Порівняння Onkyo TX-RZ50 vs Marantz SR-6015

Цифро-аналоговий перетворювач (ЦАП) — це обов'язковий елемент будь-якої системи, призначеної для відтворення цифрового звуку. ЦАП являє собою електронний модуль, який переводить інформацію про звук в імпульси, що подаються на колонки. Технічні особливості такого перетворення такі, що чим вище частота дискретизації — тим більш якісним виходить сигнал на виході ЦАП, тим менше він спотворюється при перетворенні. Найбільш популярним варіантом в ресіверах на сьогодні є показник 192 кГц — він відповідає дуже високій якості звучання (DVD-Audio) і водночас дозволяє уникнути зайвого підвищення вартості пристроїв.

Ще один показник, що визначає загальну якість роботи цифро-аналогового перетворювача аудіосигналу. Детальніше про перетворювачі див. «Частота дискретизації аудіо ЦАП»; тут же відзначимо, що розрядність стандартно виражається в бітах, і чим вона вища — тим точніше сигнал на виході ЦАП відповідає вихідного сигналу і тим менше в нього вноситься спотворень. На сьогодні вважається, що показник в 16 біт забезпечує цілком прийнятну якість сигналу, а 24-бітний ЦАП підходять навіть для техніки преміумрівня.

У цьому разі мається на увазі функція автоматичної настройки кожного окремого звукового каналу за рівнем і затримці — з таким розрахунком, щоб всі разом вони забезпечували об'ємне звучання, максимально відповідне задумом творців фільму або музичної композиції. Необхідність такого налаштування пов'язана з тим, що практично жодне приміщення (не житловий, ні навіть спеціалізоване) не є акустично ідеальним: на поширення звуку впливає матеріал стін, покриття підлоги, меблі (дивани, шафи тощо) та інші фактори. Тому одне тільки технічно правильне розташування динаміків не гарантує повноцінного об'ємного звуку.

Зазвичай, для автоматичної настройки використовується мікрофон, розміщений у запланованому місці розташування слухача. У процесі калібрування пристрій через акустику видає тестові звукові сигнали і «слухає» через мікрофон особливості звуку, при необхідності самостійно змінюючи параметри аудіо.

Подібна функція здатна значно спростити підготовку до роботи — адже основну частину установки пристрій самостійно проведе. Однак потрібно враховувати, що навіть у самих прогресивних моделях ресіверів алгоритми автоматичного калібрування не ідеальні. Як наслідок, велика ймовірність того, що автоматично виставлені параметри не будуть відповідати смакам найвимогливіших аудіофілов. Крім того, достовірність калібрування сильно залежить ще й від характеристик використовуваного мікрофона — а варіанти з високою якістю звукопередачі можуть обійтися досить дорого.

Можливість роботи ресивера з відеосигналом надвисокої чіткості Ultra HD. Зустрічаються різні варіанти виконання. Найпопулярніші - це 4K і 8K. Роздільна здатність такого відео відповідно в 4 і в 8 рази вище, ніж у Full HD, що дозволяє досягти ще більшої чіткості зображення і ступеня його деталізації (порівняно з FullHD). Однак і для перегляду потрібен телевізор/проєктор із підтримкою 4K або 8K. А вартість подібних систем (зокрема 8K) може коштувати недешево.

Підтримка ресивером технології HDR; також у цьому пункті може уточнюватися конкретний підтримуваний формат HDR.

HDR розшифровується як «розширений динамічний діапазон». Дана технологія дає змогу розширити діапазон яскравості, відтворюваний одночасно на екрані; простіше кажучи, глядач буде бачити більш яскравий білий і більш темний чорний. На практиці це означає значне поліпшення якості передачі кольору: кольори виходять більш яскравими і водночас більш достовірними, ніж без HDR. Однак, для використання цієї функції потрібен не тільки ресивер, але і телевізор/проєктор з підтримкою відповідного формату HDR, а також контент, записаний у цьому форматі.

