Порівняння Asus Xonar U5 vs Asus Xonar DSX

— Звичайна. У цю категорію включені всі звукові карти, які не мають яскраво вираженої спеціалізації та не належать до жодного з описаних нижче видів. Як правило, мають набір характеристик початкового або середнього рівня та призначені для нескладних повсякденних завдань: прослуховування музики та ігрового звуку через звичайні колонки або навушники, спілкування в Мережі через мікрофон тощо. Звичайні звукові карти оснащуються як цифро-аналоговим, так і аналого-цифровим перетворювачем, вони можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.

— Аудіофільська (Hi-Fi). Звукові карти, розраховані на любителів високоякісного звуку; також вони можуть стати в пригоді спеціалістам, які займаються професійною обробкою аудіо і потребують максимально точного відтворення отриманого сигналу. Відповідно, моделі цього типу відрізняються високою якістю зборки, просунутими компонентами, а також наявністю додаткового оснащення, великою кількістю інтерфейсів та розширеними можливостями налаштування (як програмними, так і апаратними, включаючи навіть можливість заміни окремих компонентів схеми). Однак і коштують такі карти відповідно.

— Геймерська. Звукові карти, спочатку створені як компоненти для просунутих ігрових систем. Відповідно, головне призначення таких моделей — високоякісна передача ігрового звуку, в т.ч. тривимірного і багатоканального. Зазвичай геймерські аудіо...карти оснащуються просунутими ЦАП і підтримують різні спеціальні стандарти (див. нижче); крім того, вони можуть мати додаткове оснащення на кшталт виносних модулів управління (див. нижче). Абсолютна більшість моделей цього типу є внутрішніми, проте вони часто мають досить оригінальний дизайн (що стане в пригоді любителям моддингу, які використовують прозорі корпуси).

— ЦАП. Абревіатура від "цифро-аналоговий перетворювач". Зазвичай під цим терміном мають на увазі складову елемент звукової карти, проте в даному випадку йдеться про окремий вид аудіокарт, відмінною рисою яких є відсутність аналого-цифрового перетворювача (АЦП). Відповідно, ЦАП здатні лише передавати звук з комп'ютера на навушники, колонки тощо, і не можуть використовуватися для оцифрування звуку з мікрофона або іншого зовнішнього джерела сигналу. Зазначимо, що в цю категорію входять найрізноманітніші моделі — від найпростіших адаптерів "USB-навушники", розміром з "флешку", до просунутих рішень аудіофільського класу.

— Аудіоінтерфейс. Своєрідна протилежність описаному вище ЦАП: аудіоінтерфейси призначені в першу чергу для оцифрування вхідного звуку (наприклад, з мікрофона або електрогітари). Відповідно, вони не тільки обов'язково оснащуються аналого-цифровими перетворювачами — як правило, ці АЦП мають досить просунуті характеристики та обширні можливості налаштування звуку (а в деяких моделях для цього передбачено навіть апаратні перемикачі). У той же час аудіоінтерфейси можуть працювати і в режимі конвертації цифрового звуку в аналоговий (простими словами — на виведення звуку на навушники/колонки). Вартість таких пристроїв зазвичай досить висока, тому їх варто купувати лише тим, хто планує багато працювати із записом звуку.

Від типу залежить спосіб встановлення та підключення звукової карти.

— Внутрішня. Такі моделі розраховані на роботу як постійний компонент системи. Вони встановлюються в системний блок комп'ютера, у роз'єм на материнській платі (PCI або PCIe, див. «Інтерфейс підключення») таким чином, що зовні зазвичай розташована тільки панель з входами та виходами. Однією з головних переваг внутрішніх карт є компактність — вони не займають місця зовні і практично не впливають на габарити системного блоку. При цьому за функціоналом такі моделі можуть варіюватися від найпростіших бюджетних варіантів до просунутих професійних рішень. З іншого боку, у підключенні внутрішні карти менш універсальні та складніші, ніж зовнішні: для цього потрібно як мінімум розібрати корпус ПК, а можливості встановлення обмежуються як характеристиками материнської плати, так і наявністю місця всередині корпуса. Також вважається, що карти цього типу більше піддаються електромагнітним завадам, оскільки знаходяться в безпосередній близькості до електронних компонентів комп'ютера.

