Порівняння Pioneer A-50DA vs Pioneer A-50

Діапазон частот звуку, з яким здатний працювати підсилювач. Чим ширше цей діапазон, тим повніше загальна картина звучання, тим менше ймовірність того, що надто високі або низькі частоти будуть «обрізані» підсилювачем на виході. Однак потрібно враховувати, що діапазон чутних людиною звуком становить в середньому від 16 Гц до 20 кГц; зустрічаються деякі відхилення від цієї норми, але вони невеликі. Водночас сучасна Hi-Fi і Hi-End техніка може мати набагато більш широкий діапазон — найчастіше він є свого роду «побічним ефектом» висококласних схем. Деякі виробники можуть використовувати цю властивість в рекламних цілях, однак практичної цінності саме по собі воно не несе.

Відзначимо, що навіть в межах чутного діапазону не завжди має сенс гнатися за максимальним охопленням. Варто, наприклад, враховувати, що фактично чутний звук не може бути краще, ніж здатні видати колонки; тому для акустичної системи з нижнім порогом, скажімо, в 70 Гц нема чого шукати підсилювач з цим показником у 16 Гц. Також не варто забувати, що сам по собі широкий частотний діапазон абсолютно не гарантує високої якості звуку — воно пов'язано з величезною кількістю інших факторів.

Співвідношення сигнал/шум під час роботи підсилювача через вхід Main. Докладніше про значення співвідношення сигнал/шум див. відповідний пункт вище, про вході Main — п. «Вхід на підсилювач (Main)».

Цей показник описує кількість нелінійних спотворень, що вносяться підсилювачем в оброблюваний сигнал. Такі спотворення не обов'язково сприймаються як сторонні шуми, проте вони у будь-якому разі погіршують якість звуку — наприклад, можуть зробити його більш глухим. Уникнути їх практично нереально, проте можна знизити до рівнів, нечутних для людського вуха.

Як наслідок, коефіцієнт гармонійних спотворень (гармонік) є одним з основних параметрів, що описують загальну якість звуку в підсилювачах класу Hi-Fi і Hi-End. Чим він нижчий, тим чистіше звук. Хорошим показником для сучасних підсилювачів рахуються соті частки відсотка, відмінним — тисячні і нижче. Винятком є лампові і гібридні моделі, для них допускаються досить високі коефіцієнти гармонік; докладніше див. «Елементна база».

— Euroblock. Аналоговий аудіовхід (зазвичай, лінійний), що використовує роз'єм Euroblock. Цей роз'єм, що застосовується переважно у професійній аудіотехніці, примітний тим, що кріпиться до дроту за допомогою клем. Це дуже зручно під час роботи з зачищеними від ізоляції дротами (що нерідко потрібна при професійному застосуванні): один раз прикрутити такий дріт до штекеру і підключати/відключати штекер до роз'єму Euroblock набагато простіше, ніж постійно відкручувати/закручувати клеми. Крім того, таке підключення нерідко робиться балансним (див. «XLR (балансні)» нижче). Входи цього типу зустрічаються переважно в підсилювачах інформаційного та інформаційно-концертного призначення (див. вище).

— Phono. Спеціальний вхід для підключення до підсилювача програвачів вінілових дисків; часто має індекс, який вказує на тип сумісного звукознімача, наприклад «Phono MM» або «Phono MM/MC» (докладніше див. «Додатково — Фонокоректор»). Незважаючи на поширення цифрових форматів, такі програвачі все ще високо цінуються аудіофілами за високу якість і достовірність звучання, і часто використовуються в аудіосистемах преміумкласу. Однак підключення «вертушки» має свої особливості, зокрема вимагає наявності фонокорректора (докладніше див. там само) — і стандартні входи для цієї мети непридатні. А тому наявність роз'єму Phono є обов'язковим, якщо Ви хочете використовувати підключати плеєр безпосередньо, без зовнішнього фонокорректора.

— USB B. Ін...терфейс USB широко застосовується в комп'ютерній техніці для різної периферії. Наявність входу type B означає, що підсилювач може підключатися до комп'ютера в якості зовнішнього керованого пристрою (slave). Найчастіше при такому підключенні він використовується в ролі зовнішньої звукової карти або аудіоінтерфейсу — це забезпечує більш високу якість звуку і більш широкі можливості налаштування, ніж у більшості вбудованих звукових карт, навіть дорогих. Однак цим справа не обмежується: у деяких моделях через USB type B можна оновлювати прошивку або змінювати спеціальні параметри підсилювача.

