Порівняння MikroTik CRS309-1G-8S+IN vs Cisco SG350-10MP

Кількість стандартних мережевих роз'ємів LAN формату Gigabit Ethernet, передбачена в конструкції комутатора.

Згідно з назвою, такі роз'єми забезпечують швидкість передачі даних до 1 Гбіт/с. Першопочатково Gigabit Ethernet вважався професійним стандартом, та й зараз реальні потреби в таких швидкостях виникають в основному при виконанні спеціальних завдань. Тим не менш, гігабітними мережевими адаптерами в наш час оснащуються навіть відносно недорогі комп'ютери, не кажучи вже про більш прогресивну техніку.

Що стосується кількості роз'ємів, то вона відповідає числу мережевих пристроїв, яке можна підключити до «свичу» напряму, без використання додаткового обладнання. У випадку Gigabit Ethernet кількість роз'ємів до 10 включно вважається порівняно невеликим, від 10 до 25 — середнім, а наявність більш ніж 25 портів цього типу характерно для моделей професійного рівня. Водночас варто відзначити, що в деяких «свичах» окремі роз'єми цього типу поєднуються з оптичними SFP або SFP+ (див. нижче). Такі роз'єми мають маркування «combo» та враховуються як при підрахунку LAN, так і при підрахунку SFP/SFP+.

Кількість оптичних мережевих портів стандарту SFP, передбачена в конструкції комутатора. Підкреслимо, що мова йде про «звичайні» SFP; дані по SFP+, як правило, вказуються окремо.

Конкретно в свічах під маркуванням «SFP» зазвичай мається на увазі роз'єм під оптоволокно зі швидкістю підключення в 1 Гбіт/с. Формально це не так багато в порівнянні зі швидкостями LAN; однак даний формат підключення має низку переваг перед Ethernet. Одним з головних є велика ефективна дальність: згаданий гігабітний стандарт, що застосовується в комутаторах, працює з кабелем довжиною до 550 м, причому за мірками оптоволокна це ще дуже небагато. Правда, сам кабель чутливий до перегинів і потребує досить делікатного поводження; з іншого боку, він абсолютно несприйнятливий до електромагнітних перешкод. З іншого боку, в цілому формат SFP помітно менш популярний в мережевому обладнанні, ніж LAN; тому і портів такого типу навіть в прогресивних пристроях передбачається небагато. Так, найбільшого поширення набули рішення на 2 роз'єми або 4 роз'єми SFP, хоча зустрічається і більша кількість – 6, 8, а то і 10 і більше. Також варто враховувати, що в комутаторах можуть використовуватися так звані combo-роз'єми, що поєднують в собі SFP і Ethernet; наявність таких портів уточнюється в примітках, вони враховуються як при підрахунку LAN, так і при підрахунку SFP.

Уточнимо, що входи Uplink також нерідко використовують даний...тип роз'єма; однак їх кількість вказується окремо (див. нижче).

Кількість роз'ємів Uplink, передбачене в конструкції комутатора.

«Uplink» в даному випадку — це не тип, а спеціалізація роз'єму: так називають мережний інтерфейс, через який комутатор (і підключені до нього мережеві пристрої) зв'язуються з зовнішніми мережами (включаючи Інтернет) або сегментами мережі. Іншими словами, це свого роду «ворота», через які весь трафік з сегмента мережі, що обслуговується комутатором, передається далі. Uplink, зокрема, може використовуватися для підключення до аналогічного «свичу» (для горизонтального розширення мережі) або до пристрою більш високого рівня (зразок комутатора ядра).

Відповідно, кількість роз'ємів Uplink — це максимальне число зовнішніх підключень, яке може забезпечити комутатор без використання додаткового обладнання. Конкретний тип такого роз'єму може бути різним, проте зазвичай це один з різновидів LAN або SFP; докладніше див. «Тип Uplink».

Тип роз'єму (роз'ємів), що використовується в комутаторі в якості інтерфейсу Uplink.

Докладніше про такий інтерфейс див. вище; тут же відзначимо, що в якості Uplink зазвичай використовуються такі ж мережеві порти, як і для підключення до комутатора окремих пристроїв. Ось основні варіанти таких роз'ємів:

— Fast Ethernet — мережевий роз'єм LAN (під «виту пару») з підтримкою швидкості до 100 Мбіт/с. Така швидкість вважається невисокою за сучасними мірками, тоді як порт Uplink висуває підвищені вимоги до пропускної здатності — адже через нього йде трафік від всіх пристроїв, що обслуговуються комутатором. Тому в такій ролі порти Fast Ethernet використовуються в основному в недорогих і застарілих моделях.