Що стосується конкретних форматів, то в наш час найбільш популярними варіантами є базовий HDR10, розширений HDR10+ і висококласний Dolby Vision. Ось їх особливості:

— HDR10. Історично перший зі споживчих HDR-форматів, менш прогресивний, ніж описані нижче варіанти однак дуже поширений. Зокрема, HDR10 підтримують практично всі стрімінгові сервіси, які взагалі надають HDR-контент, також він є загальноприйнятим для дисків Blu-ray. Дає можливість працювати з глибиною кольору 10 біт (звідси і назва). При цьому пристрої даного формату сумісні і з контентом в HDR10+, хоча його якість буде обмежуватися можливостями оригінального HDR10.

— HDR10+. Вдосконалена версія HDR10. При тій же глибині кольору (10 біт) використовує та...к звані динамічні метадані, що дають змогу передавати інформацію про глибину кольору не тільки для груп з декількох кадрів, але і для окремо взятих кадрів. Завдяки цьому досягається додаткове поліпшення передачі кольору.

— Dolby Vision. Прогресивний стандарт, що використовується, зокрема, у професійному кінематографі. Дає можливість досягти глибини кольору в 12 біт, використовує описані вище динамічні метадані, до того ж дає змогу передавати в одному відеопотоці відразу два варіанти зображення – HDR і звичайне (SDR). При цьому Dolby Vision заснований на тій же технології, що і HDR10, тому в сучасній відеотехніці даний формат зазвичай поєднується з HDR10 або HDR10+.

Максимальна кількість окремих каналів звуку, яку ресивер здатний видати на зовнішню акустику. Ця інформація вказується для всіх типів пристроїв (див. вище): навіть AV-процесори, які не мають підсилювача потужності, часто оснащуються досить широким набором інструментів для оброблення аудіо (причому цей набір іноді навіть ширше, ніж в моделях з підсилювачами).

Даний параметр вказується двома числами – кількість основних каналів і, через точку, кількість басових (сабвуферних). Наприклад, маркування 2.1 означає два традиційних канали стерео і один канал низьких частот. Втім, 2.1 і 3.1 – це досить скромні показники за мірками сучасних AV-ресиверів, пристрої такого формату зустрічаються вкрай рідко – навіть в бюджетній категорії велику популярність отримали багатоканальні моделі 5.1, 5.2, 7.1 і 7.2. Пристрої на 6 основних каналів (плюс 1 або 2 сабвуфера – 6.1 або 6.2) – теж досить рідкісний варіант, так само як і ресивери зі звуком 8.4. Водночас це далеко не найпрогресивніший варіант – у продажу можна зустріти рішення на 9 (9.1, 9.2), 11 (11.0, 11.1, 11.2), 12 (12.4), 13 (13.2...), 15 (15.1, 15.2, 15.4) і навіть 16 (16.0) основних каналів.

Відзначимо також, що крім формату, зазначеного в даному пункті, AV-ресивер зазвичай здатний працювати і з більш скромними варіантами. Наприклад, пристрій 5.1 без проблем впорається з контентом 2.1 або навіть 2.0. А ось опис основних форматів звуку, які застосовуються в сучасних AV-ресиверах:

— 2.1. Класичний двоканальний стереозвук, доповнений НЧ-каналом під сабвуфер. «Об'ємність» такого звуку досить обмежена: вона дає змогу імітувати зрушення джерела звуку ліворуч або праворуч, проте не охоплює простору з боків і ззаду від слухача. Саме тому ресиверів подібного формату випускається дуже небагато — сучасні технології дають змогу без особливих труднощів передбачити в такій техніці більш прогресивне багатоканальне звучання.

— 3.1. Вдосконалений варіант описаної вище 2.1 – з додатковим фронтальним (по центру) динаміком. Такий формат дещо підвищує достовірність звучання, проте все одно не дотягує до повноцінного багатоканального звуку.

— 5.1. Один з класичних форматів об'ємного звуку, здатного забезпечити ефект «оточення». Фактично 5 основних каналів (центральний, лівий-правий фронтальні і лівий-правий тилові) вважаються мінімумом, необхідним для забезпечення повноцінного об'ємного звучання. А всього один канал під сабвуфер, з одного боку, забезпечує мінімальну достовірність низьких частот, з іншого — гарантує простоту встановлення і налаштування «саба».

— 5.2. Розширення описаного вище 5.1 з двома каналами під сабвуфери замість одного. Це підвищує якість звучання басів, що може виявитися особливо корисним для фільмів з великою кількістю спецефектів, записів живих виступів тощо.

