний і два задніх каналу, плюс сабвуфер для низьких і наднизьких частот. Дозволяє відтворювати повністю об'ємний звук, який сприймається слухачем не тільки перед, але і за собою. Один з найбільш популярних форматів багатоканального звуку на сьогоднішній день.

— 7.1. Розвиток ідеї об'ємного звуку, закладеної форматом 5.1. Крім стандартної шестиканальної конфігурації (центр, фронтальна пара, тилова пара і сабвуфер), передбачає ще два динаміка. Місце їх встановлення яких може бути різним, залежно від використовуваної схеми восьмиканального звуку: над фронтальною або тиловий парою, у вигляді пари «центр-тил», з боків від слухача і т. ін. В будь-якому разі восьмиканальні схеми...дають змогу більш точно відтворювати напрямок звуку.

— 9.1. Найбільш прогресивний на сьогоднішній день варіант акустики, зустрічається в материнських платах. Аналогічно 7.1, даний стандарт включає 6 каналів по схемі 5.1 плюс додаткові динаміки — тільки в цьому випадку їх чотири, що дає ще більше можливостей по розширенню об'ємного звучання.