Порівняння LikeBike Flash vs Rover Monster 1

Нині існує безліч різновидів велосипедів. Наприклад, для асфальту передбачені міські байки (включаючи фікси та круїзери, сюди ж можна віднести туристичні та дорожні моделі (універсальна версія, що поєднує в собі комфорт міських та прохідність гірських)). Також для твердих покриттів підійдуть шосейники (з окремими підвидами циклокрос, гравійні та велосипеди для тріатлону). Для пересіченої місцевості краще звернути увагу на гірські MTB велосипеди (зустрічаються різні види: крос-кантрі, даунхілл/фрірайд/ендуро, трейлові, стріт/дьорт). А окрему нішу займають електровелосипеди, BMX та фетбайки.

– Електровелосипеди. Велосипеди оснащені електромоторами та акумуляторами. Спосіб застосування такого оснащення може бути різним: в одних моделях воно лише допомагає велосипедисту, знижуючи зусилля на педалях, в інших дає змогу їхати взагалі без педалювання, як на електромопеді (докладніше див. «Режими р...оботи»). За призначенням більшість подібних машин найближче до міських велосипедів, проте трапляються винятки — зокрема деякі моделі поєднують можливості електровелосипеда і фетбайка. Електричний привод забезпечує додаткову зручність та зменшує витрати сил при їзді; причому навіть акумулятор, що розрядився, такому байку не страшний — можна продовжувати рух звичайним способом, на педалях. З іншого боку, електричні велосипеди набагато важчі за класичні, та й коштують вони помітно дорожче.

– Гірський (MTB). Абревіатура від MounTain Bike. У цьому разі сюди включено два типи велосипедів. Перший — класичні «гірники», розраховані в основному на їзду пересіченою місцевістю без специфічних навантажень, характерних для спеціалізованих різновидів (див. нижче). Такі велосипеди будуються на міцній товстій рамі, оснащуються широкими колесами, шинами з глибоким протектором. Багато гірських моделей цілком підходять і для їзди рівною дорогою; Зрозуміло, тут вони програють шосейним моделям (див. нижче), проте якщо часто доводиться їздити і по шосе, і поза асфальтом, краще вибрати саме MTB. Другий різновид – це моделі, які наближаються за характеристиками до спеціалізованих (див. нижче), проте з тих чи інших причин не вписуються в певний клас – наприклад, через велику вагу (крос-кантрі), слабку пристосованість до високих стрибків (дьортрт ) тощо.

– Крос-кантрі. Різновид гірських велосипедів, призначений для перегонів по пересіченій місцевості. Окремі ділянки трас крос-кантрі дещо простіше, ніж аналогічні елементи у змаганнях на кшталт даунхіла або тріалу (див. нижче), проте самі по собі траси дуже різноманітні. А тому велосипед цього типу повинен поєднувати швидкість, маневреність, «чіпкість» до ґрунту, зручність на підйомах та спусках. На практиці це досягається застосуванням полегшених матеріалів для рам (алюміній, титан, карбон, див. «Матеріал рами»), покришок з глибоким протектором, підвіски типу hard tail або full suspension з функціями локауту (див. «Підвіска», «Локаут заднього підвісу») тощо.

– Даунхіл/фрірайд/ендуро. Спеціалізований різновид гірських велосипедів, створений для швидкісного спуску з гірських схилів. Види такого спуску розрізняються за типом поверхні: у даунхілі використовуються заздалегідь підготовлені траси, тоді як екстремальніший фрірайд проводиться по повному бездоріжжю, а ендуро – на найскладніших ділянках. Однак для всіх різновидів велосипедів характерні риси є загальними: це широкі колеса і велика вага. Останнє зумовлено посиленою конструкцією: при спусках вага не відіграє вирішальної ролі, а ось навантаження на машину дуже великі, що потребує підвищеної міцності та максимальної надійності всіх вузлів. Перемикач передач, як правило, один – тільки на касеті (задній), відповідно, швидкостей небагато. А ось підвіска на обидва колеса (див. «Амортизація») є практично обов'язковою.

– Трейловий. Трейл – специфічний спосіб катання, що поєднує в собі подолання перешкод по пересіченій місцевості, підкорення середніх вершин і спуск з них, дорогу по камінню та вільне катання рівною дорогою. Трейлові велосипеди мають міцні та важкі рами, посилені колеса та покришки. Більшість із них є двопідвісами з великим діапазоном ходу амортизаторів (близько 130 – 150 мм).

