Порівняння Pulsar Sentinel GS 2x50 vs Yukon Sentinel 3x60

Кратність збільшення, забезпечувана прицілом. Цей параметр визначає, у скільки разів зображення будь-якого об'єкта в полі зору буде більше, ніж видиме неозброєним оком. Для моделей з можливістю зміни кратності (див. нижче) вказується весь доступний діапазон регулювання.

Сучасні приціли можуть випускатися у великому розмаїтті кратностей, винятком є лише коліматори (див. «Тип») — вони зазвичай дають збільшення 1х, тобто, по суті, ніяк не змінюють видиме зображення; більш високі значення зустрічаються вкрай рідко і зазвичай не перевищують 5х. В інших типах прицілів максимальна кратність від 2х до 5x означає, що дана модель розрахована на дуже невеликі дистанції застосування. Зі свого боку найбільш далекозорі» прилади можуть забезпечувати збільшення в 17 – 20х і навіть більше.

Варто враховувати, що висока кратність не тільки дозволяє краще розглянути віддалені і невеликі об'єкти, але і звужує поле зору. З урахуванням цього основні критерії вибору прицілу по кратності — це передбачувані дистанції застосування, а також розмір та тип цілей. Детальні рекомендації з цього приводу під різні ситуації можна знайти в спеціальних джерелах. А тут зазначимо, що ступінь збільшення помітно позначається на вартості прицілу — як сама по собі, так і через те, що для «далекобійної» оптики бажані більш великі (і, відповідно, більш до...рогі) об'єктиви. Водночас невисока кратність не обов'язково є ознакою дешевого пристрою — сама по собі вона означає лише те, що приціл розрахований на невеликі дистанції і великий кут огляду.

Що стосується моделей зі змінною кратністю, то чим ширше діапазон регулювання — тим більш сучасним і універсальним є прилад, тим нижче ймовірність, що для певної ситуації не знайдеться відповідної установки. З іншого боку, розширення діапазону ускладнює конструкцію, роблячи її більш дорогою і менш надійною.

Діаметр об'єктива — передньої лінзи прицілу. Також цей параметр називають «апертура».

Цей параметр важливий насамперед для оптичних прицілів і їх спеціалізованих різновидів — «нічників» і тепловізорів (див. «Тип»). Чим більше об'єктив — тим більше світла в нього потрапляє, тим вище якість зображення і тим ефективніше пристрій буде працювати при слабкому освітленні, проте тим дорожче обійдеться така оптика. Тут варто зазначити, що вимоги до апертурі залежать ще й від ступеня збільшення: простіше кажучи, для невисоких кратностей особливо великі об'єктиви не потрібні. Тому відносно невеликі вхідні лінзи, діаметром у 25 – 35 мм і навіть менше, зустрічаються у всіх цінових категоріях класичної оптики — від бюджетної до топової. А порівнювати по апертурі можна лише моделі з однаковим максимальним збільшенням, та й то дуже приблизно — варто пам'ятати, що якість зображення сильно залежить ще й від загального якості компонентів прицілу.

Зі свого боку, для нічних прицілів, особливо на основі ЕОП (див. «Принцип роботи ПНБ»), велика апертура принципово важлива. Так що діаметр від 36 до 45 мм считаtтся для таких пристроїв дуже невеликим і зустрічається лише в деяких цифрових моделях, більшість же «нічників» оснащується об'єктивами на 46 мм і більше.

Що стосується коліматорів, то в них від апертури залежить переваж...но розмір простору, що потрапляє в приціл. Причому фактично видимий розмір можна змінювати, встановлюючи приціл ближче або далі до оці — принцип роботи коліматорів дає таку можливість. Відзначимо також, що для моделей з лінзами прямокутної або схожої з нею форми розмір об'єктива зазвичай вказується по діагоналі.

