Порівняння FiiO BTR5 vs FiiO BTR1K

Модель ЦАП — цифро-аналогового перетворювача, встановленого в підсилювачі.

Згідно з назвою, ЦАП відповідає за конвертацію цифрового сигналу (наприклад, надходить на оптичний вхід або USB, див. «Входи») в аналоговий формат, з яким і працює безпосередньо підсилювач. Наявність такого перетворювача у зовнішньому «усилке» буває важливо з урахуванням того, що в багатьох популярних джерела сигналу — зразок смартфонів або вбудованих звукових карт — встановлюються досить прості і недорогі ЦАП, з невисокою якістю звучання; на зовнішньому обладнанні це якість може виявитися значно вище. А від характеристик ЦАП безпосередньо залежить якість перетворення і, відповідно, особливості звуку на виході: навіть самий прогресивний підсилювач потужності не «врятує» сигнал, перетворений зі значними похибками. Відповідно, знаючи модель перетворювача, можна знайти детальні дані по ньому — від офіційних характеристик до практичних оглядів — і оцінити, наскільки підсилювач з таким модулем задовольняє вашим вимогам.

Кількість каналів звуку, вбудованим підсилювачем; вказується тільки в тому випадку, якщо це кількість одного.

Оскільки мова йде про спеціалізовані підсилювачі для навушників, в даному випадку термін «канал» використовується дещо в іншому сенсі, ніж зазвичай в аудіотехніці. Під цим терміном найчастіше мається на увазі набір з двох традиційних каналів (лівий і правий), що дозволяє забезпечити повноцінний стереозвук в навушниках. Простіше кажучи, кількість каналів — це кількість джерел стереозвуку, яке можна одночасно підключити до підсилювача, і кількість навушників, на які можна одночасно вивести сигнал з цих джерел. Втім, на додаток до цього можуть передбачатися й інші різновиди каналів — наприклад, монофонічні. Однак у будь-якому разі кожен канал використовує своє джерело сигналу, свій вихід на навушники (або інше відтворююче пристрій) і свій набір регулювань.

Таким чином, на багатоканальному підсилювачі кілька людей можуть одночасно слухати в навушниках різні джерела звуку; а деякі моделі здатні відтворювати окремі канали ще й на зовнішній акустиці. Водночас подібний функціонал ускладнює конструкцію пристрою, підвищує ймовірність виникнення перешкод та помітно впливає на вартість (у тому числі через необхідності вживати заходів щодо компенсації перешкод). Тому багатоканальних моделей в наш час випускається порівняно небагато, причому це виключно стаціонарні рішення (див. «Тип»), розраховані в основному на професійне застосування.

Також відзначи...мо, що число виходів на навушники може бути і більше числа каналів; в таких випадках на деякі канали «прив'язується» відразу кілька роз'ємів, зазвичай різного типу (наприклад, Jack і XLR), що дозволяє користувачеві вибирати варіант залежно від наявних під рукою навушники. Теоретично виходи одного каналу можуть використовуватися одночасно, але цю можливість не завадить уточнити окремо.

Номінальний опір (імпеданс) навушників, на яке розрахований підсилювач.

Сучасні навушники можуть мати різний опір. Зокрема, серед найбільш популярних варіантів — 16 Ом і 32 Ом, а прогресивних моделях зустрічаються значення від 300 Ом і навіть від 600 Ом. Високоомними прийнято вважати «вуха» опором 100 Ом. Такі характеристики дають змогу поліпшити чистоту звучання, проте вимагають підвищеної потужності сигналу — а у вбудованих підсилювачів в кишенькової техніки, комп'ютерних аудіокартах і т. п. з цим зазвичай виникають труднощі. Тому зовнішні підсилювачі нерідко застосовуються саме з цією метою — щоб ефективно «розгойдати» висококласні навушники з великим опором. З цієї ж причини деякі з таких підсилювачів не сумісні з «вухами» низького опору: існує чимало пристроїв, що вимагають навушників з імпедансом не нижче 32 Ом, а то і вище, а в окремих моделях нижня межа робочого діапазону може досягати 100 Ом. Що стосується максимального опору, то розкид його значень вельми вражаючий — від 32 Ом у порівняно простих портативних «усилках» до тисяч і навіть десятків тисяч ом у висококласних стаціонарних моделях.