– Стріт/дьорт. Різновид гірських велосипедів, що створений для трюкової їзди і місцями наближається до BMX. Вони можуть бути розраховані на різні стилі: стріт – акробатика з використанням міських елементів на кшталт бордюрів та сходів; дьорт — стрибки із земляних трамплінів із виконанням трюків у повітрі. Однак для всіх подібних велосипедів характерні загальні ознаки: невелика рама, одна швидкість, а також мінімум амортизації або повна її відсутність.

– Міський. Цей клас велосипедів створений для їзди містом. При цьому мається на увазі звичайне переміщення дорогами з рівним покриттям, без усілякого «екстриму». Сіті-байки часто оснащуються додатковими пристосуваннями, покликаними підвищити комфортність їзди та розширити можливості велосипеда – наприклад, сідлами на пружинах, багажниками/кошиками, повнорозмірними крилами, щитками для ланцюга тощо (див. «Комплектація). Для далеких поїздок та складних умов міські велосипеди підходять слабо, а тому їх можна рекомендувати прихильникам спокійного стилю їзди міськими артеріями та для прогулянкового катання парковими доріжками.

– Фікс. Одношвидкісні велосипеди-фікси першопочатково створювалися як спортивні снаряди для катання по велотреках. Але в окремих субкультурах райдерів їх використовують для міського ритму поїздок. Відмінна риса характеру фіксів – педалі у велосипеда крутяться завжди, поки обертається заднє колесо.

– Круїзер. Моделі з характерною витягнутою геометрією рами, вертикальною посадкою, м'яким комфортабельним сідлом та широким кермом, винесеним уперед. Під час розробки круїзерів надихалися дизайном ретро-мотоциклів. Позиціонуються вони як вдалі прогулянкові рішення.

– Дорожній. Велосипеди даного типу є чимось середнім між гірськими (MTB) і міськими. З одного боку, фітнес-байки передбачають «спортивну», похилу посадку і велику кількість передач, з іншого — у конструкції відсутня амортизація, можуть передбачатися додаткові «фішки» на кшталт багажника чи кошиків на кермі, а колеса мають великий розмір (зазвичай 28") Це дає змогу розганятися до досить високих швидкостей, при цьому велосипеди відмінно пристосовуються до нерівностей дороги і підвищених навантажень.Дорожники можуть застосовуватися для пересування містом, якщо в таких поїздках важлива швидкість і класичний міський байк виявляється для цього занадто повільним, для відновлення і підтримки фізичної форми тощо.

– Туристичний. Велосипеди, призначені для далеких поїздок різними типами доріг – як по твердому покриттю, так і по грунтовках або пересіченій місцевості. Зовні найбільше схожі з шосейними, гравійними велосипедами та циклокросами, проте фактично поєднують у собі властивості гірських, шосейних та міських моделей. Наприклад, більшість туристичних байків мають більш масивну та міцну раму, ніж «шосейники», що дає змогу більше-менш успішно пересуватися поза асфальтованими дорогами. Кермо може бути як прямим, так і шосейним (див. «Форма керма»). Крім того, багато моделей оснащуються передніми багажниками (див. «Комплектація») або хоча б кріпленнями під них; також у конструкції нерідко передбачаються крила, підніжка та інше додаткове обладнання, що забезпечує додатковий комфорт у далеких велопоходах.

– Шосейний. Спеціалізований клас велосипедів, призначений для переміщень рівними дорогами на великі відстані. Шосейні моделі передбачають «лежаче» положення їздця (з великим нахилом вперед) для кращої аеродинаміки, оснащуються вузькими колесами та кермами характерної вигнутої конструкції (див. «Модель керма»), а також не мають жодних амортизаторів (див. «Амортизація»). Завдяки цьому забезпечується висока швидкість руху при мінімальному опорі — на гарному дорожньому покритті «шосейники» краще за будь-які інші моделі підходять для далеких поїздок (досить сказати, що в масштабних велогонках на кшталт «Тур де Франс» використовується саме цей тип велосипедів). Водночас всі переваги виявляються лише на рівних сухих дорогах.

– Гравійний. Велосипеди, що поєднують у собі риси шосейних та гірських машин; фактично – апарати, створені для того, щоб з комфортом їздити як дорогами, так і бездоріжжям. Ключовим моментом у даному разі є саме комфорт: «гравійник» програє «шосейнику» у швидкості, а MTB – у прохідності, проте він більше універсальний та зручний на різних типах поверхонь. Зазначимо, що конкретні критерії гравійних велосипедів у різних виробників можуть бути різними. Однак загальні риси можна виділити у всіх подібних моделей: це поєднання шосейного керма з порівняно високою посадкою, досить товстими м'якими покришками і дисковими гальмами. Зазначимо також, що на перший погляд «гравійники» схожі з описаними нижче циклокросами, проте це враження оманливе: циклокрос є насамперед спортивним апаратом.