Виносом називають відстань між лінзою окуляра і вихідною зіницею оптичного приладу (див. «Діаметр вихідного вічка»). Оптимальна якість зображення досягається в тому випадку, коли вихідний зіницю проєктується прямо на око спостерігача; так що з практичної точки зору винос — це така відстань від ока до лінзи окуляра, на якому забезпечується найкраща видимість і відсутня затемнення країв (віньєтки). Великий винос особливо важливий у тому випадку, якщо приціл планується використовувати одночасно з окулярами — адже в таких випадках немає можливості піднести окуляр впритул до ока, та й від окулярів він повинен знаходитися на деякій відстані, щоб не вдарити по склу за рахунок віддачі.

Діаметр області, видимої в приціл з відстані 100 м — іншими словами, найбільша відстань між двома точками, при якому їх можна одночасно побачити з цієї відстані. Також його називають «лінійним полем зору». Цей показник для багатьох користувачів зручніше, ніж кутове поле зору (кут між лініями, що з'єднують об'єктив і крайні точки видимого зображення) — він дуже наочно описує можливості приладу.

В прицілах з регулюванням кратності (див. вище) може зазначатися як весь діапазон ширини — від максимальної до мінімальної — так і тільки одне значення цього параметра. В останньому випадку зазвичай береться найбільша ширина поля зору, на мінімальної кратності.

Ціна поділки барабанчиков, використовуваних в прицілі для введення поправок.

Ціна поділки для барабанчика поправок — це кут, на який зміщується точка влучення при повороті на 1 клацання («клік»). В даному випадку цей кут позначається в MOA — кутових хвилинах. Докладніше про цю одиниці див. «Вимірювальні одиниці прицілу»; а чим нижча ціна ділення — тим точніше можна налаштувати приціл першопочатково і вводити поправки в подальшому. Приміром, якщо цей показник становить 0,5 MOA — кожен клік буде зміщати точку попадання десь на 1,46 см на кожні 100 м дистанції (тобто на 2,91 см при дистанції 200 м, 4,4 см при 300 м і так далі); а 0,25 MOA вже буде давати лише 7,3 мм на клік на кожні 100 м.

Чим менше крок і точніше система регулювання — тим дорожче вона коштує. Тому при виборі варто брати до уваги особливості планованого застосування — насамперед розміри цілей і дистанцію до них; детальні рекомендації з цього приводу є в різних настановах із стрілецької справи. Якщо ж говорити про конкретних значеннях, то згадані 0,5 (1/2) МОА характерні в основному для недорогих і середніх прицілів, 0,25 (1/4) МОА є досить непоганим показником, а сама прогресивна оптика допускає регулювання з кроком в 0,125 (1/8) МОА.

— Пило-,вологозахист. Захищений корпус, що запобігає потраплянню пилу і вологи на делікатні компоненти прицілу. Дана особливість вкрай бажана, якщо приціл планується використовувати в несприятливих умовах, наприклад, при тривалому виїзді на полювання, де є ймовірність зіткнутися з негодою. Правда, варто врахувати, що конкретна ступінь захисту може бути різною, її варто уточнити щодо документації до прицілу. Втім практично всі «захищені» моделі здатні як мінімум без проблем перенести дощ.

— Ударозахист. Спеціальний захист, що запобігає пошкодженню прицілу при ударах і струси — наприклад, при випадковому падінні або контакті зі стороннім предметом. Ефективність захисту у різних моделей може відрізнятися, однак здебільшого вона, як мінімум, дозволяє перенести падіння на тверду поверхню з висоти до 1 – 1,5 м. Однак варто враховувати, що при падінні зброї «прицілом вниз» навіть ударостійкий корпус з великою вірогідністю виявиться марним — сила удару буде значно більше, ніж та, на яку прилад розрахований. Крім того, після будь-якого сильного удару приціл доведеться повторно вивіряти. Тим не менш, додатковий захист в будь-якому разі покращує загальну міцність і надійність пристрою.

