Багатоканальна пам’ять

Два канали оперативної пам’яті — далеко не межа для сучасних ПК. Ще у 2008 році перше покоління процесорів Core i7 (Nehalem LGA1366, див. статтю «Еволюція процесорів Intel: від Core 2 Duo до Core i9») отримало вбудований триканальний контролер ОЗП. А у 2011 році вийшли процесори Core i7 Extreme для сокета LGA2011 з чотириканальним контролером пам’яті. Чуток про розробку п’ятиканального контролера пам’яті наразі немає.

Попри це, саме два канали ОЗП залишаються найбільш поширеними й донині. Саме таку кількість підтримує більшість сучасних настільних і ноутбучних процесорів Intel та AMD. Ширина одного каналу становить 64 біти, а пропускна здатність у разі пам’яті DDR4 із частотою 2400 МГц — 19.2 ГБ/с. Відповідно, два канали аналогічної пам’яті — це вже 128 біт і 38.4 ГБ/с. Природно, з урахуванням латентності (затримок) контролера пам’яті конкретного процесора: у Intel він у середньому швидший, ніж у AMD.


Саме тому процесори AMD, як старі FX, так і нові Ryzen (див. статтю «Антологія процесорів AMD: від Athlon 64 X2 до Ryzen»), більше залежать від швидкості пам’яті та отримують суттєвий приріст продуктивності від двоканального режиму роботи. Кількість каналів не завжди дорівнює кількості слотів DIMM. Так, середньоцінові та топові материнські плати оснащуються чотирма слотами, що дозволяє встановити відповідну кількість планок ОЗП, але режим роботи все одно буде суворо двоканальним.


Якщо слотів пам’яті чотири, а планок тільки дві, то встановлювати їх потрібно через один слот. Причому краще використовувати другий і четвертий слот. По-перше, це вирішить проблему сумісності високорадіаторних планок із великим процесорним кулером. По-друге, на деяких материнських платах саме другий і четвертий слот підтримують пам’ять з вищою частотою, ніж перший і третій (див. статтю «Як розігнати оперативну пам’ять?»).

Металеві радіатори, невелика висота, хороший розгінний потенціал.
У продажу доступні лише моделі з частотою 2400 МГц.

Silicon Power DDR4 with Heatsink — рідкісна нині оперативна пам’ять із радіатором і без нав’язливого світлодіодного підсвічування. Причому радіатор зроблений із дійсно товстостінного листового металу та за висотою лише на пів сантиметра виступає над текстолітом модуля пам’яті, тож напевно не заважатиме встановленню баштового кулера.

На вибір доступно кілька варіантів обсягу Silicon Power DDR4 with Heatsink: окремі модулі на 4, 8 або 16 ГБ або ж двомодульні набори загальним обсягом до 32 ГБ. Частота ж строго 2400 МГц, а напруга живлення 1.2 В. Під металевими радіаторами знаходяться чіпи ОЗП покоління 1-die.

Підвищивши напругу до 1.35 В, нам вдалося розігнати комплект 2х8 ГБ до 2933 МГц, причому навіть із частковим зниженням таймінгів (затримок) — з 17-17-17-39 до 16-18-18-38. Виходить +533 МГц або +22 відсотки — не рекордний, але все одно дуже гідний результат. Можливо, вам попадеться більш вдалий екземпляр, який розженеться до 3000 МГц або навіть вище.

У підсумку, Silicon Power DDR4 with Heatsink — приємна на вигляд і добре охолоджувана пам’ять для платформ Intel LGA1151 і AMD AM4, з якої можна отримати більше продуктивності шляхом ручного розгону. Якщо ж вам потрібна справді оверклокерська пам’ять, радимо звернути увагу на старші моделі Silicon Power: XPower AirCool та XPower Turbine із заводською частотою до 4133 МГц.

Конфігурація тестового стенда

Результати бенчмарків

Порівнювати швидкодію підсистеми пам’яті в одно- та двоканальному режимі будемо на прикладі комп’ютера з чипом AMD Ryzen 3 2200G. Окрім чотирьох процесорних ядер Zen, у нього є ще й вбудований графічний прискорювач Vega 8, що робить його максимально залежним від швидкості ОЗП.


Ми також розігнали пам’ять із 2400 до 2933 МГц, щоб перевірити, чи компенсується одноканальний режим підвищеною частотою. До речі, думка про те, що одна планка пам’яті розганяється краще за дві, не підтвердилася. Точніше, це, можливо, справедливо для двох різних модулів ОЗП (модель, обсяг, базова частота), але не у випадку абсолютно ідентичних планок з одного готового комплекту. Чотири ж планки ОЗП, навіть однакові, дійсно створюють підвищене навантаження на контролер пам’яті, змушуючи його знижувати частоту.


А ось двоканальний режим чудово працюватиме і у випадку відмінних між собою модулів. Причому якщо обсяг одного модуля, скажімо, 8 ГБ, а другого — лише 4 ГБ, то двоканальний режим буде працювати для половини обсягу першої планки, а другій половині доведеться працювати в одноканальному режимі.


Як бенчмарки використовувалися програми AIDA64, WinRAR та гра Tomb Raider 2013. Гра навмисно обрана відносно стара, щоб її можна було запустити на інтегрованій відеокарті. Усі заміри проводилися чотири рази: в одно- та двоканальному режимі, з частотою 2400 і 2933 МГц.


Так, у тесті AIDA64 Cache & Memory Benchmark розігнана одноканальна пам’ять показала меншу (кращу) латентність, ніж нерозігнана двоканальна — 79 проти 89 нс. Проте за швидкістю читання, запису та копіювання даних двоканальний режим удвічі перевершив одноканальний — у середньому 34 проти 17 ГБ/с.


Що ж до реальних застосунків, наприклад популярного архіватора WinRAR, то розігнаний одноканальний режим виявився трохи швидшим за двоканальний — 4600 проти 4350 кБ/с. Однак у грі Tomb Raider 2013, яка більше залежить від відеокарти, ніж від процесора, навіть нерозігнана двоканальна пам’ять забезпечила 34 FPS проти лише 26 FPS у розігнаного одноканалу.


Висновки

Для процесорів Intel із вбудованою графікою та процесорів AMD навіть без графіки двоканальна оперативна пам’ять є більш бажаною. А для APU-чипів AMD із інтегрованою графікою двоканальний режим узагалі критично важливий. У такому випадку доцільніше або відразу придбати два великі модулі (наприклад, 2×8 ГБ), або спочатку обмежитися двома меншими планками (2×4 ГБ), але при цьому обов’язково вибрати материнську плату з чотирма слотами DIMM. Якщо ж використовується дискретна відеокарта з власною відеопам’яттю, молодшим процесорам Intel (Pentium і Core i3) цілком вистачить і одноканального режиму, що дозволить заощадити на материнській платі. Для старших Core i5, i7 та i9 бажано якщо не одразу, то хоча б пізніше докупити другий модуль ОЗП. Інакше саме підсистема пам’яті стане «слабкою ланкою» всього ПК.