Кодова назва
Кодова назва процесора, яким укомплектований ПК.
Цей параметр характеризує перш за все покоління, до якого належить процесор, і мікроархітектуру, що використовується в ньому. При цьому до однієї і тієї ж мікроархітектури/покоління можуть належати чипи з різними кодовими назвами; в таких ситуаціях вони розрізняються за іншими параметрами — загальному позиціонуванню, приналежності до певних серій (див. вище), наявності/відсутності певних специфічних функцій тощо.
У наш час серед процесорів Intel актуальні чипи з такими кодовими назвами:
Coffee Lake (8 покоління),
Coffee Lake (9 покоління)< /a>, Comet Lake (10 покоління),
Rocket Lake ( 11 покоління),
Alder Lake (12 покоління),
Raptor Lake (13 покоління),
Raptor Lake-S (14 покоління). Для AMD цей список виглядає так:
Zen + Picasso (3 покоління),
Zen2 Matisse (3 покоління),
Zen2 Renoir (4 покоління),
Zen 3 Cezanne (5 покоління),
Zen 3 Vermeer (5 покоління),
Zen 4 Raphael (6 покоління).
Об'єм ОЗП
Об'єм оперативної пам'яті (ОЗП або RAM), що постачається у комплекті з комп'ютером.
Від цього параметра залежить загальна продуктивність ПК: за інших рівних умов більшу кількість ОЗП прискорює роботу, дозволяє справлятися з більш ресурсоємними завданнями і полегшує одночасне виконання великої кількості процесів. Що стосується конкретних цифр, то мінімальним об'ємом, необхідне для стабільної роботи ПК загального призначення, в наш час вважається
4 ГБ. Микрокомпьютерам і тонким клієнтам вистачає і меншої кількості, а в геймерські системи, навпаки, встановлюється не менше
8 ГБ.
16 ГБ і тим більше
32 ГБ — це вже досить солідні обсяги, а в найбільш потужних і продуктивних системах зустрічаються значення в
64 ГБ і навіть більше. Також у продажу можна зустріти конфігурації
взагалі без ОЗП — для такого пристрою користувач може вибрати кількість пам'яті на свій розсуд; з низки причин така конфігурація особливо популярна в неттопах.
Відзначимо, що зазвичай сучасні ПК допускають збільшення кількості RAM, так що не завжди має сенс купувати дорогий пристрій з великим об'ємом «оперативки» — іноді розумніше почати з більш простої моделі та розширити її, якщо виникне необхідність. Можливість апгрейда в таких випадках варто уточнити окремо.
Тактова частота
Тактова частота оперативної пам'яті, що поставляється в комплекті з ПК. Це один з параметрів, що визначають можливості RAM: при однаковому обсязі і типі пам'яті (див. вище) більш висока тактова частота буде означати більшу швидкодію. Правда, такі подробиці рідко потрібні пересічному користувачеві, зате вони бувають важливими для ентузіастів і професіоналів
Зазначимо також, що за даним показником можна визначити можливості для апгрейда системи: материнська плата зможе нормально працювати з планками, які мають таку ж або меншу тактову частоту, а ось сумісність з більш «швидкої» пам'яттю варто уточнювати окремо.
Модель відеокарти
Основними виробниками відеокарт у наш час є
AMD,
NVIDIA та Intel, причому кожен має свою специфіку. NVIDIA випускає переважно дискретні рішення; серед найпоширеніших – серії
GeForce MX1xx,
GeForce MX3xx,
GeForce GTX 10xx (зокрема
GTX 1050,
GTX 1050 Ti та
GTX 1060),
GeForce RTX 20xx , GeForce RTX 20xx,
GeForce RTX 20xx 060 Ti,
GeForce GeForce RTX 3070 Ti,
GeForce RTX 3080 Ti , GeForce RTX
4060 Ti,
GeForce RTX 4060 Ti , GeForce RTX 4060 Ti ,,
GeForce RTX 4080,
GeForce RTX 4080 SUPER,
GeForce RTX 4090 та окрема серія
Quadro. AMD пропонує як дискретну, так і вбудовану графіку – зокрема в рамках популярних серій
Radeon RX 500,
Radeon RX 5000,
Radeon RX 6000,
Radeon RX 7000 та
AMD Radeon Pro. А Intel займається виключно модулями, інтегрованими в процесори свого виробництва – це може бути HD Graphics, UHD Graphics і Iris.
Зазначимо, що багато конфігурацій з дискретною графікою мають також інтегрований графічний модуль; у таких випадках вказується назва дискретної відеокарти, як більш прогресивної.
Об'єм відеопам'яті
Об'єм власної пам'яті, передбаченої в дискретній відеокарті (див. «Тип відеокарти»).
Чим більший цей обсяг, тим більш потужним і сучасним є відеоадаптер, тим краще він справляється зі складними завданнями і тим, відповідно, дорожче коштує. У наш час обсяги в
2 ГБ і
3 ГБ вважаються досить скромними,
4 ГБ — непоганими,
6 ГБ і
8 ГБ — досить солідними, а понад 8 ГБ означає, що перед нами спеціалізований ПК, створений у розрахунку на максимальну графічну продуктивність.