— Gigabit Ethernet — роз'єм LAN з підтримкою швидкості до 1 Гбіт/с. Такої швидкості нерідко буває достатньо навіть для досить великої мережі, при цьому самі роз'єми коштують порівняно недорого.

– 2.5 Gigabit Ethernet – роз'єм LAN з підтримкою швидкостей до 2.5 Гбіт/с.

— 10Gigabit Ethernet — роз'єм LAN з підтримкою швидкості до 10 Гбіт/с. Такі можливості дають змогу комфортно працювати навіть з дуже великими об'ємами трафіку, однак помітно впливають на ціну комутатора. Тому даний варіант зустрічається рідко, в основному у висококласних моделях.

— SFP. Роз'єм під оптоволоконний кабель, що підтримує швидкість близько 1 Гбіт/с. При цьому перед Gigabit Ethernet, що має аналогі...чну пропускну здатність, такий роз'єм має одну помітну перевагу – більшу дальність підключення (зазвичай до 550 м).

– SFP+. Розвиток описаного вище стандарту SFP. У комутаторах зазвичай передбачається швидкість підключення до 10 Гбіт/с; як і оригінальний стандарт, помітно перевершує за ефективною дальністю підключення Ethernet. З іншого боку, реальна необхідність у таких швидкостях виникає не так часто, а обходиться SFP+ досить дорого. Тому наявність таких роз'ємів Uplink характерна переважно для висококласних моделей з великою кількістю портів.

- SFP28. Черговий розвиток SFP із підвищеною пропускною здатністю до 25 Гбіт/с.

- QSFP / QSFP +. Найбільш швидкісні SFP аж до 40 Гбіт/с.

Зазначимо також, що описані вище роз'єми (крім хіба що Fast Ethernet) рідко застосовуються як єдиний тип входу Uplink. Помітно більшого поширення отримали поєднання електричних та оптоволоконних портів — SFP/Gigabit Ethernet та SFP+/10Gigabit Ethernet. Це забезпечує універсальність у підключенні, даючи можливість використовувати найбільш зручний у тій чи іншій ситуації тип кабелю; а при необхідності, зрозуміло, можна використовувати відразу всі входи Uplink. Однак варто врахувати, що в окремих моделях інтерфейси Ethernet та SFP можуть поєднуватися в одному фізичному роз'ємі. Тож перед покупкою цей нюанс не завадить уточнити окремо.

Існують також комутатори, які використовують поєднання двох типів SFP – SFP/SFP+; однак таких моделей мало і належать вони переважно до професійного рівня.

— DHCP-сервер. Функція, що полегшує управління IP-адресами підключені до комутатора пристроїв. Без власного IP-адреси коректна робота мережного пристрою неможлива; а підтримка DHCP дозволяє присвоювати ці адреси як вручну, так і повністю автоматично. При цьому для автоматичного режиму адміністратор може задати додаткові параметри (діапазон адрес, максимальний час використання однієї адреси). І навіть в повністю ручному режимі робота з адресами здійснюється тільки засобами самого комутатора (тоді як без DHCP довелося б прописувати ці параметри ще й у налаштуваннях кожного пристрою в мережі).

— Підтримка стекування. Можливість роботи пристрою в режимі стека. Стек являє собою кілька комутаторів, сприйманих мережею як один «свіч», з одним MAC-адресою, однією IP-адресою і з загальною кількістю роз'ємів, рівним сумарною кількістю портів у всіх задіяних пристроях. Ця функція стане в нагоді, якщо Ви хочете побудувати велику мережу, на яку не вистачає можливостей одного «свіча», але не хочете ускладнювати топологію.