— 6.1. Найчастіше даний формат являє собою аналог 5.1 (див. вище), доповнений центральним тиловим каналом. Це збільшує точність передачі звуку в задній частині сцени. Втім, з низки причин даний варіант поширення не отримав.

— 6.2. Розширення описаного вище формату 6.1, з 2 каналами під сабвуфери і поліпшеною якістю звучання НЧ. Також зустрічається вкрай рідко.

— 7.1. У такому форматі звуку п'ять класичних основних каналів, аналогічних системі 5.1, доповнені ще двома каналами загального призначення. У класичній версії звуку 7.1 ці два канали розташовуються з боків від слухача — таким чином, за бокову і задню частину звукової сцени відповідають не дві (як в 5.1), а чотири колонки, що позитивно позначається на достовірності. Крім цього, в AV-ресиверах можуть підтримуватися і інші, більш специфічні різновиди 7.1 – наприклад, з двома додатковими фронтальними колонками (ливоруч/праворуч від центру або над основними фронтальними каналами), з додатковими тиловим каналом і центральним верхнім каналом тощо. Ці нюанси варто уточнювати за характеристиками кожного конкретного пристрою.

— 7.2. Варіація формату 7.1 (див. вище), що передбачає два окремих сабвуфера; це збільшує точність передачі низьких частот і розширює можливості по їх підлаштуванню.

— 8.4. Специфічний варіант, що зустрічається в одиничних моделях AV-ресиверів. Є не стільки загальноприйнятим форматом звуку, скільки ілюстрацією прогресивних можливостей по конфігурації: до пристрою можна підключити до 8 основних динаміків і до 4 сабвуферів, що дає досить великі можливості з тонкого налаштування (однак і обходяться такі можливості недешево).

— 9.1. Найбільш поширений варіант подібного звуку — 9.1 Surround – передбачає 7 основних каналів, як в класичних системах 7.1 (центр, лівий/правий фронт, лівий/правий боковий, два тилових) плюс два верхніх динаміка над фронтальними колонками. За рахунок цього звукова сцена додатково розширюється по вертикалі, що сприяє подальшому підвищенню достовірності. Знову ж таки, існують і інші, більш специфічні варіанти даного формату, але вони зустрічаються рідше і їх підтримку конкретним ресивером варто уточнювати окремо.

— 9.2. Модифікація вищеописаного формату 9.1, доповнена другим сабвуфером для більш точного і якісного відтворення низькочастотного звуку.

— 11.1. Подальше, після 9.1, розширення і вдосконалення ідеї багатоканального звуку. Зазвичай в системах 11.1 п'ять «класичних» основних каналів (див. 5.1) доповнені ще шістьма за наступною схемою: два динаміка ліворуч і праворуч від центрального (на додаток до лівого і правого фронтального), два верхніх динаміка над основними фронтальними і ще два — над основними тиловими. Це значно збільшує точність передачі об'ємного звуку і додає можливість його зміщення не тільки по горизонталі, але і по вертикалі. Однак ціна і складність налаштування у таких систем відповідна, тому вони розраховані швидше на професійну сферу (наприклад, кінозали розважальних центрів), ніж на домашнє застосування.

— 11.2. Формат, аналогічний описаному вище 11.1, проте доповнений другим сабвуфером — для достовірності відтворення НЧ, а іноді і перекриття додаткового простору.

— 11.0. Дуже рідкісний і специфічний варіант – 11 основних каналів без каналу під сабвуфер. Як правило, ресивери даного формату являють собою дорогі професійні пристрої, розраховані на використання паралельно з іншою прогресивною технікою (як мінімум — окремим програвачем і підсилювачем для низьких частот).

— 12.4. Варіант, характерний для AV-ресиверів топового класу, розрахованих на роботу з усіма існуючими форматами об'ємного звуку (включаючи «справжнє» 3D-звучання) і забезпечують надзвичайно широкі можливості з налаштування (правда, за відповідну ціну).

— 13.2. Ще один формат, характерний для AV-ресиверів рівня «люкс» і аналогічний описаному вище 12.4 (за винятком відмінностей в числі каналів, які в даному разі не критичні).

— 15.1. Вельми рідкісний і недешевий варіант, розрахований на використання в основному в прогресивних акустичних системах — зокрема, залах невеликих кінотеатрів.