— Зовнішня. Як випливає з назви, моделі цього типу при роботі розташовуються зовні корпусу ПК і використовують відповідні інтерфейси підключення — USB або FireWire (див. нижче). З переваг зовнішніх карт варто відзначити насамперед зручність у підключенні: адже під'єднати штекер до зовнішнього роз'єму набагато простіше і швидше, ніж возитися...з начинкою корпусу. Завдяки цьому одну карту можна з легкістю використовувати на кількох комп'ютерах, перепідключаючи при необхідності. Крім того, вони незамінні для ноутбуків і деяких настільних комп'ютерів, де встановлення внутрішніх аудіокарт конструктивно не передбачено. Ще одна перевага полягає у віддаленості від «начинки» комп'ютера, що знижує рівень завад. Головним же недоліком цього типу карт можна назвати необхідність додаткового місця під них поблизу від комп'ютера; при цьому більш просунуті моделі, зазвичай, і місця займають більше. Крім того, для пристроїв з додатковим живленням (див. нижче) вам знадобиться окрема розетка.

Основний інтерфейс, що використовується для підключення звукової карти до комп'ютера або іншого пристрою.

Як і самі звукові карти, інтерфейси в них поділяються на внутрішні (PCI, PCIe) та зовнішні (USB-A, USB-C, FireWire, Thunderbolt, 3.5 мм mini-jack, Bluetooth). Ось детальний опис кожного з цих варіантів:

— PCIe. Основний сучасний інтерфейс для підключення внутрішньої периферії (зокрема звукових карт) до материнських плат комп'ютерів. Використовується в більшості моделей внутрішнього типу (див. вище). Головною перевагою рішень з PCIe є те, що роз'єми для їх підключення можна знайти практично на будь-якій сучасній "материнці". Правда, ці роз'єми можуть знадобитися для інших комплектуючих — відеокарти, ТВ-тюнера або навіть SSD-накопичувача; однак навіть на найпростіших материнських платах слотів PCIe зазвичай декілька, тому цей момент не можна назвати серйозним недоліком.

— PCI. Інтерфейс для підключення плат розширення до материнської плати ПК. Є попередником PCIe, має значно меншу пропускну здатність і більш скромні можливості, тому в цілому є застарілим. Тим не менш, у наш час продовжують випускатися і материнські плати з такими роз'ємами, і звукові карти під інтерфейс PCI (в тому числі досить розвинені). Це пов'язано з тим, що для роботи зі звуком достатньо...порівняно невисокої пропускної здатності; а встановлення аудіокарти в слот PCI залишає вільними роз'єми PCIe, які можуть знадобитися для комплектуючих, більш вимогливих до швидкості підключення. В будь-якому разі перед покупкою такої звукової карти не завадить окремо переконатися, що на "материнці" є роз'єм для її підключення.

— USB-A. Підключення через стандартний порт USB. До недавнього часу це був найбільш популярний інтерфейс для зовнішньої периферії, присутній практично у всіх ПК і ноутбуках. Саме під USB робилося більшість зовнішніх звукових карт. Недолік цього способу підключення — роз'єми USB можуть знадобитися і для інших пристроїв, що створює проблеми при невеликій кількості портів і великій кількості периферії. З іншого боку, такі ситуації виникають не так часто, а для їх вирішення достатньо мати під рукою USB-розгалужувач (хаб).

Окремо зазначимо, що на зміну повнорозмірним гніздам USB в сучасних ПК і ноутбуках прийшли більш компактні USB-C (див. нижче).