— Link Aggregation. Підтримка комутатором технології агрегування каналів. Ця технологія дозволяє об'єднувати декілька паралельних фізичних каналів зв'язку в один логічний, що підвищує швидкість і надійність з'єднання. Простіше кажучи, свіч з такою функцією можна підключити до іншого пристрою (наприклад, маршрутизатор) не одним кабелем, а відразу д...вома або навіть більше. Збільшення швидкості при цьому відбувається за рахунок підсумовування пропускної спроможності всіх фізичних каналів; щоправда, загальна швидкість може бути менше суми швидкостей — з іншого боку, об'єднання декількох порівняно повільних роз'ємів часто обходиться дешевше, ніж використання обладнання з більш прогресивним одиничним інтерфейсом. А підвищення надійності здійснюється, по-перше, за рахунок розподілу загального навантаження по окремим фізичним каналах, по-друге, за рахунок «гарячого» резервування: вихід з ладу одного порту або кабелю може знизити швидкість, однак не призводить до повного розриву з'єднання, а при відновленні працездатності канал включається в роботу автоматично.
Зазначимо, що для Link Aggregation може використовуватися як стандартний протокол LACP, так і нестандартні фірмові технології (останнє характерне, наприклад, для комутаторів Cisco). Крім того, існує досить багато альтернативних найменувань даної технології — port trunking, link bundling тощо; іноді різниця полягає лише в назві, іноді є й технічні нюанси. Всі ці подробиці варто уточнювати окремо.

— VLAN. Підтримка комутатором функції VLAN — віртуальних локальних мереж. У цьому разі зміст цієї функції полягає в можливості створювати окремі логічні (віртуальні локальні мережі в межах фізичної «локалки». Таким чином можна, наприклад, розділити відділи у великій організації, створивши для кожної з них свою локальну мережу. Організація VLAN дозволяє знизити навантаження на мережеве обладнання, а також підвищити ступінь захисту даних.

— Захист від петель. Наявність в комутаторі функції захисту від петель. Петлю в даному випадку можна описати як ситуацію, коли один і той самий сигнал запускається в мережі з нескінченного циклу. Це може бути наслідком некоректного підключення кабелів, використання надлишкових сполук (redundant links) і деяких інших причин, але в будь-якому разі подібне явище може «покласти» мережу, а значить, є вкрай небажаним. Захист дозволяє уникнути появи петель — зазвичай шляхом відключення «зациклених» портів.

— Обмеження швидкості доступу. Можливість обмежити швидкість обміну даними для окремих портів комутатора. Таким чином можна знизити навантаження на мережу і запобігти «забивання» каналу окремими терміналами.

Зазначимо, що цим списком справа не обмежується: у сучасних комутаторах можуть зустрічатися і інші можливості.

Статична маршрутизація здійснюється за стандартною схемою, а ось для динамічної використовуються різні протоколи. Ідея динамічної полягає в тому, що таблиця маршрутів постійно редагується програмним способом, в автоматичному режимі. Для цього мережеві пристрої (точніше, програми маршрутизації, що працюють на них) обмінюються між собою службовою інформацією, на підставі якої в таблицю і записуються оптимальні адреси. Одним з фундаментальних понять динамічної маршрутизації є метрика — комплексний показник, що визначає умовну відстань до конкретної адреси (іншими словами — наскільки той чи інший маршрут близький до оптимального). Різні протоколи використовують різні способи визначення метрик і обміну даними про них; ось деякі з найбільш поширених варіантів:

— RIP. Один з найпоширеніших протоколів динамічної маршрутизації; був вперше застосований ще у 1969 році в мережі ARPANET, що стала попередницею сучасного Інтернету. Належить до так званих дистанційно-векторних алгоритмів: метрика в протоколі RIP вказується за вектором відстані між маршрутизатором і вузлом мережі, а кожен такий вектор включає інформацію про напрямок передачі даних і кількість «хопів» (ділянок між проміжними вузлами) до відповідного мережевого пристрою. При використанні RIP метрики розсилаються по мережі кожні 30 секунд; при цьому, отримавши від «сусіда» дані про відомі йому вузли, маршрутизатор вносить в ці дані ряд уточнень і доповнень (зокрема, інформац...ію про самого себе і про підключені напряму мережеві пристрої) і передає далі. Після одержання актуальних даних по всій мережі маршрутизатор вибирає для кожного окремого вузла найкоротший маршрут з кількох отриманих альтернативних варіантів і записує його в таблицю маршрутизації.
До переваг протоколу RIP можна віднести простоту реалізації і невимогливість. З іншого боку, він погано підходить для великих мереж: максимальне число хопів в RIP обмежується 15-ю, а ускладнення топології веде до значного зростання службового трафіка і навантаження на обчислювальну частину обладнання — як наслідок, знижується фактична швидкодія мережі. У світлі цього для професійних задач більшого поширення отримали більш прогресивні протоколи, як-от (E)IGRP і OSPF (див. нижче).

