Порівняння FiiO KA13 vs FiiO KA17

Модель ЦАП — цифро-аналогового перетворювача, встановленого в підсилювачі.

Згідно з назвою, ЦАП відповідає за конвертацію цифрового сигналу (наприклад, надходить на оптичний вхід або USB, див. «Входи») в аналоговий формат, з яким і працює безпосередньо підсилювач. Наявність такого перетворювача у зовнішньому «усилке» буває важливо з урахуванням того, що в багатьох популярних джерела сигналу — зразок смартфонів або вбудованих звукових карт — встановлюються досить прості і недорогі ЦАП, з невисокою якістю звучання; на зовнішньому обладнанні це якість може виявитися значно вище. А від характеристик ЦАП безпосередньо залежить якість перетворення і, відповідно, особливості звуку на виході: навіть самий прогресивний підсилювач потужності не «врятує» сигнал, перетворений зі значними похибками. Відповідно, знаючи модель перетворювача, можна знайти детальні дані по ньому — від офіційних характеристик до практичних оглядів — і оцінити, наскільки підсилювач з таким модулем задовольняє вашим вимогам.

Кількість каналів звуку, вбудованим підсилювачем; вказується тільки в тому випадку, якщо це кількість одного.

Оскільки мова йде про спеціалізовані підсилювачі для навушників, в даному випадку термін «канал» використовується дещо в іншому сенсі, ніж зазвичай в аудіотехніці. Під цим терміном найчастіше мається на увазі набір з двох традиційних каналів (лівий і правий), що дозволяє забезпечити повноцінний стереозвук в навушниках. Простіше кажучи, кількість каналів — це кількість джерел стереозвуку, яке можна одночасно підключити до підсилювача, і кількість навушників, на які можна одночасно вивести сигнал з цих джерел. Втім, на додаток до цього можуть передбачатися й інші різновиди каналів — наприклад, монофонічні. Однак у будь-якому разі кожен канал використовує своє джерело сигналу, свій вихід на навушники (або інше відтворююче пристрій) і свій набір регулювань.

Таким чином, на багатоканальному підсилювачі кілька людей можуть одночасно слухати в навушниках різні джерела звуку; а деякі моделі здатні відтворювати окремі канали ще й на зовнішній акустиці. Водночас подібний функціонал ускладнює конструкцію пристрою, підвищує ймовірність виникнення перешкод та помітно впливає на вартість (у тому числі через необхідності вживати заходів щодо компенсації перешкод). Тому багатоканальних моделей в наш час випускається порівняно небагато, причому це виключно стаціонарні рішення (див. «Тип»), розраховані переважно на професійне застосування.

Також відзначимо..., що число виходів на навушники може бути і більше числа каналів; в таких випадках на деякі канали «прив'язується» відразу кілька роз'ємів, зазвичай різного типу (наприклад, Jack і XLR), що дозволяє користувачеві вибирати варіант залежно від наявних під рукою навушники. Теоретично виходи одного каналу можуть використовуватися одночасно, але цю можливість не завадить уточнити окремо.

Частота дискретизації цифро-аналогового перетворювача (ЦАП), встановленого в підсилювачі. Нагадаємо, такий перетворювач відповідає за конвертацію цифрового звуку в аналоговий звук, який потім обробляється основним підсилювачем і поступає на навушники (або інше аналогове аудіо пристрій).

Звук в цифровому вигляді найчастіше записується наступним чином: оригінальна синусоїда аналогового сигналу поділяється на окремі ділянки (семпли) — «сходинки» певної довжини і висоти, і кожна з цих сходинок кодується своїм набором чисел. Частота дискретизації визначає, скільки таких сходинок припадає на певну ділянку оригінального аудіосигналу. Відповідно, чим вище ця частота — чим точніше цифровий запис відповідає початковому сигналу; з іншого боку, збільшення числа семплів на одиницю часу збільшує обсяги файлів і підвищує вимоги до апаратної потужності цифрових схем.

Конкретно ж для ЦАП власна частота дискретизації такого модуля — це, по суті, максимальна частота дискретизації вхідного цифрового сигналу, з якою перетворювач здатен ефективно впоратися. При більш високих показниках на вході якість звуку в кращому випадку буде обмежено можливостями ЦАП, в гіршому — підсилювач взагалі не зможе коректно працювати. В будь-якому випадку, більш високі цифри в даному пункті (за інших рівних) означають більш прогресивний і якісний перетворювач; з іншого боку, цей момент помітно позначається на вартості, а оцінити всі можливості висококласного ЦАП можна тільки на аудиоматериалах від...повідної якості.

