Порівняння Audio-Technica AT-LP60-USB vs Denon DP-29F

Модель звукознімача (картриджа), що поставляється в комплекті з плеєром. Звукознімач є однією з найбільш важливих деталей будь-якого вінілового програвача, саме від його якості багато в чому залежить якість вихідного звуку. Знаючи назву моделі, можна знайти детальні дані по ній та визначити, наскільки Вас влаштовує конкретно цей картридж.

Рівень сигналу на виході звукознімача, що поставляється в комплекті з плеєром, по суті — потужність сигналу, що надходить з звукознімача на фонокоректор. Цей параметр необхідний насамперед у тих випадках, коли програвач планується підключати до зовнішнього фонокорректору: таке устаткування повинно бути розраховане на відповідну потужність сигналу, що надходить з звукознімача.

Сила натиску голки на пластинку, на яку розрахований комплектний звукознімач (картридж).

Ця сила залежить від жорсткості (податливості) голки: чим більше притискна сила, тим, відповідно, жорсткіше картридж, тим менше він податливий. Також вважається, що менша сила натиску менше зношує запис, однак не можна сказати, що «легкі» картриджі однозначно краще — існує безліч інших нюансів. Так що на практиці інформація про силу натиску комплектного звукознімача необхідна в основному на випадок його заміни. Зазвичай, в цих же межах регулюється сила натиску, забезпечувана тонармом програвача, так що новий картридж повинен також бути розрахований на ті ж значення притискної сили — інакше є ймовірність, що програвач не вдасться правильно отьюстировать.

Ефективна довжина комплектного тонарма – відстань від точки кріплення (осі обертання) до голки.

Даний показник важливий в першу чергу для поворотних тонармів: чим більша довжина — тим нижча кутова похибка, тим менша розбіжність між напрямком руху доріжки та поздовжною віссю звукознімача (докладніше див. «Тип») і тим нижчий рівень відповідних спотворень. Крім того, велика довжина знижує резонансну частоту та зменшує ймовірність появи спотворень. З іншого боку, довший тонарм виходить важчим, що потребує певних технічних хитрощів і може негативно вплинути на чистоту звуку. Тому велика довжина далеко не завжди є гарантією високої якості – варто звертати увагу ще й на вагу (див. нижче).

Фонокорректором називають передпідсилювач особливої конструкції, що використовується під час роботи зі звукознімачами для вінілових платівок. Першопочатково звук на платівках таких записаний з спотворенням амплітудно-частотної характеристики, а саме з наростанням гучності від низьких частот до високих; це пов'язано з технічними особливостями процесу запису. Відповідно, фонокоректор не тільки підсилює сигнал до рівня, достатнього для подачі на підсилювач потужності, але також коригує амплітудно-частотну характеристику, «витягаючи» баси і знижуючи гучність ВЧ. А вбудований фонокоректор дозволяє підключати плеєр до підсилювача потужності безпосередньо, без використання проміжного обладнання. Правда, за характеристиками вбудовані передпідсилювачі-коректори поступаються зовнішнім. Тому в деяких моделях з даною функцією може передбачатися режим «байпас», що дозволяє пускати сигнал в обхід вбудованого фонокорректора на зовнішній, більш прогресивний. А також зустрічаються і зовсім програвачі вінілу без фонокорректора.

— Порт USB B. Роз'єм, призначений для підключення плеєра до комп'ютера в якості периферійного пристрою. Таке підключення застосовується в основному для переписування вінілових платівок в цифровий формат звуку, наприклад MP3. При цьому комп'ютерна обробка дозволяє «почистити» запис від кліків і інших сторонніх перешкод; необхідне для цього може навіть поставлятися в комплекті.

— Bluetooth. Наявність вбудованого модуля Bluetooth в конструкції плеєра. Дана технологія призначена для прямого безпровідного зв'язку з іншими пристроями на відстані до 10 м. Можливість такого зв'язку можуть бути різними, залежно від підтримуваних протоколів Bluetooth. Найбільш популярне застосування цієї функції в програвачах — трансляція звуку на бездротові навушники або колонки. Таке підключення може дещо поступатися проводовому за якістю звуку, зате не потребує метушні з кабелями і підбору сумісних роз'ємів; а різниця в якості найчастіше непринципова, особливо з урахуванням особливостей звуку з вінілу. Технічно можливі й інші варіанти використання Bluetooth — наприклад, дистанційне керування зі смартфона або планшета — однак вони зустрічаються вкрай рідко.

— Аудіовхід. Наявність аудіовходу в конструкції плеєра; зазвичай в даному разі мається лінійний аналоговий аудіовхід. У різних моделях він може використовувати різні типи роз'ємів — наприклад, 3.5 мм mini-Jack або «...тюльпани» RCA. Однак, незалежно від типу роз'єму, призначення такого входу скрізь однаково — він призначений для підключення зовнішнього джерела звуку і обробки цього звуку вбудованими інструментами програвача. Наприклад, до аудіовходу можна підключити портативний плеєр і вивести звук через вбудований підсилювач «вертушки».