— IGRP. Фірмовий протокол маршрутизації, створений компанією Cisco для автономних систем (простіше кажучи — локальних мереж з єдиною політикою маршрутизації з Інтернетом). Так само, як і RIP (див. вище), належить до дистанційно-векторних протоколів, однак використовує набагато більш складну процедуру визначення метрики: при цьому враховується не тільки кількість хопів, але і затримка, пропускна здатність, фактична завантаженість мережі тощо. Крім того, в протоколі реалізований ряд специфічних механізмів для підвищення надійності зв'язку. Завдяки цьому IGRP добре підходить навіть для досить складних мереж з розгалуженою топологією.

— EIGRP. Покращений і модернізований спадкоємець описаного вище протоколу IGRP, розроблений тією ж Cisco. Створений як альтернатива OSPF (див. нижче), поєднує в собі властивості дистанційно-векторних протоколів і стандартів з відстеженням стану каналу. Однією з основних переваг перед оригінальним IGRP стало поліпшення алгоритму розповсюдження даних про зміну топології мережі, завдяки чому ймовірність зациклення (характерна для всіх дистанційно-векторних стандартів) була зведена практично до нуля. А серед відмінностей даного протоколу від OSPF заявлені більш висока швидкодія і більш досконалий алгоритм обчислення метрики при меншій складності налаштування і вимогливості до ресурсів.

— OSPF. Відкритий протокол маршрутизації для автономних систем, створений IETF (радою розробників Інтернету) і вперше реалізований в 1988 році. Належить до протоколів з відстеженням стану каналу, використовує для побудови маршрутів так званий алгоритм Дейкстри (алгоритм знаходження найкоротших шляхів). Процес маршрутизації за OSPF здійснюється наступним чином. Першопочатково маршрутизатор обмінюється даними з аналогічними пристроями, встановлюючи «сусідські відносини»; сусідами називаються маршрутизаторами в межах однієї автономної зони. Потім сусіди обмінюються між собою метриками, синхронізуючи дані, і після такої синхронізації всі маршрутизатори отримують повну базу даних про стан усіх каналів у мережі (LSDB). Вже на підставі цієї бази кожен з цих пристроїв будує свою таблицю маршрутів, використовуючи алгоритм Дейкстри. Головними перевагами OSPF вважаються висока швидкість роботи (швидкість збіжності), високий ступінь оптимізації використання каналів і можливість роботи з мережевими масками змінної довжини (що, зокрема, особливо зручно при обмеженому ресурсі IP-адрес). До недоліків можна віднести вимогливість до обчислювальних ресурсів маршрутизаторів, значне збільшення навантаження при великому числі таких пристроїв в мережі і необхідність ускладнювати топологію у великих мережах, ділячи такі мережі на окремі зони (area). Крім того, в OSPF немає чітких критеріїв визначення метрики: «вартість» кожного хопу може обчислюватися за різними параметрами, залежно від виробника свіча і вибраних адміністратором налаштувань. Це розширює можливості з налаштування маршрутизації і водночас значно ускладнює цю процедуру.

В сучасних комутаторах можуть передбачатися й інші протоколи маршрутизації, крім описаних вище.

Стандарт виходу (виходів) PoE, який використовується в комутаторі.

Сама по собі технологія PoE (Power over Ethernet) дає змогу передавати по мережевому Ethernet-кабелю не тільки дані, але і енергію для живлення мережевих пристроїв. А наявність виходу (виходів) PoE дає можливість живити такі пристрої від мережевих роз'ємів комутатора. Це позбавляє від необхідності прокладати додаткові дроти або використовувати автономні джерела живлення, що буває особливо важливо для деякого обладнання — наприклад, зовнішніх IP-камер спостереження. А при використанні так званих сплітерів — пристроїв, що поділяють сигнал PoE кабелю на чисто мережеві дані і струм живлення — за допомогою подібних виходів можна живити і обладнання, що першопочатково не підтримує PoE (головне, щоб їх характеристики живлення відповідали можливостям свіча).