Що стосується конкретних цифр, то найменшим значенням, яке можна зустріти в підсилювачах для навушників, є 44 кГц. За законами фізики саме така частота дискретизації є мінімально необхідною для повноцінної передачі всіх чутних людиною частот звуку (16 — 22 000 Гц), і саме вона використовується в форматі Audio CD. Чимало моделей забезпечують значення в 96 кГц і 192 кГц (це вже достатньо для роботи з різними типами DVD-Audio), а у найбільш прогресивних пристроях цей показник може досягати 384 кГц і навіть 768 кГц.

Номінальна потужність сигналу на виході (виходах) для навушників, забезпечувана підсилювачем.

Номінальною називають найбільшу середню потужність, яку пристрій здатний видати протягом тривалого часу без перевантажень; окремі «стрибки» сигналу можуть мати і більш високий рівень, проте основним є саме даний показник. Від нього безпосередньо залежить гучність звучання навушників, підключених до пристрою: при тих же характеристиках «вух» (насамперед чутливості) велика вихідна потужність підсилювача дозволяє забезпечити більш високий рівень звукового тиску.

Існують спеціальні формули і таблиці, що дозволяють розрахувати мінімальний рівень потужності, необхідний для досягнення тієї чи іншої гучності. Наприклад, для досягнення показників у 95 дБ (мінімально необхідний рівень для прослуховування музики в тиші на задовільною гучності) навушникам чутливістю в 100 дБ знадобиться 0,32 мВт, для 105 дБ (рекомендований рівень для потужного звуку зразок рок-концертів) — 3,16 мВт, а для 120 дБ (рекомендований рівень для перегляду кіно зі спецефектами на зразок грому, вибухів тощо) — вже 100 мВт.

Водночас при виборі по цьому параметру варто враховувати, що фактична потужність підсилювача на виході буде залежати від опору навушників. В даному пункті зазвичай вказується найбільше значення потужності — при мінімальному допустимому опорі; для «вух» з великим числом Ом потужність буде менше, іноді вельми значно. Тому при виборі буває зручніше користуватися не загальним...числом, а конкретним значенням потужності для того чи іншого опору (див. нижче). Другий нюанс полягає в тому, що для багатоканальних підсилювачів (див. «Кількість каналів») цей параметр може вказуватися по-різному: в одних моделях потужність наводять для режиму повного завантаження каналів (тобто мова йде про гарантоване максимумі на канал), в інших — для половинного завантаження або взагалі для роботи з одним каналом; такі подробиці варто уточнювати окремо.

Співвідношення між загальним рівнем корисного сигналу, що видається підсилювачем, і рівнем фонового шуму, що виникає внаслідок роботи електронних компонентів.

Повністю уникнути фонового шуму неможливо, проте його цілком можна знизити до максимально незначного рівня. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим чистіше звук, видаваний пристроєм, тим менше в ньому помітні власні перешкоди від підсилювача. У найскромніших з цієї точки зору підсилювачах даний показник становить від 70 до 95 дБ — не видатне, однак цілком допустиме значення навіть для Hi-Fi техніки. Нерідко можна зустріти і більш високі цифри — 95 – 100 дБ, 100 – 110 дБ і навіть більше 110 дБ. Дана характеристика має особливе значення під час роботи підсилювача в ролі компонента багатоскладниковий аудіосистеми (наприклад, «вініловий програвач – фонокоректор – передпідсилювач – підсилювач для навушників». Річ у тім, що в таких системах підсумкові шуми всіх компонентів на виході підсумовуються, і для чистоти звуку вкрай бажано, щоб ці шуми були мінімальними

Окремо варто підкреслити, що високе співвідношення сигнал/шум саме по собі не гарантує високої якості звуку загалом.

Коефіцієнт гармонійних спотворень, що виникають під час роботи підсилювача.

Таким викривленням неминуче піддаються будь-які електронні схеми, а від їх рівня залежить якість і достовірність звуку на виході. Відповідно, в ідеалі коефіцієнт гармонік повинен бути як можна нижче. Так, за загальним правилом рівень 0,09 % і нижче (соті частки відсотка) вважається непоганим, а рівень менше 0,01 % (тисячні частки відсотка) — відмінним. Винятком є лампові пристрою: в них допускаються і більш високі значення (на десяті частки відсотка), однак цей момент у багатьох випадках є не недоліком, а особливістю (докладніше див. «Ламповий»).

Також варто відзначити, що малий коефіцієнт гармонік особливо важливий при використанні підсилювача у складі багатокомпонентних аудіосистем — наприклад, при прослуховуванні музики з вінілового програвача з зовнішнім фонокорректором. Річ у тім, що в таких системах на підсумкових звук впливає сума спотворень від усіх компонентів — а вона, знову ж, має бути як можна нижче.

Типи входів, передбачені в конструкції підсилювача.

