Функція, що дає змогу об'єднати дві (або більше) розташованих поруч електроконфорок в один нагрівач. Найчастіше даний режим зустрічається в індукційних конфорках, рідше — в Hi-Light, а в газових не використовується взагалі. Нерідко «міст» виглядає як один суцільний нагрівач витягнутої форми, окремі частини якого можуть вмикатися незалежно і фактично є конфорками. В будь-якому разі,
режим моста (Bridge) може стати в нагоді перш за все для роботи з посудом витягнутої форми – наприклад,
гусятницями. Крім того, в конструкції можуть передбачатися різні додаткові функції — наприклад, можливість задати різні налаштування потужності для різних частин «моста» і переміщати посуд між ними залежно від готовності страви. При цьому, на відміну від звичайних конфорок, нагрівання буде вмикатися автоматично, за наявністю посуду на конфорці.
Номінальна потужність конфорок. Під нею розуміють споживану потужність нагрівача. Цей параметр дозволяє оцінити, скільки електрики буде витрачати конфорка під час роботи на максимальній інтенсивності нагрівання. При цьому потужність тепловіддачі у різних конфорок навіть номінально може бути різною, а фактична ефективність нагрівання буде сильно залежати ще й від особливостей посуду. Як наслідок, навряд чи має сенс оцінювати робочі можливості варильної поверхні по потужності конфорок. На практиці цілком можна виходити з того, що конфорки буде достатньо для посудини такого ж діаметра.
Від діаметра конфорок безпосередньо залежить потужність нагрівання, а разом з тим — продуктивність пристрою і швидкість приготування їжі. Чим більше конфорка, тим більшу тепловіддачу вона має. Також діаметр конфорки дає змогу визначити, які розміри посуду придатні для використання на варильній поверхні. Адже для індукційних моделей це значення є критично важливим для якісного нагрівання. Конфорки можуть мати наступний діаметр:
- маленькі — близько 145 мм, потужність в межах 1200 Вт;
- середні — близько 180 мм, потужність в межах 1700 Вт;
- великі — близько 220 мм і більше, потужність в межах 2000 Вт.
У деяких варильних плитах використовуються контурні конфорки, які дають змогу регулювати діаметр зони нагріву. Якщо зазначено, що діаметр конфорки становить 180, 200, 220 мм, то це означає, що зону нагріву на конкретно взятій конфорці можна звужувати та/або розширювати, залежно від розмірів використовуваного посуду.
—
Автопідпал. Система підпалювання газових конфорок, що вбудована прямо у варильну поверхню. Найчастіше автопідпал використовує електричну іскру, і пристрою потрібне підключення до мережі, навіть якщо всі конфорки на поверхні — газові. З іншого боку, ця функція значно спрощує розпалювання, даючи змогу обійтися без сірників, запальничок та інших джерел відкритого вогню. Варто сказати, що системи автопідпалу можуть працювати по-різному: в одних моделях підпалювання спрацьовує відразу за умови повороту ручки, що відкриває газ, в інших для цього потрібно натиснути окрему кнопку.
—
Газ-контроль. Система безпеки, яка автоматично припиняє подачу газу, якщо полум'я випадково гасне. Складається з двох основних елементів: термопари й пристрою блокування газу. При згасанні полум'я термопара подає сигнал на пристрій блокування, який перекриває подачу газу, запобігаючи його витоку.
–
Термощуп. Пристосування для вимірювання температури страви та визначення ступеня її готовності. Такі вимірювання можуть проводитися як на поверхні, так і у глибині продукту. Термозонди зазвичай обмінюються даними з варильною поверхнею в бездротовому режимі. Покладаючись на вимірювані термощупом показники панель автоматично регулює нагрівання або підтримує необхідну температуру води. Також термощуп виявиться корисним при приготуванні страв методом «сувід».
—
Автоматичне вимкнення. Система, що дає можливість автоматично вимикати нагрівання за необхідності. Конкретний формат роботи автовимкнення може бути різним: в одних моделях воно спрацьовує за таймером, заданим користувачем (див. нижче), в інших — при досягненні конфоркою критичної температури чи в тому разі, якщо нагрівач довгий час пропрацював без втручання користувача. Подробиці для кожної моделі варто уточнювати окремо. Однак у будь-якому разі ця функція робить користування варильною поверхнею зручнішим, а то й безпечнішим. Відзначимо, що в газових конфорках автовимкнення майже не зустрічається з технічних причин.
—
Таймер. Пристрій, який відлічує певний проміжок часу (заданий користувачем) і подає сигнал після закінчення відліку. Крім цього, таймер може забезпечувати ще й автовимкнення нагрівання (див. вище). Конкретні різновиди таймерів бувають різними — від найпростіших механічних ручок до електронних блоків з дисплеями. Перший варіант коштує дешевше, проте похибка в такому пристрої може досягати декількох хвилин; електронні пристрої дорожчі, зате набагато точніші й наочніші. В будь-якому разі, а наявність таймера може помітно спростити життя користувачу, звільнивши його від необхідності стежити за часом самостійно.