— Коаксіальний S/P-DIF. Вхід для передачі звуку в цифровому вигляді, різновид інтерфейсу S/P-DIF, заснована на звичайному електричному сигналі (другий різновид, оптична, описана нижче). Зазвичай використовує поширений роз'єм типу RCA, відомий як «тюльпан», однак має досить суворі вимоги до кабелю. Пропускна здатність будь-якої версії S/P-DIF цілком достатня навіть для високоякісного багатоканального звуку, а сама коаксіальна версія простіше, дешевше і надійніше оптичної, однак більш сприйнятлива до перешкод.

— Оптичний. Вхід для передачі звуку в цифровому вигляді за допомогою світлових сигналів, через оптоволоконний кабель TOSLINK; одна з версій стандарту S/P-DIF. Головною перевагою оптоволокна перед традиційними електричними кабелями є повна нечутливість до електричних перешкод; водночас воно коштує дорожче і вимагає досить обережного поводження (зокрема, не терпить різких згинів).

— Балансний цифровий (AES/EBU). Інтерфейс AES/EBU застосовується в професійній сфері для передачі звуку в цифровому форматі. Він може використовувати кілька типів підключення; в даному випадку мається на увазі передача по т. зв. балансної лінії з використанням роз'єму XLR. І принцип балансного підключення, і сам роз'єм докладно описані в п. «XLR (балансні)» нижче — однак у випадку AES/EBU мова йде про цифровому, а не про аналоговому сигналі.

— COM-порт (RS-232). Роз'єм, застосовуваний для керування підсилювачем з комп'ютера. Через нього можна змінювати налаштування, в. ч. і досить тонкі, а в деяких моделях — навіть оновлювати прошивку. Зазвичай для таких цілей потрібне спеціальне, які може поставлятися в комплекті з підсилювачем.

— Вхід управління (ІК). Роз'єм для підключення зовнішнього інфрачервоного приймача дистанційного керування. При правильному розміщенні такий приймач дасть змогу використовувати пульт ДУ навіть у тих місцях, звідки сигнал з пульта не може дістати до основного (вбудованого) датчика — наприклад, в іншій кімнаті. Для подібних цілей можуть застосовуватися не тільки датчики у вигляді окремого пристрою, але і компоненти системи, сумісні з пультом ДУ — наприклад, плеєри або тюнери.

Кількість в конструкції підсилювача лінійних входів, що використовують інтерфейс RCA. На відміну від входу Main (див. вище), який може працювати з такими ж роз'ємами, при підключенні до лінійного RCA сигнал проходить через всі стадії обробки, передбачені в підсилювачі — наприклад, регулювання балансу або частот (див. «Регулювання») і т. ін.

Детальніше про роз'ємі див. «Вхід на підсилювач (Main)». Тут же відзначимо, що при використанні RCA в ролі лінійного інтерфейсу за один вхід вважається пара таких роз'ємів. Це обумовлено тим, що по одному коаксіальному кабелю може передаватися тільки один канал, так що для роботи зі стереозвуком необхідна саме пара.

Від кількості входів під сигнал (будь-якого типу) залежить, скільки джерел сигналу можна одночасно підключити до підсилювача. Відповідно, і вибирати модель з числа входів варто з урахуванням передбачуваної кількості таких джерел: адже легше приєднати їх всі і вибирати через пульт або панель управління підсилювача, ніж щоразу морочитися з перепідключенням.

Потужність, споживана підсилювачем під час роботи у штатному режимі. Деякі виробники можуть вказувати середні значення потужності, деякі — показники на максимальному навантаженні. Однак у будь-якому разі цей параметр дозволяє цілком адекватно оцінити енергоспоживання пристрою і вимоги до підключеному живлення.

Крім того, він може стати в нагоді, якщо у Вас є сумніви в достовірності заявлених даних про вихідний потужності (див. «Потужність на канал (8Ω)»). Основне правило таке: сумарна номінальна потужність по всіх каналах не може бути вище загального енергоспоживання підсилювача. Крім того, існують спеціальні формули, що дозволяють вивести максимально можливу номінальну потужність залежно від потужності живлення і типу підсилювача; з ними можна ознайомитися в спеціальних джерелах.