Порівняння Blauberg VENTO Expert A50-1 Pro vs VENTS Micra 60

Діаметр отворів, призначених для підключення повітроводів до вентиляційної установки. Чим продуктивніше установка — тим більше повітря повинні пропускати повітроводи і тим крупніше, зазвичай, монтажні отвори. А для моделей з настінним монтажем (див. вище) даний параметр визначає розмір каналу, який потрібно просвердлити в стіні для розміщення агрегата.

Клас очищення повітря, якому відповідає припливно-витяжна установка.

Цей параметр характеризує, наскільки якісно агрегат здатний очистити повітря, яке подається в приміщення, від пилу та інших мікрочастинок. Найчастіше він вказується за стандартом EN 779, а найбільш поширені в вентиляційних установках такі класи:

— G3. Маркуванням G позначають фільтри грубого очищення, що розраховані на приміщення з низькими вимогами до чистоти повітря і затримують частинки розміром від 10 мкм і більше. У системах вентиляції житлових приміщень такі пристосування можуть використовуватися тільки в якості попередніх фільтрів, для доочищення буде потрібне додаткове обладнання. Клас G3 є другим за ефективністю класом грубого очищення, він позначає фільтр, що видаляє з повітря 80 – 90% т. зв. синтетичного пилу (тестового пилу, на якому проводиться випробування фільтрів).

— G4. Найбільш ефективний клас фільтрів грубого очищення (див. вище), що передбачає видалення з повітря не менше 90% частинок розміром 10 мкм і більше.

— F5. Класи з індексом F відповідають тонкому очищенню, ефективність якого оцінюється за здатністю видаляти з повітря частинки розміром від 1 мкм. Такі фільтри можуть застосовуватися для доочищення повітря в житлових приміщеннях, включаючи навіть лікарняні палати (без підвищених вимог до чистоти). F5 — найнижчий з подібних класів, що передбачає ефективність видалення такого пилу на рівні 40 – 60%.

— F6. Клас тонкого очищення (див. вище), видалення з повітря 60 – 80% частинок розміром від 1 мкм.

— F7. Клас тонкого очищення (див. вище), що відповідає видаленню з повітря 80 – 90% пилу розміром від 1 мкм.

— F8. Клас тонкого очищення (див. вище), що передбачає видалення з повітря від 90 до 95% пилу розміром 1 мкм і вище.

— F9. Найбільш ефективний клас тонкого очищення; більш висока ефективність відповідає вже надтонкому очищенню за класом H (див. нижче). Клас F9 забезпечує ефективність видалення пилу розміром від 1 мкм на рівні 95% та вище.

– H10 - H13. Класи H застосовуються для маркування фільтрів особливо тонкого (абсолютного) очищення (HEPA-фільтри), здатних видаляти з повітря частинки розміром порядку 0.1 - 0.3 мкм. Такі фільтри застосовуються в приміщеннях з особливими вимогами до чистоти повітря – лабораторіях, операційних, високоточних виробництвах тощо. Для H11 заявлено 95% поглинання. А клас H12 та H13 є найефективнішими із затримкою частинок не менше 99.95% та 99.99% відповідно.

— Вугільні фільтри. Створено на основі активованого вугілля або іншого аналогічного адсорбенту. Ефективно затримують леткі молекули різних речовин, завдяки чому добре усувають сторонні запахи. Вугільні фільтри підлягають обов'язковій заміні після вироблення ресурсу, оскільки у разі перевищення терміну експлуатації вони можуть стати джерелом шкідливих речовин.

Найменша продуктивність, з якою може працювати проточно-витяжна установка.

Про продуктивності загалом див. «Максимальний протока». Тут же відзначимо, що мінімальний проток має сенс зазначати лише в тих випадках, коли кількість пропускається повітря може регулюватися (див. «Швидкостей вентилятора»). Та й то, на практиці навіть для таких моделей даний параметр наводиться далеко не завжди.

Найбільша продуктивність припливно-витяжної установки; або, якщо регулювання протоки в конструкції не передбачена — штатна продуктивність агрегата.

Під продуктивністю в даному випадку мається на увазі кількість повітря, яке установка здатна пропустити через себе за годину. Оптимальне значення продуктивності для кожного приміщення обчислюється за формулою: «об'єм приміщення помножити на кратність повітрообміну»; протока повинен бути не нижче цього показника, інакше про ефективної вентиляції не можна говорити. Об'єм легко обчислити, помножившпи площа приміщення на висоту стель, а кратність позначає, скільки разів за годину повинен оновитися повітря у вентильованому просторі. Залежить вона від типу і призначення приміщення: наприклад, для житлової квартири досить кратності 1, а для басейну потрібно не менше 4 (існують спеціальні таблиці, за якими можна визначити кратність для кожного виду приміщення). Таким чином, наприклад, для квартири з житловою площею 70 м2, висотою стелі 2,5 м і кухня 9 м2 (кратність повітрообміну не нижче 2) потрібно протока не менш 70*2,5*1 + 9*2,5*2=220 м3 (без урахування ванної та туалету, для них свої вимоги по кратності).