—
Режим паузи. Можливість одним натисканням кнопки «поставити на паузу» всі працюючі конфорки, а потім відновити їх роботу натисканням тієї ж кнопки. У режимі паузи конфорки фактично вимикаються, і нагрівання триває тільки завдяки залишковому теплу; а після вимкнення паузи повертаються всі раніше виставлені параметри роботи — потужність, відлік часу за таймером тощо. Ця можливість може знадобитися в тому разі, коли потрібно ненадовго відлучитися з кухні — особливо якщо страва, яка готується, може згоріти або «збігти» в будь-який момент, а ви не впевнені, наскільки затягнеться відсутність. Відзначимо, що режим паузи зазвичай має обмеження за часом на декілька хвилин, після закінчення яких поверхня повністю вимикається.
—
Захист від дітей. Можливість заблокувати панель управління пристроєм, щоб повороти ручок і натискання кнопок не впливали на режим його роботи (нерідко після ввімкнення блокування ручки взагалі фіксуються в нерухомому положенні). Ця функція корисна перш за все як захист від дітей: допитливий малюк не зможе на свій розсуд ввімкнути варильну поверхню або змінити режим її роботи. Знімається ж блокування зазвичай таким чином, щоб це зміг зробити дорослий, але не дитина — наприклад, натисканням кнопок у визначеному порядку.
—
Індикатор залишкового тепла. Покажчик, що сигналізує про те, що ця конфорка ще гаряча. Зазвичай, реагує на нагрівання від 50 °С і вище. Головне призначення такого індикатора — запобігання опікам від дотику до конфорки, яка ще не охолола. Також його можна використовувати під час увімкнення конфорки — щоб визначити, нагрілася вона чи ні. Така функція особливо актуальна для чавунних конфорок (див. вище), хоча може знадобитися і для Hi-Light нагрівачів.
—
Вбудована витяжка. Наявність власної вбудованої витяжки в конструкції варильної поверхні. Зазвичай, повітрозабірник при цьому розташовується на рівні конфорок, його розмір невеликий, а продуктивність невисока. Відповідно, вбудована витяжка навряд чи підійде на роль основної системи вентиляції на кухні, але водночас вона може виявитися непоганим доповненням до окремо встановленої витяжки. Головними недоліками варильних панелей з такою функцією є висока вартість і складність у встановленні.
—
Управління витяжкою. Можливість управління кухонною витяжкою з варильної поверхні. Для цього обидва пристрої синхронізуються через той чи інший канал зв'язку, витяжка вмикається при увімкненні конфорки на варильній поверхні й підлаштовує потужність роботи залежно від того, скільки конфорок працює і на якій потужності. Це звільняє користувача від необхідності вручну вмикати й вимикати витяжку; а параметри управління зазвичай підбираються таким чином, щоб потужності вистачало навіть на найскладніші ситуації. Деякі моделі дають змогу навіть підлаштувати конкретну продуктивність витяжки в тій чи іншій ситуації. Щоправда, варто відзначити, що різні виробники кухонної техніки використовують для зв'язку різні технології, які розрізняються навіть за принципом дії: так, Con@Сtivity в Miele працює через радіозв'язок, а Hob2Hood у Electrolux — через ІЧ-канал. Тому якщо плануєте використовувати цю функцію — варто звернути особливу увагу на сумісність поверхні й витяжки; а для максимальної гарантії варто обирати серед пристроїв одного виробника.
—
Управління через Інтернет. Можливість управління варильною поверхнею через Інтернет. Для підключення до мережі зазвичай використовується вбудований модуль Wi-Fi, а сам спосіб управління може бути різним: в одних моделях потрібно встановити на смартфон або планшет фірмовий додаток, у інших досить відкрити спеціальну сторінку в будь-якому браузері. В будь-якому разі, ця функція дає змогу управляти варильною поверхнею та контролювати її стан з будь-якої точки світу, де є Інтернет. Таким чином можна, наприклад, залишити на конфорці чайник і дорогою додому ввімкнути нагрівання заздалегідь, щоб гаряча вода була готова до моменту повернення. А коли зібралися в далеку подорож, можна в будь-який момент проконтролювати, чи не забули ви вимкнути плиту, і за необхідності виправити ситуацію. Щоправда, варто враховувати, що подібний функціонал помітно впливає на вартість.
Потужність підключення варильної поверхні — це максимальна електрична потужність, яка споживається нею під час роботи. Даний параметр вказується тільки для моделей, які оснащені хоча б однією електроконфоркою. Саме електричні нагрівачі є найбільш «ненажерливими» з точки зору енергоспоживання; допоміжні функції на зразок автопідпалу вимагають небагато енергії, для них достатньо звичайної розетки.
Від цього показника залежать насамперед вимоги до електромережі: вона має бути здатною забезпечити таку потужність без перенавантажень. Тут варто зазначити, що для побутових розеток обмеження по потужності складає близько 3 – 3.5 кВт, при більшій потужності підключати плиту до мережі 230 В слід за спеціальними правилами. Альтернативний варіант — використати трифазну мережу 400 В: більшість сучасних варильних поверхонь із електронагрівачами допускають підключення як до 230 В, так і до 400 В, на вибір.