Що стосується стандартів PoE, то вони визначають не просто загальну потужність живлення, але і сумісність з конкретними пристроями: споживач повинен підтримувати той же стандарт, що і комутатор, інакше нормальна робота буде неможливою. У наш час, в тому числі в роз'ємах «свічів», можна зустріти два різновиди таких стандартів – активні (802.3af, 802.3at802.3bt) і пасивний (один, так і називається). Основна відмінність між цими різновидами полягає в тому, що активний...PoE передбачає узгодження джерела живлення і навантаження за напругою і струмом, в пасивному таких функцій немає, і енергія подається «як є», без регулювань. А ось більш детальний опис конкретних стандартів:

— 802.3af. Найстаріший з використовуваних в наш час активних форматів живлення PoE. Передбачає потужність на виході живлення до 15 Вт (на вході споживача — до 13 Вт) , Вихідна напруга 44 – 57 В (на вході – 37 – 57 В) і струм в парі дротів, що живлять до 350 мА. Незважаючи на «поважний вік», все ще продовжує досить широко використовуватися; так що і комутаторів, що працюють тільки з 802.3 af, у продажу (станом на кінець 2021 року) все ще досить багато. Однак варто врахувати, що даний стандарт охоплює відразу 4 так званих класи потужності (з 0 по 3), що розрізняються за максимальним числу ват на виході і вході. Так що при використанні 802.3afне завадить переконатися в тому, що потужності виходу буде достатньо для обраного навантаження.

— 802.3af/at. Поєднання відразу двох стандартів – описаного вище 802.3 af і новішого 802.3 at. Останній дає змогу подавати на вихід потужність до 30 Вт (до 25,5 Вт на вході пристрою, що живиться), використовує напругу 50 – 57 В (42,5 – 57 В на вході), при цьому струм в парі дротів не перевищує 600 мА. Подібне поєднання обходиться порівняно недорого, при цьому воно дає можливість живити велику різноманітність зовнішніх пристроїв; так що на кінець 2021 року саме даний вид виходів PoE користується в комутаторах найбільшою популярністю.

— 802.3af/at, bt. Поєднання описаного вище 802.3af/at зі стандартом 802.3bt (PoE++, PoE тип 3 або тип 4). 802.3bt — це найновіший з форматів живлення PoE; на відміну від більш ранніх, він використовує не 2, а 4 дроти живлення, що дає змогу подавати на зовнішні пристрої вельми солідну потужність — до 71 В (при 90 Вт на виході живлення). Подібні можливості бувають незамінні при енергопостачанні обладнання з підвищеним споживанням — наприклад, зовнішніх камер спостереження, доповнених системами обігрівання. З іншого боку, підтримка стандарту 802.3bt помітно впливає на вартість комутатора, а до якості кабелів подібне підключення висуває особливі вимоги. Крім того, потрібно мати на увазі, що до даного стандарту відносять також формат UPoE, створений компанією Cisco і застосовуваний в її обладнанні; а цей стандарт (саме він відомий як PoE тип 3) має більш скромну потужність — до 60 Вт на виході (до 51 Вт на вході споживача). Та й загальний стандарт 802.3bt включає два класи потужності – клас 8, при якому досягаються максимальні характеристики, і клас 7, де на вихід подається 75 Вт, а до споживача доходить близько 62 Вт. Так що якщо ви плануєте використовувати обладнання 802. bt — при виборі комутатора з даної категорії обов'язково потрібно переконатися, що потужності живлення вистачить для нормальної роботи підключених пристроїв.

— Пасивний. Як уже згадувалося, ключова відмінність пасивного PoE від описаних вище активних стандартів те, що в даному разі вихід живлення видає строго фіксовану потужність, без будь-яких автоматичних регулювань і підлаштувань під конкретний пристрій. Головна перевага даного стандарту – невисока вартість: його реалізація обходиться значно дешевше, ніж активних PoE, так що такі порти можна зустріти навіть в комутаторах початкового рівня. З іншого боку, згадана відсутність автоналаштування помітно ускладнює узгодження обладнання між собою – особливо в світлі того, що різні пристрої можуть помітно відрізнятися за напругою, що видається/споживається, і струмом (потужністю). Через це при використанні пасивного PoE потрібно звертати особливу увагу на сумісність джерела і навантаження за цими параметрами. Якщо збігу немає, то в кращому разі (якщо напруга/потужність на виході нижче необхідних) живлення просто не запрацює, а в гіршому (при надлишку напруги/потужності) велика ймовірність перевантажень, перегрівання і навіть поломок із загоряннями — причому такі неприємності можуть статися не відразу, а через досить значний час. І однозначно не можна підключати до пасивних виходів PoE пристрої з активними входами — з тих же причин.