— Цифровий аудіовихід. Наявність цифрового аудіовиходу в конструкції плеєра. Зазвичай, цей вихід виконується у вигляді роз'єму S/P-DIF — оптичного або електронного; перший варіант менше схильний перешкод, другий — не потребує особливої делікатності при поводженні з кабелем. Даний роз'єм може знадобитися для підключення до плеєра зовнішніх аудіопристроїв з цифровими входами. У деяких випадках цифрове підключення краще аналогового — наприклад, якщо лінійних входів у зовнішньому пристрої немає або вони всі зайняті. Водночас цифровий інтерфейс вимагає наявності в «вертушці» аналого-цифрового перетворювача, а це — додаткові електронні схеми і потенційне джерело перешкод. Тому в апаратурі аудіофільского класу подібні виходи не використовуються.

— Вихід на навушники. Наявність окремого виходу на навушники в конструкції плеєра. Зазвичай такий вихід використовує роз'єм 3.5 мм mini-Jack або 6.35 мм Jack. Перший різновид зустрічається в більшості сучасних навушників, друга більш надійна і характерна для професійних моделей; при цьому обидва інтерфейси сумісні через простий перехідник. У будь-якому разі підключення навушників може стати в нагоді в двох ситуаціях: коли бажано дотримуватися тиші і не турбувати музикою оточуючих, або навпаки, коли навколо гамірно і звук з колонок був би погано чути. Теоретично другий варіант застосування популярний серед ді-джеїв — в загальному звуці важливо чути, що саме грає в даний момент «вертушка». Однак на практиці ді-джеї воліють підключати «вуха» не до самого програвача, а до зовнішньої апаратури. Тому власний вихід на навушники характерний в основному для моделей споживчого класу.

Частота дискретизації аналого-цифрового перетворювача, встановленого в програвачі. Для прослуховування вінілу за звичайною схемою (картридж – фонокоректор – підсилювач потужності – акустика) перетворення аналогового сигналу, що поступає із звукознімачів, в цифровий формат не потрібно. Ця функція (і, відповідно, характеристики АЦП) актуальні лише при запису на комп'ютер або змінний носій, а також при застосуванні цифрового аудіовиходу (див. «Можливості»).

Аналоговий звук при оцифруванні розкладається на окремі «шматки» (семпли), і дані по кожному семплом записуються в цифровому вигляді. Частота дискретизації описує, скільки семплів припадає на кожну секунду конвертованого звуку; чим вона вище (за інших рівних) — тим ближче до оригіналу буде цифровий аудіосигнал. Найскромніші перетворювачі в сучасних «вертушках» здатні працювати на частоті дискретизації 44 (точніше, 44,1) кГц — якість такого запису відповідає Audio CD і вже може бути неможливо відрізнити від висококласного вінілу. А в найбільш прогресивних цей показник досягає 48 кГц (рівень DVD і DAT).

Розрядність аналого-цифрового перетворювача, встановленого в програвачі. Для прослуховування вінілу за звичайною схемою (картридж – фонокоректор – підсилювач потужності – акустика) перетворення аналогового сигналу, що поступає із звукознімачів, в цифровий формат не потрібно. Ця функція (і, відповідно, характеристики АЦП) актуальні лише при запису на комп'ютер або змінний носій, а також при застосуванні цифрового аудіовиходу (див. «Можливості»).

При оцифровування аналогового сигналу він розкладається на семпли (докладніше див. «Частота дискретизації АЦП»), і для кожного семпла вказується своє значення рівня сигналу. Чим вище розрядність АЦП — тим точніше це значення буде відповідати початковому рівню сигналу і тим ближче до оригіналу буде цифровий звук. Для оцифровки аудіо в якості Audio CD (яке вже вважається цілком «аудиофильским») досить розрядність 16 біт, проте в сучасних програвачах цей показник може бути і вище — до 24 біт.

Діапазон частот, які програвач здатний видавати на вихід при використанні штатного звукознімача.

Чим ширший частотний діапазон — тим повнішою буде картина звуку, тим менше низьких і/або високих частот залишиться за кадром. Однак з практичної точки зору розширювати діапазон за межі значень 16 – 22000 Гц, не має сенсу — саме в цих межах людське вухо чує звук (та й то не всяке). Висококласної аудіотехніці, включаючи програвачі, зустрічаються і більш широкі діапазони; проте такі характеристики є свого роду «побічним ефектом» висококласної техніки, який виробники використовують в рекламних цілях.

Крім того, зазначимо, що великий діапазон частот ще не є гарантією високоякісного звучання: звукова картина залежить від безлічі інших параметрів, починаючи від амплітудно-частотної характеристики і закінчуючи сторонніми наведеннями.