Тест 3DMark
Результат, показаний відеокартою ПК в тесті (бенчмарку) 3DMark.
3DMark являє собою спеціалізований тест, призначений насамперед для перевірки ефективності і стабільності роботи відеокарти у вимогливих іграх. Перевірка здійснюється шляхом запуску 3D-відеороликів, створених на різних ігрових движках із застосуванням різних технологій. Підсумковий результат оцінюється як по частоті кадрів, так і в умовних балах; в цьому пункті наводиться кількість балів. Чим вона вища — тим більш потужною й продуктивною є відеокарта.
Відзначимо, що тестування з 3DMark може здійснюватися для будь-якого типу графіки (див. «Тип відеокарти»). При цьому (за станом на 2020 рік) в інтегрованих рішеннях підсумковий результат рідко перевищує 1000 балів; найскромніший показник для дискретних адаптерів становить близько 1700 балів; а в окремих висококласних відеокартах він може перевищувати 10 000 балів.
Тест Passmark G3D Mark
Результат, показаний відеокартою ПК в тесті (бенчмарку) Passmark G3D Mark.
Passmark G3D Mark являє собою комплексний тест для перевірки продуктивності відеокарти в різних режимах. Традиційно для таких тестів, результати відображаються в балах, більша кількість балів означає (пропорційно) більш високу обчислювальну потужність. Втім, варто мати на увазі, що відеокарта тестується в різних режимах, і підсумкова кількість балів виводиться на основі декількох результатів в спеціалізованих тестах. Тому адаптери зі схожим загальним результатом можуть дещо відрізнятися по фактичній продуктивності в окремих специфічних форматах роботи. Так що якщо ПК купується для професійної роботи з графікою, і висока ефективність у деяких спеціалізованих завданнях є критичною — ці нюанси не завадить уточнити окремо.
Зазначимо, що за допомогою Passmark G3D Mark в наш час тестують всі види графічних адаптерів (див. «Тип відеокарти»). При цьому для інтегрованих рішень результат більше ніж в 1200 балів вважається дуже хорошим, а в дискретних моделях цей показник може варіюватися від 2200 – 2300 балів до 20 000 балів і більше.
Тип накопичувача
Тип накопичувача, штатно встановленого в комп'ютері.
Відзначимо, що багато ПК дають змогу доповнити комплектний накопичувач або навіть повністю замінити його, проте зручніше купити потрібну конфігурацію одразу і не возитися з переоснащенням. Що стосується типів, то традиційні жорсткі диски (
HDD) у наш час все більше поступаються твердотільним модулям
SSD. Крім того, досить популярні поєднання
HDD+SSD (у тому числі з використанням сучасних технологій
Intel Optane і
Fusion Drive) та новинки
SSD+SSD. А ось такі рішення, як SSHD і eMMC, практично вийшли з ужитку. Розглянемо ці варіанти докладніше:
— HDD. Класичний жорсткий магнітний диск. Основною перевагою таких накопичувачів є невисока вартість в перерахунку на одиницю об'єму — це дає змогу створювати місткі і водночас недорогі сховища. З іншого боку, HDD помітно поступаються SSD по швидкості роботи, а також погано переносять удари і струси. У світлі цього даний тип носіїв все рідше використовується в чистому вигляді — набагато частіше можна зустріти поєднання жорсткого диска з SSD-модулем (див. нижче).
— SSD. Твердотільні накопичувачі на основі флеш-пам'яті. При тому ж обсязі SSD обходиться помітно дорожче HDD, проте це виправдовується рядом переваг. По-перше, такі накопичувач
...і працюють значно швидше жорстких дисків; конкретна швидкодія може бути різною (залежно від типу пам'яті, інтерфейсу підключення тощо), однак навіть недорогі SSD перевершують за цим показником прогресивні HDD. По-друге, твердотільна пам'ять не має рухомих частин, що дає відразу декілька переваг: легкість, компактність, нечутливість до ударів і низьке енергоспоживання. А вартість подібної пам'яті постійно знижується по мірі розвитку технологій. Так що все більше сучасних ПК оснащуються саме подібними накопичувачами, причому це можуть бути конфігурації будь-якого рівня — від бюджетних до топових.
— HDD+SSD. Наявність в одній системі відразу двох накопичувачів — HDD і SSD. Детальніше кожен з цих різновидів описаний вище; а їх поєднання в одній системі дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. Приміром, на SSD (що зазвичай має досить невеликий об'єм) можна зберігати системні файли і інші дані, для яких важлива швидкість доступу (наприклад, робочі додатки); а HDD добре підходить для великих обсягів інформації, які не потребують особливо високої швидкості (характерний випадок — відеофайли та інший мультимедійний контент). Крім цього, твердотільний модуль можна застосовувати не як окреме сховище, а як проміжний кеш для прискорення роботи жорсткого диска; втім, для цього потрібні спеціальні програмні налаштування (тоді як режим «два окремих накопичувача» найчастіше доступний за замовчуванням).
Також підкреслимо, що в даному випадку мова йде про «звичайні» SSD-модулі, що не належать до серій Optane і Fusion Drive; особливості цих серій докладно описані нижче.