— USB-C. Периферійний роз'єм із симетричною контактною групою, яким часто замінюються повнорозмірні USB-порти на борту сучасних ПК і ноутбуків. Під цей інтерфейс створюються багато нових моделей зовнішніх звукових карт. Винятком з правила є лише окремі екземпляри під Thunderbolt (див. нижче) — для них як периферійний роз'єм зазначається саме Thunderbolt, а не USB-C.

— Thunderbolt. Універсальний периферійний роз'єм, застосовуваний переважно в комп'ютерах і ноутбуках Apple. Варто враховувати, що різні покоління Thunderbolt відрізняються за типом фізичного роз'єму: версії v1 і v2 використовують гніздо miniDisplayPort, версія v3 — гніздо USB-C. Тому при виборі звукової карти з таким підключенням потрібно обов'язково уточнити цей момент. З іншого боку, версії Thunderbolt з різними роз'ємами цілком взаємно сумісні через відповідні адаптери.

— FireWire. Він же IEEE 1394. Інтерфейс для зовнішніх пристроїв, що деякий час користувався певною популярністю, однак сьогодні практично вийшов з ужитку.

— 3.5 мм (mini-jack). Mini-jack є одним з найпоширеніших аудіораз'ємів. Однак він зазвичай передбачається як один з аудіовходів (див. нижче) і вкрай рідко використовується як основний інтерфейс підключення звукової карти до зовнішнього пристрою. Таке підключення зустрічається переважно в спеціалізованих геймерських моделях, розрахованих в тому числі на використання з консолями. При цьому в таких моделях роз'єм mini-jack може бути комбінованим, з можливістю підключення як лінійного (аналогового) сигналу по звичайному електричному проводу, так і оптичного (цифрового) сигналу по кабелю TOSLINK. Нагадаємо, оптичний інтерфейс примітний повною нечутливістю до зовнішніх перешкод, він дозволяє передавати багатоканальний звук, однак кабелі для такого з'єднання вимагають акуратності в поводженні.

— Bluetooth. Безпровідне підключення за стандартом Bluetooth. Зустрічається переважно у моделях, орієнтованих на використання зі смартфонами і планшетами — провідних роз'ємів у таких гаджетах небагато, а ось Bluetooth-модулі присутні практично гарантовано. Правда, спочатку при такій передачі звук сильно стискається, що помітно впливає на його якість; однак для виправлення цього недоліку в сучасних Bluetooth-аудіокартах зазвичай передбачена підтримка aptX. Звичайно, цю технологію має підтримувати і джерело сигналу — в цьому слід переконатися перед покупкою.

Найбільш прогресивний формат багатоканального звуку, який звукова карта здатна видавати на вихід.

— 2. Стандартний стереозвук на два канали — лівий і правий. Такий формат дозволяє забезпечити відчуття об'ємності звучання (особливо при використанні навушників), чого цілком достатньо для більшості нескладних завдань. Однак він відчутно програє багатоканального звуку по «ефекту занурення», що може виявитися критичним для вимогливих геймерів і аудіофілов.

— 5.1. Класичний і найбільш популярний на сьогодні формат багатоканального об'ємного звуку: центральний канал, два фронтальних і два тилових дають змогу добитися повноцінного «ефект оточення», а окремий канал під сабвуфер забезпечує насичене звучання низьких частот.

— 7.1. Формат 7.1 відрізняється від 5.1 наявністю двох додаткових каналів. Варіантів по локалізації цих каналів існує декілька — наприклад, пара бічних колонок, пара додаткових динаміків над фронтальними і т. ін. В будь-якому разі формат 7.1 забезпечує більш достовірну передачу об'ємного звуку, ніж 5.1, однак коштують такі карти дорожче, а спеціалізованого контенту під 7.1 існує менше.