— Заповнення газом. Особливість, що зустрічається виключно у прицілах з закритими корпусами (див. «Конструкція»). Подібні корпусу робляться герметичними, а внутрішній простір...в них заповнюється інертним газом, наприклад, азотом — з мінімальним вмістом водяної пари. Завдяки цьому оптичні елементи прицілу не запотівають зсередини, а металеві деталі не окислюються через контакту з вологою. Крім того, такий непроникний для повітря корпус за визначенням є ще й пиловологозахищеним (див. вище).

— Далекомір. Пристосування, що дозволяє заміряти дистанції до видимих в приціл об'єктів. Не варто плутати цю функцію з далекомірною розміткою та іншими аналогічними сітками (див. «Тип сітки»): у цьому разі мова йде про окремому пристрої, зазвичай у вигляді лазерного далекоміра. Таке оснащення максимально спрощує заміри: не потрібно морочитися зі спеціальними розрахунками з кутовим розмірам видимих предметів, достатньо буквально одного натискання кнопки, а точність лазерних приладів дуже високою — порядку кількох сантиметрів на відстані в сотні метрів. Головний недолік цієї функції — висока вартість; крім того, додаткове оснащення збільшує вагу і габарити прицілу. Тому вбудовані далекоміри зустрічаються виключно в професійних моделях, призначених для високоточної стрільби.

— Рівень. Пристрій, що дозволяє контролювати відхилення прицілу (і, відповідно, зброї) від горизонтального положення, а саме нахили вправо/вліво. Така необхідність виникає насамперед при високоточної стрільби: навіть невеликий нахил, непомітний для людини, може дати значне відхилення, особливо на великій дистанції. Рівні можуть мати різну конструкцію і принцип роботи, однак вони завжди встановлюються так, щоб стрілець міг бачити такий покажчик одночасно з прицеливанием. Наприклад, в оптиці (див. «Тип») бульбашкова колба розміщується над об'єктивом або збоку від нього, а в «каганцях» і тепловізорах дані з електронного датчика проєктуються прямо в окуляр.

— Ліхтар. Ліхтар, встановлений прямо в корпус або на корпус прицілу. Досить специфічна функція, що зустрічається рідко: на дистанціях, де в основному застосовується оптика, потрібен швидше прожектор, для «нічників» актуальне ІК-освітлювач (див. нижче), коліматори ж зручніше використовувати з окремим підствольним або ручним «тактичним» ліхтарем. Втім, вбудований світильник можна назвати і повністю даремним. Так, в оптичних прицілах він звичайно поєднується з лазерним цілевказівником (див. нижче), даючи змогу ефективно застосовувати ЛЦУ в умовах слабкого освітлення. А в разі коліматора світлодіоди, вбудовані в рамку, більш компактні, ніж окремий підствольний ліхтар (який до того ж можна встановити не всяке зброю, сумісний з коліматором).

— Лазерний целеуказатель (ЛЦУ). Пристосування для швидкого прицілювання на малих дистанціях. Ідея такого пристосування максимально проста: промінь лазера показує, куди націлена зброя, створюючи в точці попадання добре видиму мітку. Це дозволяє точно стріляти, навіть не дивлячись в основний приціл — у тому числі «від стегна» і з інших нештатних положень, що особливо корисно в ситуаціях, що вимагають максимальної швидкості реакції. ЛЦУ актуальний лише на мінімальних відстанях, однак це не недолік, а особливість, яка може виявитися і однозначним перевагою. Приміром, «лазер» може стати відмінним доповненням до оптичного прицілу, який сам по собі марний на коротких дистанціях.

— Сумісність з приладами нічного бачення. Можливість застосування прицілу з окремими приладами нічного бачення. Найчастіше така особливість зустрічається в коліматорних прицілах (див. «Тип») — вона означає, що яскравість і колір мітки коліматора дають змогу чітко бачити її навіть через ПНБ. А ось оптичні моделі з подібною сумісністю зустрічається вкрай рідко: по-перше, її технічно складно реалізувати, по-друге, для снайперської стрілянини в темряві існують спеціалізовані нічні і тепловізійні приціли — більш зручні та ефективні, ніж поєднання ПНБ з класичної оптикою.