– Циклокрос. У найзагальніших рисах цей різновид можна описати як модифікований варіант шосейних велосипедів (див. вище) з підвищеною прохідністю, придатний для переміщення бездоріжжям – траві, піску, гравію тощо. Будучи зовні дуже схожими на традиційні «шосейники», циклокроси водночас відрізняються від них більше широкими та товстими колесами та меншим нахилом сідока при посадці. Крім того, циклокрос як спортивна дисципліна передбачає, що частину дистанції гонщикам доводиться долати пішки, з велосипедом на плечі. У світлі цього спеціалізовані велосипеди для таких гонок робляться ще й для зручності перенесення на плечі (широка рама, приховані всередині рами тросики-тяги). А від гравійних моделей (див. вище) циклокроси відрізняються насамперед тим, що вони розраховані не так на комфорт, як на швидкість і прохідність.

– Для тріатлону. Спеціалізований різновид шосейних байків з менш «лежачою» позою райдера та більш вираженою аеродинамічною посадкою, що дає змогу з мінімальними зусиллями підтримувати високу швидкість пересування. Величезний бонус до аеродинаміки також дають ободи коліс із високим профілем. Вага таких велосипедів невелика (приблизно 8 – 10 кг), також вони оснащуються гідраторами, щоб гонщик міг пити не змінюючи посадки. Велосипед для тріатлону – ефективна зброя для досягнення спортивних цілей. Для повсякденних поїздок такі байки не прийнято використати взагалі.

– BMX. Велосипеди, призначені для їзди в стилі BMX (Bicycle Moto Cross – велосипедний мотокрос). Існує кілька різновидів BMX, проте для них характерні високі навантаження на конструкцію і виконання акробатичних трюків, практично недоступних іншим типам велосипедів. Відповідно, BMX-моделі мають низьку і дуже міцну раму, широкі колеса невеликого діаметру (для забезпечення гарного зчеплення і потужного обертального моменту) і, найчастіше, одну передачу (для простоти в управлінні і надійності). Також вони можуть оснащуватися додатковими пристосуваннями, наприклад, продовженою в обидва боки віссю переднього колеса, яку спортсмен використовує як підніжку при виконанні трюків. Зазначимо, що для звичайної їзди дорогами BMX підходять слабо, їх призначення – акробатика.

– Фетбайк. Потужні гірські велосипеди, створені спеціально для того, щоб долати труднопрохідні перешкоди на зразок пухкого снігу, піску чи непролазного бруду. Насамперед виділяються екстремально широкими покришками (див. «Ширина покришок») та зниженим тиском у шинах, що покращує зчеплення з поверхнею. Під час їзди по пухкій поверхні колеса байка не провалюються, а нижчий тиск дає змогу не в'язнути в ґрунті.

Максимальне навантаження, допустима для велосипеда — іншими словами, найбільшу вагу, який він може нормально перенести в штатному режимі експлуатації. Зрозуміло, при підрахунку навантаження враховується вага як самого велосипедиста, так і додаткового вантажу, який він везе з собою.

Допустиме навантаження однозначно не можна перевищувати: навіть якщо велосипед не зламається відразу, нерозраховані навантаження можуть послабити конструкцію, і аварія може статися в будь-який момент. Також відзначимо, що бажано мати певний запас по вазі — хоча б в 15 – 20 кг: це може знадобитися на випадок перевезення важких вантажів і дасть додаткову гарантію у нештатних ситуаціях (наприклад, при попаданні колесом в яму). Враховуючи, що середня вага дорослої людини становить близько 70 – 80 кг, велосипеди з допустимим навантаженням до 100 кг можна віднести до «легковесам», від 100 до 120 кг — до середньої категорії понад 120 кг — до «тяжеловозам».

Номінальний діаметр коліс велосипеда. Зазвичай, в даному пункті фактично вказується розмір велопокришок, що поставляються в комплекті, якщо точніше — зовнішній діаметр покришок.

Діаметр коліс традиційно позначається в дюймах. Для велосипедів різних призначень і вікових груп (див. пункти вище) є певні стандарти за розмірами. Так, дорослі моделі гірського призначення оснащуються переважно 26" колесами, «шосейники» і міські — 3трохи більшого діаметра (в основному 28"), а BMX в більшості своїй — значно меншого; дитячі та підліткові велосипеди мають менші колеса, ніж аналогічні дорослі.