Сучасні підсилювачі для навушників можуть оснащуватися аудіовходами як аналогового (mini-Jack 3.5 мм, Jack 6.35 мм, RCA, XLR), так і цифрових форматів (S/P-DIF c коаксіальним або оптичним підключенням), а також портами USB OTG і USB type B. Ось детальніший опис кожного з цих входів:

— Mini-Jack (3.5 мм). Один з найбільш популярних сучасних аудиороз'ємів. В даному випадку застосовується переважно для підключення до підсилювача аналогового сигналу; це може бути сигнал лінійного рівня або звук з виходу на навушники від зовнішнього пристрою (ці нюанси варто уточнювати окремо), при цьому сам роз'єм найчастіше має класичний трьохконтактний формат і відповідає відразу за обидва канали стерео. Завдяки невеликим розмірам mini-jack дуже зручний для застосування в портативних моделях (див. «Тип»). З іншого боку, він менш помехостоек, ніж аналогічний за конструкцією Jack 6.35 мм, і має менш великі можливості — зокрема, майже не застосовується для балансного підключення. Тому в стаціонарних моделях цей інтерфейс зустрічається помітно рідше.
Окремо відзначимо, що в апаратний порт типу 3.5 мм можуть бути вбудовані також інш...і види входів — наприклад, коаксіальний і/або оптичний (детальніше див. нижче). Тим не менш, наявність mini-jack вказується тільки в тому випадку, якщо цей роз'єм здатний працювати в традиційному аналоговому форматі.

— Jack (6.35 мм). Аудіороз'єм, багато в чому аналогічний описаному вище mini-jack — зокрема, також застосовується переважно для підключення аналогового сигналу. Ключова відмінність полягає в більших розмірах. Через це входи типу Jack застосовуються помітно рідше, причому переважно в стаціонарній техніці (див. «Тип»); але, з іншого боку, великий діаметр розширює можливості роз'єму. По-перше, з'єднання виходить більш надійним, ніж у гніздах 3.5 мм, з меншою ймовірністю виникнення перешкод і випадкового відключення. По-друге, такі входи можуть застосовуватися навіть для балансного підключення (хоча така можливість є далеко не обов'язковою, до того ж для балансного сполуки найчастіше використовують роз'єми XLR; про них і про подібному форматі підключення див. нижче). Тому для високоякісної стаціонарної техніки такі входи вважаються кращими, ніж mini-jack.

— RCA. Технічно RCA — це тип роз'єму, який може використовуватися з різними цілями. Проте в даному випадку мається на увазі цілком конкретний варіант застосування — у форматі лінійного входу (для аналогового аудіосигналу). У такому форматі один фізичний роз'єм відповідає за один канал звуку, тому вхід цього типу зазвичай складається з пари гнізд — під лівий і правий канал. Загалом лінійний RCA практично не застосовується в портативних пристроях, зате дуже популярний у стаціонарній аудіотехніці. Він трохи уступає більш прогресивним стандартам (зразок XLR, див. нижче) по функціоналу і помехостойкости, однак цього інтерфейсу нерідко виявляється цілком достатньо як для повсякденного, так і для нескладного професійного застосування.

— XLR. Першопочатково XLR — це роз'єм характерною круглої форми, з набором контактів у вигляді штирків (і гнізд під них) і додатковим фіксатором на зовнішньому кільці. Він може мати різне число контактів і застосовуватися в різних форматах. Однак у підсилювачах для навушників, говорячи про входи XLR, зазвичай мають на увазі інтерфейс для балансного підключення аналогового (лінійного) аудіосигналу. Такий інтерфейс зазвичай складається як мінімум з пари контактних роз'ємів — по одному на кожен канал стерео (більш рідкісний варіант — один загальний шестиконтактний роз'єм, фактично версія «два в одному»). Що стосується балансового підключення, то це особливий формат, що використовує три дроти на канал (замість стандартних двох) і спеціальний спосіб обробки сигналу на вході. За рахунок цього способу перешкоди, що виникають через сторонніх наведень в кабелі підключення, взаємно гасяться при вступі на підсилювач; по суті, сам кабель відіграє роль фільтра перешкод. Це дозволяє працювати навіть з досить довгими дротами без шкоди для чистоти звуку. З іншого боку, роз'єми XLR мають досить великі розміри, а підтримка балансного формату позначається на вартості пристрою. Тому загалом даний інтерфейс вважається професійним, він встановлюється в підсилювачі відповідного рівня, переважно стаціонарні (за рідкісними винятками).