— HDD+Optane. Поєднання традиційного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем з серії Intel Optane. Детальніше про загальні особливості такого поєднання див. «HDD+SSD» вище. Тут же відзначимо, що «оптейни» відрізняються від інших SSD-накопичувачів особливою тривимірною структурою комірок пам'яті (технологія 3D Xpoint). Це дає змогу звертатися до даних на рівні окремих комірок і обходитися без деяких додаткових операцій, що прискорює швидкість роботи і знижує затримки, а також позитивно позначається на терміні служби пам'яті. Друга відмінність полягає в тому, що Optane зазвичай використовується не як окремий накопичувач, а як допоміжний буфер (кеш) для основного жорсткого диска, покликаний підвищити швидкість роботи. Обидва накопичувача при цьому сприймаються системою як єдиний пристрій. Недолік даного типу SSD традиційний — досить висока вартість; також варто відзначити, що його перевага найбільш помітна на порівняно невисоких навантаженнях (хоча і при зростанні навантаження вона не зникає повністю).
— HDD+Fusion Drive. Різновид зв'язки «HDD+SSD» (див. вище), що застосовується винятково в комп'ютерах Apple і оптимізований під фірмову «операційку» macOS. Втім, правильніше буде порівнювати даний варіант зі сполученням «HDD+Optane» (також описане вище): так, обидва накопичувача сприймаються системою як єдине ціле, а модуль Fusion Drive використовується у тому числі як швидкісний кеш для жорсткого диска. Однак є і суттєві відмінності. По-перше, Fusion Drive має значні об'єми і застосовується не тільки як службовий буфер, але і як частина повноцінного накопичувача — для постійного зберігання даних. По-друге, загальний об'єм всієї зв'язки приблизно відповідає сумі об'ємів обох накопичувачів (за винятком пари «службових» гігабайт). Даний тип накопичувача обходиться недешево, проте ефективність і зручність цілком відповідають цій ціні.
— SSHD. Так званий гібридний накопичувач: пристрій, що об'єднує в одному корпусі жорсткий диск і невеликий SSD-кеш. Деякий час тому це рішення було досить популярним, однак зараз воно майже не зустрічається, будучи витісненим більше практичним варіантом — різними різновидами HDD+SSD.
— eMMC. Різновид твердотільної пам'яті, першопочатково розроблений для портативних гаджетів на зразок смартфонів і планшетів. Від SSD відрізняється, з одного боку, меншою вартістю і низьким енергоспоживанням, з іншого — порівняно невисокою швидкістю і надійністю. Через це даний тип накопичувачів використовується вкрай рідко — зокрема, у поодиноких моделях мікрокомп'ютерів і тонких клієнтів (див. «Тип»).
— HDD+eMMC. Поєднання жорсткого диска (HDD) і твердотільного модуля eMMC. Ці види накопичувачів докладно описані вище; тут же зауважимо, що даний варіант зустрічається вкрай рідко, причому в досить специфічних пристроях — моноблоках (див. «Тип») з функцією трансформера, де екран являє собою знімний планшет, який можна використовувати автономно. У такому планшеті зазвичай встановлюється модуль eMMC, а в стаціонарній частині розміщується жорсткий диск. Втім, можливий і інший варіант — зв'язка, аналогічна HDD+SSD (див. вище), де eMMC застосовується для зниження вартості та/або енергоспоживання.
— SSD+eMMC. Ще одне поєднання двох описаних вище видів накопичувачів. Застосовувалося в одиничних моноблоках і неттопах — переважно з метою зниження вартості; на сьогодні цей варіант практично не зустрічається.Об'єм накопичувача
Об'єм основного накопичувача, що поставляється в комплекті з ПК. Для моделей з комбінованими сховищами (наприклад, HDD+SSD, див. «Тип накопичувача») основним в даному випадку вважається більш ємний жорсткий диск; а якщо в комплекті два HDD, то вони зазвичай мають однакову ємність.
З чисто практичного боку, чим більше даних вміщує накопичувач — тим краще. Так що вибір за даним показником впирається переважно в ціну: велика ємність неминуче означає і більш високу вартість. Крім того, нагадаємо, що SSD-модулі в перерахунку на гігабайт місткості коштують помітно дорожче жорстких дисків; так що порівнювати по поєднанню обсягу та вартості можна тільки носії одного типу.
Що стосується конкретної місткості, то обсяг до
250 ГБ і менше в сучасних ПК можна зустріти основному серед SSD. Жорсткі диски такого об'єму практично не зустрічаються, для них ємність
від 250 до 500 ГБ все ще вважається досить скромною.
501 – 750 ГБ є досить непоганим значенням для SSD і серед них переважно і використовується.
751 ГБ – 1 ТБ — значний показник для SSD і середній рівень для жорстких дисків,
1,5 – 2 ТБ є досить солідною ємністю навіть для HDD. А дуже висока ємність —
більше ніж 2 ТБ — як ні парадоксально, зустрічається навіть серед чистих SSD: такі накопичувачі встанов
...люються в висококласні робочі станції, де швидкість роботи не менш важлива, ніж ємність.