Зазначимо, що деякий запас по протоку (порядку 10 – 15%) не буде зайвим, однак навряд чи має сенс гнатися за більш високими показниками — адже продуктивність вимагає відповідної потужності, що, зі свого боку, позначається на габаритах, ціною і енергоспоживанні установки.

Рівень шуму, вироблюваний припливно-витяжною установкою в нормальному режимі роботи.

Цей параметр позначається в децибелах, при цьому децибел є нелінійною одиницею: наприклад, підвищення на 10 дБ дає зростання рівня звукового тиску в 100 разів. Тому оцінювати фактичну гучність найкраще за спеціальними таблицями.

Найбільш тихі сучасні установки для вентиляції видають близько 27 – 30 дБ — це порівнянно з тиканьем настінних годин і дозволяє без обмежень використовувати таку техніку навіть у житлових приміщеннях (цей шум не перевищує відповідних санітарних норм). 40 дБ — обмеження на шум в житлових приміщеннях в денний час, цей рівень можна порівняти з промовою середньої гучності. 55 – 60 дБ — норма для офісів, відповідає рівню гучної мови або звукового фону на другорядній міській вулиці без сильного руху. А в найбільш гучні видають 75 – 80 дБ, що це можна порівняти з гучним криком або шумом двигуна вантажівки. Існують і більш детальні порівняльні таблиці.

При виборі за рівнем шуму варто враховувати, що до «гучності» самої вентиляційної установки може додаватися шум від руху повітря по повітропроводам. Особливо це актуально для централізованих систем (див. «Тип»), де довжина повітроводів може бути досить значною.

Тип теплообмінника, що використовується в рекуператорі вентиляційної установки (див. «Функції»).

— Пластинчастий. Найпростіший і найбільш поширений тип теплообмінника, заснований на використанні металевих пластин, які поділяють повітря, яке входить і виходить на вузькі канали. Такі теплообмінники коштують недорого, не вимагають підключення електрики і практично безшумні. Правда, класичний пластиковий або металевий рекуператор має порівняно невисокий ККД (близько 45 – 80%), «видуває» вологу з приміщення (що може затребувати застосування зволожувачів), а в морозну погоду на пластинах утворюється іній, і необхідно відключати теплообмінник, пускаючи повітря в обхід нього (для цього нерідко передбачається автоматичний байпас). Двох останніх недоліків позбавлені пластинчасті теплообмінники з целюлози — вони не замерзають, до того ж затримують в приміщенні не тільки тепло, але і вологу, а ККД може досягати 92%. З іншого боку, целюлозні модулі застосовуються в басейнах та інших приміщеннях з підвищеною вологістю.

— Роторний. Теплообмінники, дія яких заснована на обертанні диска особливої конструкції. При цьому кожна частина теплообмінника по черзі працює на охолодження витяжного повітря, чи на нагрівання припливного. Така система відрізняється більш високим ККД, ніж у пластинчастих модулів, вона більш компактна, до того ж повертає більшу частину вологи, яка виходить з витяжним повітрям і...не обмерзає в холодну погоду. З іншого боку, за рахунок складності конструкції роторні теплообмінники дорожчі і менш надійні, до того ж вони вимагають електроживлення і виробляють певний додатковий шум (хоча найчастіше не сильний).

— Керамічний. Прогресивні рекуператори на основі високоефективних керамічних матеріалів, що застосовуються в децентралізованих припливно-витяжних установках (див. «Тип»). Також використовується назва «ентальпійні». Особливістю таких рекуператорів є те, що вони передають припливному повітрю не тільки явну, але й приховану теплоту витяжного повітря (прихована теплота виділяється за рахунок конденсації вологи). Це дало змогу досягти значних показників ККД — від 90% і вище. Головним недоліком керамічних теплообмінників є висока вартість, обумовлена складністю у виробництві.

— Трубчастий. Теплообмінник на основі пучка тонких металевих трубок великої довжини, поміщених у кожух. Зазвичай через такі трубки в приміщення подається зовнішнє повітря, а повітря з приміщення по шляху назовні рухається між трубками, передаючи їм тепло. В таких умовах можна досягти досить солідного ККД — 70 % і вище; притому що трубчасті теплообмінники відносно прості за конструкцією і надійні. З'явилися вони порівняно недавно і в основному тому поки що не набули значного поширення.

Від матеріалу виготовлення теплообмінника безпосередньо залежать ККД теплопередачі, показники енергозбереження та термін служби агрегату. Найчастіше теплообмінники припливно-витяжних установок виготовляються з таких матеріалів:

- Алюміній. Алюміній – це легкий метал із гарною теплопровідністю для ефективної передачі тепла між повітряними потоками. Алюмінієві теплообмінники оперативно реагують на зміну температури завдяки швидкому нагріванню та охолодженню, але так само швидко конденсують у вологому середовищі. До того ж частинки алюмінієвого пилу при попаданні у повітря несуть потенційну загрозу для органів дихання людини.