— 15.2. Аналог формату 15.1 (див. вище), в якому кількість басових каналів збільшено до 2. Традиційно, це робиться для поліпшення якості низьких частот, підвищення достовірності їх звучання і розширення можливостей з налаштування.

— 15.4. Подальше розширення багатоканального звуку з 15 основними каналами, що передбачає цілих 4 низькочастотних канали — що дає змогу досягти дуже потужних і достовірних басів.

— 16.0. Найпрогресивніший формат, що зустрічається в сучасних AV-ресиверах. Як і у разі з 11.0 (див. вище), відсутність каналів сабвуфера означає, що пристрій розрахований в основному на застосування в ролі компонента великої аудіосистеми, де за низькі частоти відповідає повністю окремий сегмент. Приклад застосування таких систем – повнорозмірні зали кінотеатрів.

Максимальна потужність звуку, що може видати підсилювач потужності (за наявності такого в ресивері, див. «Тип») на один канал акустичної системи. Тут варто зазначити, що в даному випадку прийнято вказувати т. зв. RMS (Rated Maximum Sinusoidal), або номінальну потужність. Номінальної вважається найбільша потужність, яку підсилювач гарантовано здатний без перерв видавати протягом години без будь-яких збоїв чи поломок. Короткочасні стрибки рівня сигналу можуть значно перевищувати це значення, однак основним показником є все ж номінальна потужність.

Потужність підсилювача багато в чому визначає гучність звучання підключеній акустичної системи. На практиці гучність також залежить від характеристик колонок — чутливості, імпедансу і т. ін.; однак за інших рівних умов одна і та сама акустика на більш потужному підсилювачі буде звучати голосніше. Крім того, цей параметр також впливає на сумісність колонок і підсилювача — вважається, що різниця в номінальних потужностях цих компонентів не повинна перевищувати 10-15% (а в ідеалі потужності взагалі повинні збігатися). А оскільки для різних приміщень потрібні колонки різної потужності, це впливає і на вибір підсилювача для тієї чи іншої обстановки; конкретні рекомендації по співвідношенню характеристик приміщення і потужності акустики можна знайти в спеціальних джерелах.

Також відзначимо, що, якщо підсилювач може працювати з навантаженням різного опору (див. «Допустимий опір акусти...ки»), то для різних варіантів і потужність на канал буде різною — чим нижчий опір, тим вище потужність. В характеристиках ж в цьому випадку зазвичай вказується максимальне значення цього параметра — тобто потужність при мінімально допустимому опорі.

Діапазон частот звуку, який ресивер здатний видати на вихід (цей параметр може вказуватися і для моделей без власного підсилювача, детальніше див. «Кількість каналів»). Від цього параметра залежить повнота переданого звуку; зрозуміло, якість звучання загалом сильно залежить від низки інших чинників (наприклад, амплітудно-частотної характеристики), однак чим ширше частотний діапазон — тим менше ризик, що підсилювач повністю «відріже» деяку частину звуку. З іншого боку, тут слід враховувати, що нормальний діапазон чутності людського вуха становить приблизно 16 – 20000 Гц, і відхилення від цих кордонів досить невеликі. І хоча зазвичай сучасні ресивери забезпечують набагато більш широкий діапазон частот, однак це є скоріше маркетинговим ходом, ніж реально значущим показником (або свого роду «побічним дефектом» конструкції високоякісного підсилювача).

Також варто врахувати, що для відтворення всієї повноти частот підсилювача Вам будуть потрібні і динаміки з відповідними характеристиками.

Набір стрімінгових сервісів, що підтримуються AV-ресивером.

Такі послуги призначені для потокової трансляції аудіоконтента через Інтернет. При цьому файли не зберігаються на пристрій, а відтворюються безпосередньо з відповідного ресурсу у глобальній мережі. Стрімінгові послуги дають змогу отримати доступ до великих бібліотек музичних композицій без необхідності займати внутрішню пам'ять пристрою. Ключовими перевагами онлайн-стримінгу можна назвати величезний вибір контенту та практично моментальний доступ до бажаних аудіотреків. Серед популярних можна виділити Amazon Music, Deezer, SoundCloud, Spotify, TIDAL, YouTube Music.