Клас зброї, з яким можна застосовувати даний приціл.

Різні класи зброї розрізняються по енергії пострілу і, відповідно, силу віддачі, яку повинен без наслідків переносити приціл. Саме максимально допустима енергія пострілу (дульна енергія) і є в даному випадку основним критерієм для віднесення прицілу до однієї з категорій: легка пневматика, гвинтівки і рушниці, великий калібр. Варто сказати, що такий поділ є дещо умовним — докладніше див. в окремих пунктах; ось, власне, їх детальний опис:

— Легка пневматика. Приціли, розраховані на зброю, практично не дає віддачі — таке, як пневматичні PCP-гвинтівки, пружинно-поршневі «переломки» з дуловою енергією до 7,5 Дж, карабіни під патрон Флобера, а також страйкбольні приводи. Для вогнепальної зброї такі моделі однозначно не підходять: вони погано переносять навіть віддачу від дрібнокаліберних гвинтівок, не кажучи вже про більш серйозному застосуванні. І навіть для пневматики є свої обмеження, зокрема, потужні (понад 7,5 Дж) пружинно-поршневі моделі дають значну віддачу з сильними вібраціями, а в пістолетах з системою Blow-back помітні струсу виникають не через самого пострілу, а через роботи автоматики. Так що ці види зброї краще оснащувати більш міцними і надійними прицілами.

— Гвинтівки і рушниці. Приціли, що допускають застосування з гвинтівками невеликих і середніх калібрів, а також гладкост...вольною зброєю (дробовиками). Мають міцну конструкцію, що дозволяє без наслідків переносити досить сильну віддачу і супутні вібрації, але ось конкретне обмеження щодо допустимої дуловою енергії (і, відповідно, калібром і застосовуваних боєприпасів) може бути різним. Втім, приціли цієї категорії зазвичай здатні спокійно переносити як мінімум 2500 Дж — цього достатньо для нарізних калібрів 5.45х39, 7,62х39 та .223, а також для рушничних патронів 12 калібру зі стандартної висоти пороху. А в багатьох моделях максимально допустима енергія може досягати 3500 Дж і навіть 4000 Дж (найменші значення, необхідні для повноцінного застосування з калібрами .308 і 7,62х54R відповідно). Водночас для посилених боєприпасів «магнум», а також для деяких потужних (хоча і не великих) калібрів такого прицілу все одно може виявитися недостатньо.

— Крупнокаліберне. Максимально міцні і надійні приціли, розраховані на дульне енергію в 4000 Дж і вище. Завдяки цьому вони допускають застосування навіть з крупнокаліберним вогнепальною зброєю, а також з деякими потужними калібрами, формально не належать до великих — наприклад, .300 Win і .338 Lapua Magnum. Конкретне обмеження щодо дуловою енергії, знову ж таки, може бути різним, проте якщо ви шукаєте приціл під калібр могутніше 7.62х54R або під посилений рушничний боєприпас на зразок 12х76 — однозначно варто звертати увагу саме на цю категорію.

Окремо варто відзначити, що «вогнепальні» приціли, навіть досить міцні і надійні, не рекомендується ставити на пневматику з пружинно-поршневих механізмом або газовою пружиною. Річ у тім, що такі гвинтівки мають специфічну віддачу, спрямовану швидше вперед, ніж тому, до того ж дає різкі коливання в різних напрямках; і хоча сила такої віддачі невисока, вона все одно може негативно вплинути на приціл, першопочатково на неї не розрахований.

Тип кріплення, що поставляється в комплекті з прицілом.