При виборі звукової карти за кількістю каналів варто врахувати такі моменти. По-перше, багатоканальні варіанти здатні видавати звук і більш простих форматів (так, карта 7.1 може використовуватися для акустики 5.1), а висновок стереозвуку...підтримується взагалі всіма моделями. По-друге, сучасне мультимедійне ПО (зокрема, кодеки) дозволяє виводити багатоканальний звук через карту з меншою кількістю каналів — наприклад, програвати звук 5.1 через двоканальну карту зі стереодинаміками без втрати якості. По-третє, для повноцінної роботи багатоканального звуку Вам знадобиться не тільки карта, але і відповідна акустика; а тому не має сенсу спеціально шукати багатоканальну модель, якщо Ви плануєте користуватися виключно стереоколонками.

Марка аудіочипа, встановленого в звуковій карті.

Аудіочип є однією з найважливіших деталей звукової карти, свого роду «серцем» всієї схеми, і саме від його характеристик багато в чому залежить якість звучання і інші можливості тієї або іншої моделі. Знаючи марку чипа, можна з легкістю знайти різну інформацію по ньому — офіційні характеристики, результати тестів, відгуки тощо — і на підставі цього зробити висновок, наскільки ця звукова карта здатна задовольнити Ваші вимоги. Зрозуміло, для звичайних аудіокарт (див. «Вид») заглиблюватися в такі подробиці найчастіше нема сенсу, а от при виборі геймерської або аудіофільської моделі вони можуть виявитися дуже корисними.

Різні стандарти і спеціальні технології цифрового звуку, з якими офіційно сумісна звукова карта. Наприклад, стандарти Dolby і DTS в різних варіаціях використовуються переважно для багатоканальних музики у фільмах, а DirectSound і EAX забезпечують високоякісний «об'ємний звук в іграх. На практиці можливості роботи з тим чи іншим стандартом багато в чому визначаються програмною частиною системи, а не характеристики звукової карти; однак офіційна сумісність означає як мінімум повну відповідність карти вимогам стандарту і мінімальний ризик виникнення конфліктів на апаратному рівні.

Можливість роботи звукової карти c комп'ютерами Mac.

До Mac (Macintosh) в даному випадку можна віднести як однойменну лінійку настільних комп'ютерів, що випускаються компанією Apple, так і MacBook. І ті, і інші мають певні апаратні відмінності від звичайних пк і ноутбуків, крім того, першопочатково створені під власну операційну систему MacOS від тієї ж Apple. Все це зумовило специфічні вимоги до периферійним пристроям, в т. ч. і звуковим картам — далеко не всі моделі здатні нормально працювати з Mac. Тому, якщо Ви купуєте звукову карту під такий комп'ютер або ноутбук — варто переконатися, що для обраної моделі прямо заявлена підтримка Mac.

Зазначимо, що продукція Apple має дуже обмежені можливості по заміні внутрішньої периферії силами користувача, а звукові карти в список замінних компонентів взагалі не входять. Тому моделі з підтримкою Mac зазвичай належать до зовнішніх (див. «Тип»).

Динамічний діапазон ЦАП називають співвідношення між самим гучним звуком, який здатний видати перетворювач, і самим тихим. Чим ширший динамічний діапазон — тим багатшим буде звучання, тим нижча ймовірність того, що неголосні звуки, доповнюють загальну картину, виявляться заглушені при перетворенні. Водночас варто відзначити, що практично всі сучасні звукові карти забезпечують динамічний діапазон, цілком достатній для комфортного повсякденного використання, і в багатьох моделях цей параметр може взагалі не вказуватися. Звертати на нього увагу варто при виборі прогресивної спеціалізованої аудіокарти — наприклад, геймерської (див. «Вид»). Мінімумом для професійних моделей вважається 90 дБ, на практиці ж серед подібних рішень цей показник зазвичай становить 120 дБ і більше.

Цей параметр визначає співвідношення чистого звуку, що видається на виході ЦАП, до всіх сторонніх шумів. Таким чином, він є досить яскравим показником чистоти звуку. За співвідношенням сигнал/шум ЦАП в сучасних звукових картах можна поділити наступним чином:

до 90 дБ — початковий рівень;
90-100 дБ — середній рівень, прогресивні «домашні» моделі;
понад 100 дБ — професійний рівень.