За інших рівних умов більш великі покришки краще тримають швидкість і відпрацьовують дрібні нерівності на дорозі; а порівняно невеликі колеса виходять більш «чіпкими», вони забезпечують більш високий крутний момент і краще зчеплення з поверхнею. Цим і зумовлена описана вище різниця в розмірах коліс між велосипедами різного призначення. Подібні нюанси будуть корисні в тому випадку, якщо Ви обираєте машину з декількох моделей зі схожими характеристиками, але різними діаметрами коліс. Тут варто врахувати особливості запланованого застосування. Наприклад, для міської та «дорожньої» їзди — по твердому покриттю без особливих нерівностей і перепадів висот — краще вибрати колеса побільше, а для ґрунтових доріг з підйомами та спусками — поменше.

Зазначимо також, що...покришки є замінними, причому багато велосипедів допускають установку шин «нерідного» розміру — наприклад, 29" на модель з 28-дюймовими колесами. Також варто враховувати, що колеса (шини) одного розміру можуть розрізнятися по внутрішньому (посадковому) діаметра. Ці нюанси докладно описані в спеціальних джерелах.

Різновиди ободів визначаються кількістю горизонтальних перемичок в конструкції.

— Одинарний. Найпростіший різновид ободів, у поперечному перерізі схожа на латинську букву U. Застосовується в основному в велосипедах початкового рівня.

— Подвійний. Такий обід відрізняється від одинарного наявністю додаткової горизонтальній перемички. Образно кажучи, він нагадує ту ж букву U, але з подвійним дном. Особливості такої конструкції такі, що вона здатна забезпечити підвищену міцність навіть при меншій масі, ніж у одинарною. З іншого боку, подвійні ободи складніше у виробництві і, відповідно, дорожче. Вони застосовуються переважно у велосипедах, де потрібна висока стійкість до навантажень — зокрема, гірських різновидах (див. «Призначення») для фрірайду та крос-кантрі.

— Потрійний. Подальший розвиток ідеї подвійного обода — конструкція з двома додатковими горизонтальними перемичками. Це забезпечує ще більшу міцність, однак і вага зростає досить відчутно. Крім того, першопочатково друга перемичка була передбачена для посилення бічній поверхні, щоб уникнути пошкоджень під час роботи обідних гальм (див. «Передні гальма», «Задні гальма»); однак на сьогоднішній день більшість потужних гальм — дискові, і ця проблема втрачає свою актуальність. Тому потрійні обіддя зустрічаються досить рідко.

Кількість швидкостей (передач), передбачених у конструкції велосипеда. Кожна передача має своє т. зв. передаточне число — його в даному випадку можна описати як кількість оборотів, яке робить ведена шестерня (задня, на колесі) за один оборот провідної (пов'язаної з педалями).

Різні значення передавальних чисел будуть оптимальними для різних умов: так, наприклад, високі передачі забезпечують хорошу швидкість, проте слабо підходять для подолання перешкод, оскільки зусилля на педалях значно зростає і падає частота їх обертання. Науково ж доведено, що велосипедист розвиває максимальну потужність при частоті обертання педалей порядку 80-100 об/хв. Таким чином, наявність у велосипеді декількох швидкостей дозволяє оптимально підстроювати його під різні режими руху і особливості трас, щоб забезпечувати оптимальне зусилля на педалях і частоту їх обертання. Наприклад, по рівному асфальту краще всього їхати на високій передачі, а при подоланні підйому або виїзді на грунтовку можна знизити її, щоб ефективно подолати опір.

Кількість передач в класичних системах безпосередньо пов'язане з кількістю зірок системи (на каретці з педалями) та касети (на задньому колесі); його можна отримати, перемноживши два числа — наприклад, 3 зірки системи і 6 на касеті дають 18 передач. Однак є й т. зв. планетарні втулки — там зірок по одній, а перемикання передач здійснюється механізмом, вбудованим в задню втулку.

Зазначимо, що оптимальна кількість передач залежи...ть від призначення велосипеда (див. вище), і далеко не завжди потрібно мати їх кілька. Так, у гірських моделях, залежно від спеціалізації, може бути від 8 до 30 передач, в шосейних — в межах 20-30, а деякі недорогі міські велосипеди і більшість BMX взагалі не мають системи перемикання передач.