У будь-якому разі порушувати рекомендації виробника по опору навушників не варто. При занадто низькому опорі «вух» в кращому випадку звук буде схильний до помітних спотворень, в гіршому — можливий вихід з ладу і на...віть загоряння обладнання. Занадто високий опір, зі свого боку, не тільки знижує гучність, але і погіршує АЧХ.

Номінальна потужність, що видається підсилювачем при підключенні навушників (або іншого навантаження) з імпедансом в 32 Ом.

Сама по собі номінальна потужність — це найбільша середня потужність, яку пристрій здатний видати протягом тривалого часу без перевантажень; окремі «стрибки» сигналу можуть мати і більш високий рівень, однак загалом можливості підсилювача визначаються насамперед даним показником. При цьому фізичні особливості звукової апаратури такі, що фактична потужність, що видається на навантаження, буде залежати від опору цієї навантаження. Тому в характеристиках підсилювачів для навушників часто наводять дані для різних значень імпедансу. А опір 32 Ом дає змогу досягти досить непоганої якості звучання за мірками низькоомних навушників, при цьому воно не настільки високе, щоб створити проблеми для вбудованих підсилювачів смартфонів і іншої компактної техніки. Тому більшість дротяних навушників загального призначення (не професійних) виконуються саме в цьому опорі, і якщо в характеристиках підсилювача взагалі вказується потужність для певного імпедансу — то найчастіше саме для 32 Ом.

У найскромніших сучасних підсилювачах вихідна потужність при такому опорі становить від 10 до 250 мВт; значення у 250 – 500 мВт можна назвати середніми, 500 – 100 мВт — вище середнього, а найбільш потужні моделі здатні видати і більш 1000 Вт. Вибір за конкретними показниками потужності залежить від чутливості використовуваних навушників, а також від рівня звукового тиску (просто кажучи, гучності), якого планується досягти за рахунок підсилювача. Існують спеціальні формули і таблиці, що дозволяють обчислити мінімальну необхідну потужність для певної гучності при заданої чутливості «вух». Однак у випадку 32-омних навушників далеко не завжди має сенс «влазити в розрахунки». Приміром, згаданих 10 мВт більш ніж достатньо для розкачки навушників зі скромною чутливість 96 дБ до гучності більше 105 дБ — цього вже вистачає для прослуховування музики на цілком пристойній гучності. А для того, щоб досягти цих же «вухах» рівня в 120 дБ, що забезпечує повноцінне сприйняття самих гучних звуків (зразок вибухів, грому і т. п.) — потрібно видати потужність трохи вище 251 мВт. Так що на практиці звертати увагу на дану характеристику і вдаватися до розрахунків/таблиць доводиться в основному в тих випадках, коли доводиться використовувати навушники на 32 Ом з порівняно невисокою чутливістю — 95 дБ і менше.

Номінальна потужність, що видається підсилювачем при підключенні навушників (або іншого навантаження) з імпедансом в 16 Ом.

Сама по собі номінальна потужність — це найбільша середня потужність, яку пристрій здатний видати протягом тривалого часу без перевантажень; окремі «стрибки» сигналу можуть мати і більш високий рівень, однак загалом можливості підсилювача визначаються насамперед даним показником. При цьому фізичні особливості звукової апаратури такі, що фактична потужність, що видається на навантаження, буде залежати від опору цієї навантаження. Тому в характеристиках підсилювачів для навушників часто наводять дані для різних значень імпедансу. А 16 Ом — це досить невисокий показник опору навіть для низькоомних «вух»; такі характеристики передбачаються в основному в навушниках загального призначення, розрахованих на кишенькові гаджети з малопотужними підсилювачами.