Для нормального монтажу на зброю це кріплення повинно відповідати типу посадкового місця під приціл. Найпопулярніші види кріплень в наш час — на планку Вівера/Пікатінні і на «ластівчин хвіст»; помітно рідше зустрічаються фірмові фіксатори, а деякі приціли постачаються взагалі без кріплень — це дозволяє вибрати варіант на свій розсуд. Ось докладний опис конкретних варіантів:

— На планку Вівера/Пікатінні. Кріплення на стандартну планку («рейки») Вівера або Пікатінні. Вважається західним стандартом установки збройового обважування, однак у наш час широко застосовується по всьому світу. Варто зазначити, що ці типи планок хоч і схожі за конструкцією, але не однакові. Вони обидві мають Т-подібний профіль і поперечні прорізи, які дають змогу надійно фіксувати встановлений аксесуар в обраному місці, але розрізняються за розмірами і розташуванням цих прорізів: у планки Пікатінні вони ширше і мають стандартне відстань між центрами. На практиці це призводить до того, що аксесуари для планок Вівера без проблем стають і на «рейки» Пікатінні, але не навпаки. Крім того, Пікатінні вважається більше військовим стандартом, а цивільна зброя оснащується переважно планками Вівера. У світлі цього більшість комплектних кріплень на «рейки», зустрічаються серед сучасних прицілів,...розраховані саме на планку Вівера, як більш поширену і універсальну. Втім, можливі й винятки, так що цей нюанс не завадить уточнити окремо.

— «Ластівчин хвіст». Посадкове місце цього типу має в розрізі вигляд перевернутої трапеції, а кріплення передбачає виступи з двох сторін, які при установці прицілу «охоплюють» цю трапецію. Даний вид кріплення зустрічається переважно в пневматичних і спортивні гвинтівки, а також мисливську зброю класичного дизайну. В останньому випадку такий вибір обумовлений ще й естетичними міркуваннями — дані кріплення виглядають акуратніше, ніж зубчасті «рейки» Вівера і Пікатінні.

— Фірмове. Різні специфічні кріплення, що не належать до описаних вище стандартів. Нерідко робляться не просто під продукцію конкретного бренду, але ще й під строго певні моделі зброї; один з характерних прикладів — оригінальне посадкове місце на висококласної «снайперке» Blaser R93. Фірмові пристосування можуть мати досить оригінальну конструкцію — так, у деяких коліматорах для дробовиків використовується пластина, що фіксується між прикладом і ствольною коробкою. Загалом через обмежень у застосуванні подібні кріплення зазвичай передбачаються не як єдиний варіант, а як одна з опцій, на додаток до планки та/або «ласточкіну хвоста».

Окремо варто торкнутися ситуацій, коли в характеристиках прицілу зазначено відразу кілька типів кріплень. Найчастіше це означає, що дана модель доступна в різних варіантах комплектації, проте зустрічаються і інші, більш специфічні варіанти — наявність в комплекті відразу декількох типів кріплень, перехідники з одного типу на інший або навіть універсального фіксатора, сумісного і з планками Вівера/Пікатінні, і з «ласточкиним хвостом». Подібні подробиці у кожному разі варто уточнювати окремо.

Матеріал, з якого виготовлений корпус прицілу.

Найбільш популярним варіантом на сьогодні є метал — саме він використовується в абсолютній більшості прицілів всіх типів і цінових категорій. Склад металу може бути різним, проте такі корпусу в будь-якому разі виходять досить міцними і надійними навіть сильний удар пошкоджує швидше «начинку» прицілу, ніж корпус. Відмінності ж між різними видами металів і сплавів полягають в основному в ціні і вазі, однак у першому випадку ці відмінності не принципові на тлі вартості самих прицілів, у другому — на тлі ваги зброї.

Також у продажу можна зустріти окремі моделі з корпусами з пластику. Перевагами цього матеріалу є невисока вартість і невелику вагу, однак по надійності він помітно поступається металу — у тому числі за рахунок того, що від удару або натискання корпус може прогнутися і «начинка» всередині зрушиться, що порушить режим роботи всього пристрою. Тому пластикових прицілів випускається вкрай небагато, і в основному це найдоступніші коліматори, розраховані виключно на легку пневматику (див. «Сумісність зі зброєю»).