Кількість зірок (шестернею) різного розміру у касеті велосипеда. Касета — це частина задньої втулки, безпосередньо взаємодіє з ланцюгом, простіше кажучи — шестерня або набір шестерень з кріпленням на втулку. У класичних системах перемикання швидкостей від кількості зірок касети безпосередньо залежить кількість передач (докладніше див. «Швидкостей»); одна зірка використовується або у велосипедах з однією швидкістю, або в планетарних втулках (докладніше про них див. «Зірок системи»).

Модель перемикача передач (дерайлера), встановленого на касету заднього колеса в штатній комплектації велосипеда. Про те, навіщо потрібно знати модель тієї чи інший комплектуючої велосипеда, детальніше див. п. «Модель касети».

Тип манеток — пристроїв, керуючих перемиканням передач — встановлених на велосипеді. На сьогоднішній день застосовуються такі різновиди манеток:

— Тригерні. Конструкція даного типу заснована на використанні 1 або 2 важелів, а також (іноді) кнопок, розташованих у безпосередній близькості від рук велосипедиста. Тригерні манетки можуть мати різну конструкцію з різним ступенем зручності (зазвичай, це безпосередньо пов'язано з ціновою категорією пристрою), розташовуватися над або під кермом, однак для всіх таких моделей характерний ряд загальних ознак. Головними їх перевагами є традиційна конструкція і комфорт при утриманні керма — манетки розташовані поза ручок (грипсов) і не впливають на зручність. Крім того, вони досить прості за конструкцією і в установці. З іншого боку, для даного типу властивий і ряд недоліків. Так, наявність виступальних частин підвищує ризик поломки обладнання або травми велосипедиста при аварії. У багатьох моделях, особливо бюджетного рівня, в деяких випадках для перемикання передачі доводиться знімати руку з керма, що може призвести до втрати керованості. Крім того, перемикання передач більш ніж на 2-3 «клацання» за одне натискання в тригерних манетках пов'язане з деякими труднощами і вимагає навику. Однак здебільшого ці недоліки не відіграють вирішальної ролі, і даний тип манеток на сьогоднішній день є найбільш популярним.

— Grip shift. За конструкцією grip shift дещо нагадують мотоциклетні регулятори газу: частина ручки...зроблена рухомий, і перемикання передач здійснюється за рахунок її повертання в ту або іншу сторону. Оскільки кільця grip shift фактично об'єднані з ручками (грипсами), для управління передачами не потрібно знімати руку з керма — достатньо трохи змістити її в сторону, і можна перемикати швидкість (а в деяких випадках можна навіть постійно тримати руки на кільцях). Такі системи позбавлені виступальних частин, що підвищує надійність і безпеку. Ще одна перевага перед тригерними — легкість при «перекидання» передач на будь-яку кількість швидкостей. Головним недоліком даного типу є підвищений ризик випадкового перемикання передачі на складній ділянці траси, коли доводиться міцно триматися за гріпси (особливо при великих долонях і коротких грипсах) — можна випадково провернути манетку, що загрожує різким перемиканням, зривом ланцюга із зірочок і втратою керованості. Крім того, попадання на кільце води або бруду може призвести до прослизання руки під час роботи з передачами, а самі кільця збільшують габарити керма і для деяких можуть викликати незручності у хваті.

— Dual control. Оригінальна система, що об'єднує управління гальмами і передачами в одному важелі — гальмівний ручці. При цьому гальмування здійснюється рухом на себе, а перемикання передач — зсувом вгору або вниз. В якості переваг такої системи виділяють сталість хвата керма — для управління і гальмами та передачами достатньо 2 пальців. Водночас манетки dual control досить складні за конструкцією і, як наслідок, мають високу ціну і погано сумісні з «нерідними» гальмами і перемикачами. Так і ергономіка таких систем дуже неоднозначна, зручність використання багато в чому залежить від індивідуальних смаків велосипедиста. Тому даний тип манеток поширений досить слабо.

- Електронні. Конкурентними перевагами електронних манеток можна назвати відсутність троса та важелів передачі фізичної сили на перемикач. По суті це звичайні кнопки, які подають сигнали на блок управління перемиканням передач. Працюють такі манетки разом із електронними перемикачами, які встановлюються на борту просунутих моделей велосипедів. Розміщуватись вони можуть у будь-яких зручних місцях із забезпеченням швидкого та комфортного доступу до перемикачів.

Модель манеток (див. "Тип манетки"), встановлених на велосипеді у штатній комплектації. Про те, навіщо потрібно знати модель тієї чи іншої комплектуючої велосипеда, див. «Модель касети».