- Целюлоза. Теплообмінники з целюлози мають незначну вагу і максимально дешево обходяться у виробництві. Однак у плані теплопровідності та зносостійкості целюлоза є малоефективним матеріалом, тому трапляється досить рідко. Окремим рядком важливо згадати, що целюлоза має схильність убирати неприємні запахи, а процес її очищення не передбачає промивання або іншого контакту з водою.

- Кераміка. Кераміка як матеріал виготовлення теплообмінників цінується зносостійкістю і високою безпекою, але вартість подібних моделей часто дуже висока. По ефективності теплообміну кераміку можна назвати "золотою серединою" - вона здатна швидко накопичувати тепло, але також добре утримує його, не віддаючи повною мірою повітря припливу. Ця п...еревага обертається недоліком при рекуперації холодного повітря під час опалення.

- Мідь. Теплообмінники з міді характеризуються високою теплопровідністю - мідь найкраще накопичує і віддає тепло, але так само швидко остигає. Злим великих температурних перепадів є утворення конденсату, що при низьких температурах призводить до обмерзання і повної зупинки вентиляції. Щоб уникнути обмерзання, застосовують додатковий обігрів, а це нерідко призводить до збільшеного електроспоживання. Втім, мідні теплообмінники забезпечують найвищий ККД (понад 90 %), запобігають утворенню вірусних, грибкових та бактеріологічних забруднень повітря завдяки природним антисептичним властивостям, витримують багаторічну експлуатацію. За сукупністю якостей теплообмінники з міді є одними з найкращих у класі.

- Полістирол. У деяких припливно-витяжних установках можуть застосовуватися теплообмінники з пластинами із пластику, полістиролу та інших матеріалів на основі полімерів. Вони мають легку вагу і стійкість до корозії, але часто мають нижчу теплопровідність. Ще одна вада таких матеріалів — багато вірусів і бактерій здатні досить довго зберігати життєздатність на пластикових поверхнях теплообмінника.

Коефіцієнт корисної дії теплообмінника, використовуваного в рекуператорі припливно-витяжної системи (див. «Функції»).

ККД прийнято визначати як відношення корисної роботи до витраченої енергії. В даному випадку цей параметр вказує, яка кількість теплоти, відібраної з витяжного повітря, рекуператор передає припливному. Розраховується ККД за співвідношенням між різницями температур: потрібно визначити різницю між зовнішнім повітрям і припливним повітрям після рекуператора, різницю між зовнішнім і витяжним повітрям, і розділити перше число на друге. Наприклад, якщо при зовнішній температурі 0 °С температура в приміщенні становить 25 °С, а рекуператор видає повітря з температурою 20 °С, то ККД складе теплообмінника (25 – 0)/(20 – 0) = 25/20 = 80%. Відповідно, знаючи ККД можна оцінити температуру на виході теплообмінника: різницю температур всередині і зовні потрібно помножити на ККД і потім вийшло число додати до зовнішньої температури. Наприклад, для тих же 80% при зовнішній температурі -10 °С і внутрішньої 20 °С температура припливу після рекуператора буде становити (20 – -10)*0,8 + -10 = 30*0,8 – 10 = 24 – 10 = 14 °С.

Чим вище ККД — тим більше тепла буде повертатися в приміщення і тим більше вийде економія на опаленні. Водночас високоефективний теплообмінник зазвичай і коштує недешево. Також відзначимо, що ККД може дещо змінюватися для певних значень зовнішньої і внутрішньої температури, при цьому виробники схильні вказувати максимальне значення цього парам...етра — відповідно, на практиці він може надаватися нижче заявленого.

Найменша температура зовнішнього повітря, при якій вентиляційну установку можна безпечно застосовувати, точніше — мінімальна температура повітря на вході, при якій агрегат здатний нормально, без проблем, працювати протягом необмежено тривалого часу.

Вибирати за цим параметром варто з урахуванням клімату, в якому планується використовувати агрегат: бажано, щоб пристрій нормально переносило як мінімум середню зимову температуру, а краще всього мати деякий запас на випадок суворої зими. Втім, чимало сучасних моделей допускають роботу при -10 °С і нижче, а в найбільш холодостійких температурний мінімум може досягати -35 °С. Так що вибрати агрегат для помірного клімату зазвичай не становить проблем. Також відзначимо, що якщо установка, ідеально підходить по всім іншим параметрам, є надто «теплолюбною», ситуацію можна виправити застосуванням додаткового догрівачів на вході системи вентиляції.

Відзначимо, що якщо мінімальна температура в характеристиках не вказана — найкраще виходити з того, що дана модель вимагає температури не нижче 0 °С. Іншими словами, використовувати в морози варто лише ту техніку, для якої ця можливість прямо заявлена.