Що стосується вибору за конкретним значенням потужності, то він залежить від чутливості використовуваних навушників, а також від рівня звукового тиску (просто кажучи, гучності), якого планується досягти за рахунок підсилювача. Існують спеціальні формули і таблиці, що дозволяють обчислити мінімальну необхідну потужність для певної гучності при заданої чутливості «вух». Водночас варто відзначити, що на 16 омах навіть найбільш малопотужні сучасні «усилки» здатні видати близько 20 мВт — цього вистачає для розкачки навушників з чутливістю 88 дБ (далеко не найвищий показник) до гучності 105 дБ (м...інімальне значення, рекомендований для повноцінного прослуховування музики). А більшість підсилювачів під час роботи з даними імпедансом забезпечують набагато більшу потужність. Так що звертати увагу на цей момент і вдаватися в підрахунки має сенс в основному або при низькій чутливості «вух» (менше згаданих 88 дБ), або якщо ви хочете отримати в результаті рівень вище 105 дБ.

Частотний діапазон, підтримуваний підсилювачем на виході; простіше кажучи — діапазон, який дана модель здатна видати на навушники або інше аналогове пристрій handsfree.

Теоретично чим ширший частотний діапазон — тим багатше звучання підсилювача, тим нижче ймовірність, що нижній або верхній край чутних частот виявиться «обрізаним». Однак при оцінці даного параметра варто враховувати кілька нюансів. По-перше, середньостатистична людина здатна чути частоти від 16 до 22 000 Гц, а з віком ці кордони поступово звужуються. Тим не менш, підсилювачі для навушників досить часто зустрічаються і більш обширні робочі діапазони, причому вони бувають досить вражаючими — так, для окремих моделей заявляється набір частот від 1 Гц до 60 000 Гц, а то й до 100 000 Гц. Подібні характеристики є свого роду «побічним ефектом від застосування висококласних схем обробки звуку; з практичної точки зору ці цифри не мають особливого сенсу, однак вони є показником високого класу підсилювача і часто використовуються в рекламних цілях.

Другий нюанс полягає в тому, що будь-які навушники також неминуче мають свої обмеження по частотам — причому ці обмеження можуть бути більш значними, ніж в підсилювачі. Тому при виборі не завадить врахувати і характеристики навушників: наприклад, не варто спеціально шукати підсилювач з верхньою межею частот в повні 22 кГц, якщо в навушниках, які планується з них використовувати, ця межа становить всього 20 кГц.

В завершення відзначимо також, що са...м по собі широкий частотний діапазон не гарантує високої якості звуку — воно в більшій мірі залежить від інших факторів (АЧХ, рівень спотворень і т. п.).

Співвідношення між загальним рівнем корисного сигналу, що видається підсилювачем, і рівнем фонового шуму, що виникає внаслідок роботи електронних компонентів.

Повністю уникнути фонового шуму неможливо, проте його цілком можна знизити до максимально незначного рівня. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим чистіше звук, видаваний пристроєм, тим менше в ньому помітні власні перешкоди від підсилювача. У найскромніших з цієї точки зору підсилювачах даний показник становить від 70 до 95 дБ — не видатне, однак цілком допустиме значення навіть для Hi-Fi техніки. Нерідко можна зустріти і більш високі цифри — 95 – 100 дБ, 100 – 110 дБ і навіть більше 110 дБ. Дана характеристика має особливе значення під час роботи підсилювача в ролі компонента багатоскладниковий аудіосистеми (наприклад, «вініловий програвач – фонокоректор – передпідсилювач – підсилювач для навушників». Річ у тім, що в таких системах підсумкові шуми всіх компонентів на виході підсумовуються, і для чистоти звуку вкрай бажано, щоб ці шуми були мінімальними

Окремо варто підкреслити, що високе співвідношення сигнал/шум саме по собі не гарантує високої якості звуку загалом.

Коефіцієнт гармонійних спотворень, що виникають під час роботи підсилювача.