На завершення варто сказати, що якщо комутатор має і вхід з підтримкою PoE, і кілька виходів з цією функцією — то всі можливості таких виходів, як правило, можуть реалізовуватися тільки при живленні самого свіча від розетки, а не від PoE входу. Докладніше див «Виходів з підтримкою PoE».

Кількість виходів з підтримкою PoE (див. вище), передбачена в конструкції комутатора.

У теорії це число відповідає максимальній кількості мережевих пристроїв, які можна живити через PoE. Однак на практиці варто враховувати ще два моменти. Перший, і головний – це загальна потужність, що видається такими портами; найчастіше вона вказується в пункті «сумарна потужність PoE», а для моделей з одним виходом — в пункті «потужність на вихід PoE». У будь-якому разі якщо енергоспоживання підключеного обладнання буде вище цього значення – в кращому разі живлення від свіча просто «не стартує», а в гіршому можливі перевантаження і поломки обладнання.

Другий нюанс стосується комутаторів, які самі можуть живитися з використанням Power over Ethernet. Нагадаємо, потужність такого живлення сильно обмежена, так що коли воно використовується – велика частина потужності зазвичай йде на роботу самого свіча, і енергії для подачі на виходи PoE в запасі залишається небагато (якщо взагалі залишається). Так що при живленні комутатора через PoE його власні PoE-виходи в кращому разі сильно «просідають» за можливостями (знижується максимальна потужність, зменшується кількість пристроїв, що одночасно живляться), а в гіршому — і взагалі перетворюються в звичайні мережеві порти, без додаткового живлення. Так що якщо ви плануєте повноцінно використовувати виходи PoE — варто потурбуватися про підключення самого свіча до мережі; це особливо актуально для моделей, де таких виходів передбаче...но більше одного.

Максимальна потужність, яку комутатор здатний видати на один вихід PoE.

Такі виходи докладно описані вище; лише коротко нагадаємо, що вони являють собою мережеві порти Ethernet, доповнені можливістю живлення підключеного обладнання прямо по LAN-кабелю, без додаткових дротів. Що стосується потужності такого живлення, то вона повинна відповідати характеристикам підключеного обладнання; однак термін «відповідати» може мати різне значення, залежно від використовуваного стандарту PoE (див. «PoE (вихід)»).

Наприклад, якщо комутатор і обладнання працюють за одним з активних стандартів (802.3 af, 802.3 at, 802.3 bt) — потужність на виході свіча повинна бути не нижче, ніж споживана потужність підключеного обладнання. При цьому перевищення вихідної потужності не страшне – описані стандарти передбачають автоматичне регулювання, яке дає змогу пристрою, що живиться, отримувати рівно стільки енергії, скільки потрібно, без перевантажень. А ось якщо вихід недостатньо потужний — очевидно, що він просто не зможе забезпечити ефективну роботу.

Зі свого боку, при використанні пасивного PoE вихідна потужність джерела живлення в ідеалі повинна максимально точно відповідати енергоспоживанню навантаження. Це пов'язано з тим, що в подібних ситуаціях вихід живлення видає строго певну потужність, практично без будь-якого узгодження і підлаштування. І якщо надлишок в пару ват більшість пристроїв, що живляться, здатні перенести більше-менш «спокійно», то більше значне...перевищення загрожує перевантаженнями, перегріванням і виходом обладнання з ладу.

На завершення варто сказати, що при наявності декількох портів PoE і їх одночасному використанні доступна потужність живлення на порт може бути помітно менше, ніж при роботі PoE тільки в одному роз'ємі. Прояснити цей момент дає змогу інформація про сумарну потужності PoE (див. нижче) – ця потужність ділиться на всі задіяні порти. Наприклад, якщо свіч має три виходи PoE, потужність на 1 вихід становить 60 Вт — то сумарна потужність теж може бути заявлена на рівні 60 Вт. Відповідно, при використанні PoE на всіх трьох виходах відразу потужність на кожному з них складе не більше 60/3 = 20 Вт. Технічно можливі і більш прогресивні способи управління живленням – з «розумним» розподілом потужності залежно від потреб конкретних пристроїв (умовно кажучи, 30 Вт, 20 Вт і 10 Вт для того ж сумарного значення в 60 Вт); але для повної гарантії варто виходити з того, що вся енергія ділиться порівну.