— Коаксіальний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує електричний кабель (на противагу описаним нижче оптичному). Загалом формат S/P-DIF дозволяє передавати через один роз'єм відразу кілька каналів звуку, в тому числі працювати з багатоканальними форматами (хоча в підсилювачах для навушників найчастіше використовується стерео). А електрична різновид цього інтерфейсу трохи дешевше оптичної і не потребує особливої акуратності при поводженні з кабелем. Її недоліком є деяка схильність до електромагнітних перешкод, однак для компенсації цього моменту кабель зазвичай робиться екранованим.
Відзначимо, що в якості апаратного роз'єми коаксіальний вхід S/P-DIF найчастіше використовує гніздо RCA. Проте не варто плутати цей інтерфейс з описаним вище аналоговим RCA: це принципово різні стандарти, не сумісні між собою. Крім того, в деяких моделях (зокрема, портативних) вхід цього типу може бути фізично поєднаний з роз'ємом 3.5 мм; в цьому разі одне гніздо може працювати в різних форматах (залежно від обраних налаштувань), а для використання коаксіального інтерфейсу потрібно кабель зі спеціальним роз'ємом (або відповідний перехідник).

— Оптичний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує оптоволоконний кабель TOSLINK для передачі цифрового звуку в стерео або багатоканальному форматі (втім, останнє для підсилювачів під навушники не характерно). Головною перевагою такого підключення перед описаним вище коаксіальним є повна нечутливість до електромагнітних перешкод. З іншого боку, оптичний кабель досить делікатне, він погано переносить сильні натиски і перегини.
Варто сказати, що в деяких підсилювачах — особливо портативних — оптичний вхід може вбудовуватися прямо в роз'єм 3.5 мм, і для роботи з подібним входом потрібен кабель, що має штекер відповідної конструкції. Сам роз'єм може працювати в різних форматах — залежно від виставлених налаштувань і підключеного кабелю.

USB OTG). Першопочатково USB OTG — це стандарт, що дозволяє підключати різноманітну USB-периферію (таку, як флешки) до портативних гаджетів на зразок смартфонів або планшетів. Однак у підсилювачах для навушників ця функція має свою специфіку, її в кожному випадку варто уточнювати окремо. Так, більшість моделей з USB OTG належать до портативним, і у них цей вхід застосовується в класичному форматі — для прийому цифрового аудіосигналу з microUSB, USB-C або іншого аналогічного роз'єми в портативному гаджеті (якщо гаджет першопочатково передбачає таку можливість). А ось в стаціонарних підсилювачах (див. «Тип») назвою «USB OTG» можуть позначати інтерфейс для підключення до ПК, якщо цей інтерфейс не використовує USB Type B, а інший тип роз'єму. Ці нюанси варто уточнювати окремо.

— USB (Type B). Інтерфейс для підключення підсилювача до USB-порту комп'ютера і передачі звуку в цифровому вигляді; іншими словами — роз'єм для використання підсилювача в ролі зовнішньої звукової карти. Формально USB Type B — це строго певний тип USB-роз'єму, має характерну квадратну форму; саме такий роз'єм зазвичай встановлюється в стаціонарні моделі. А ось в портативних пристроях цю роль можуть виконувати порти іншого типу — наприклад, microUSB; однак вони в таких випадках теж позначаються як USB Type B

В будь-якому випадку, сенс підключення підсилювача у форматі зовнішньої звукової карти полягає насамперед у тому, що вбудовані аудіокарти сучасних комп'ютерів зазвичай мають досить скромні характеристики, і на зовнішньому обладнанні можна досягти набагато більш якісного звуку.

Наявність дисплея в конструкції підсилювача. Зазвичай, це найпростіший одноколірний екран — або у вигляді сегментного дисплея, здатного відображати обмежений набір символів (зразок екранів в електронних годинниках), або у вигляді РК-матриці, придатною лише для тексту і базової графічної інформації. Проте навіть таке оснащення забезпечує додаткову зручність: на екран можуть виводитися різні дані, недоступні для більш простих індикаторів. Характерні приклади таких даних — умовний рівень гучності, фактична потужність на виході, вибраний джерело сигналу, повідомлення про неполадки і т. п. З іншого боку, варто відзначити, що дисплей (як і будь-яка додаткова електроніка) є потенційним джерелом перешкод; так що багато висококласні підсилювачі не оснащуються екранами саме з цих міркувань — для максимальної чистоти звуку.

Наявність металевого корпусу в конструкції підсилювача.

Ця особливість має як естетичне, так і цілком практичне значення. Іншими словами, вона не тільки надає корпусу стильний і солідний зовнішній вигляд, але ще й позитивно позначається на його міцності і надійності. А оскільки найчастіше в ролі металу використовується алюмінієвий сплав, то і вага конструкції виходить невеликим. Головним недоліком цього матеріалу є більш висока ціна, ніж у іншого популярного варіанти — пластику; однак на тлі загальної ціни пристрою різниця в ціні матеріалів нерідко виявляється несуттєвою. Так що в більшості сучасних підсилювачів для навушників корпусу виконуються саме з металу.