Таким викривленням неминуче піддаються будь-які електронні схеми, а від їх рівня залежить якість і достовірність звуку на виході. Відповідно, в ідеалі коефіцієнт гармонік повинен бути як можна нижче. Так, за загальним правилом рівень 0,09 % і нижче (соті частки відсотка) вважається непоганим, а рівень менше 0,01 % (тисячні частки відсотка) — відмінним. Винятком є лампові пристрою: в них допускаються і більш високі значення (на десяті частки відсотка), однак цей момент у багатьох випадках є не недоліком, а особливістю (докладніше див. «Ламповий»).

Також варто відзначити, що малий коефіцієнт гармонік особливо важливий при використанні підсилювача у складі багатокомпонентних аудіосистем — наприклад, при прослуховуванні музики з вінілового програвача з зовнішнім фонокорректором. Річ у тім, що в таких системах на підсумкових звук впливає сума спотворень від усіх компонентів — а вона, знову ж, має бути як можна нижче.

Першопочатково передача звуку по Bluetooth передбачає досить сильне стиснення сигналу, що може значно зіпсувати враження при прослуховуванні музики. Для усунення цього недоліку і використовуються різні технології (найпопулярніша з яких кодек aptX, для пристроїв Apple це AAC). Зрозуміло, для використання будь-якої з технологій її має підтримувати не тільки підсилювач, але і Bluetooth-пристрій, з яким він використовується.

— aptX. Bluetooth-кодек, створений для значного підвищення якості звуку, що передається по Bluetooth. Згідно із заявами творців, дає змогу досягти якості, порівнянної з Audio CD (16-bit/44.1 kHz). Переваги aptX найбільш помітні при прослуховуванні високоякісного контенту, проте навіть на звичайному MP3 він може дати помітне покращення звучання.

— aptX HD. Даний кодек є подальшим розвитком і покращенням оригінальної технології aptX, що дає змогу передавати звук в ще більш високій якості - Hi-Res (24-bit / 48kHz). За заявою творців, даний стандарт дає змогу досягти якості сигналу, що перевершує AudioCD, і чистоти звуку, порівнянної з дротовим зв'язком. Останнє нерідко піддається сумніву, однак можна стверджувати, що в цілому aptX HD забезпечує дуже високу якість звуку. З іншого боку, всі переваги цієї технології стають помітні тільки на Hi-Res аудіо – з якістю 24-bit / 48kHz або вище; в іншому випадку якість обмежується не стільки особливостями з'єднання, скільки в...ластивостями вихідних файлів.

— aptX Low Latency. Специфічний різновид описаного вище aptX, розроблений в розрахунку не стільки на покращення якості звуку, скільки на зниження затримок у передачі сигналу. Такі затримки неминуче виникають при роботі через Bluetooth; вони не критичні для прослуховування музики, однак при перегляді відео або в іграх може виникнути значна асинхронність між зображенням і звуком. Кодек aptX LL усуває це явище, зменшуючи затримку до 32 мс — така різниця непомітна для сприйняття людиною (хоча для серйозних задач на зразок студійної роботи зі звуком вона все одно занадто велика).

— AAC. Кодек, який застосовується в основному в портативній техніці Apple, для покращення звуку, що передається по Bluetooth. У цьому сенсі він аналогічний aptX (див. відповідні пункти), однак помітно поступається йому за можливостями: якщо звучання aptX порівнюють з Audio CD, то AAC знаходиться на рівні MP3-файлу середньої якості. Втім, для прослуховування тих же MP3 цього цілком вистачає, різниця стає помітною лише на більш прогресивних форматах.

— LDAC. Фірмовий Bluetooth-кодек компанії Sony. За пропускною спроможністю і потенційній якості звучання перевершує навіть aptX HD, забезпечуючи показники на рівні Hi-Res звуку 24-bit / 96kHz; існує навіть думка, що це максимальна якість, яку має сенс передбачати в бездротових навушниках - подальше покращення буде просто непомітним для людського вуха.